Гніздо родинне дієслова

    I. Стан і дія на меті

   Дієслово – це самостійна, повнозначна змінна частина мови, що означає дію або стан предмета як процес і виражає його у граматичних категоріях виду, стану, способу, особи, а також числа і роду. Дієслова відповідають на питання що робити? що зробити? (у початковій формі). Початкова форма дієслова має назви: інфінітив, неозначена форма дієслова. Синтаксична роль дієслова: може виступати усіма членами речення. На відміну від прикметника, який позначає сталу, статичну ознаку, дієслово означає динамічну ознаку (дію) особи, предмета або явища: »Дружні сороки і орла заклюють» (прислів’я). «Послухаю цей дощ. Підкрався і шумить» (Л. Костенко).

Дієслово в інфінітиві.  В українській мові дієслова в інфінітиві закінчуються на -ти, а не на -ть. І наша мова – єдина зі слов’янських мов, яка зберегла цей інфінітив. Колись на -ти в інфінітиві закінчувалися дієслова у всіх слов’янських мовах. Потім поступово і в росіян, і словаків, і поляків вони стали закінчуватися на -ть. Найдовше трималися чехи. У них ще в 70-х роках у словниках подавався інфінітив на -ті, але тепер чехи теж перейшли на -ть. Тобто, українська мова залишилась єдина, де зберігся цей інфінітив на -ти, і ми повинні берегти його. Також колись у всіх слов’янських мовах були носові голосні. Тепер їх немає ні в кого, тільки в поляків.

Хоч в усному мовленні та у деяких говірках поширені інфінітиви: ходить, гулять, співать, вони допускаються в поезії з ритмомелодичних міркувань, але гарні поети цим не зловживають. Якщо в розмовному мовленні вони допустимі, то в офіційному їх треба уникати, і казати: писати, ходити, гуляти, співати, любити.

Про часи дієслова. Традиційно вважається, що в українській мові є лише теперішній, майбутній і минулий час: «я ходжу», «я ходитиму (буду ходити)», «я ходив». Але в українській мові є два минулих часи — минулий і давноминулий (передминулий).

 Минулий час, не маючи особових закінчень, означає, що дія відбувалася в минулому, колись (я закінчив цю школу). На минулий час указують також частки було, бувало: «А ще, було, як намалює що-небудь та підпише… що це — не кавун, а слива, так тобі точнісінько слива» (Г. Квітка-Основ’яненко); «Дарка часто, було, дивилась понуро, спускала очі в землю» (Леся Українка); «За медом, бувало, приїздили купці з Харкова, з Білгорода» (О. Стороженко). Такі частки надають відповідним текстам відтінку розмовності. Варто нагадати, що слів було, було б часто вживають у розумінні слід було, слід би було: «Було б тобі, моя мати, цих брів не давати, та було б тобі, моя мати, щастя й долю дати» (народна пісня), «Та було б не рубати зеленого дуба, та було б не сватати, коли я — нелюба» (народна пісня).

 Давноминулий (передминулий) час утворюється з форм минулого часу відмінюваного дієслова та допоміжного слова бути, вказує на те, що дія в минулому відбулася перед іншою дією в минулому часі. «Спершу був криком напустився на них, але вгамували його одразу» (А. Головко), «Піп колись був розсердився на дідових батьків, і як у них народився хлопець, то й назвав його Македоном» (І. Сенченко). «Я хотів був поїхати до Одеси, але не встиг на потяг (Я не встиг, але перед тим я хотів)». Цією складеною формою давноминулого, або передминулого, часу користуються й тоді, коли треба показати раніше перервану дію: «Лукаш… знаходить вербову сопілку, що був кинув, бере її до рук і йде по білій галяві до берези» (Леся Українка).

Часові форми від дієслова бути. 1) Форма майбутнього часу — буде вживаємо тоді, коли сподіваємося наслідків мисленнєвих дій у процесі формулювання думки. То так званий майбутній час визначень. Вісім плюс сім буде п’ятнадцять. Помилковим є використання такої форми у висловах: це буде іменник, це буде підмет, це буде голосний звук. 2) Форма теперішнього часує. Це слово у ролі зв’язки в складному присудку часто неправомірно замінюється лексемою являтися. «Бенедьо Синиця являється головним героєм повісті Івана Франка «Борислав сміється». Треба: «Бенедьо Синиця є головним героєм…» або «Бенедьо Синиця — головний герой…». Дієслово являтися в сучасній літературній мові вживається тільки в значенні «ввижатися у сні, під час марення» і вимагає після себе давального відмінка (кому?). «Чого являєшся мені у сні?».

Безособова форма дієслова. Невідмінювані дієслівні форми на -но, –то в сучасній українській мові вживаються, як правило, в безособових реченнях: складено іспит; завершено сівбу; успіхів поки що не досягнуто; відбито в резо­люції. Синтаксичні побудови зі словами на -но, -то широко вживані в усіх стилях мовлення. Наорано, насіяно, та нікому жати. Ці конструкції характерні для речень, де наголошуємо на результатах певних дій, а не на ознаках; дійової особи в таких випадках не згадуємо. Безособова форма, як і безособові дієслова, вживається в ролі присудка в безособових реченнях. Отже, при цій формі не буває підмета, але є прямий додаток, виражений знахідним (чи родовим) відмінком без прийменника: звіт заслухано, всі роботи розглянуто, помилок не виявлено. Якщо ж ідеться про дію давноминулу, то додаються дієслова було чи буде. Цю вулицю було прокладено на початку ХІХ сторіччя; незабаром буде відзначено ювілей журналу.

✍ Дієслово: активні конструкції. Коли є потреба вказати на виконавця дії, слід віддавати перевагу активним конструкціям. Ми започаткували творчі звіти, а не нами започатковано творчі звітиВерховна Рада прийняла постанову, а не Верховною Радою прийнято постанову. Дирекція запропонувала, а не дирекцією запропоновано. Недоречні безособові побудови потрібно замінювати реченнями, в яких суб’єкт (виконавець дії) виступає в ролі підмета. А у пасивних, здебільшого штучних і незграбних конструкціях мовлення втрачає природну еластичність, суб’єкт замість бути підметом стає додатком.  

Спонукальні форми дієслова. 1) В українській мові дієслова в наказовому способі мають форму не тільки другої, а й першої особи множини. Не лише  беріть, грайте, живіть, йдіть, пишіть, працюйте, а й берімо, граймо, живімо, ідімо,  пишімо, працюймо, розповідаймо. Обидві форми є простими. Російській мові бракує форми першої особи множини, тому вона послуговується як простою формою (бежим, встанем, летим, поработаем,  споём), так й двослівними описовими конструкціями за допомогою частки давайте (давайте поработаем, давайте поприветствуем, давайте писать, давайте споём). Використання ж слова давайте в українських спонукальних дієслівних конструкціях (давайте танцюватидавайте працювати, давайте підемо, давайте вірити, давайте співати) є непотрібною калькою з російської мови. Потрібно вживати однослівних: танцюймопрацюймо, ходімо, вірмо, співаймо. «Заспіваймо пісню веселеньку про сусідку молоденьку», «Пиймо за щастя, пиймо за долю, пиймо за те, що миліше». Слово давайте в українській мові вживається у своєму прямому значенні: давайте школярам нові підручники. Фрази типу «Привітаємо нашого колегу з ювілеєм!», «Завершимо будівництво вчасно!» мають звучати українською так: «Привітаймо нашого колегу з ювілеєм!», «Завершімо будівництво вчасно!», бо йдеться тут не про дію, що відбудеться в майбутньому часі, а про заклик до неї.  

  2) Українці, аби висловити заохочення до дії, здавна користувалися також спонукальною часткою нумо (нум), яка сполучає форми наказового способу будь-якої особи, часу або інфінітива. «Гей нумо, нумо враз шабельки погострім…» (Л. Лепкий), «Гей нум, браття, до зброї, на герць погуляти, Слави здобувати» (народна пісня). «Та годі вам клопотатися, нумо вечеряти» (М. Вовчок).

  3) Деякі дієслова наказового способу мають дві паралельні форми другої особи однини, які стилістично не диференціюються: визначитивизнач і визначи; застругатизастругай і застружи; креслитикресль і кресли; плескатиплещи і плескай; провітритипровітр і провітри; хникатихникай і хнич.

 4) У варіантних формах виступають дієслова у другій особі множини: бережіть — бережіте, скажіть — скажіте, несіть — несіте. Давні форми на -іте, вживані в художній літературі, надають висловленню урочистості.

 5) Слід пам’ятати, що першої та третьої особи однини й третьої особи множини наказового способу нема ні в українській, ні в російській мовах, тому, щоб надати фразі тону наказу, прохання чи побажання, вдаються до описової форми, поєднуючи дієслово з частками нехай або хай: «Нехай я заплачу, нехай свою Україну я ще раз побачу!» (Тарас Шевченко), «Хай чабан — усі гукнули — за отамана буде!» (П. Тичина). До речі, частка хай іноді сполучається також з другою особою однини дієслова, коли акцентується на побажанні, а не йдеться про наказ: «Хай колись навчишся» (П. Мирний), «Та хай ти собі будеш» (з живих уст).  Замість описової конструкції для третьої особи однини з частками нехай, хай можна вживати форми наказового способу другої особи однини, що роблять фразу динамічнішою, дійовішою: «Про мене хоч вовк траву їж» (приказка), а не «Хай вовк траву їсть». «І не думай ніхто її зачепити» (з живих уст), а не «Хай ніхто не думає…».

Адресувати братовіадресувати на брата. Загальновживане дієслово адресувати увійшло в широкий обіг порівняно недавно — наприкінці ХІХ сторіччя, виявивши при цьому синтаксичну властивість керувати аж двома синонімічними словоформами, а саме: давальний відмінок або на плюс знахідний відмінок. Керовані іменники називають тих осіб, до яких безпосередньо спрямовано дію, причому прийменник посилює це значення. Кому адресувати листа? Можна помітити тенденцію використовувати при слові адресувати в переносному значенні переважно давальний відмінок. «Свою скаргу він адресував зараз більше Віруньці» (О. Гончар).

 Керування на плюс знахідний відмінок підкреслює місце спрямування дії. «Як писав жінці останнього разу, то наказував, щоб адресувала на завод» (І. Муратов). При використанні у прийменниково-відмінковій формі з прийменником на іменників — назв осіб — значення місця поєднуються із значенням адресата дії, причому мається на увазі, що таких адресатів більше, ніж вказано у словоформі. Це надає висловленню дещо розмовного відтінку. «З госпіталю, адресуючи на старшину, писав Євген Черниш» (О. Гончар). Тож лист був призначений не лише старшині, а й друзям його.

✍ Про вживання дієслова «вартує». У нашій мовній свідомості чомусь закріплюються ненормативні фрази: він нічого не вартує, не вартує уваги і подібні до них. Слово вартує треба пов’язувати зі словами варта, вартувати, тобто «стерегти, охороняти, пильнувати, сторожувати», а також зі сполученнями стояти на варті, заступати на варту. І потрібно знати, що російська дієслівна форма «сто́ит» за чинними нормами має в українській мові відповідник не дієслово, а прикметник, прислівник тощо.  «Один сто́ит трёх»«Один вартий трьох». «Сто́ит внимания»«Заслуговує на увагу, вартий уваги». «Сто́ит напомнить»«Варто нагадати». «Чего сто́ит»«Чого варт». «Что тебе сто́ит это сделать»«Невже тобі важко це зробити».

✍ У помешканні стало тепліше чи потеплішало? Українська літературна мова засвідчує дієслова, що утворилися від вищого ступеня прикметників за допомогою інфінітивного суфікса -ти, а часом і префікса по-: глибокий — глибший — глибшати; веселий — веселіший — веселішати — повеселішати. Після жнив поле неначе поширшало. «Просто фізично відчуваю, як я змужнів і навіть порозумнішав» (Ю. Яновський). Не обов’язково вдаватися до зворотів з дієсловами стати або зробитися та відповідним прикметником (прислівником) у вищому ступені порівняння, на зразок: стало холодніше, зробився мудрішим. Там, де тільки можна, слід користуватися формою дієслова, утвореного від вищого ступеня прислівника чи прикметника. Отже, краще вжити: у помешканні потеплішало, а не стало тепліше.

Болить серце мені чи у мене? Дієсловом боліти найчастіше послуговуються для вираження відчуття фізичного болю в якійсь частині тіла. «Чого ти, сину, став такий сумний? Чи в тебе щось болить?» (І. Нечуй-Левицький). Коли йдеться про біль у переносному значенні, слід говорити мені болить (тобто вболіваю за це), йому болить, матері болить. Отже, крім форми з родовим відмінком («Що в тебе болить?»), існує форма й з давальним («Що тобі болить?»).

Продовжуватисятривати. Набуває дедалі більшого поширення така не притаманна українській мові форма, як складний дієслівний присудок з дієсловом-зв’язкою продовжувати. Слід уникати непотрібного дієслова-зв’язки, послуговуючись прислівниками далі, досі, знову, ще. Він продовжує користуватися моєю допомогою. Краще сказати чи написати: Він і далі користується моєю допомогою. На планеті й досі вибухають конфлікти, а не продовжують вибухати конфлікти. Кандидати в депутати проводять роботу в округах, а не продовжують проводити роботу в округах. Фірма знову дивує успіхами, а не продовжує дивувати успіхами.

Для російського продолжаться (в часі) український відповідник — тривати (відбуватися, точитися, йти) з прислівником далі або й без нього. Тому не варто в цьому значенні вдаватися до дієслова продовжуватися: протистояння продовжується; негода не може так довго продовжуватися; неспокій продовжується, життя продовжувалося, і подібне. Треба: протистояння триває; негода не може так довго тривати. «Неспокій, однак, триває довго» (Леся Українка). «Життя точилося своєю чергою» (М. Коцюбинський).

✍ З тролейбуса, автобуса пасажир виходить, а не злазить, вилазить, встає, сходить.  Вислови: «Вилізла з трамвая на першій зупинці»,  «Де ви злазите?» сприймаються щонайменше як зниження стилю, а запитання: «На якій зупинці ви встаєте (сходите)?» — як неточно вжиті. Адже пасажир не обов’язково сидить у трамваї — він може і стояти; сходити можна з якогось підвищення, а види транспорту, про які мовиться, не сприймаються як предмети, розташовані на певній висоті.

✍ Вживання дієслова обходити. Переносно це слово означає «стосуватися», «цікавити». Крім того, в контексті може мати ще чимало значень: «хвилювати», «непокоїти», «зачіпати», «зворушувати» і т. ін. «Як тепер ваше здоров’я, любий добродію? Ви нічого не пишете про те, а воно мене обходить» (М. Коцюбинський), «Кого то обходить, що ми їмо, що варимо, чи ситі, чи голодні?» (І. Франко). Найчастіше в сучасній мові дієслово обходити вживають з заперечною часткою не: «Старий Джузеппе вічно співає. Його не обходять сімдесят років» (М. Коцюбинський). Форму не обходить тепер використовують, коли йдеться про байдужість когось до якоїсь обставини чи іншої особи, інколи — про демонстративну незацікавленість.

Дієслово питатися в українській мові стоїть завжди в особовій формі: «Посіяно, поорано, та й нічого жати, питається син матусі: — Що будем діяти?» (народна пісня). Відповідно до російського безособового спрашивается слід писати постає (виникає) питання або спитати б: «Він усе мудрує над книжками, а спитати б: чи їстиме він із того хліб?» (з живих уст). Отже, у фразі «Спорудили будинок, а питається – для кого?» варто було б ужити: «…а спитати б — для кого…». На жаль, ця помилка ще часто трапляється у журналістів, які буквалістично перекладають російську фразу «а спрашивается — для кого?».

Три учні стояли, а не стояло. Часом спостерігаємо неправильне узгодження в числі присудка з підметом-словосполученням: сестра з сином зайшла замість сестра з сином зайшли, але сестра з дитям на руках зайшла; три учні стояло замість три учні стояли, але троє учнів стояло.

✍ Про вживання дієслова носити. Це слово передає зміст «узявши когось, щось, переміщати, доставляти кудись», «надягати на себе, мати на собі або при собі». Приклади: «З найближчих сіл лісовими стежками бійці несли на плечах важкі човни» (О. Гончар); «Катерина по садочку ходить, на рученьках носить сина» (Тарас Шевченко); «Прийшов старий Кулик, що один на все село носив ще оселедець» (П. Мирний). Виступає і в переносному значенні, в образних висловах, де мовиться про рух, дію: «Таки явивсь! Де тебе носило так довго?» (Леся Українка); високо нести голову, важкий хрест нести, лиха година несе, носити камінь за пазухою, ноги не носять.

  Але це дієслово в українській мові не пов’язують з речами нерухомими, які не можуть щось нести. Коли йдеться про найменування вулиць, бульварів, парків, закладів, організацій, товариств тощо, тоді краще вдаватися до дієслів зватися або мати назву. «Наша вулиця зветься (а не носить назву) Таманська», «Житловий масив має назву Левандівка».

  Лексему приносити треба замінити іншими дієсловами, скажімо, в таких фразах: принесло збитків на сумузавдало збитків на суму…; принести подякускласти подяку; принести переворот у техніцізробити переворот у техніці; приносити неприємностізавдавати прикростей; приносити присягуприсягати.

     II. Дієслівні має гени

    Дієприкметник — це форма дієслова, що виражає ознаку предмета за дією або станом і відповідає на питання який? яка? яке? які? Прикметникові ознаки дієприкметника: змінювання за родами, числами і відмінками, а також вираження динамічної, у певний момент, тобто за дією ознаки предмета, тоді як прикметник вказує на сталу ознаку предмета. Категорії часу,  виду і стану, що властиві дієприкметнику, є його дієслівними ознаками (запланований — планований).

   Лексико-граматичною особливістю сучасної україн­ської мови  є майже повна відсутність у ній активних та пасивних дієприкметників теперішнього часу (на відміну від російської мови). Необізнані ж мовці створюють примітивні  покручі на російський лад, коли, скажімо,  закінчення -мый у російських пасивних дієприкметниках перекочовує у штучні витвори із співзвучними, але неправильними закінченнями –мий: незамінимий, невловимий, недостижимий, невгасимий, не­зборимий, хоча тут потрібно використати українські прикметники на -ний: незамінний, невловний, недосяжний, незгасний (непогасний), незборний.

  Доречними можуть бути також й наші дієприкметники на –ний, які за походженням нале­жать до минулого часу, але в певному контексті набувають ознак теперішнього: управляемыйкерований, а не управляємий; производимыйвироблюваний, а не виробляємий; познаваемый  — пізнаваний, а не пізнаваємий; склоняемый відмінюваний, а не відміняємий.

    Уникаймо не властивих нашій мові активних дієприкметників теперішнього часу із суфіксами -уч, -юч, -ущ, -ющ

  1) використовуючи поєднання дієслів зі сполучниками який, що, рідше котрий. Батько, який навчає сина, а не навчаючий сина батько. Депутат, що виголошує промову, а не говорячий промову депутат. Не подорожуючий,  а подорожній, що (який, котрий) подорожує.   Бригада, що працює. Суспільний лад, що панує у державі. Смерч, який руйнує усе на своєму шляху. Продукція, що виробляється на фабриці. «Той, що греблі рве» (Леся Українка). «Батальйон врізався в новий квартал, який упирався рогом у перехрестя вулиць» (О. Гон­чар); «Онисько був у своєму довгому кожусі, котрий трохи не волочився по землі» (П. Мирний). Неправильним є речення з газети: «Такі заяви незрозумілі вихователям, люблячим свою про­фесію». Треба: «… вихователям, що (які) люблять свою професію».

 2) за допомогою прикметників: всеохопний, а не всеохоплюючий; всепроникний (всепроникаючий); захопливий (захоплюючий); гальмівний (гальмуючий); руйнівний (руйнуючий); чарівливий (чаруючий); чинні, а не діючі закони. Замість відстаючий треба відсталий; дестабілізуючийдестабілізаційний; доповнюючийдоповнювальний;  життєстверджуючий життєствердний; захоплюючий захопливий, звабливий, знадливий, привабливий; зв’язуючийсполучний; знаючийтямущий, тямовитий, тямкий, компетентний; комплектуючий комплектувальний; координуючий координа­ційний; металоріжучийметалорізальний або металорізний; нержавіючийнержавний; об’єднуючий об’єднувальний; не оточуюче, а навколишнє середовище або довкілля; обтяжуючийобтяжливий; пануючийпанівний; не підростаюче, а молоде покоління або памолодь; страждаючий стражденнийсупроводжуючийсупровідний; хвилюючий зворушливий, бентежний, животрепетний; шокуючийшоковий.

  3) добором відповідних іменників. Приклади: замість виступаючийпромовець; відпочивальник, а не відпочиваючий; поет-початківець, а не початкуючий чи починаючий поет; тренер-гравець, а не граючий тренер;  психолог-практик, а не практикуючий психолог; охочий, а не бажаючий. «І у мріях скликаю численні полки з тих, що стати за край свій охочі» (В. Самійленко). «І ми, в дитинстві до казок охочі, сміялися і плакали не раз» (Л. Дмитерко).

 Ще декілька прикладів заміни російських активних дієприкметників іменниками: желающийохочий, а не бажаючий; инакомыслящийінакодумець, а не інакомислячий. До речі, інакодумців в СРСР оголошували ворогами народу; млекопитающие ссавці; нападающийнападник; отдыхающийвідпочивальник;  поступающийвступник, а не вступаючий; пресмыкающиеся плазуни;  проживающиймешканець; работающийпрацівник; утопающийутопальник, потопальник, потопельник, а не потопаючий чи утопаючий; заведующийзавідувач, командующийкомандувач. Два останні українські слова потребують після себе додатків у родовому, а не орудному відмінку: завідувач відділу (кафедри), а не відділом (кафедрою), командувач війська (флоту), а не військом (флотом).  Все ж можливим є вислів виконуючий обов’язки, оскільки він має значення іменника. 

 4) використанням дієприслівника (Відвідуючі бібліотеку студенти здавали книжкиВідвідуючи бібліотеку, студенти здавали книжки) або  дієслова (Нам важко бачити тебе страждаючим від спекиНам важко бачити, як ти страждаєш від спеки);

 5) поєднанням між собою різних частин мови: здатний вразити, а не вражаючий; у дії, а не діючий; звиклий шокувати, як грім з ясного неба, а не шокуючий;  завжди в більшості, а не домінуючий;

 6)  конструюванням активних  дієприкметників минулого часу з суфіксом -л-: дозрілий, заблудлий, завислий, закам’янілий, засмаглий, зблідлий, облиплий, пожовклий, позеленілий, полинялий, поріділий, почервонілий, присілий, пошерхлий, розцвілийНезграбні штучні утворення з формами на -учий, -ючий набули значного поширення й у науковій термінології: коригуючий механізм, друкуючий апарат, інтегруюча система тощо. А треба вживати лексеми на -льний. Коригувальний механізм; друкувальний апарат, інтегрувальна система.

 7) В українській мові немає активних дієприкметників форм минулого часу з суфіксами -ш-, -вш-, тому не слід витворювати кальки з російських слів: ожившийоживший (треба: ожилий); озверевшийозвірівший (озвірілий); поседевшийпосивівший (посивілий), а потрібно передавати дієприкметником із суфіксом -л- (інші приклади наведено вище), або дієслівними зворотами: запевшийтой, що заспівав;  наболевший (вопрос)наболіле (питання); надоевшийтой, що надокучив; писавший той, що писав; победившийтой, що переміг; читавшийтой, що читав.  Нав’язувані у часи СРСР слова перемігший (заради сполучення «перемігший соціалізм») та допомігший так і залишилися чужинцями у нашій мові.

  Усі наведені вище засоби запобігають перенасиченню нашої мови шиплячими звуками, а також незграб­ності, кострубатості, одноманітності викладу. Щоправда, в українській мові лишилися дієприкметники з суфіксами уч, -юч, -ущ, -ющ , які вже втратили дієслівні ознаки й перейшли до класу прикметників: болючий, відомий, живлющий, живущий, знайомий, квітучий, лежачий, невмирущий, цілю­щий тощо.

  8) В українській мові активні дієприкметники не утворюються від дієслів із постфіксом -ся (грітися, купатися, насититися, сміятися тощо). Російські активні дієприкметники на -ся українською можна  передавати різними засобами: смеющийся человек — людина, яка (що) сміється; насытившийсяпопоївши досхочу; купавшиесякупальники.

 9) Також неприродними для нашої мови є слова  слідуючий та поступаючий. Вони неможливі навіть теоретично, бо в українській мові немає дієслів, від яких могли б бути утворені.

 Російський прикметник следующий має такі українські відповідники: 1) наступний, дальший, другий (у часовому й просторовому значенні). Наступний рік, наступна зупинка; 2) такий (у значенні займенника, перед переліком або поясненням). На порядку денному стоять такі питання: (далі йде перелік їх). Міністр закордонних справ заявив таке: (далі викладається зміст заяви). Сейчас будут выступать следующие депутаты зараз виступатимуть такі депутати; скажу вам следующеескажу вам таке.    Дієприкметник следующий відповідно до певного значення перекладається українською описовою конструкцією зі сполучником: следующий через станцию поездпоїзд, що проходить через станцію; следующий советам врача пациентпацієнт, який слухає порад лікаря; следующие из сказанного выводывисновки, що випливають із сказаного   Відповідники російських зворотів зі словом следующий: в следующий разнаступного разу; на следующий деньна другий день, другого (наступного) дня; следующим выступаетдалі виступає; следующим образомтак, таким чином, у такий спосіб.

 Українськими відповідниками російського поступать є чинити, робити (коли мовиться про якісь дії), поводитися (про ставлення до когось, чогось), надходити (про заяву, пропозицію, гроші, книжки), вступати (до навчального закладу, організації). Але не вступаючий, а вступник.

  Замість невластивого нашій мові активного дієприкметника існуючий маємо використовувати словосполучення наявний тепер або прикметники теперішній, нинішній. Ціни найнижчі з наявних тепер (з теперішніх, нинішніх). Так само потрібно уникати калькованих слів діючий (діючі) в складі дієприкметникового звороту. Не діючі, а  дійові особи; не діюче,  а чинне законодавство; не постійно діюча, а  постійна виставка.

Утворення пасивних  дієприкметників. Вони виражають ознаку за дією, що спрямована на означуваний іменник: розв’язана задачапошитий костюм, і в нашій мові мають форму  тільки минулого часу, яка утворюється від перехідних дієслів переважно доконаного виду за допомогою суфіксів -н-, -ен-,  за зразком: написатинаписаний або розбитирозбитий. Приклади таких дієприкметників: збудований, народжений, написаний, завершений, пояснений, скошений, м’ятий, молочений, кинутий, тертий, умитий, побитий.

 Якщо основа інфінітива закінчується на и або ї (після голосного), то перед суфіксом -н- у дієприкметнику ці голосні замінюються відповідно на е та є: звільнитизвільнений; напоїтинапоєний   При закінченні ж цієї основи на приголосний, то між ним і суфіксом -н- у дієприкметнику з’являється вставний звук е: принестипринесений; привезтипривезений. У слові вирівняти основа закінчується на я, отже, заміни звуків немає. Тому правильно: вирівняний.

  Російські пасивні дієприкметники теперішнього часу при перекладі українською мовою замінюються описовими конструкціями або дієприкметниками минулого часу: анализуемый (проект)аналізований (проект); желаемый (результат)бажаний (результат); заключаемый (договор) — укладаний (договір); занимаемая (должность)обіймана (посада); записываемый (протокол)записуваний (протокол); освещаемый (в газетах)висвітлюваний (у газетах); употребляемый (всеми)вживаний (усіма); применяемый (в сельском хозяйстве)застосовуваний, який застосовується (у сільському господарстві); поставляемый (вовремя)який постачається (вчасно); приобретаемые (навыки)набувані (навички).  Суперечить літературній нормі поширене у розмовному мовленні слово бувший. Замість нього потрібно вживати колишній.

  Паралельні форми дієприкметників. Дієслова з основами на -ну і на можуть утворювати паралельні форми дієприкметників: бризнутибризнутий і бризнений; вимкнутивимкнутий і вимкнений; загорнутизагорнутий і загорнений; застебнутизастебнутий і застебнений; колотиколотий і колений; одягнутиодягнутий і одягнений; поротипоротий і порений.

  Метаморфози з дієприкметниками. Деякі активні і пасивні дієприкметники, утративши такі дієслівні ознаки, як категорія часу і виду, можуть переходити в прикметники і підкреслювати не динамічну, тимчасову ознаку, а постійну: стояча водапекучий біль. Так, словосполучення стояча вода не означає «вода, що стоїть». Насправді, це — непроточна вода.  Зрідка дієприкметники переходять у іменники (субстантивація). Субстантивований дієприкметник називає не ознаки предметів за дією, а самі предмети, у реченні виступаючи або в ролі підмета, або в ролі додатка.

  Віддієслівні прикметники (колишні дієприкметники) з суфіксами  -ач--яч-; -уч-; -юч- також можуть вказувати не на дію, а на постійну ознаку предмета, тим самим втративши здатність керувати іменником. Якщо у висловах:  «Під лежачий камінь вода не тече» та «Лежачого не б’ють»  слово лежачий виконує функцію прикметника, то у реченнях: «Лежача на верхній полиці купе людина усміхалася уві сні», «Лежачий на рингу боксер не міг підвестися», воно виступає вже як чужий нам активний дієприкметник.

  В українській мові існує декілька прикметників дієприкметникового походження із суфіксами -ащ--ущ- : видющий, значущий, кричущий, цілющий. Ці форми не є питомо українськими, а запозичені зі церковнослов’янської мови.

  Співзвучні пари «дієприкметник — прикметник». Нерідко ті самі слова в одних випадках можуть бути дієприкметниками, а в інших — прикметниками дієприкметникового походження. Розрізнити їх досить легко. Дієприкметники можуть мати пояснювальні слова та керувати непрямими відмінками іменників (непрямі відмінки всі, крім називного й кличного). Прикметники — ні. Скажімо, смажена на маслі риба — дієприкметник та смажена риба — прикметник дієприкметникового походження.

  Прикметники від дієприкметників іноді розрізняють за наголосом: у прикметників наголос, як правило, припадає на суфікс, а у дієприкметників здебільшого на корінь. Наприклад, пече́на картопля (прикметник, бо наголос припадає на суфікс -ен-) і пе́чена картопля (дієприкметник, тому що наголос припадає на корінь печ-), варе́не м’ясо і ва́рене м’ясо. Розрізняються вони не лише наголосом, але й можливим подвоєнням н  у прикметника,  виражаючи неоднакові поняття:

  Ва́женийваже́нний. Ва́жений  — дієприкметник, похідний від слова важити, тобто визначати вагу чогось, когось. Важені товари, важені овочі. Важе́нний (прикметник) — розмовне слово. Означає «дуже важкий». Важенна ноша, важенний камінь.

  Зці́ленийзціле́нний. Зці́лений — такий, якого зцілили. Зцілений від ран. Зціле́нний — той, що піддається лікуванню, якого можна зцілити. Зціленна хвороба, зціленна рана.

  Натхне́нийнатхне́нний. Натхне́ний — той, що дістав натхнення від когось (чогось), а натхне́нний — сповнений натхнення, снаги, пристрасний. «Обличчя дівчини стало таким же променистим і натхненним, як і в хвилини змагання» (В. Собко).

   Недозво́ленийнедозволенний. Недозво́лений — заборонений, який не рекомендується. Недозволене слово, не робив нічого недозволеного. Недозволе́нний — неприпустимий, неможливий. Відбувається щось недозволенне.

   Недото́рканийнедоторка́нний. Недо­то́рканий — якого ніхто не торкався, не чіпав, а недотор­ка́нний — той, якого не можна торкатися, який охоро­няється законом від чиїхось посягань. В Акті проголошення незалежності України треба було написати: «Територія України є неподільною й недоторка́нною», а написано недото́рканою, що, по-перше, не відповідає визначальним засадам держави, а по-друге, порушує лексико-семантичну норму.

  Незді́йсненийнездійсне́нний. Незді́йснений — який не здійснився з певних причин. «Настрій зневіри в собі, образи за нездійснені надії не покидав його» (А. Головко). Нездійсне́нний — який не може здійснитися ніколи. «Пропозиції його вражали новизною … і декому здавалися нездійсненними» (С. Добровольський).

 Нездо́ланий  — нездола́нний. Нездо́ланий — якого не подолали, не скорили. Нездолане почуття справедливості. Нездола́нний — якого не можна здолати, перебороти; непереможний. «Корчмар без жодної потреби, приголомшений нездоланним горем, спинився біля залізної брами» (Н. Рибак).

  Незлі́ченийнезліче́нний. Незлі́чений — не порахований. Незлічені клопоти. Незліче́нний — той, що становить велику кількість, незчисленний. «Пасли (люди) незліченні череди товару та отари овець» (І. Нечуй-Левицький).

 Неоці́ненийнеоціне́нний. Неоці́нений: той, якого не оцінили. Неоціне́нний — 1) якому не можна скласти ціни; дуже цінний.  Слонова кістка була неоціне́нною у давнину, не поступалася перед золотом і сріблом. 2) надзвичайно важливий своїм значенням; дуже великий. »Я гаряче потиснув руку Марії Кіндратівни, мовчазливо дякуючи старій за неоціне́нне повідомлення» (Ю. Збанацький). 

 Непі́знанийнепізна́нний. Непі́знаний — якого ще не пізнали, не вивчили. Непізнані сили природи спадковості. Непізна́нний — недоступний для пізнання. «Нема речей непізнанних, а є лише досі ще непізнані» (М. Рильський).

 Непоя́сненийнепоясне́нний. Непоя́снений — якого не пояснили. Непояснена тема. Непоясне́нний — що його не можна пояснити. Непоясненні явища.

  Спаленийспаленний. Спа́лений — 1) Дієприкметник від спалити. «Де-не-де на схилах яру жовтіли прогалини спаленої сонцем трави» (О. Донченко). 2. Прикметник. Передає значення «який зазнав дії вогню, сонця тощо; згорілий». «По дорозі до землянки, викопаної неподалік спаленої хати, він угледів ще одну групу полонених» (О. Довженко), «Засмерділо спаленим бензином» (Є. Гуцало). Прикметник спаленний. Здатний горіти, згоряти; горючий.

     III. Тлумачить дії додаткові

  Дієприслі́вник  — особлива, невідмінювана форма дієслова, яка, пояснюючи присудок, називає додаткову дію. Дієприслівник відповідає на питання що роблячи? що зробивши? Наприклад: мірку́ючи, пи́шучи, чита́ючи, міркува́вши, писа́вши, чита́вши. Дієприслівник поєднує в собі деякі граматичні ознаки як дієслова, так і прислівника, що відбито й в назві: дієприслівник буквально означає прислівник, що діє, перебуває в дії. Із дієслівних рис йому властиві такі: категорія виду (доконаний — зупинившись, схилившисьнедоконаний — говорячи, знаючи), категорія часу (теперішній — знаходячи, виступаючиминулий — притаївшись, пройшовши); перехідності (неперехідності). Як і прислівник, дієприслівник не відмінюється (серед дієслівних форм, не відмінюється, зокрема, інфінітив), а також у реченні виконує роль обставини.

  ☹ Дієприслівники доконаного виду минулого часу виражають додаткову дію, що відбулася перед основною або одночасно з нею (відповідає на питання що зробивши?). Закінчивши лекцію, викладач пішов на перерву. Дієприслівники недоконаного виду теперішнього часу називають додаткову дію, що відбувається одночасно з основною (відповідає на питання що роблячи?): «Сніг іде і, сяйво розсіваючи бліде, зволожує афіші і обличчя» (І. Жиленко). Дієприслівники недоконаного виду минулого часу виражають додаткову дію, що відбувалася в минулому одночасно з основною (відповідає на питання що робивши?): Слухавши вірші про кохання, він завжди згадував її. 

 ☹ За походженням дієприслівники теперішнього і минулого часу — колишні короткі форми активних дієприкметників (давньорус. несучи, носѧчи, несъши), що втратили рід і здатність відмінюватися, «застигнувши» у формі називного відмінка жіночого роду множини. Вони більше не узгоджуються із іменником, а тільки виражають обставину способу дії. Дієприслівники минулого часу (колишні дієприкметники) стали сприйматися як форми чоловічого роду однини минулого часу дієслів з прислівниковим суфіксом -ши, тому за аналогією виникли нові форми (прийшовши — замість пришедъши).

  ☹ Значення. Дієприслівник у реченні називає додаткову (другорядну) дію, яка слугує для пояснення головної. Наприклад, «Співають ідучи дівчата» (Тарас Шевченко). У цьому реченні основну дію виражає присудок, виражений особовою формою дієслова співають, а другорядну називає дієприслівник ідучи. Дівчата не просто співають, а співають як (ідучи). Таким чином, у реченні дієприслівник виконує роль обставини способу дії.

 ☹ Дієприслівник полюбляє коми і паузи. Дієприслівник, як і інші форми дієслова, може мати залежні від нього слова: Вихопившись [куди?] на узвишшя, кінь розкотисто заіржав, радуючись [чому?] молодій своїй силі (В. Чемерис). Дієприслівник разом із залежними від нього словами утворює дієприслівниковий зворот, який у реченні виконує роль поширеної обставини.

 В усному мовленні дієприслівниковий зворот відділяється від решти компонентів речення паузами, а на письмікомами«Іноді туман на озері розривається, [пауза] одкриваючи блідо-блакитну воду» (Леся Українка). «Літа не минули, лиш, [пауза] втомившись жаром палким, на хвилину заснули» (Б. Лепкий). «Вертаючись додому, [пауза] Юхим з греблі побачив сина» (А. Головко).

  Якщо дієприслівниковий зворот стоїть на початку речення, то кому ставлять після нього. «Не дочекавшись обіду, хлопчик з дівчатками зібрались додому» (Б. Харчук). Зворот у середині речення відокремлюють з обох боків: Мешканці, виставивши голови з віконечок, ведуть розмови (В. Винниченко). Якщо дієприслівниковий зворот є в кінці речення, то кому ставлять перед ним: Уважно слухали селяни, занімівши в різних позах (А. Головко).

 Не відокремлюють комами дієприслівниковий зворот, якщо в реченні він є фразеологізмом і стоїть безпосередньо після присудка: Він біг не чуючи ніг.  Олена працювала не покладаючи рук.

  Крім того, зазвичай відокремлюють не лише дієприслівниковий зворот, а й одиничний дієприслівник. Повечерявши, полягали спати. Коли ж одиничний дієприслівник безпосередньо стоїть після присудка та відповідає на запитання як?, то його не відокремлюють.  Вона сиділа замислившись.

 ☹ У компанії з іншими частинами мови. Спільні ознаки з прислівником: незмінюваність; залежність від дієслова, що виявляється у синтаксичній ролі обставини: Жайворонок, співаючи, ніби висить на невидимій нитці (Ю. Яновський). Висить [що роблячи?] співаючи. Не слід плутати дієприслівники з дієприкметниками в називному відмінку множини. Дієприкметники мають закінчення , відповідають на питання які? У дієприслівникових суфіксах завжди пишеться и: сяючі [дієприкметник] вогнісяючи вогнями [дієприслівник].

 ☹ Милозвучніший дієприслівник замість канцелярських  віддієслівних іменників. Хоча в українській мові менше дієприкметникових форм, ніж у  російській, зате вона багатша на дієприслівники. Ними рясніють класична література й народне мовлення, казки, прислів’я, приказки. «Не кайся, рано вставши, молодим оженившись» (М. Номис), «Доброго здоров’я пивши!» (з живих уст). Досить часто дієприслівники замінюють віддієслівних іменників з прийменниками по, при, після. Отож потрібно казати й писати не «По завершенні роботи треба прибрати в приміщенні», а «Завершивши роботу…», не «При читанні вголос слід правильно наголошувати слова», а «Читаючи вголос…», не «Після закінчення семестру учні підуть на канікули», а «Закінчивши семестр…». Звичайно, ці фрази можна побудувати й так: «Після того, як завершите роботу…»; «Коли читаєш уголос…»; «Коли закінчиться семестр…».Таке широке вживання дієприслівників надає нашому мовленню легкості й мелодійності. Тому нема потреби цуратися цього давнього способу висловлювання заради запозичених канцелярських штампів на зразок при виконанні, по одержанні тощо, які зводять нанівець красу української мови.

  ☹  Особливості утворення дієприслівників. У дієприслівниках, утворених від дієслова на -ся (-сь) після твірних суфіксів майже завжди вживається суфікс -сь (суфікс -ся трапляється лише у віршованих текстах): змагаються + учи –> змагаючись, задуматись + вши –> задумавшисьУ процесі утворення дієприслівників в основі дієслова може відбуватися чергування о і: перемогти –> перемігшиУ суфіксах, за допомогою яких утворюються дієприслівники, завжди пишеться буква и. Дієприслівники з суфіксами -учи (-ючи), -ачи (-ячи) треба відрізняти від активних дієприкметників теперішнього часу в називному або знахідному відмінках множини, в яких після суфіксів -уч- (-юч- ), -ач- (-яч-) є закінчення Ішли співаючи. — Пташки співаючіКурликаючі журавлі пролетіли над селом. — Курликаючи, журавлі пролетіли над селом. 

  ☹ НЕ з дієприслівниками. Пишеться так, як і з дієсловом, — окремо: Не спитавши броду, не лізь у воду. Виняток становлять дієприслівники (як і твірні дієслова), що без не не вживаються: нехтуючи, недочуваючи.

 ☹  Помилки у вживанні дієприслівника. Головна дія, що виражена присудком (дієсловом-присудком), і додаткова дія, котра виражена дієприслівником, мають стосуватися лише одного підмета, а не різних. Ідучи по вулиці, дівчина співала пісню. У цьому реченні основну дію [співала] і додаткову [ідучи[ виконує дівчина [граматично — підмет]. Ще приклади: іде, озираючись; сказав, не подумавши

 Речення, у яких дії, позначені дієсловом-присудком та дієприслівником, виконуються різними суб’єктами, побудовані неправильно: Повернувшись додому, уже зайшло сонце. Оглядаючи околицю села, туристів зацікавили руїни старовинного замку. Ідучи по вулиці, з дівчини злетів капелюх. У цих реченнях дієприслівник ужито неправильно, тому що додаткова і основна дії належать різним суб’єктам (виконавцям). Скажімо,  в останній фразі додаткова дія стосується дівчини (додатка), а основна капелюха (підмета). Виходить нонсенс: капелюх ішов і впав. Таким чином, у реченні дієприслівник недоречний. Речення слід відредагувати так: «Коли дівчина йшла по вулиці, з неї злетів капелюх».

 ☹ Чи правильно написані дієприслівники. Щоби перевірити це, потрібно поставити в третій особі множини  дієслово, від якого вони походять. Бачачи (бо бачать), плачучи (плачуть), сидячи (сидять), свистячи (свистять). Дієприслівники від дієслів на -ся, -сь мають переважно закінчення -сь (бавлячись, змагаючись, сміючись, умиваючись), рідше -ся (кохаючися, утішаючися).

 ☹ Помилки у реченнях з дієприслівниками. Оскільки дієприслівник означає додаткову дію до дієслів-присудків (працював, щось наспівуючи; зрозумівши все, усміхнулася), то ця дія неодмінно має стосуватися підмета, тобто суб’єкти дій, виражених дієприслівником і присудком, повинні  збігатися,чого немає, наприклад, у такому реченні: «Відпочиваючи у Карпатах, мені надзвичайно сподобалось обслуговування (у Карпатах відпочивало обслуговування). Або: «Спіткнувшись вчора, у нього зломилася нога» (нога «спіткнулася» вчора, хоча так і невідомо, коли і з якої причини вона зламалася. Можливо ще щось сталося з нещасною ногою).

 ☹ Дієприслівник не може приєднуватися до пасивної конструкції: «Докладаючи всіх зусиль, урожай збирається без втрат» або «Працюючи тиждень, ремонт був завершений». У безособовому реченні дієприслівник може вживатися тільки в тому разі, коли у складі присудка є інфінітив: «Іноді доводилось попід віттям і крізь ліани пролазити, мов у темну нору, зігнувшись» (І. Багряний). Неправильним є вживання дієприслівника у безособових реченнях: «Вивчаючи географію, у нас не було жодних проблем» або «Граючи в спортлото, сусіду часто щастить». Правильно: «Вивчаючи географію, ми не мали жодних проблем» або «Ми не мали жодних проблем з вивченням географії». «Коли сусід грає в спортлото, йому часто щастить».