“Хто? чи “Що?” – пароль до нього

   Іменник — самостійна частина мови, що означає предметність, відповідає на питання хто? (до істот) і що? (до неістот), виконує синтаксичну функцію як головних членів речення (підмет, присудок), так і другорядних (додаток, означення, обставина). Це єдина частина мови, яка може позначати все, що завгодно, тобто різні назви.

   🔐 Біль болю, а не болі. Більбілі. Читаємо: «Біль цієї втрати надихнула на серйозний жанр». Біль як іменник жіночого роду означає «біла пряжа; яскраво-білий колір». «Усю ніч не спала та біль сукала» (народна пісня); «Розжевришся туга, як те залізо, що біліє біллю» (Леся Українка). Коли йдеться про відчуття страждання, то іменник біль — чоловічого роду. «І на тім рушникові оживе все знайоме до болю» (А. Малишко). У наведеному уривку треба було написати: «Біль цієї втрати надихнув на серйоз­ний жанр».

   🔐 Іменники спільного роду: 1) іменники на , які називають особу за її характерними діями або рисами поведінки (писака, кусака, читака, потіпака, посіпака, верещака, витріщака, рубака, задавака, позивака, служака, одчаяка, заводіяка, задирака, базіка, недоріка, кривляка, гуляка, трудяга, стиляга, бідняга, бідага, молодчага, волоцюга, ледацюга, сонюга, жаднюга, сердега, бродяга, добряга, скуп’яга, знайда, пройда, заблуда, приблуда, проява, роззява, шельма, прожога, невидимка, плакса, рюмса, дубина, ханжа, замазура, невдаха, бідолаха, рева, причепа, підлиза, прилиза, нездара, ненажера, потвора, заїка, нероба, єхида, недоторка, ябеда тощо). З морфологічного погляду наведені іменники належать до чоловічого чи жіночого роду залежно від статі, яку вони позначають. Родова диференціація здійснюється за допомогою аналітичних засобів і форм узгоджуваних прикметників, займенників, дієслів або ж відповідного контексту. Аналітичне вираження: «Йонька був якийсь невдаха, все йому не в руки потрапляло, а ковзало між пальцями» (Г. Тютюнник). Контекстуальне вираження: «Груня мовчала, не перечила, коли свекруха називала її невдахою» (К. Гордієнко); 2) деякі назви осіб на : агакало (чоловічий і середній рід), доробало (ч. і с.), ледащо (ч. і с.), базікало (ч. і ж.), сонько (ч. і ж.), чванько (ч. і ж.). У формі середнього роду іменники вживаються стосовно осіб двох статей: він (вона) — велике ледащо, страшенне доробало;  3) Окремі іменники, що утворені за допомогою суфікса -ищ (е) — подвійного роду (ч. і с.; ж. і с.) — на означення згрубілості: така (таке) бабище, відьмище, дівчище, свекрушище, ручище.

   🔐 Відмінювання: болгариболгар, але полякиполяків; кияникиян, але одеситиодеситів. Нерідко  чуємо в офіційному мовленні: «На Одещині живе багато болгарів; повернення кримських татарів на рідну землю». З погляду морфологічних норм такі форми є помилковими. Імен­ники чоловічого роду з випадним суфіксом -ин у множині мають нульове закінчення родового відмінка; решта за­кінчується на -ів: львів’ян-ин львів’яни львів’ян; болгар-ин болгари болгар; татар-ин татари татар; але поляк поляки поляків; солдат солдати солдатів; народ народи народів.

   🔐 Бубонбубна, але бюлетеньбюлетеня. Звуки о та е можуть бути випадними, тобто при від­мінюванні зникати в деяких формах слів (як загальних, так і власних назв): бубонбубна, заєць зайця, кухоль кухля. Часом цю морфологічну особливість забувають і кажуть та пишуть: «З бубоном» (замість правильного буб­ном); «Водія Заєця (треба: Зайця) звинуватили в порушенні ПДР»Але іменники іншомовного походження при відміню­ванні зберігають е та о: бюлетень бюлетеня (не бюлетня), брелок брелока (не брелка). Бюлетені, а не бюлетні.  При відмінюванні в українських словах літери  о  і  е  випадають (деньднясадоксадка), а  в іншомовних словах вони не випадають (бюлетеньбюлетеня; брелокбрелока). Тому правильно казати:  бюлетень,  бюлетеня,  бюлетеню  або  бюлетеневі,  бюлетенем,  у бюлетені. Або  два бюлетені, а не  два бюлетні, як кажуть деякі мовці.

   🔐 Вісь, осі, а не вісі. Сучасне українське слово вісь відмінюємо так: Н.в. — вісь,  Р.в. і Д.в.осі, З.в.вісь, О.в.віссю, М.в. — (на) осі, Кл.в.осе! У множині всі форми вживаються з о і не мають протетичного в: осі, осей і т. д. У ЗМІ подеколи чуємо й читаємо помилкові форми вісі, вісей замість правильних осі, осей.

   🔐 Віче — іменник відмінюваний. Заповнюючи прогалини у вивченні рідної історії, ми відроджуємо й забуті чи напівзабуті слова. Наприклад, часто вживаним тепер є слово віче (народні збори). Але прикро, що це слово не відмінюють (за аналогією з словом  пенсне). Зразком для відмінювання можна вважати іменник плече в однині: віче (плече), віча (плеча), на вічі (на плечі) тощо.

   🔐 Кличний відмінок. Українська мова зберегла кличний відмінок, тоді як  російська, білоруська   втратили його. Тож у нашій мові сім відмінків: називний, родовий, давальний, знахідний, орудний, місцевий та кличний.

   В українському фольклорі  та літературній класиці завжди використовувався кличний відмінок, або, як його ще називають мовознавці, вокатив. Упродовж століть витворено великий арсенал мовних засобів для звертань, здатних задовольнити найвибагливіші смаки. При іменникові у формі кличного відмінка ставили прикметники, займенники, вигуки, непоширені й поширені прикладки. Як же ласкаво, ніжно вміють наші люди через спів звертатися до всього живого, до явищ природи, до предметів, які персоніфікуються. «Ой дівчино, шумить гай», «Гей, чого, хлопці, славні молодці?», «Ой гиля-гиля, гусоньки, на став», «Ой, зійди, зійди, ясен місяцю», «Плавай, плавай, лебедонько», «Ой вербо, вербо», «Ох і не стелися, хрещатий барвінку»…  Або Шевченкові рядки: Прилітай же, мій соколе, Мій голубе сизий!  О думи мої! О славо злая! А ти, моя Україно,безталанна вдово …  Петрусю! Друже мій єдиний! Моє ти серце!

   Кличний відмінок є неабияким засобом посилення виразності в риторичних звертаннях: «Україно моя, …Польова моя мрійнице, Крапле у сонці з весла» (А. Малишко). Він посилює стилістичні функції звертань, надає їм української національної специфіки та колоритності. Можливо, це найбільше стривожило більшовицьких ідеологічних наглядачів, і з граматик, виданих у радянські часи, «крамольний» відмінок викинули, дозволяли при звертанні замість нього вживати іменники у формі відмінка називного. Мета була зрозумілою: системи відмінків української та російської мов повинні стати однаковими. Бо в російській, як відомо, кличного відмінка немає (винятки — Господи, Боже, Отче наш).

   З болем говорив Максим Рильський: «Сахаються у нас також і кличного відмінка, що становить одну з особливостей української мови… Мені, приміром, просто-таки прикро читати, коли люди пишуть у звертанні «дорогий наш учитель», бо все моє українське єство тягнеться сказати «дорогий наш учителю». Нехтування кличним відмінком — це свідчення неповаги до рідної мови, ознакою невибагливості до свого мовлення.

   Хоча тепер, коли відновлені законні права цієї повноцінної граматичної категорії як засобу живого спілкування, у самому спілкуванні часто чуємо: «Микола, здрастуй», «Василь, підтримай», «Світлана, підійди», «Олег, напиши» (замість: Миколо, Василю, Світлано. Княже, Олеже) являють собою архаїзми і доречні в творах із життя минулих епох. У сучасній літературній мові нормативними є форми князю, Олегу.

   Кличний відмінок мають усі іменники першої, другої та третьої відмін в однині. У множині цей відмінок дорівнює називному. Рідше утворюється він від іменників третьої відміни, бо це здебільшого назви предметів, понять, до яких ніхто не звертається, хоч і тут існує ця форма (переважно в поезії) із закінченням : вісте, змінносте, ноче, смерте.

   У кличному відмінку однини іменників першої відміни треба вживати закінчення (тверда група): дружино, Олено, сестро, Микито, країно, Вітчизно перемого; (м’яка та мішана групи): воле, земле, доле, душе, круче, Катре; (іменники м’якої групи після голосного та апострофа): Маріє, мріє, надіє, редакціє, сім’є, а також Іллє; (в основному пестливі іменники цієї ж групи): бабусю, Галю, доню, матусю, тітусю   Іменники другої відміни утворюють кличний відмінок за допомогою закінчень ,,. На закінчуються іменники твердої групи (зокрема з суфіксами -ик,  -ок,), власні імена з основою на г, х, к і деякі іменники мішаної групи з основою на шиплячий (крім ж): батьку, синку, критику, супутнику, Людвігу, Олегу, читачу, товаришу; також діду, сину, тату. Закінчення мають іменники м’якої групи: Андрію, Василю, Віталію, Грицю, Юрію, гаю, краю, Ігорю, розмаю, мартенівцю, лікарю, ясеню, бійцю, знавцю, царю, кобзарю. Утворення: Андріє, Юріє, Ігоре суперечать цьому правилу, тому вони помилкові, незважаючи на рекомен­дації деяких академічних видань.    На закінчуються іменники твердої групи (вітре, Дніпре, Мар’яне, Степане, друже, козаче, командире, Києве, Лебедине, Львове, Херсоне), частина іменників м’якої групи на -ець: (женче — від жнець, хлопче, шевче — від швець), іменники мішаної групи (пісняре, газетяре, стороже, тесляре, Дороше, Довбуше). Іменники третьої відміни в кличному відмінку закінчуються на : ноче, радосте, юносте, змінносте, Любове, Нінеле, Аделе.

   У звертаннях, що складаються з загальної назви та імені, обидва іменники вживаємо в кличному відмінку: панно Інно, друже Вікторе, братику Миколко, тітко Ганно. брате Петре, колего ІванеА якщо до звертань входять ім’я та по батькові, форму цього відмінка мають обидва компоненти: Володимире Петровичу, Надіє Власівно, Валентине Кузьмичу (або Кузьмовичу), Галино Сергіївно, Ігорю Андрійовичу, Миколо Васильовичу, Анатолію Микитовичу, Павле Івановичу, Артеме Сергійовичу, Наталю Іванівно, Маріє Петрівно, Любове АнтонівноУ звертаннях, де є загальна назва та прізвище, у формі кличного відмінка виступає перше слово, а друге — в називному: товаришу Іваненко, депутате Семенчук, кореспонденте КорольовКоли ж у звертанні лише загальні назви, то їх обох подаємо в кличному відмінку: пане лейтенанте, добродію ювіляре. Хоч автори нового «Українського правопису» вважають, що друге слово може мати і форму називного: пане лейтенант, добродію ювіляр.

 Не мають кличний відмінок іменники, що утворені від прикметників. Йдеться про субстантивовані прикметники і дієприкметники. Ці слова тільки за змістом стали іменниками, а за формою залишилися прикметниками й дієприкметниками. Оскільки форму кличного відмінка мають лише іменники, то слова наречений, коханий, молодий, навіть субстантивувавшись, при звертанні вживаються в називному відмінку

   🔐 Назви країн і міст [відмінювання]. Назви країн у родовому відмінку закінчуються на «у», «ю», а назви міст – на «а», «я». Наприклад, «Азербайджан» —«Азербайджану», «Іран» — «Ірану», «Ізраїль» — «Ізраїлю», але «Лондон — Лондона», «Париж — Парижа», «Марсель — Марселя», «Трускавець — Трускавця»

  🔐 Іменник біля перехідного дієслова [відмінювання]. Перехідне дієслово здебільшого керує знахідним відмінком без прийменника (відповідає на питання кого? або що?). Студент написав курсову роботу. Учень розв’язав задачу. Художник намалював картину. Викладач прочитав лекцію. Приятель надіслав телеграмуЯкщо присудок виражає заперечення, то прямий додаток виступає в родовому відмінку: не написав курсової роботи, не розв’язав задачі, не намалював картини… Згадаймо рядки відомої пісні: «Ой не хочу хатки, ані сіножатки, ні ставка, ні млинка, ні вишневого садка». Родовий відмінок означає також, що дія переходить лише на частину предмета: з’їсти хліба, випити води, тобто не весь хліб, не всю воду. Кажемо: позич мені книжки. І хоч маємо на увазі цілу книжку, але формою родового відмінка виражаємо обмеження часу — беремо її не назавжди, а, скажімо, на кілька днів.

  🔐 Іменники середнього роду [відмінювання]. Російська мова має три відміни іменників, що відповідають стільком же в українській. Але в нас є ще й четверта. Це два типи іменників середнього роду: 1) ті, що при відмінюванні дістають суфікс -ен- (ім’я — імені, плем’я — племені); 2) ті, що при відмінюванні набувають суфікс -ат- (-ят-)Іменників першого типу дуже мало. Вони зникають, часом уподібнюються до іменників середнього роду другої відміни. Так, слово ім’я інколи трансформується в імено. Іменники другого типу становлять в українській мові численну групу. За лексичним значенням це назви молодих тварин і птахів (теля, лоша, порося, ягня, щеня, кошеня, курча, каченя). Зразок відмінювання: лоша, лошати, лошаті, лоша, лошам, лошаті; порося, поросяти, поросяті, порося, поросям, поросяті. Сюди належать і найменування предметів (санчата) чи пестливі назви частин тіла (ноженята, рученята, оченята). Уживаються вони тільки у формі множини. Діставши суфікс (о), іменники на означення молодих і малих тварин переходять до другої відміни: телятко, поросятко, кошенятко. У назвах тварин знахідний відмінок множини може бути рівнозначний називному або родовому: пасу ягнята, пасу ягнят. У російській мові такої відміни іменників немає. Лексично адекватні слова утворюються за допомогою суфікса -енок (телёнок, козлёнок, цыплёнок) і належать до другої відміни. Запозичати ці побудови в українську мову немає потреби.

  🔐 Відмінювання складних слів [з невідмінюваною першою частиною, що виступає у значенні]: а) лексеми: кафе-автомат, кафе-кондитерська, какао-порошок, шосе-магістраль і подібні; б) прикметника: джаз-оркестр (порівняйте: джазовий), компакт-диск (компактний), жокей-клуб (жокейський), слайд-фільм (слайдовий);  в) назв одиниць виміру, з використанням назв літер грецького алфавіту або слів у значенні прикметника (здебільш наукові й технічні терміни): ампер-година, вольт-секунда, кілограм-маса, кіловат-година; бета-промені, гамма-апарат, дельта-ефект, блок-сигнал, вектор-потенціал, дизель-генератор, вакуум-апарат, кварц-лампа, нуль-індикатор, прес-ножиці, експрес-аналіз. Приклади відмінювання: кіловат-година, кіловат-години, кіловат-годиною; кілограм-молекула, кілограм-молекули, кілограм-молекулою; метан-аналізатор, метан-аналізатора, метан-аналізатором; рефлекс-камера, рефлекс-камери, рефлекс-камерою;  г) іншомовних назв проміжних частин світу: зюйд-вест, норд-вест, норд-ост;   д) назв трав і квітів: іван-чай, сон-трава, буркун-зілля, мати-й-мачуха, розрив-трава, чар-зілля. Виняток: в іменникові брат-і-сестра відмінюються два компоненти.

  🔐 Відмінювання окремих складних слів [з невідмінюваною другою частиною]. Невідмінюваність другої частини спостерігається в кількох іменників, як-от: програма-максимум, програма-мінімум.

   🔐 Відмінювання складних слів [обидві частини відмінюються]: а) у назвах закладів, предметів, явищ: бібліотека-музей, музей-квартира, пральня-автомат, шафа-холодильник, диван-ліжко, вальс-бостон, альбом-буклет, виставка-ярмарок, матч-реванш, плащ-дощовик, слалом-гігант тощо. Особливості правила розглянемо на прикладі належного до цього ряду слова семінар-нарада. Другий іменник — це прикладка, що пояснює лексему семінар (де, як відомо, не тільки навчаються, а й обмінюються досвідом, розв’язують якісь завдання). У таких випадках, наголошують мовознавці, відмінюються обидві частини: семінар-нарада, семінару-наради, семінаром-нарадою. Так само: народ-титан, народу-титана, народом-титаном; дівчина-красуня, дівчині-красуні, дівчиною-красунею; мати-героїня, матері-героїні, матір’ю-героїнею і подібне. Виняток з правила становлять кілька слів з невідмінюваним першим компонентом: кран-балка, крем-брюле, крем-сода, матч-турнір, плащ-намет, марш-кидок, марш-маневр;    б) у назвах осіб за посадою, професією, званням: директор-розпорядник, інженер-економіст, інженер-конструктор, льотчик-космонавт, секретар-координатор, слюсар-гідравлік, технік-механік, член-кореспондентВинятки: традиційно не відмінюється перша частина назв осіб: лорд-канцлер, прем’єр-міністр, шеф-кухар, шеф-механік, шеф-пілот, а також компоненти: генерал-, капітан-, інженер- у складних найменуваннях військових звань (генерал-лейтенант, генерал-майор, капітан-лейтенант, інженер-капітан, інженер-майор, інженер-лейтенант, інженер-полковник та деякі інші). Обґрунтування.  У вищезазначених (як виняткових) складних словах два узгоджені іменники поєднуються так, що другий не пояснює першого (тобто не є прикладкою), а разом із ним передає єдине поняття, скажімо, складне слово генерал-майор, в якому змінюється тільки другий компонент: генерал-майора, генерал-майорові (майору); так само: генерал-полковник, генерал-полковника, генерал-полковникуЩе один приклад на цю ж тему. Близькими за значеннями і призначенням є слова плащ-дощовик і плащ-намет (див. вище, пункт б). Але, як бачимо, відмінюються вони по-різному: у слові плащ-дощовик відмінюємо обидві частини, бо другий компонент (дощовик) — прикладка: плаща-дощовика, плащем-дощовиком, (на) плащі-дощовику. А от плащ-намет передає певне цілісне поняття, у нього другий компонент (намет) не є прикладкою. Це частина одного слова. Тому перший компонент не відмінюється: плащ-намету, плащ-наметом;  в) у назвах тварин: жаба-бик, кулик-сорока, пила-риба, голка-риба. Виняток: не відмінюється перша частина у слові їжак-риба.

    🔐 Про невідмінювані іменники. Нульова словозміна притаманна таким групам іменників, як: 1) загальні, власні назви іншомовного походження з кінцевими () (боа, па, буржуа, бра, амплуа, Нікарагуа), (бароко, лібрето, банджо, адажіо, трюмо, Брно, Онтаріо, Палермо, Бордо, Осло, Токіо), () (рагу, какаду, кенгуру, фрау, меню, парвеню, Турку, Катманду, Антананаріву), () (алое, фойє, ательє, рантьє, турне, резюме, Данте, Оноре, Альєнде), (леді, янкі, жалюзі, дербі, ралі, колі, Марі, Тбілісі, Гельсінкі, Нагасакі);  2) іншомовні загальні назви осіб жіночої статі, імена та прізвища з кінцевим приголосним: мадам, міс, місіс, Жаклін, Джудіт, Мерседес, Джонсон, Шмідт, але: Суламіф — для Суламіфі, Нінель — з Нінеллю;  3) французькі імена та прізвища з кінцевим наголошеним , : Нана, Дюма, Ніколя; 4) російські прізвища на -их, -ово (Черних, Дурново); 5) українські жіночі прізвища на і приголосні (Марії Стрельченко, Ользі Степанчук); 6) іншомовні топоніми на , що виступають у відповідних словосполученнях у функції прикладок: на острові Куба, у штаті Невада.

   🔐 Двоїна. Це граматична категорія числа на позначення двох або парних предметів. Двоїна протиставлялася однині (один предмет) і множині (багато предметів). Двоїна існувала ще в індоєвропейській прамові. Її успадкувала спільна праслов’янська мова, а згодом — усі слов’янські мови. Потім поступово вона вийшла з ужитку, хоч зберігається й досі в багатьох українських діалектах, де кажуть «дві руці», «дві хаті», «дві слові», «дві відрі». Повністю відновити цю категорію і поширити її на всю українську мовну територію навряд чи можливо. Іноді бувають зворотні процеси, коли повертається якась застаріла форма, але в загальномовному вимірі цього зробити не можна. Плечима, дверима, очима — це залишки двоїни, що зберігаються в українській мові як морфологічна норма. Тому що казати дверями і плечами — це не по-українському.

    🔐 Закінчення [варіантні форми іменників, родовий відмінок множини]: 1) у іменників першої відміни: бритв і бритов; воєн і війн; баб і бабів; губ і губів; легень і легенів; лук і луків; сосон і сосен; крихт, крихот і крихіт;  2) у іменників другої відміни: пара валянок і валянків; п’ять раз і разів; шість днів і (рідше) день; татів і тат; ватів і ват; кіловатів і кіловат. Розрізняються значенням форми чоловік, тобто «осіб», і чоловіків — «осіб чоловічої статі»;  3) у іменників третьої відміни: серць і сердець; плечей і пліч; весіль і весіллів; відкрить і відкриттів;  4) у іменників, що мають лише форму множини: граблів і грабель; ночов і (рідше) ночв; рейтузів і рейтуз; шароварів і шаровар.  5) за наявності родових варіантів іменників: бакенбардів (від бакенбард — чол. роду) і бакенбард (від бакенбарда — жін. роду); вольєрів (від вольєр — чол. роду) і вольєр (від вольєра — жін. роду); кужелів (від кужіль — чол. роду) і кужелей (від кужіль — жін. роду); мозолів (від мозоль — чол. роду) і мозоль (від мозоля — жін. роду).

   🔐 Закінчення () та (). Іменники, що позначають конкретні одиничні предмети, а також є назвами осіб, тварин переважно мають закінчення () в родовому відмінку однини: сторінка щоденника, книжка студента, інструмент тесляра, відповідь учня, напоїв коняНайменування явищ природи, установ, ігор, речовин, слова на позначення збірності, назви вчень, почуттів та інших абстрактних понять закінчуються в цьому відмінку на (): подуви вітру, біля університету, змагання з тенісу, трохи цукру, гори піску, спалахи гніву, без болю, прихильник ідеалізму. Тому неправильно: спорудження нового універсама, організатори ансамбля, учасник хора, командир полка. Треба: універсаму, ансамблю, хору, полкуЩоправда, окремі українські слова залежно від значення можуть мати різні закінчення: магазина (пристрій) і магазину (крамниця); програма депутата Мороза і нема морозу;  деталь телефонного апарата й реорганізація державного апарату.

  🔐 Закінчення -ові (-еві, -єві) та () [чоловічий рід, друга відміна, давальний відмінок однини]. Наявність таких    закінчень дає змогу уникати нанизування в реченні слів з однаковими закінченнями. Наприклад, не зовсім вдалою зі стилістичного погляду є фраза: «Диплом про за­кінчення університету вручається випускнику Петру Бон­даренку»Тому, коли у давальному відмінку стоїть одне слово, слід послуговуватися формою з -ові, -еві (-єві): подякувати за допомогу приятелеві, зателефонувати батькові. Якщо в давальному відмінку є два слова, то одне з них уживаємо з -ові (-еві, -єві), друге з (): Михайлові Івановичу, Василеві Григоровичу, Іванові Біласу, Олександрові Ємцю. Загалом перевагу потрібно надавати закінченню -ові, -еві (-єві). Слід врахувати, що закінчення () має велика кількість іменників у родовому відмінку: болю, вітру, гніву, заводу, закону, морозу, народу, університету, цукру, тощо. Це закінчення притаманне також й групі іменників у кличному відмінку: батьку!, сину!, товаришу!, учителю!, краю! Отже, в таких випадках закінчення -ові (-еві, -єві) допомагає чіткіше розмежувати функції відмінків. Тарас Шевченко уживав тільки поодинокі іменники із закінченням (). Микола Вороний, який був добрим знавцем української мови, назвав одну з своїх поезій «Іванові Франкові», не вбачаючи в цьому (поруч два слова з -ові) стилістичної невправності. Леся Українка, присвячуючи вірш Драгоманову, написала «Дядькові Михайлові»Однак за радянських часів відійшла на периферію природна українська форма на -ові, -еві (-єві) у назвах осіб: редакторові, видавцеві, співцеві, Сергієві. До речі, деякі посібники й сьогодні не рекомендують користуватися нею в діловому мовленні. Натомість активізувалася форма на (-ю), що властива російській мові: директору Івану Панченку, військовослужбовцю Павлу Власенку, що є не зовсім вдало зі стилістичного погляду. Суперечать граматичній і стилістичній нормі такі побу­дови, де два слова стоять у різних відмінках, але мають однакове значення. Наприклад, у заявах: ректору універси­тету, директору заводу. Або заголовок у газеті: «Що з майна авангарду (род. відм.) належить народу? (дав. відм.)» Тут треба писати й вимовляти: директорові заводу, ректорові універ­ситету. Що з майна авангарду належить народові? Замість «як повідомили нашому кореспонденту синоптики Гідрометцентру» слід писати «як повідомили нашо­му кореспондентові синоптики Гідрометцентру» (можлива й форма знахідного відмінка — «пові­домили нашого кореспондента»).

   🔐 Закінчення [у сполученні з числівниками, чоловічий рід]. За правилом, у поєднанні з два (три, чотири) вони також виступають у формі називного відмінка множини. Два (три, чотири) будинки, заводи (столи, стільці, студенти, школярі. Підійшли два поліціянта (треба — поліціянти). Збудовано три будинка (треба — будинки).  Закінчення вживається лише в іменниках, що мають суфікс -ин (який випадає в множині): киянин — кияни — чотири киянина (частіше четверо киян).

   🔐 Закінчення [іменники, що позначають осіб, чоловічий рід, друга відміна, називний відмінок множини]. Ці іменники, що позначають осіб, мають закінчення (для твердої групи): професори, офіцери та (для м’якої та мішаної груп): вчителі, секретарі.

   🔐 Закінчення [окремі іменники, родовий відмінок однини]: 1) В українській мові є морфологічні варіанти: кишковик, кишківник і кишечник. Усі вони в родовому відмінку мають закінчення ;  2) назв організацій «Газпром», «Нафтогаз», «Укртелеком». Якщо керуватися правилом, що власні назви отримують закінчення в родовому відмінку, то, здавалося б, потрібно вживати «Нафтогаза» і «Газпрома», «Укртелекома». Однак, назви цих та інших організацій у родовому відмінку мають закінчення : «Нафтогазу», «Газпрому», «Укртелекому»;  3) У родовому відмінку пишемо Києва, а не Київа, тому що в слові Київ другий склад маємо закритий, а в Ки-є-ва — відкритий. Порівняймо: Львів — Льво-ва, Харків — Хар-ко-ва, Могилів — Мо-ги-ле-ва4) У родовому відмінку однини одиничні поняття мають у родовому відмінку закінчення В назвах явищ, процесів, установ, підприємств, закладів тощо — закінчення .  З огляду на це: мікроскопмікроскопа; мікрофільтр — мікрофільтра; мікрофон мікрофона. Натомість слово телефон у родовому відмінку має два закінчення. Якщо йдеться про вид зв’язку, то —  телефону , а коли маємо на увазі апарат, то телефона. Порівняймо: дзвін — дзвона (про річ) і дзвін — дзвону (про звук).

    🔐 Закінчення слова обличчя [місцевий відмінок однини]. Теоретично може бути два закінчення: та . Але в мовній практиці поширилося  На обличчі, а не на обличчю. Так само довкілля — у довкіллілистя — в листінаріччя — в наріччі. А варіанти:  на обличчюв довкіллюв листюв наріччю рідковживані.

   🔐 Закінчення слова очко [називний та знахідний відмінки множини]. Деякі іменники середнього роду в називному та знахідному відмінках множини закінчуються на : відро відра, вухо вуха, озеро озера, яблуко яблука, очко (зменшене від око) — очка (в пісні: «чорні очка, чорні очка, як терен»). А ось від іменника око замість множини вживають стару форму двоїни — очі. Слово ж очко як спортивний термін  має у множині форму очки.

   🔐 Кальковані спотворення закінчень [іменники з прийменником по, місцевий відмінок]. Великого поширення набули   конструкції з неправильним кінцевим звуком «м» замість правильного кінцевого звуку «х», на кшталт  «по Олімпійським іграм». Треба казати не «по областям», «по районам», «по дорогам», «по містам і селам»,  а  «по областях», «по районах», «по дорогах», «по містах і селах», «по Олімпійських іграх».

   🔐 Нормативні закінчення [окремі іменникові форми, родовий відмінок множини], при утворенні яких трапляються помилки: ампери,-ів; апельсини,-ів; баклажани,-ів; болгари,-ар; брелоки,-ів; бутси,-ів; валянки,-ів; вільхи, -вільх; вірмени,-ен; вольти,-ів; галичани,-ан; грами,-ів; гривні,-ень; джинси,-ів; жита,-ів; житла,-тел; калоші, калош; канікули,-кул; кеди, кед; кілограми,-ів; консерви,-ів; корективи,-ів; мокасини,-ів; молдавани,-ан; пантофлі,-ів; панчохи,-чіх; підошви,-шов; плаття,-ів; помідори,-ів; сандалі,-аль; солдати,-ів; томати,-ів; туфлі,-фель. Варіанти наведених іменників з іншими закінченнями є позанормативними.

   🔐 Яке обрати закінчення: трамвая чи трамваю? Правильним є вислів зайшов до трамвая   (як до конкретного транспортного засобу). А от у вислові мережа міського трамваю (як узагальненого поняття) за традицією допускається також закінчення  у слові трамвай. Щодо інших транспортних засобів такого розрізнення немає.

   🔐 Збірні іменники. Хоча більшість іменників виступає в однині й множині (камінь-камені, корінь-корені, прилад-прилади, прут-прути), в українській мові є слова, лексичне значення яких таке ж саме, як і названих вище (каміння, коріння, приладдя, пруття), що граматично становлять окремий вид збірних іменників.  Збірні іменники не мають форм множини, бо форма однини в них виражає не один, а багато однорідних предметів, які не підлягають лічбі. Якщо одиничні іменники — чоловічого роду другої відміни твердої або м’якої групи (колос, прилад, ремінь), то збірні — середнього роду другої відміни м’якої групи з закінченням : волосся, колосся, коріння, пруття, реміння. Оскільки збірні іменники передають сукупність предметів, дехто гадає, що їх можна сполучати з прикметниками у формі множини: золоті колосся, міцні коріння, кучеряві волосся, шкільні й канцелярські приладдя. Ці вислови суперечать морфологічній нормі сучасної літературної мови. Правильно: кучеряве волосся, рясне колосся, міцне коріння, гнучке пруття, шкільне й канцелярське приладдяДеяким створеним за аналогічними моделями словам не притаманна категорія збірності, тому їх уживають і в однині, і в множині: учасник змагання і спортивні змагання;  зі знанням справи і ґрунтовні знання; без жодного зусилля і докладати зусиль.

   🔐 Нежитьнежитю, а не нежиті. Однією з прикрих помилок у різних видах усного й писемного мовлення є неправильне використання форм роду іменників. Слово нежить у літературній мові належить до чоловічого роду. «Вилікуватись від нежитю».

  🔐 Рід відмінюваних іменників [як визначити]. Вказівка на рід міститься уже в зовнішній формі слів: панорама, організація, брифінг, середовище, питання. Якщо він не підказується закінченням, можливі помилки при визначенні цієї категорії. Труднощі стосуються передусім іменників з нульовою флексією, що можуть належати і до чоловічого, і до жіночого роду. Іменники аерозоль, картель, нежить, псалтир, рояль, толь, тунель, тюль, шампуньчоловічого роду, а бандероль, барель, ваніль, вуаль, емаль, каніфоль, консоль, мігрень, папороть, ретуш, розкіш, філігрань, фланель, шагреньжіночого.

   Розрізняються родом омоніми туш (рідка або суха фарба), туш (музична п’єса, котра використовується як урочисте вітання під час вшанування, вручення нагород тощо) і туш (у грі в більярд ненавмисне торкання кулі, що вважається ударом). Перший з омонімів належить до жіночого роду, два інших — до чоловічогоДеякі іменники мають однакову морфологічну структуру в українській і російській мовах, але розрізняються родовою характеристикою. Окремі іменники мають варіантні родові форми. Найчастіше варіюються форми чоловічого та жіночого роду: абрикос і абрикоса, вольєр і вольєра, жираф і жирафа, зал і зала, кахель і кахля, клавіш і клавіша, лангуст і лангуста, мозоль і мозоля, мотузок і мотузка, пантофель і пантофля, реприз і реприза, спазм і спазма. 

   Як слова спільного (чоловічого й жіночого) роду вживаються іменники: ґандж (розм.), дрож, купіль, фальш, харч. Можлива варіантність форм чоловічого та середнього роду: безлад і безладдя, свердел і свердло, а також жіночого і середнього роду: покуть і покуття.

   Окремі родові варіанти іменників виявляють лише частковий збіг змісту. Семантичні розбіжності можуть супроводжуватися і функціональними. Так, іменник овоч у формі чоловічого роду використовується з одним значенням — «плід городніх (польових) рослин», рідше «плід садових (лісових) дерев, кущів». Реалізовуючи збірне значення («м’які плоди будь-яких рослин»), слово виступає у формах чоловічого та жіночого роду.

   Необхідно запам’ятати окремі іменники чоловічого роду з кінцевим приголосним основи та іменники жіночого роду із закінченням , які розрізняються значеннями, тобто до родових варіантів не належать. Це такі: адрес (письмове вітання з нагоди визначної події) — адреса (місце проживання чи перебування); вольт (одиниця виміру напруги електричного струму) — вольта (тканина); гарнітур (комплект однохарактерних предметів — меблів, білизни тощо) — гарнітура (комплект шрифтів, однакових за малюнком, але різних за кеглем (розміром) і накресленням); девіз (вислів, формулювання) — девіза (вексель, чек); жовтобрюх (змія) — жовтобрюха (пташка); за́дум (план дій, намір; основна ідея твору) — заду́ма (стан того, хто заглибився в думки, роздуми); кар’єр (місце відкритого добування копалин; прискорений біг коня) — кар’єра (просування в якійсь діяльності); меліс (сорт цукру-піску) — меліса (рослина); о́круг (територіальна одиниця) — окру́га (навколишня місцевість); пар (поле сівозміни) — пара (речовина в газоподібному стані).

   🔐 Рід невідмінюваних іменників [як визначити]:

  1) Назви осіб чоловічої статі належать до чоловічого роду: прибулий месьє, військовий аташе, люб’язний портьє, справедливий рефері, відомий шансоньє, елегантний маестро, заповзятий папараці;

   2) Назви осіб жіночої статі кваліфікуються як іменники жіночого роду: усміхнена фрейлен, літня мадам, серйозна фрау, струнка міс

   3) Родова належність деяких найменувань осіб визначається конкретним уживанням у мові. Це так звані іменники спільного роду. Ваш протеже — ваша протеже, справжній хіпі — справжня хіпі; 

   4) Невідмінювані іменники, що означають тварин, належать до чоловічого роду: крикливий какаду, яскравий ара, галасливий жако, швидкий ему, смішний поні, крихітний колібрі, потішний маго, неповороткий гризлі. Але якщо контекст указує, що йдеться про самку, то слова, які узгоджуються з невідмінюваними назвами тварин, уживаються у формі жіночого роду. Шимпанзе годувала малюка. Поні не відходила ні на крок від дитини. Винятком є іменники: цеце (муха), івасі, путасу (риба), ківі (пташка), окапі (тварина родини жирафових), що належать до жіночого роду

  5) Субстантивовані слова (тобто такі, що стали виконувати функцію іменників) невідмінювані слова відносяться до середнього роду: довгождане «так», останнє «вибач», суворе «цить», лагідне «добраніч», улесливе «мерсі»; 

  6) До середнього роду також належать невідмінювані іменники, що називають неістот: вовняне кашне, нове меню, актуальне інтерв’ю, світлове табло, смачне канапе. Частина іменників змінила родову належність відповідно до родової ознаки тематичного слова; 

  7) До чоловічого роду належать невідмінювані сироко, памперо, майстро, грего та інші назви вітру, сулугуні (сир), шимі (танець), кабукі (театр), кавасакі (бот), бефстроганов (від прізвища Строганов), багі (гоночний автомобіль), бенді (хокей з м’ячем), кантрі (стиль у музиці), жакоб (стиль меблів), барбекю (різновид шашлику);

  8) Іменниками жіночого роду є слова: авеню (вулиця), бере (груша), кольрабі (капуста), салямі (ковбаса), страдиварі (скрипка), альма-матер (буквально “мати-годувальниця”); 

  9) Деякі невідмінювані назви неістот подаються в словниках з подвійною родовою характеристикою. Наприклад, як іменники чоловічого і середнього роду визначаються назви певних грошових одиниць (екю, ескудо), танців (па-де-де, па-де-труа, сиртакі), а також слова мачете, статус-кво, бренді. У формах жіночого і середнього роду виступають іменники есперанто (мова), афгані (грошова одиниця). Слово бієнале (б’єнале) словники подають як іменник чоловічого і середнього роду;

  10) Невідмінювані багатозначні слова можуть мати неоднакову родову характеристику в різних значеннях: альпака — чол. рід і жін. рід (тварина) і сер. рід (шерсть), каберне — чол. рід. (сорт винограду) та сер. рід (вино), контральто — сер. рід (голос) і жін. рід співачка), сопрано — сер. рід (голос) і жін. рід (співачка);

  11) Рід невідмінюваних географічних назв визначається за родовим поняттям (держава, місто, озеро, річка, гора, острів тощо): гостинне Батумі (місто), стрімка Арагві (річка), висока Ай-Петрі (вершина), зелений Хоккайдо (острів), небезпечний Страмболі (вулкан). Якщо слово співвідноситься з різними родовими поняттями, воно вживається в різних родових формах: Гаїті проголошена незалежною 1804 року (держава). На гористому Гаїті виявлено поклади бокситів;

  12) За родовою назвою визначається і рід невідмінюваних назв органів преси, громадських організацій, спортивних клубів, команд: Про це повідомила «Торонто стар» (газета); «Темпо» (журнал) подав цікаві публікації про футбольний чемпіонат; «Наполі» (команда) перемогла у фінальному матчі з рахунком 3:1; «Мебіл ойл» (компанія) заснована 1882 року; «Прадо» (музей) відомий колекціями іспанського мистецтва;

  13) Рід невідмінюваних абревіатур відповідає роду стрижневого слова. У районі відкрита нова АЗС (автозаправна станція); НДІ (науково-дослідний інститут) уклав кілька перспективних договорів. У деяких випадках відзначається родова варіантність абревіатур. Наприклад, слово ВАК (Вища атестаційна комісія) вживається як невідмінюваний іменник жіночого роду і як відмінюване слово чоловічого роду: 1992 року розпочала роботу ВАК України; ухвалено рішення ВАКу про затвердження дисертацій. Відмінювана форма чоловічого роду властива розмовній мові, невідмінювана форма є літературною.