Калька, суржик – сміття мовне

 Суржик (первісне значення цього слова — суміш жита з пшеницею, ячменю з вівсом тощо) у лінгвістичному розумінні — це позанормативна суміш елементів з різних мов. У нас найпоширеніший суржик — суміш українських та російських слів. Це мовне сміття, від якого конче потрібно очищати мову. Як не личить молоді вживати  «січас», «канєшно», «панятно», «карочє», «ваащє», «тіпа», точно так й потрібно позбуватися притаманного дорослим та освіченим людям так званого «виробничого суржика»: прораб, угольник, уровєнь, отвйортка, мастірська, раствор замість нормальних виконроб, коси­нець, рівнемір, викрутка, майстерня, розчин. Суржик ще називають й хворобою мови, тож від хвороби потрібно лікуватися.

Використання іншомовних слів як засіб номінації доречне тоді, коли для якогось поняття немає назви в рідній мові. Скажімо, свого часу українське слово свідомість, польське — świadomość, російське — сознание, французьке — conscience, латинське — consientia з’явилися як кальки від грецького слова — сюнейдесис.  Отже, «чуже»   засвоюється без шкоди для самого духу мови, її природи тоді, коли запозичуємо певне поняття, а разом з ним і слово, яких нема в національній мові.

✂ В українській мові поряд з питомими словами існують ще й небажані лексичні дублети, або паралелізми, що пізніше були запозичені з інших мов і які збіднюють, примітивізують рідну мову, позбавляють властивих їй барв і милозвучності. Ось окремі з цих дублетів, а фактично неграмотних кальок: арештовувати, арештований (краще: заарештовувати, заарештований), важний (треба: поважний), дарити (дарувати), діюче законодавство (чинне законодавство), вечором, ранком, зимою, літом (увечері, вранці, взимку, влітку), кінчиться (скінчиться), минулорічний (торішній), найшов (знайшов), об’ява (оголошення), помогти (допомогти), пустий (порожній), смілий (сміливий), спішити (поспішати), учбовий (навчальний).

Слід зауважити, що російська лексикографія поповнювалася також й українськими запозиченнями: хлебороб, а не якийсь там «хлебораб» чи «хлебоделатель»; заочник, а не «заглазник»; крім слова «сенокос» у російській мові вживається українська лексема «косовица»;  прижилося у росіян запозичення з нашої мови — побратим, що є милозвучнішим ніж суто російський його відповідник «собрат». Складно витворити належний російський іменник від слова «пустой», тому росіяни послуговуються питомо українською лексемою «порожняк». Деякі слова потрапили в російську не в готовому, а в трохи зміненому вигляді, як, приміром, «чрезвычайный», де до українського прикметника звичайний додано старослов’янський префікс чрез. Надто вже недолугою була б лексема «чрезобычный».

✂ Потрібно не допускати приниження рідної мови   недоречними  русизмами: виключення (треба: виняток), в залежності (залежно), роговиця ока (рогівка), сиворотка (сироватка), уступка (поступка), заключення (висновок), оточуюче середовище (навколишнє середовище; довкілля), пополам (наполовину), похожий (схожий), тьотя (тітка), кладовка (комора), нерозбериха (безлад), пішком (пішки), плодотворний (плідний), клюква (журавлина), жовтуха (жовтяниця), швидше всього (найшвидше), площадка (майданчик), командировка (відрядження), тим не менше (а втім, проте, однак), рахувати (в значенні: вважати), жесть (бляха), застінок (катівня), купляти (купувати), чолка (чубчик), скряга (скнара), прихожани (парафіяни), вмішуватися (втручатися), головокружіння (запаморочення), добавляти (додавати), дома (вдома), жарений (смажений).

  Білан і золотогуз (золотогузка), а не бояришниця і златогузка. В українсь­кій мові   немає слів бояришниця і златогузка, злісних шкідників го­родини, як це стверджується у науково-популярних брошурах на сільськогосподарську тематику. Горе-мовники з російською ментальністю відчули аналогію між метеликом (рос. «боярышница»)  і лікарською рослиною  (рос. «боярышник»), яка у нас зветься глід (род. відмінок —  глоду; прикметник — глодовий). Сама ж комаха-шкідник  українською — біланДля назви другого метелика в нашій мові є аж дві лексеми: золотогуз і золотогузка.

 ✂  Бляха, а не дахове залізо. Дахи будинків криють бляхою. Це слово коротке, легкомовне, відоме у висловах: хата під бляхою, будинок під бляхою.

 ✂ З телевізійної реклами. Син питає батька українською мовою: «Папа!… (хоча Папа в Римі) Чому мама не п’є кави?» А батько у відповідь: «Бо чай бодрить твою мать!» На що натякають в ефірі автори реклами?

  Примітка від редактора сайту www.rmc-ltl.info.  Це не просто один з численних «ляпів» телевізійників, які чудово розуміють, що українською мовою має бути слово бадьорить. Навмисну подачу на екран слова бодри́ть потрібно розглядати не як «безневинну» кальку чи неграмотний переклад окремо взятого одного слова. Мета інша: фонетично поєднати його з двома наступними словами фрази, сполучення яких вже давно стало «основою» безлічі варіантів ненормативної, «ісконної» лексики. Словосполучення з трьох завершальних слів рекламної фрази як і відповідні наголоси у ній, за задумом авторів, фонетично стає ближчим звиклому до вульгарно-експресивного спілкування та вербальної агресії суспільству, у якому   постійно генерується нецензурна лексика, лихослів’я, брудна лайка. Коментарі до практично кожного відеоролика навіть й наукової, пізнавальної, навчальної тематики на YouTube майже стовідсотково містять так  званий «мат»,  який для дописувачів є засобом самовираження і власного піару.

  Безпорадний, а не безпомічний (калька з рос. беспомощный). Оригінальне українське слово безпорадний — це той, хто не дасть собі ради, хто не впорається з жодним завданням.

  ✂  Безхатченко, безхатник, а не бомж. БОМЖ — це російська звукова абревіатура з перших літер слів  виразу  «без определенного места жительства». Абревіатура цього виразу українською мовою «без певного місця мешкання»   — Б,П,М,М   не є звуковою. Потрібно вживати слова  безхатник або  безхатченко.

  ✂  Бра́ти участь, а не приймати участь (калька з рос. принимать участие).  Брати участь кажуть німці (teilnehmen), англійці, греки (перно мерос), білоруси (браць удзел), поляки (braœ udzial) та інші слов’янські й неслов’янські народи Європи. Слово їдальня  в нас, як у поляків, чехів та інших народів, походить від їсти (п. jadalnia, ч. jídelna, слц. jedáleñ). Наявність дієслова столуватися аж ніяк не свідчить про те, що мусить бути й столова.

  ✂ Чи є металобрухт синонімом слова брухт? Стосовно цього Борис Антоненко-Давидович писав: «То як правильно назвати ту металеву ломань, що зветься по-російському металолом? Вона зветься брухт. І нема потреби додавати до цього слова ще й метало-, бо брухт складається з металевих, а не якихось інших покидьків».

   ✂ Будь-який, усякий, а не люби́й«Підтримувати контакти з люби́ми організаціями». Тут українськими літерами написане російське слово, замість якого слід було вжити будь-якими, тому що українське слово лю́бий має значення «милий, коханий». Якщо на останньому (люби́й), то такої лексеми немає в українській літературній мові. Це буде незграбна калька російському любой – будь-який, усякий, кожний, перший-ліпший.

   ✂ Вантаж, а не груз. Часто вживані у нас слово грузяк і похідні від нього: грузовий, грузовик, нагрузка, загружати не є нор­мативними, а мають виразне «суржикове» забарвлення. Їх слід замінювати утвореннями від вантаж: вантажний, вантажити, наван­таження, завантажувати, вантажівка. Але тягар, а не вантаж обов’язків. Компоненти фразеологізмів навіть у близькоспоріднених мовах не завжди збігаються. Скажімо, в російській мові слово груз часто входить до фразеологізмів: груз воспоминаний, груз наследства, груз обязанностей. Відповід­ником цього слова в українській мові є вантаж, але тільки в прямому значенні: «Вони мовчки висаджували вантаж на плечі один одному» (О. Гончар). У складі фразеоло­гічних одиниць замість вантаж уживається тягар (р. відм. тягаря, а не тягару, як інколи пишуть і кажуть): тягар спогадів, тягар спадщини, тягар обов’язків.

  Вболівальник, а не болільник. Слово болільник як пристрасний прихильник спортивних змагань є невмотивованою калькою російського болельщик. Закономірним у такому значенні є вболівальник (уболівальник), що походить від дієслова вболівати (уболівати) — переживати за щось, співчувати, піклуватися, дбати. Лексема боліти означає «давати відчуття фізичного болю, завдавати страждань». Від нього не доцільно утворювати болільник у спортивному розумінні. Керуючись лексичними й семантичними нормами нашої літературної мови, маємо писати й казати: палкий уболівальник (не болільник) футболу; на стадіоні зібралися найзавзятіші вболівальники (не болільники).

   ✂ Вибачте, пробачте, даруйте, перепрошую, але не вибачаюся. Недоречне, але досить поширене у спілкуванні  вибачаюся як слово з часткою –ся позначає дію, що спрямована на її виконавця, тобто «вибачаю сам себе». Тому культурна і вихована людина повинна уникати вживати його.

  Примітка від редактора сайту www.rmc-ltl.info. Вираз «я вибачаюсь» є калькою з полегшеного російського «я извиняюсь». Річ у тому, що  у росіян досить поширеним є «потужніший» вираз, а саме, «я дико извиняюсь», в розумінні «вельми», «дуже», «сильно». Це приклад так званого лексичного оксюморону, поєднання слів з протилежними значеннями для створення стилістичного ефекту, Потрібно розрізняти оксюморони і стилістичні комбінації слів, що характеризують різні якості: словосполучення «солодка гіркота» є оксюмороном, а «отруйний мед», «віднайдена втрата», «солодкі муки» – стилістичні комбінації. Оксюморон, що з давньогрецької перекладається як «дотепно-дурне», як феномен віддавна закорінений у російській літературі та культурі. Наприклад, у поемі «Полтава» О.Пушкін називає Мазепу «живым трупом». Потім були «Мёртвые души» М.Гоголя. Вираз росіянам сподобався, оскільки потім ще Л.Толстой свою п’єсу називає «Живой труп».  С.Єсенін у поемі «Русь советская» запитує: «С кем мне поделиться той грустной радостью, что я остался жив?»

Відбиток оксюморонів й у назвах книг і кінофільмів радянського періоду: романи Ю.Бондарєва «Горячий снег», і Д.Галковського «Бесконечный тупик», повість Б.Васільєва «Завтра была война», фільми «Обыкновенное чудо» Є.Шварца, «Плохой хороший человек» Й.Хейфеца, «Взрослые дети» В.Азарова. З повідомлень на форумах в інтернеті   можна прочитати, що вираз «я дико извиняюсь» не є недолугим висловлюванням, він те саме, що «я умоляю меня простить». Інші дописувачі дискутують, чому таку змістовну і бездоганну (звісно, в їхньому розумінні)  фразу хтось може й не зрозуміти. Цитую мовою оригіналу: «Русский язык очень многозначен, чем представляет особую трудность для изучения иностранцами. Выражение «дико извиняюсь» очень многослойное. Многое зависит от ситуации, от тона говорящего. В одних случаях слово «дико» является усилителем извинения, в другом случае может быть показателем сарказма, насмешки, и в третьем случае может звучать как угроза». Поодиноких заперечень чи висловлювань на кшталт «настоящая дикость», «одичавшие люди» чути не хочуть, зате обурюються, що вираз неналежно перекладається на англійську мову. Коментарі, як говориться, зайві.

 ✂ Квартира з усіма виго́дами, а не з усіма зручностями (рос. квартира со всеми удобствами). Російське слово удобство перекладається і як зручність (сприятливість, приємність у користуванні), і як виго́да (комфортність; обладнання, що створює певні зручності для побуту людини). Тож нормативний вислів української літературної мови — квартира з усіма виго́дами.

   ✂ Висновок, а не заключення. Висновок — це остаточна думка про що-небудь, логічний підсумок, зроблений на основі спостережень, міркувань або розгляду певних фактів. Прийти до висновку, дійти висновку, практичні висновки. Часто замість висновок невиправдано вживають віддієслівний іменник заключення. Його, як і слова заключати, нема в українській літературній мові. Неправильно казати: заключення першого розділу, в заключенні до книжки. Треба: висновки першого розділу, у висновках до книжки тощо. Договір, угоду не заключають, а укладають. І в багатьох інших випадках замість заключати чи заключити слід ставити: робити висновок, зробити висновок. Прикметник заключний, хоч і потрапив до наших словників, але він є звичайнісінькою калькою з російського слова «заключительный». Не заключний, а завершальний концерт; кінцеве (прикінцеве) слово; підсумкові заняття.

   ✂ Вищий, нижчий, а не вищестоящий, нижчестоящий.  Замість незграбних і непотрібних росіянізмів вищестоящий та нижчестоящий варто вживати форми вищого ступеня прикметників вищий і нижчий, як це робиться в багатьох європейських мовах, наприклад, у французькій сюперіер, інферіер, у новогрець­кій анотерос, катотерос (тут українськими літерами відтворюється не вимова, а написання чужих слів).

 ✂ Увагу відвертають, а не  відволікають. Ми звертаємо увагу на щось, привертаємо увагу до чогось, то чому маємо відволікати увагу, коли відповідно до нашого слововжитку найпростіше відвертати увагу? Якщо в побуті й голові стало фігурує вираз «отвлекать внимание», то його найлегше висловити як відволікати увагу. Але звучатиме цей вираз не по-українськи, а «по-украінскі».

✂ Вечір відбувся, а не пройшов. З ласки репортерів вечори, виставки, конференції, концерти, з’їзди у нас тільки «ходять», що теж є калькою з російської. Замість «сьогодні пройшов вечір»   краще сказати: «сьогодні відбувся вечір» (так само концерт, вистава, з’їзд).

 ✂ Неправильні варіанти передачі потрібного поняття словом відношення (калькою з російської  отношение, отношения): сумлінне відношення до справи —  правильно сумлінне ставлення; відношення між людьми — стосунки, взаємини; майнові відношення — майнові відносини; доброзичливе відношення до людейприхильність; надіслати відношення  — надіслати лист. Натомість слово «відношення» є доречним як математичний термін.

Так само й російське дієслово «относиться» має свої питомі, українські відповідники: относиться к людям — ставитися до людей; это к вам не относится —  це вас не стосується, але относиться (як математичний термін) —   відноситися.

  Відступник, перевертень, зрадник, а не відщепенець. Тим не менше назвою людини, що зріклася своїх поглядів, ідеалів, політичних чи релігійних переконань, у нас чомусь стала калька з російської мови відщепенець, яка не тільки швидко поширилася в сучасній публіцистиці, а навіть потрапила на перше місце в словники. Між тим не було жодної потреби творити її, бо вищенаведені питомі українські відповідники точно передають це поняття. «Відступника не прийме церква вдруге»  (Леся Українка).

  Візит робити, а не наносити. Візит українці завжди робили й роблять і ніколи не наносили і не наносять. Скопійований з російської вислів наносити візит узагалі звучить карикатурно. Як і модний нині, але неправильний вислів наносити удар. Таку моду підживлює малограмотність. Багато наших словників не рекомендують звороту наносити удар, а фіксують завдавати удару, підтримуючи давню українську традицію використовувати дієслово завдавати із значенням «заподіювати», «спричиняти». У поєднанні з іменниками: завдавати жалю («Тепер мене покидаєш, серцю жалю завдаєш» — Словник Бориса Грінченка), завдавати жаху («Щоб більше жаху їй завдать…» — Л. Глібов), завдавати муки («Не завдавай мені молодому смертельної муки» — народна пісня), завдавати сорому («Він ламає завіти… та завдає їй сорому перед людьми» — М. Коцюбинський), завдавати туги («Не завдавай, чорнявая, моєму серцю туги» — народна пісня).  Інколи лексему завдавати поєднують також з іменниками, що мають позитивне забарвлення. «Слава та, я признаюсь, завдавала серцю втіхи» (Леся Українка).

 ✂  Віч-на-віч, а не обличчям в обличчя. Відповідником російського вислову лицом к лицу  є український віч-на-віч. А різні конструкції з «обличчями» — це непотрібні кальки з російської мови. Російський вислів «к примеру» ми ж не перекладаємо як до прикладу (хоча це теоретично можливий варіант), а відтворюємо так: наприклад, скажімо, рідше — приміром.

 ✂ Впадати, а не кидатися в око (очі, вічі).  Кидатися в  очі  в українській мові (на відміну від рос. «бросаться в глаза») не є фразеологічним зворотом, тобто не має цілісного значення, а сприймається буквально: хтось кинувся комусь у вічі і, можливо, видряпав їх. Поняття «привертати увагу» відтворюється фразеоло­гізмом впадати в око (в очі, вічі).

  Всепоглинальний і всепоглинний, а не  всепоглинаючий  (рос. всепоглощающий)  у випадках, коли йдеться, наприклад,  про якісь тяжкі провини чи гріхи.

 ✂ Кажучи по-українському, люди дещо втрачають, а дещо гублять, попри те, що російською тільки теряют (від єдиного у цьому значенні дієслова «терять») Українське дієслово губити (загубити) виступає відповідником не до всіх значень російського терять (потерять). Матеріальні речі, предмети через неуважність, недбалість звичайно гублять. В розмовному стилі переважає така сполучуваність: загубив ключі (гаманця, книжку, зошита, олівця, парасольку,  шапку). А якщо йдеться про абстрактні поняття, варто добирати інших слів: терять голову — розгублюватися; терять сознание — непритомніти, зомлівати.

✂ Слово втрачати слушне в тих випадках, коли мовиться про втрату чи шкоду також абстрактного характеру: втрачати надії, ілюзії, розум, пам’ять, сором. У науковому стилі (медицина) знову-таки лише втрачати: хворий втратив апетит, сон, втратив багато крові Іменники на позначення часових понять  (час, день, роки) сполучаються з обома дієсловами. Старого любити – тільки дні губити; не губи часу і не втрачай днів. З прислівниками даремно, марно поєднується спільнокореневе дієслово витрачати: марно витрачати час, даремно витрачу день. Губити має ще значення нищити: не губи мене; в очі любить, а поза очі губить. У такому розумінні втрачати не вживають.

 ✂ Вторгувати, а не виручити.  Лексеми виручати, (виручити, виручання, виручка) мають в українській мові те саме значення, що й визволяти, (визволити, врятувати, допомогти, визволення, порятунок, допомога, підмога), тобто — «виводити, вивести (виведення) зі скрутного становища», «ставати, (стати) комусь у пригоді», «позбавляти лиха, неволі». «Помандрував (дід) у черкаські ліси до Залізняка, ходив з Гонтою виручати Умань» (О. Стороженко). Але часом дієслову виручати та іменникові виручка надають невластивого значення «одержувати певну кількість грошей від продажу чогось». «На базарі за яблука виручила сто гривень» (з живих уст). Коли йдеться про торговельні справи, треба вживати інших слів: вторгувати, виторг. «Катерина вторгувала якогось карбованця за яєчка» (С. Чорнобривець). Добрий виторг.

 ✂ Годі. Можна вичитати і почути такі дуже поширені кальковані звороти: це немислимо собі уявити замість це годі собі уявити; його неможливо дочекатисяйого годі дочекатися; сумніватися не доводитьсясумніватися годі. Чому  вживають подібні неоковирні фрази? Через намагання копіювати російські форми (у наведених прикладах: немыслимо, невозможно, не приходится). Як бачимо, ситуацію виправляє невеличке українське слово годі.

 ✂ Гривня і копійка. Невідповідність назв національної валюти гривня (що нагадує нам про славне історичне минуле) та розмінної монети копійка (що свідчить про тривале перебування в колоніальному ярмі) підтверджується й тим, що копійка не дуже широко вживається в фразеологізмах. Наприклад, російський фразеологізм поставить ребром последнюю копейку по-українському буде не поставити ребром останню копійку, а розтринькати останні гроші.

 ✂ Давати згоду, а не давати добро (на щось).   Якщо читаємо або чуємо: «Президент дав добро на …», то можна подумати, що він віддав на якусь справу частину свого майна, бо іменник добро  – це сукупність належних комусь речей, предметів, цінностей. «Сини, не змагаючись, спокійно поділились батьківським добром» (І. Нечуй-Левицький). «Корабель був повний добра» (Ю. Смолич). Слово добро може виступати також у значенні «благо», що протилежне до «лихо, зло».

Некритичне використання російського вислову «давать добро (на что-либо)» в українській мові призво­дить до затемнення змісту висловлювання. Мабуть президент таки не був благодійником чи спонсором, а лише  дав згоду на якусь справу чи дії.  Отож давати згоду, схвалювати, підтримувати, погоджуватися, а не давати добро.

У нашій мові іменник добро означає «сукупність належних людині речей, предметів, цінностей». Тому, вживаючи кальку з російського розмовного вислову давать добро, ми мимоволі затемнюємо зміст висловлювання: начебто хочемо поділитися з кимсь тим майном… У цьому разі краще сказати чи написати давати згоду, схвалювати, підтримувати, а не давати добро.

 ✂ У мене є — я маю. Там, де росіяни кажуть у меня есть, українці вживають я маю. Але останнім часом багато хто з наших мовців також став використовувати форму у мене є, яку створено за російським зразком. Тож треба послуговуватися не калькою, а питомим українським зворотом я маю, який відповідає сучасній літературній нормі.

 ✂ Давати спокій, а не залишати у спокої. У газетах захоплюються калькованим з російської мови («оставить в покое») висловом залишати когось у спокої, хоч є оригінальний український фразеологізм давати комусь спокій.  «…, я дав спокій і не розпитував подробиць» (М. Коцюбинський).

 ✂ Дістати (мати) справжнє задоволення, а не одержати істинне задоволення. Ця калька від російського виразу получить истинное удовольствие містить аж дві лексично-семантичні помилки: при відтворенні як дієслова, так й прикметника.

Не діловиробник, що є покручем-неологізмом і калькою від російського слова «делопроизводитель», а діловод, слово що в українській мові існує давно.

 ✂ Довжиноюзавдовжки. Сьогодні можна почути і прочитати (коли йдеться про розміри чогось) таке: споруда  довжиною п’ять метрів, шириною три й висотою два метри;  яма глибиною до двох метрів тощо. Але таких висловів не знала ані українська народна мова, ані наша класика. Користувалися іншими, правильними: «Роги по аршину завдовжки, коли не більш» (О. Стороженко); Річка завширшки пять (десять) метрів; «Сам той Ох на корх заввишки, а на сажень борода» (Леся Українка).

Отже, для російських висловів: длиной, в длину, шириной, в ширину, высотой, глубиной, величиной, толщиной, на расстоянии маємо українські відповідники — завдовжки, завширшки, заввишки, завглибшки, завбільшки, завтовшки, завгрубшки, завдальшки, яких і слід дотримуватися в писемному та усному мовленні.

 ✂ Довколишнє  (навколишнє),  а не оточуюче середовище, довкілля. Саме тільки слово оточуюче, не кажучи вже про саму кальку (рос. окружающая среда) не впису­ється в рамки милозвучності нашої мови. Для менш офіційних текстів вживаються: довкілля, окіл (р. відм. околу).

  ✂ Українською мовою досвід і дослід – різні поняття. У російській ж мові багатозначне слово опыт  означає і сукупність практично засвоєних знань, навичок (досвід), і відтворення якогось явища в штучних умовах для його дослідження (дослід).  Досвідчений користувач, а не просунутий користувач (рос. продвинутый пользователь).

 ✂ Дурнийпоганий. Українське слово дурний та однокореневе російське слово «дурной» мають різні значення. Дурний в українській мові — це нерозумний, некмітливий, розумово обмежений (російською мовою — «глупый»).  Натомість російське слово «дурной» означає «поганий, лихий, злий». Порівняймо: дур­ной глазпогане (лихе) око; мне дурномені погано; дурная болезньпогана хвороба; дурные манерыпогані манери; дурной вкуспоганий смакдурной тон — поганий тон.

✂ Обережніше зі словами займати, займатися. Гроші не займають, а позичають. В університеті навчаються, а не займаються. Недоброю справою є спалювання грошових знаків чи спалахування (самозаймання) людини при відвідуванні навчального закладу. Гостей краще розважати, ніж знову ж таки займати. До слова, українське не займай означає “не руш, не чіпай”.

 ✂ Дотримувати або додержувати слова, а не тримати слово (калька з російської „держать слово”).

 ✂ Усім відомо, що треба дякувати кому, а тим часом дякують кого, тому що російською мовою  «благодарить кого».  Величезна подяка, а не величезне дякую, що є ще однією грубою калькою з російського «огромное спасибо».

 ✂ Загальний, а не всезагальний. Слово загальний має кілька значень: 1) стосовний до всіх (російське – всеобщий); 2) такий, що містить найсуттєвіше, без под­робиць; 3) такий, що охоплює основи чогось (російське – общий). Всеобщее избирательное право загальне виборче право; всеобщая история всесвітня, а також загальна історія; общее языкознание загальне мовознавство. В інших зна­ченнях російському общий відповідає українське спільний: общие интересыспільні інтереси; находить общий язык знаходити спільну мову. Тож для існування незафіксованої жодним словником української мови кальки всезагальний, яку так полюбляють журналісти й окремі науковці, немає ні підстав, ні потреби.

Святослав Караванський наводить приклад: «Полотно митця прикувало всезагальну увагу». Чи ж не буде досить тут прикметника загальний: «Полотно митця прикувало загальну увагу»? Нащо розтягати висловлювання: всезагальний довше, ніж загальний. Знову-таки маємо справу з калькуванням: російське всеобщий обертається на всезагальний, зауважує мовознавець.

 ✂ Запущенийзанедбаний. Прикметник запущений заступає останнім часом інші, більш підхожі для того чи того випадку слова. Читаємо: «У гуртожитку зовсім запущена виховна робота». Хоча куди ліпше було б написати: «У гуртожитку занедбано (або занехаяно) виховну роботу». Запущеними можуть бути худоба на пасовище, ракета в небо, якась річ у воду («На запущену принаду накидаються лини» — П. Воронько), щось гостре — ніж, пазурі — в тіло. Запущені, тобто довгі, відрослі, волосся, борода. Немає потреби тулити це слово у фрази, в яких ідеться про тяжкий стан людини, неохайний вигляд парку, саду або про кепсько наладнані справи. Тут краще вжити: задавнена хвороба, занехаяний парк (сад), занедбані справи.

✂ Подібними словесними покручами є «витвори»: віднайти, допоки. Чудовий стиліст, письменник і педагог Василь Латанський прочитав якось в оповіданні: «Вона віднайшла нарешті дочку» І був обурений: чому віднайшла, а не просто знайшла? Адже дієслово віднайшла сприймається так, наче жінка вже раніше знаходила дочку, потім загубила, а тепер знайшла ще раз. І як висновок Латанський подає слова, почуті колись із уст сивенької бабусі на його рідній Черкащині: «Таке рече, що ні лізе, ні тече». Прислівника і сполучника допоки «Словник української мови» фіксує зі значенням «поки, доки» та ремаркою «діалектичне». То, може, й справді нехай виступає як діалектизм у певних текстах, а не надавати йому такої популярності, яку спостерігаємо нині?

 ✂ Збіг, збіжний, а не співпадіння; той, що співпадає (рос. совпадение, совпадающий). Слова співпадіння в українській мові немає.

 ✂ Завдати удару, а не нанести удар. Часто кажуть і пишуть: нанести (наносити) шкоду, удар. Читаємо: «Сталінська політи­ка нанесла смер­тельний удар по ідеалах та вірі в краще майбутнє». Але це помилкова калька. Російському фразеологізмові «нано­сить (что?) удар» відповідає український «завдавати (чого?) удару». Тому шкоду, сором, образу, смуток, жаль, удар не наносять, а завдають (шкоди, сорому, образи, смутку, жалю, удару). “Не завдавай ти мені сорому при чужих людях” (І. Нечуй-Левицький); “Щоб більше жаху їй завдать, і щоб усяк боявся так робити,— у річці вражу щуку утопити” (Л. Глібов).

 ✂ Закаляти волю не можна. Закаляти (забруднювати) чоботи в болоті — то буває. В російській мові слово «закалять» має зовсім інший зміст, який в українській мові передають дієслова гартувати, загартовувати та інші з коренем гарт. Гартують сталь, залізо, стріли, тобто, охолоджуючи розжарений метал, надають йому твердості й міцності. А переносно гартувати — виховувати моральну і фізичну стійкість, витривалість, уміння переборювати труднощі, незгоди.

 ✂ Вживати заходів, а не приймати міри. У значенні «захід для досягнення, здійснення чогось» слово міра в літературній мові не вживається. Тому замість ненормативного вислову приймати міри, що дуже поширений в усному мовленні, треба ставити вживати заходів. Також у міру розвитку краще замінювати на з розвитком, а у міру вдосконалення конструкції — на з удосконаленням конструкції тощо.

 ✂ Звертатися (писати, надсилати) куди?на адресу (іменник з прийменником на), а не за адресою.  Іменник із прийменником за вживаємо тоді, коли треба відповісти на запитання де? – конфе­ренція відбудеться за адресою: (і вказується адреса для звертання).

 ✂ Звертатисяповодитися. Дієслово звертатися іноді використовується неправильно через невдале тлумачення російського відповідника «обращаться». У деяких випадках слово «обращаться» справді годиться перекладати як звертатися, тобто спрямовувати свої слова або діяльність на когось чи на щось: звертатися з промовою (по допомогу, до лікаря, до тем і сюжетів). А коли російське «обращаться» має значення “ставитися до когось, тримати себе певним чином стосовно якогось об’єкта”, то як український відповідник використовують поводитися: з ним добре поводяться; обережно поводитися з приладами. Тож у перекладі фрази «с ними (солдатами) грубо обращаются» потрібно написати поводяться з ними грубо, а не звертаються до них грубо, що спотворюватиме її зміст.

 ✂ Зажирілі чиновники, а не чиновники, що нажерлися (рос. зажравшиеся чиновники).

 ✂ Хворобі запобігають, а не попереджують хворобу. Недоречним у контексті фрази: «Хворобу легше попередити, ніж вилікуватися від неї» є слово попередити, бо в лексиграфічних джерелах української мови воно означає «заздалегідь повідомити когось про щось; передувати чо­мусь». Коли мова йде про те, щоб не допустити чогось, відвернути щось небажане, використо­вуємо слово запобігти, яке вимагає додатка в давальному відмінку: «Дивні ті люди, бідує, горює, гине з голоду, а нічого не радить собі, не запобігає лихові» (М. Коцюбинсь­кий). Отже – «хворобі легше запобігти, ніж вилікуватися від неї».

✂ Дуже активно вживане в суспільно-політичній лексиці слово заключати, яке відсутнє в українській літератур­ній мові. Ті, що використовують його, не цілком засвоїли лексичні та фразеологічні норми української мови. Лише кілька українських відповідників російським фразеологізмам: заключать в скоб­ки кавычки) – брати в дужки (в лапки); заключать брак брати шлюб, одружуватися; заключать в тюрьму ув’язнювати; заключать соглашение (договор, контракт) – укладати угоду (договір, контракт).

 ✂ Застудився, а не простив. Українське дієслово простити вживається у розумінні «відпустити комусь гріхи; помилувати когось; рідше — вибачити комусь» і змістово пов’язується з такими іменниками, як прощення, проща (де маємо закономірне чергування звуків стщ): «Прости і помилуй нас, Боже!», «Господь простить», «Ганні здалося, ніби в голосі його вже звучить прохання помилувати, простити, але ні прощати, ні забувати щось вона не збирається» (В. Собко).

У російській мові є схожі за вимовою слова «простыть» і «простить», але мають різні значення: простытьзастудитися; простить, прощатьпростити, вибачити. Тільки глуха до мови людина, що втратила здатність відчувати слово, може сказати: «Я простив (простила), вже підскочила температура». Треба: «Я застудився (застудилася)».

 ✂ Здавати собі справу в чомусь; усвідомлювати, розуміти щось; орієнту­ватися в чомусь, а не давати собі звіт (рос. отдавать себе отчет). «Так, так…» – шепотіла вона, не здаючи собі справи в тому, що десь уже сходилась публіка на її концерт, що на вулиці чекало на неї авто» (Л. Смілянський); «Вона чомусь мусила згадувати про Дарку, не раз плакала при тому – чи за лялькою, чи за Даркою, вона якось сама не могла собі здати справи в тому» (Леся Українка).

✂ В українській мові звісно є фраза з вогню та в полум’я  (рос. «из огня да в полымя»), що   має означати «з однієї неприємності потрапити в іншу, ще більшу».  Але не менш оригінальними є й інші українські фразеологічні варіанти: з дощу та під ринву; уникав диму, та й упав у вогонь; тікав від диму  та впав у вогонь; з калюжі та в болото; утікав від вовка, та натрапив на ведмедя.

✂ Перемогу здобува­ють, а не одержують, скажімо, як гроші.

 ✂ Змова, а не зговір. Непотрібно росіянізм «сговор» пристосовувати до української фонетики. До речі, є одне значення російського сговор, коли йдеться про оголошення хлопця й дівчини нареченим та нареченою («сговорились о намерениях пожениться»). У такому значенні вживаємо  гарне і милозвучне слово  заручини.

  Примітка від редактора сайту www.rmc-ltl.info. Слово  змова  переважно сприймається і вживається в іншому значенні: як «таємна угода про спільні дії проти когось у політичних та інших цілях»,  що  російською  передається як «заговор». А тут потрібно зважати на те, що російське «заговор» за забобонними уявленнями ще означає висловлювання, що мають магічну, чаклунську, зцілювальну силу  («заговор от болезни» у поєднанні з різним   «приворотним зіллям). Хоча словники дають переклад виразу «заговор от болезни» як «змова від хвороби», конструкція ця українською мовою  якось не сприймається.

 ✂ Знепритомніти, а не втратити свідомість. Російський вислів «потерять сознание» часто перекладають буквально і неправильно: втратити свідомість. Адже в нашій мові свідомість — то не стільки здатність людини орієнтуватися в довколишній дійсності, скільки відчуття своєї належності до інших людей та обов’язку перед ними. Національна, громадянська свідомість. Українською мовою треба казати знепритомніти чи зомліти, не стверджуючи, що людина втратила ще й моральні якості, зокрема свідомістьТрапляється й  інший, не менш чудернацький витвір-покруч — повернувся до свідомості — невідомого ні українській класиці, ні фольклору, ні сучасній мові словосполучення, що є калькою від російського — «пришел в сознание»До звороту бути непритомним є паралель бути (лежати) без пам’яті. Так само до слів опритомніти, прийти до тями маємо відповідники прийти до пам’яті, очуняти. Значення “допомогти непритомному” передається висловами приводити до притомності (до пам’яті), опритомнітиЯк бачимо, в українській мові є чималий арсенал різноманітних засобів, щоб передати потрібне нам поняття, а не використовувати грубі кальки, які створено без усякої на те потреби.

  Примітка від редактора сайту www.rmc-ltl.info. Перекладач браузера Google подає неправильний переклад на українську мову обох російських виразів: «упасть в обморок» і  «потерять сознание» дає одну відповідь — вищенаведену неправильну кальку втратити свідомість.  Тож, не дуже довіряймо електронним словникам, бо їх створюють і поповнюють люди з слабкою філологічною підготовкою.

 ✂ Знімальний, а не зйомочний. Виводячи похідні від дієслова знімати в розумінні «фотографувати», літературна мова надає перевагу власне українським утворенням знімання, знімальний (знімальна група, знімальний павільйон, знімальний апарат, об’єкт знімання). «Ми (кінорежисери) розлучаємося, нарешті, з тривалим знімальним днем із семи ранку до семи вечора» (О. Довженко). Поширені в засобах масової інформації слова зйомка, зйомочний – неоковирні й невмотивовані запозичення з російської мови, яких треба уникати.

✂ Знічев’я, а не від нічого робити (рос. от нечего делать).  Замість перелицьованого російського вислову «Нісенітниці в голову лізуть від нічого робити» краще було б ужити українське знічев’я, як робили й роблять майстри українського слова.  «- Знічев’я спо­чиваєш? – Прийшовши під вікно, Бровко озвавсь» (Л. Глібов). «Матюха знічев’я грався наганом» (А. Головко).

✂  Зняти, а не забити тривогу. Поширеними є невдалі фрази: «Сталася пожежа, і люди забили тривогу», «Забили в селі сполох». Тут варто було б підшукати інші дієслова замість багатозначного забити. Ми звикли чути його в розумінні «вганяти, заглиблювати в щось якийсь предмет» («Кілочки в землю забили, На знак, де військові стоять» — І. Котляревський), «закривати наглухо вікна, отвір, прохід тощо» («Чіпчину хату опечатали, забили» — П. Мирний), «захарастити, забуртувати» («Забило вулиці врівень з тинами, тільки паколи в снігу стирчать» — А. Головко), «позбавляти життя» («Вдарив Іван мечем, забив хижого яструба, а сам пішов далі» — А. Шиян).

Чуємо це дієслово в переносному значенні в інших висловах: забивати баки, забивати памороки. Коли йдеться про тривогу, сполох, лемент, галас, гвалт, гамір, тоді більше до речі будуть дієслова бити («В хаті виразно було чути, як довго й густо били на сполох» — Г. Епік), зчиняти («Гукав і зчиняв гвалт одним-один чоловік…» — Ю. Смолич), здіймати («Публіка здіймає нетерплячий гомін» — Леся Українка), знімати («Кілька разів вистрілив (Ничипір) у повітря, щоб зняти тривогу» — М. Руденко).

 ✂ Інші (всі інші),  решта, а не  останні. Російський прикметник остальные перекладається українською мовою інші, решта. Приміром: “Двое останутся, а остальные пусть уходят” – “Двоє залишаться, а інші (всі інші) хай ідуть (а решта хай іде)”. Інші папери не потрібні; не був схожий на решту хлопців; решту пунктів викреслити; одні читають, інші збирають марки.

Часом у таких словосполученнях неправильно ставлять прикметник останній: “Більша частина робітників після зміни рушила додому, а всі останні залишилися на нараду”. Адже останній – той, що закінчує щось, кінцевий; антонім до лексеми перший; відповідає російському последний. Наприклад: “Велелюбний отче, невже оце твоє останнє слово?” (Леся Українка). У попередній фразі варто було б ужити інші або решта.

  ✂ Капці, пантофлі, а не тапочки, хоча  у деяких словниках можна знайти слово “тапочки”  , але вживати його не варто  для назви хатнього взуття.

 ✂ Крім того, а не понад те. Ідіома (фразеологізм) понад те виникла через калькування російського звороту «сверх того». Українці в таких конструкціях традиційно вдавалися до інших зразків: поза тим, крім того, до того ж. Не було і немає жодної потреби долучати ще й понад те, скопійоване з російської, наголошував мовознавець Святослав Караванський.

 ✂ Крига скресла, а не лід зрушився. Коли розповідають про весну, як річки звільняються від крижаного панцира, або про настання чогось дуже очікуваного, вживають невдалий фразеологізм лід зрушився. Це неоковирна калька з російського «лед тронулся». Натомість у нас є крига скресла, що має пряме та переносне значення.

 ✂ Кутній, а не корінний зуб (рос. коренной зуб). Прикра помилка у 4-му томі одинадцятитомного Словника української мови, де на С.292 є слово­сполучення корінний зуб, яке нібито означає «один із п’яти задніх зубів кожної щелепи». Цей вислів без жодних підстав перенесено з російської мови, бо по-українському один із п’яти задніх зубів щелепи зветься кутній. «На кутніх зубах спробував золото» (М. Стельмах). Маємо й фразеологізм сміятися (реготатися) на кутні із значенням «плакати»: «Ще й сміється, дурне! Щоб ти на кутні смія­лося!» (О. Ковінька). Українська фразеологія така багата, що її не варто «збагачувати» неоковирними витворами.

 ✂ Ласкаво просимо, а не добро пожалувати.  Фасади установ і закладів треба прикрашати природними українськими вивісками: Щиро запрошуємо, Просимо завітати замість пропозицій пошкодувати майна (а саме таке значення в нашій мові має вислів добро пожалувати). Здавалося б, що це цілком зрозуміло, але, приміром, аби вилучити столові з написів на закладах громадського хар­чування, академік Олександр Мельничук мусив написати ґрунтовне дослідження про слово їдальня та його поши­реність у слов’янських мовах.

✂ Цілковито безглуздими є доволі поширений у нас вислів лікуючий лікар та його російське «першоджерело» — «лечащий врач». Адже усі лікарі мають лікувати. Не варто тавтологічні сполучення та іншомовні недоречності втискати в українську мову. Але якщо все-таки потрібно якось це відтворити українською мовою, то можна сказати особистий або персональний лікар.

 ✂ Мандрівні, а не блукаючі  вогні (рос. блуждающие огни).

✂ І у математику вліз суржик. Терміни степінь та рівнобедрений з погляду лексичних норм сучасної української літературної мови видаються застарілими чи діалектизмами. Бо українського слова «бедро» сучасні словники не фіксують, а слово степінь подають лише як математичний термін. Настане час, коли їх замінять на ступінь та рівностегенний. Непотрібними є недолугі двокореневі утворення з складником много- (та відчутним суржиковим забарвленням): многогранний, многогранник, многочлен, многокутник на природні українські відповідники: багатогранний, багатогранник, багаточлен, багатокутник.

 ✂ Мати насолоду, а не одержувати задоволення. Зворот одержувати задоволення — це механічний переклад російського словосполучення «получать удовольствие». Якщо в мові північного сусіда такий вислів “працює”, то його копія в нас — мертве утворення. Літературні джерела реєструють ужиток питомого відповідника мати насолоду, який сповна передає зміст ідіоми «получать удовольствие».

 ✂ Мати рацію, а не бути правим. Прихильники зближення мов, обстоюючи калькований російський вислів ви праві і не звертаючи уваги на те, що основними значеннями слова пра́вий у нашій мові є «спра­ведливий, праведний, безгрішний, невинний», а не «слушний», дозволяють собі ще й недоречні кпини на кшталт: «Хай з раціями ходять полісмени, а коли людина права, то так і треба казати».

 Слово рація (у полісмена) – це запозичений з росій­ської мови радянського часу скорочений варіант слова радіостанція. А рація в розумінні «підстава, обґрунтування, причина, слушність, вітальна промова» походить від лат. ratio і свідчить про широку обізнаність українського суспільства з класичними мовами вже в далекому минуло­му. Тому коли йдеться про визнання слушності чиїхось міркувань або дій, українська мова використовує фразеологічний зворот мати рацію. Його синонім – ваша (твоя) прав­да: «А чванитесь, що ми Польщу Колись завалили! Правда ваша: Польща впала Та й вас роздавила!» (Т. Шевченко). Ще менше пасують до згаданого фразеологізму омонім пра́вий (протилежне поняття до лівий) та омограф прави́й «рівний, прямий»: «Рубайся, дерево, криве і праве́» (М.Номис). Отже, повноцінними українськими відповідниками російського вислову Вы (ты) правы (прав) є Ви (ти) маєте (маєш) рацію; Ваша (твоя) правда. Варіантові Ви (ти) праві (правий) віддають перевагу ті, які дякують Вас (замість Вам), заключають (замість укладають) угоди, голосують за змішану (замість мішану) виборчу систему.

✂ Час минає, а не проходить. Якщо мовиться про плин часу, то маємо вживати дієслова наставати і минати. «Ні, тату, настав уже й мій час» (Леся Українка). «Минають дні, минають ночі, Минає літо. Шелестить Пожовкле листя…» (Тарас Шевченко). «Пливуть і минають години» (В. Сосюра). У мовознавстві є навіть термін минулий час (у російській мові — «прошедшее время», що, власне, й спричинює вживання незграбного калькованого вислову  проходить час).  У таких значеннях замість цих дієслів не рекомендується використовувати лексеми приходити й проходити. Наприклад, не можна сказати  повільно проходить час, треба: повільно минає (йде, спливає) час.

 ✂ Моя хата скраю, а не моє діло – сторона. Російському вислову «моё дело – сторона» (коли йдеться про байдужість у ставленні до чогось, про небажання втручатися в якусь справу) в українській мові відповідають: моя хата скраю; про мене вовк хоч траву їж; наше діло півняче: прокукурікали, а там хоч і не розвидняйся; моє діло мірошницьке: підкрутив та й сів.

✂ За синтаксичними нормами слід навчати чого?англійської мови  (іноземних мов), а не  чому? англійській мові (іно­земним мовам).

 ✂ Навчальний, а не учбовий. Для позначення понять „стосовний до навчання”, „призначений для навчання, тренування” тощо маємо прикметник навчальний, утворений від іменника навчання. Учбовий – це спотворене запозичення з російської мови на український лад (рос.  «учебный») і  для вживання його в українській мові немає підстав, оскільки відсутнє слово учба, від якого воно могло б бути утворене. Тим не менш, в офіційно-діловому мовленні, а також у засобах масової інформації чомусь користуються словом учбовийЗамість нього треба вживати навчальний: навчальний план, навчальне приміщення, навчальний заклад, навчальна частина, навчальна практикаЯкоюсь мірою слово “учбовий” затримується в нашій мові через наявність його в абревіатурі вуз (вищий учбовий заклад). У роки прискореного зближення мов аж до їхнього злиття слово вуз, на жаль, витіснило українську абревіатуру виш (вища школа), широко вживану в двадцятих і тридцятих роках, а в творах українських письменників і пізніше: “Дочка в той час училася в Новосибірську, в одному з вишів” (І. Ле). „Потім ми вступимо у виші. Я – в інститут авіації, а ти – в хімічний”  (І. Микитенко). Тепер слово виш вже повертається до активного вжитку.

 ✂ Належність, а не приналежність.  Слово приналежність – це штучний витвір, що набув великого поширення виключно як калька з російської, оскільки в українській літературній мові немає слів приналежати і приналежний. А єдино можливим варіантом у цьому випадку є належність, утво­рене від належний.

✂ Наступний, а не слідуючий. Дієприкметника слідуючий в українській мові немає взагалі. Натомість маємо прикметник  наступний, який уживаємо в часовому й просторовому значенні. Правильно казати:  наступний рік, наступного четверга, виходимо на наступній зупинці. Але не завжди російське следующий треба перекладати словом наступний. Перед переліком, як узагальнювальне слово використовуємо займенник такий. Наприклад: «На прес-конференції були висвітлені такі питання». Тож в уривку з публічного виступу «отже, пропонуємо наступні кроки» треба зробити виправлення – «пропонуємо такі кроки».

✂ Наявні тепер (теперішні), а не існуючі ціни. Нашій мові невластивий активний дієприкметник  існу­ючі (калька з рос.– существующие). Тому доречні тут словосполучення наявні тепер або прикметник теперішні.

У подібних випадках замість російських активних дієприкмет­ників найчастіше виступають у нас прикметники та іменники. Наприклад, лексичним відповідником рос. выступающий у українській мові є слово промовець.

 ✂ Невдалий, нещасливий, невпорядкований, і не варто вживати неблагополучний. Бо в українській мові немає слів получатиполучатися, від яких походить це кальковане з російської мови слово.

 ✂ Не в тім’я битий, замість не ликом шитий (рос. Мы тоже не лыком шитые). Набагато виразнішому, суто українському фразеологізму віддавали перевагу класики нашої літератури: «До нашої панночки нелегко приступитись, та я теж не в тім’я битий, либонь, і ми в свій час книжки читали, та ще такі, про які панночкам і не снилось» (Леся Українка); «Так же піп не в тім’я битий: його не обдуриш» (Л. Мартович). Українське слово лико, як і російське лыко має значення «внутрішня частина кори молодих листяних дерев, що легко відокремлюється від стовбура й ділиться на стрічки». Проте в обох мовах ці слова входять до різних фразеологізмів.

  Примітка від редактора сайту www.rmc-ltl.info. Хочемо звернути увагу читачів на тому, що у підібраних шановним професором логічних парах на цю тему інших фразеологізмів   проглядається ще одна цікава особливість – коли слово лико є ключовим у російських фразеологізмах, то  в українських відповідниках його немає взагалі. І навпаки, у російських варіантах українських виразів з лико, також обходяться без цього слова: а) Російські фразеологізми з словом лыко: «Лыка не вяжет» – укр. язиком не поверне; п’яний як хлющ (як ніч, як чіп). «Не всякое лыко в строку» – укр. не за всяку провину києм у спинуб) Українські фразеологізми з словом лико: Не мішайтесь між чужі ли­ка – рос. не мешайтесь не в свое дело.   Бути в татарських ликах – рос. попасть к татарам в неволю.   В’язати в лика – рос. брать в неволю.

 ✂ Незаможний, малозабезпечений, низькооплачуваний, а не малоімущий. Слова малоімущий немає в одинадцятитомному «Словнику української мови», не кажучи вже про Словник за редакцією Б. Грінченка. Замість цього неукраїнського слова треба використо­вувати незаможний, малозабезпечений, низькооплачуваний.

 ✂ Нерозсудливий, а не безрозсудний. Жоден словник, виданий до погрому української інтелігенції (1933 рік), форми безрозсудний не наводить. Її, як говориться, притягли за вуха до Словника української мови в часи так званого злиття мов, зробивши кальку з російського слова «безрассудный». Однак це слово в нас так і не прижилося, бо маємо власні питомі відповідники: нерозсудливий, нерозважливий, необдуманий, безглуздий, безоглядний, відчайдушний.  Ними й треба послуговуватися.

 ✂ Обстоювати щось, наполягати на чомусь, а не ра́тувати за щось (рос. «ра́товать за что-либо»). Твердо обстоювати традиції. Громада наполягала на своєму“. (І. Нечуй-Левицький). В українській мові дієслово  ра́тувати є застарілим й рідко вживаним.

 ✂ Одне слово, а не одним словом.  Зворот одним словом (словом) було механічно перенесено з мови північного сусіди на український ґрунт, де його використовують як вставний. Але навіщо? Адже маємо досить популярний у народі тотожні вислови одне слово і одно слово, якими і належить послуговуватися, а не робити безпредметні запозичення.

 ✂ Оповідь, а не сказ. Російське слово сказ як означення літературного жанру (є ще інший вид у російській літературній спадщині – сказание)  українською мовою буде оповідь, натомість наше слово сказ – це назва інфекційної хвороби. Мимоволі згадується, як свого часу в одній з газет, перекладаючи на українську мову назву фільму «Сказ про то, как царь Петр арапа женил»  (студія «Мосфильм»,1986 р.), залишили без змін перше слово «сказ». Якщо тепер зробити зворотній переклад на російську, то вийде: «Бешенство о том, как царь Петр арапа женил».

✂ Особисто, а не  одноособово. Якби попросити школярів назвати українське слово з шістьма о, хтозна чи вони дали б відповідь, зазначає Святослав Караванський. Адже лексема одноособово трапляється лише в словниках та в бюрократичному жаргоні. Це точна копія російського единолично – слова-напівпаразита, бо різниці між лично і единолично немає жодної. Тож сказане у статті 129 Конституції України “Судочинство провадиться суддею одноособово” краще було б сформулювати так: “Суддя проводить судочинство особисто”.

✂ Оплатити рахунок (платити по рахунку), а не платити за рахунком. Це механічне перероблення російського платить по счету. По-українському правильно: оплатити рахунок або платити по рахунку. Прийменник по не чужий нашій мові: там, де треба, його слід уживати. Приклади: відпочиваємо по черзі, відправляємо панахиду по жертвах, упізнаємо по очах, допомагаємо по змозі, читаємо по складах.

   Переважна, а не переважаюча (рос. преобладающая) кількість населення. У розумінні “який має перевагу над кимось, чимось” треба вживати слово переважний, а не переважаючий. Правильно: переважний контингент, переважна кількість, але абсолютно не вірно: переважна більшість, оскільки у змісті цього іменника більшість вже закладене таке означення. Зверніть увагу, наскільки немилозвучним є словосполучення чача (переважаюча частина).

✂ Оформляють передплату, а не підписку на газети й журнали. Періодичні видання передплачують, а не підписуються на них, бо підписка – це письмове зобов’язання.

✂ Продають і надсилають після­платою, а не накладною оплатою. що кальковано з рос. накладная плата. Непотрібно вдаватися до нічим не вмотивованої кальки при називанні способу грошового розрахунку, якщо є оригінальне українське слово післяплата.

 ✂ Перевірка, а не  повірка. Перший з іменників означає “встановлення правильності чогось, відповідності чого-небудь чомусь”. Перевірка документів, перевірка звітності, перевірка годинників. Уживається також у розумінні “переклик осіб, аби виявити кількість присутніх”. “Їх вишикували на плацу і після вечірньої перевірки видали зброю” (з газети).

Лексема ж повірка, що її насаджували в наш ужиток за сумнозвісних часів штучного злиття мов, це звичайнісінька калька з російського слова «поверка», яку не варто вживати, оскільки є питоме українське слово перевірка з таким самим значенням.

 ✂ Повинитися, а не прийти з повинною. Слово повинна вживається в українській мові передусім як прикметник жіночого роду. Проте в художній літературі воно траплялося й з функцією іменника — було відповідником російського повинная. «Здавалося, повинну у великій провинності принесли вони з собою» (П. Мирний).

Цей іменник заходив до літературного вжитку не з народної мови, а з російського офіційно-канцелярського лексикону, як, наприклад, слово бумага замість папір, щоб надати текстові колориту казенності. «На щуку хтось бумагу в суд подав» (Л. Глібов). Тож не має потреби в сучасному мовленні бездумно пхати у текст оту саму повинну і користуватися непотребом, коли маємо українські відповідники: визнання провини (чи помилки), каяття. признатися (зізнатися) у провині, покаятися, повинитися.

 ✂ Порічки, а не червона, біла, жовта смородина. Також смородина, а не чорна смородина.  В українській мові чагарникова рослина родини ломикаменевих з білими, жовтими й червоними ягодами зветься порічки. З погляду українських лексичних норм недоречними висловами і кальками з російської мови є поширене в Україні словосполучення чорна смородина. Ця  чорноягідна рослина з родини, до якої належать усі види порічок  зветься просто смородинаОтже, російським словосполученням белая (желтая, красная) смородина відповідають українські білі (жовті, червоні) порічки; черная смородина перекладається одним словом – смородина.

 ✂ Суд відмовив у порушенні, а не у збудженні справи. Інакше виходить якась юридична еротика.

 ✂ Постійна виставка, а не постійно діюча (рос. постоянно действующая).  Без діючий треба обходитися й при відтворенні українською мовою словосполучень: действующие лица дійові особи, действующее законодательство чинне законодавство.

 ✂ Не пошлий, а вульгарний, банальний, непристойний, а. В українській мові нема слова пошлий. Це взагалі незрозуміла калька з російської  («пошлость»  і  «пошлый»).  Для іменника маємо також ряд синонімів залежно від контексту:  вульгарність, банальність, непристойність.

 ✂ Пра́влення, а не правка. Йдеться про назву процесу редагування тексту Конкретну зміну тексту називаємо  ви́правлення.

✂  Президентський почет, а не свита. “Охоронці, крім президентської свити, нікого всередину не пускали” (з теленовин). Цікаво, хто бачив якогось президента в селянській свиті?  Свита — це довгополий одяг із грубого сукна. “Добра свита та не на мене шита” (прислів’я). А те, що мав на увазі диктор, зветься почет (у родовому відмінку — почту)  — це особи, що супроводять поважну персону. У повідомленні було використано кальку з російського вислову «свита президента».

 ✂ Призвести до відповідальності, спричинити відповідальність, а не потягнути за собою відповідальність. Неоковирний юридичний вираз «ці дії потягнуть за собою відповідальність» виник за  недавніх часів зближення мов і народів, коли  у словниках науковці часто змушені були на перше місце ставити кальку з російської, а вже далі питоме українське слово. Тому «потягнути» – це відповідник до російського повлечь у розумінні «потащить». В нашому контексті «вызвать что-либо как последствие» означає «спричинити (що)», «спричинитися, призвести (до чого)». Тобто наведена на початку фраза мала б звучати так: «Ці дії призведуть до відповідальності» (спричинять відповідальність)».

 ✂ Вжити заходів, а не прийняти міри. Попереджувати чи запобігти. Наявність у фразеологічному звороті україн­ської лексики ще не є свідченням того, що зворот україн­ський. Наприклад: «Треба негайно прийняти міри, щоб попередити розповсюдження інфекції». Хоч усі слова українські, але речення погане. Російському вислову «принять меры» в українській мові відповідає вжити заходів. Попереджувати в україн­ській мові означає «повідомляти наперед». А відповідником російського вислову «предупредить (что?) распространение инфекции» в нашій мові є запобігти (чому?) поширенню інфекції.

 ✂ Брати, а не приймати до уваги. Нормативними в нашому мовленні є вислови: брати участь, брати до уваги, брати до відома, брати до серця. Словосполучення приймати участь, приймати до уваги (до відома, до серця) в літературній мові вважаються за помилкові.

 ✂ Пристраснийбезпристраснийбезсторонній. Пристрасний передає зміст “бурхливий, нестримний у почуттях, переживаннях”. Антонімічне йому слово безпристрасний, себто такий, що не виявляє емоцій, до всього ставиться байдуже. Однак часом послуговуються цими лексемами у невластивому їм значенні. Наприклад, випускнику школи видали безпристрасну характеристику. А потрібно було вжити безсторонню. Помилка полягає у використанні кальки з російського слова «беспристрастный», яке нашою мовою перекладається безсторонній (антонім — небезсторонній, рос. «пристрастный»). “Щось блиснуло в очах Петушика. Та він приховав їх повіками і відповів тоном безстороннього спостерігача” (Ю. Шовкопляс); “Василина Матвіївна завжди має свої гострі небезсторонні думки” (К. Гордієнко).

 ✂ Проектно-дослідний, а не проектно-вишукувальний інститут. Проектно-дослідна, а не проектно-вишукувальна експедиція.  Є ще низка організацій, які недоречно містять у своїй назви недоречне слово вишукувальний. Це – калька з російської мови: проектно-изыскательская экспедиция, проектно-изыскательный институт.

✂ “П’янка чи пиятика?” Слово п’янка, писав Борис Антоненко-Давидович, дуже часто можна бачити на шпальтах наших газет, воно заходить часом і в живе мовлення, ба навіть у художню літературу, витискуючи давні українські слова: “Та недовго він додержувався своєї обіцянки виправитися: знову почалися п’янки, а далі дрібні крадіжки, й ось уже тяжкий злочин”. Українська класична література й фольклор не знали іменника п’янка, вони знали тільки прикметника п’янкий (із наголосом на останньому складі): “У повітрі стояв густий і п’янкий запах квітів” (Яків Баш), “А ця вишнівка така п’янка” (з живих уст). Російським пьянство, пьянка відповідають українські пиятика (“Згадую, як Степан Кишук оцьому Юхимові за неробство та пиятику гострим словом дорікав”.— Семен Журахович), гульня (“Без нього і гульня — не гульня”.— Тарас Шевченко), дудліж (“Та годі-бо вам! Другий день дудліж у хаті трива”.— З живих уст).

✂ Недоречності з використанням у спілкуванні слова рахунок. “Що ви думаєте на цей рахунок?” –  правильно: Що ви думаєте щодо цього?” (або “з цього приводу?”). “Кожна хвилина на рахунку!” – краще і природніше спортивний коментатор сказав би: “Не можна гаяти ні хвилини”“Звик жити на чужий рахунок”, а слід було сказати: “Звик жити чужим коштом” (або “на чужий кошт”).

Утім, слово рахунок у нашій мові є. Просто в наведених прикладах воно недоречне. Рахунком називаємо документ для оплати (за електрику, наприклад). Відкриваємо рахунок у грі, виграємо за рахунок чогось. Гроші вносимо на рахунок у банку, одержуємо за рахунками, закриваємо рахунок. Але не правильно: “Хочу поговорити на рахунок роботи”, треба: “Хочу поговорити про роботу (або стосовно роботи)”, як і замість недолугого: “Рахую своїм обов’язком”  правильно: “Вважаю своїм обов’язком” або “Вважаю за свій обов’язок”.

✂ Процес ловіння риби українською мовою зветься риболовля, а не рибалка, тоді як російським словом «рыбалка» дійсно позначається ця дія.  Тому дуже поширеною у нас є неправильна калька  піти  (вирушити) на рибалку. Натомість в українській літературній мові слово рибалка має інше значення  — ловець риби, а у деяких говірках воно виступає ще як синонім до слова чайка: «Літають над морем рибалки й баклан. Рибалки білясті, баклан чорнявий. Ловлять рибу» (О. Вишня).  Тож незрозуміло, на кого вирушили піти рибалки: на такого самого ловця риби, тобто на любителя риболовлі чи вони збираються полювати на чайок? Правильно: «Друзі вирушили на риболовлю або пішли ловити рибу». Що подумати про чоловіка, який українською мовою каже, що він  любить не рибальство чи риболовлю, а рибалку. Тож не забуваймо: слово рибалка  — це людина, що рибалить (ловить рибу). А рибалки тільки тоді їздять на рибалку, коли в авторів, які пишуть таке, серйозні негаразди з українською мовою.

✂ Наш фразеологізм рибка в сітці, а не діло (справа) в капелюсі. Це росіяни кажуть  «дело в шляпе», коли якусь справу вже зроблено, закінчено. У нас є і  капелюх, і  діло, але ці два слова не сполучаються у фразеологізм, щоби висловити думку про те, що зроблено те, до чого прагнули,  а так і залишаться просто двома непоєднуваними словами.

✂ Свідчити, а не давати показання чи покази. Дієслово свідчити (свідчення) засоби масової інформації нерідко замінюють незграбним словосполученням давати показання (копія російської форми). Цей мовний динозавр потрапив навіть у тексти офіційних документів, що дуже прикро.

✂ Вступники до навчальних закладів складають, а не здають іспити  (екза­мени) і одержують оцінки з предметів, а не  по предме­тах. Робота за спеціальністю, а не  по спеціальності; виплата від­сотків із залишків, а не по залишкам на розрахункових рахунках; ходять по магазинах, а не по магазинам. Потрібно дотримуватися синтаксичних норм літературної мови і не допускати неправильних кальок з російської (сдавать экзамены; оценки по предметам; работа по специальности; выплата процентов по остаткам; ходить по магазинам тощо).

✂ Склянка, підсклянник а не стакан, підстаканник. Невелика скляна посудина циліндричної форми для пиття рідини зветься склянка. Це слово має й інші значення – гільза, в якій міститься заряд артилерійського снаряду; технічний пристрій чи деталь циліндричної форми. Під негативним впливом російської мови в технічних значеннях частіше вживали слова стакан. Науковий стиль, як відомо, характеризується чітким нормуванням мовних засобів. Тому в технічній термінології слід віддавати перевагу слову склянка. З огляду на це й підставку з ручкою для цієї посудини варто називати не підстаканник, а підсклянник (це слово зафіксоване багатьма словниками української мови).

 ✂ Скрутити в’язи, а не звернути шию (калька від рос. „свернуть шею”).

 ✂ Не слідувати, а іти, прямувати, прос­тувати, наставати, наступати.  Слово слідувати в сучасній українській мові вживається досить рідко і лише в одному значенні «рухатися слідом за кимось». В інших значеннях слідувати застаріло і вважа­ється ненормативним з погляду лексичних норм. Намаган­ня збільшити частотність цього слова й розширити його семантику спричинено не внутрішніми законами української мови, а незнанням цих законів та впливом інших мов. Основними українськими відповідниками активного в російській мові следовать є іти, прямувати, прос­тувати (у просторі), наставати, наступати (у часі): поезд следует без остановок потяг іде без зупинок, поезд дальнего следования потяг далекого прямування; за весной следует лето за весною настає літо. Дієприкметника слідуючий в українській мові немає взагалі.

Українські відповідники ро­сійським словосполученням, складниками яких є следовать: продолжение сле­дует (при друкуванні матеріалу в кількох номерах видан­ня) – далі буде; следовать чьему-то примеру наслідувати чийсь приклад; следовать подобной логике йти за такою логікою; следовать советам врача виконувати поради (слухати порад) лікаря; следовать обычаям додержу­ватися (дотримуватися) звичаїв; из сказанного следует із сказаного випливає; как следует як слід; как и следовало ожидать як і треба було сподіватися (чекати). Заміна в усіх розглянутих випадках дієслів однією лексемою сліду­вати в усному мовленні, а то й у пресі не тільки свідчить про недостатнє знання законів мови, а й спричинює Тож не збіднюймо лексико-синтаксичні можливості рідної мови.

 ✂ Спрямовувати, а не направляти. Спрямовувати, окрім свого безпосереднього значення («скеровувати рух автомашини, літака, човна тощо»), використовується переносно: надавати потрібного напрямку діяльності, вчинкам, розмові і т. ін.; зосереджувати зусилля, енергію, здібності на чомусь. «А Микола слухав, інколи тільки запитаннями спрямовував та підганяв їх» (Ю. Збанацький). Нерідко замість спрямовувати вживають направляти. Для такої заміни немає жодних підстав. Бо перше з дієслів — питоме українське, а друге — калька з російської. Те ж саме стосується похідних від них: не направлений, а спрямований. Російське направлять ще перекладається скеровувати, напроваджувати на…, напучувати (доконаний вид — напутити), (на працю) призначати, давати призначення, (лист) надсилати; направлять мысли (к кому) — повертатися думкою (до кого); направлять на путь истинынавертати на праведну дорогу (шлях).

 ✂ Сучасний, а не існуючий. Слово існуючий — штучне, як казав Панько Куліш, «перековерзяне». Його уникали наші класики, ним не користувався народ. Зате нині лексема безпідставно набула популярності. Цьому певною мірою сприяли російсько-українські словники УРСР, де російське слово существующий перекладено калькованим відповідником існуючий та формою що існує. Його можна замінити низкою слів: сущий, сучасний, теперішній, наявний, здатний існувати. Не існуючі кордони, а сучасні кордони; існуючі істоти (сущі істоти); існуюча мережа (наявна мережа); існуючий порядок (теперішній чи заведений порядок); існуючі права (зафіксовані права); існуючий у воді (здатний існувати у воді).

 Минулорічний чи торішній? Перший з прикметників має у своєму складі два українські компоненти — минулий і річний. Але це слово — явна калька з російського прошлогодний. І навіщо його вживати, коли є питоме наше торішній, яке зберігає особливість прадавнього утворення й таке природне, приміром, у приказці: «Потрібний, як торішній (позаторішній) сніг». Тут варто нагадати авторитетну думку мовознавця Леоніда Булаховського: «Часто при суцільному сприйманні того, що йде ззовні, гине і корисніше своє, з ужитку виходять слова, форми і звороти тонші, точніші за ті, що дістають перевагу над ними під чужими впливами».

 ✂ Тривати, а не продовжуватися. Набуває дедалі більшого поширення така не притаманна українській мові форма, як складний дієслівний присудок з дієсловом-зв’язкою продовжувати. Тільки й чуємо: “Він продовжує користуватися моєю допомогою”, “На планеті продовжують вибухати конфлікти”, “Кандидати в депутати продовжують проводити роботу в округах”, “Фірма продовжує дивувати успіхами”, “Прокурор продовжує застерігати…” Ці неоковирні канцеляризми можна й треба перебудовувати, щоб звучали просто, дохідливо. Наприклад, пропускаючи дієслово-зв’язку або послуговуючись прислівниками далі, досі, знову, ще тощо. Ось так: “Він і далі користується моєю допомогою”, “На планеті й досі вибухають конфлікти”, “Кандидати в депутати проводять роботу в округах”, “Фірма знову дивує успіхами”, “Прокурор ще раз застерігає…” Для російського слова «продолжаться» (в часі) український відповідник – тривати (відбуватися, точитися, йти) з прислівником далі або й без нього. Тому не варто в цьому значенні вдаватися до дієслова продовжуватися: протистояння продовжується, неспокій продовжується, життя продовжувалося, не може так довго продовжуватися і под. Треба: протистояння триває, “Неспокій, однак, триває довго (Леся Українка), Життя точилося своєю чергою” (М. Коцюбинський), не може так довго тривати.

 ✂ Тягар спогадів  (обов’язків і т.д.), а не вантаж  (рос. груз воспоминаний тощо). Відповід­ником самого цього слова в українській мові є вантаж, але тільки в прямому значенні. У складі ж фразеоло­гічних одиниць замість вантаж уживається тягар (р. відм. тягаря, а не тягару, як інколи пишуть і кажуть).

✂ Договір  (контракт, угоду) укладають, а не  заключають. Проблема полягає, а не заключається  у чомусь. Слова  заключати  в українській мові немає взагалі.

 ✂ Упадати, а не кидатися в очі.  Особливо багато кальок трапляється у діловому мовленні. «У кімнатах кидається в очі безпорядок» — читаємо в протоколі обстеження гуртожитку. Виділений вислів — буквалістичний переклад з російського бросаться в глаза. Проте жодної потреби в ньому не було, бо є природний український — упадати (упасти) в очі: «Щоразу впадали йому в око поодинокі берізки…» (Павло Загребельний). Є ще близький до цього зворот убирати очі: «Кожух такий, що очі вбирає» (Степан Руданський). Цей вислів уживається тільки в позитивному плані, тоді як перший — упадати в очі — може мати позитивне й негативне забарвлення.

 ✂ Як учитель, а не в якості учителя. Хоча  російському качество відповідає українською мовою  слово якість, але фразеологізм «в качестве кого-то» не можна перекладати «суржиковими» витворами: в якості орендарів, в якості гостей, претендентів.  Українською мовою буде: як орендарів (гостей, претендентів); як учитель (голова, друг). Можна ще вживати в ролі, у функції, коли є потреба надати текстові канцелярського відтінку.

 ✂ Урядовець, а не посадова особа. Радянська бюрократія відгороджувалася від народу своєю окремою канцелярською мовою. Вона не приймала на роботу двірника, а зараховувала людину в штат у якості двірника. Так само виникло й радянське словосполучення «должностное лицо», тому  з ідеологічних міркувань неприйнятним стало колишнє, тобто дореволюційне і цілком нормальне слово «чиновник». Йдучи за таким зразком, в УРСР швидко спекли калькований вислів «посадова особа», тоді як маємо чудову лексему урядовець. Посадова особа – мертве утворення, що використовується лише в офіційних паперах. А іменник урядовець набуває чимраз більшого поширення в різних мовних стилях.

 ✂ Утюг і праска. Перший з цих іменників часто вживається у нашій мові як калька з російської мови для означення праски, якою вирівнюють і вигладжують одяг чи тканину. Але нюанс полягає в тому, що в українській мові також є слово утюг, з цілком  іншим, невластивим цим побутовим нагрівальним приладам, значенням. Утюг — це пристрій також для вирівнювання, згладжування … ґрунтових доріг. Його різновиди: тракторний утюг, дерев’яний утюг. Для знавця української мови і техніки слово утюг може асоціюватися й з машиною для облаштування дорожнього полотна.  Утюжити — це вирівнювати, згладжувати ґрунтові дороги, поля за допомогою спеціального пристрою — утюга. Прасувати — вирівнювати, вигладжувати гарячою праскою одяг, тканину. А слово гладити означає «проводити рукою, вирівнюючи, розправляючи що-небудь», але аж ніяк не прасувати, що є недоречною калькою з російської мови. Таким чином, зміст у цих трьох дієслів різний. Тому й не можна їх замінювати одне одним.

 ✂ Ухвалювати рішення,  виносити ухвалу, а не приймати рішення (калька з російської «принимать решение»).

 ✂ Фатальний, а не роковий. У російській мові «роковой» означає “невідворотний, неминучий, який призводить до непоправних наслідків, згубний”. Український відповідник цього слова – фатальний: роковая ошибкафатальна помилка; роковой исходфатальний кінець; роковая страстьфатальна (згубна) пристрасть. Прикметником широко послуговувалися наші класики: “Я боюся твого ока, твоїх уст, твого лиця, як страшного суду свого, як фатального кінця” (Іван Франко).

✂ В українській літературній мові лексема роковий є, тільки з іншим значенням: це рідковживаний синонім до слова річний. “На заході понад лісом шумує ярмарок, осінній, роковий – з волами, з козами” (С. Васильченко).  До 50-річчя закінчення Другої світової війни в одній із двомовних газет вийшов матеріал під нормальною назвою російською мовою «Сороковые — роковые», але через сліпе калькування російської назви стала невідповідною змісту публікації українська її назва: «Сорокові — рокові»,  начебто йдеться про річний звіт, а не про фатальне лихоліття сорокових.

 ✂ Хитавиця, а не качка корабля. Розгойдування (рос. мовою раскачивание) судна на хвилях українською мовою зветься хитавиця. А качка – це водоплавний дикий або свійський птах. Наявність слова качка у значенні хитавиця є однією з помилок, яких припускаються і в лексикографічних працях.

✂ Багаторічне тяжіння над мовцями слів і конструкцій російської мови породжує  прагнення їх скалькувати замість того, щоб застосувати своє. Наприклад, російській антонімічній парі прикметників многочисленный і малочисленный в україн­ській мові відповідають пароніми численний та нечисленний, а не багаточисельний, малочисельний.

 ✂ Хоч би як, а не як би не. Часто помиляються в тих випадках, наголошував Борис Антоненко-Давидович, коли будують українську фразу за зразком російських висловів «как ни» («А вы, друзья, как ни садитесь, все ж в музыканты не годитесь»), «какой бы ни» («Какой бы ни был результат, а работать нужно») й кажуть та пишуть: «Без освіти нічого не осягнеш, як би не хотів того»; «Не тонкощі складання сюжетів, якими б не були вони винахідливими, цікавлять нас». Таке калькування інколи навіть не дає змоги гаразд збагнути фразу, наприклад, перше речення, сказане вголос, можна зрозуміти й так: «Без освіти нічого не досягнеш, якщо того не хотів». Правильно: «Без освіти нічого не осягнеш, хоч би як того хотів»; «Не тонкощі складання сюжетів, хоч би які винахідливі вони були, цікавлять нас». «Не до пари голубоньці горобець, хоч який він прехороший молодець» (Л. Глібов). Так само російським висловам «что бы не», «кто бы ни», «где бы ни» відповідають українські хоч би що Хоч би що він думав, хоч би що робив, а якась потаємна думка точить його серце, мов хробак…» — М. Чабанівський), хоч хто, хоч де Хоч хто казатиме — не слухайсь»; «Хоч де будеш, та я тебе знайду» — Словник Бориса Грінченка). Також вживають вислови: як не прикро, як не дивно, треба: хоч як прикро, хоч як дивно.

 ✂ Читацька громадськість, а не читаюча громадськість. Український при­кметник читацький (стосовний до кола читачів) цілком заступає тут російське читающий.

 ✂ Чорнило, а не чорнила. Слово чорнило в українській мові вживається в однині, але часто неправильно вдаються до російського взірця, де це слово мас тільки форму множини.

 ✂ Чотириногий, а не четвероногий  друг, коли йдеться про собаку. Як компонент складних слів збірний числівник четверо в українській мові не застосовується, натомість маємо форму чотиричотиривимірний, чотириголосий, чотиригранний, чотиризначний, а про тварин – чоти­риногий. Четвероногий є непотрібним запозиченням з російської мови.

 ✂ Штани чи брюки. Слово штани в українській мові — давнє. Його засвідчують прислів’я, приказки, пісні: «Один усе закладався та й без штанів зостався», «Невісточка сорочку полатає, а зять штани здере», «Дожилися: штани одні, а сорочок ще менше». Загальновідомими є фразеологізми протирати штани, залишатися в самих штанях. Це слово обов’язкове в описах чоловічого національного одягу, воно широко побутує в нашій художній літературі. Скажімо, Олесь Гончар узагалі не вдавався до іменника брюки, тільки — штани. Всі українські словники фіксують слово штани як основну видову назву відповідної реалії, порівняймо родові найменування: шаровари, галіфе, рейтузи, джинсиЛексема брюки прийшла в нашу мову через російську й усталилася у сферах швейної промисловості, торгівлі, реклами. Підтримується це слововживання термінологізованими сполученнями: чоловічі та жіночі брюки, брючний костюм, брючний цех, хоч замість них можна (й треба!) запропонувати варіанти: чоловічі та жіночі брюки, жіночий костюм-штани, цех для виготовлення штанів.

 ✂ Я маю чи в мене є. Конструкція в мене є запозичена з російської мови, а туди потрапила з угро-фінських мов. Перевагу ж потрібно віддавати питомо українській і взагалі слов’янській та індоевропейській конструкції я маю.

 ✂ Кажуть і пишуть: я в жасі або я в шоці. Автори таких перлів здерли живцем російські вислови я в ужасе, я в шоке без жодного огляду, як потворно вони звучать по-нашому. А чому б не послугуватися самобутніми українськими зворотами: мене взяв жах, мене взяв шок.