Манера вказувати іншим

    Займенник – це самостійна повнозначна змінна частина мови, яка об’єднує слова, що вказують на предмети, їхні ознаки або кількість, не називаючи їх, і відповідає на питання хто? що? який? чий? скільки? котрий? Думи мої молодії — Понурії діти І ви мене покинули!.. (Тарас Шевченко). Є різна тиша — тишина, у кожної— свій звук і колір (А. Демиденко). Багато таємниць у світі, одна з найбільших з-поміж нихмова (І. Вихованець). Мудрим ніхто не вродився, а навчився. Була зима – найкраща, найулюбленіша моя пора року (Л. Смілянський).

  (๏̯͡) Займенники виражають граматичні категорії відмінка, а також роду й числа (ті, що вказують на ознаки); у реченні виконують синтаксичні функції підмета, означення, додатка; у словосполученні можуть бути — головним і залежним словом.

   (๏̯͡) Групи (розряди) займенників: 1) особові – вказують на осіб, інших істот, предмети, явища (я, ми, ти, ви; він, вона, воно, вони); 2) зворотний – вказує на того, хто виконує дію (себе. Не має форми називного відмінка); 3) відносні – як сполучні слова у складних реченнях (хто, що, який, чий, котрий, скільки); 4) питальні – оформлювання запитання про особу, предмет, ознаку, кількість (хто? що? який? чий? котрий? скільки?); 5) заперечні – вказують на відсутність особи, предмета, ознак, кількості (ніхто, ніщо, ніякий, нічий, нікотрий, ніскільки); 6) присвійні – вказують на належність предмета особі (мій, твій, свій, наш, ваш, їхній, її, його); 7) вказівні – вказують на  предмет, ознаку, кількість (той, цей, такий, стільки); 8) означальні – вказують на узагальнену ознаку предмета, явища (весь, всякий, сам, самий, кожний, інший, жодний); 9) неозначені – вказують на невизначеність особи, предмета, ознаки, кількості (дехто, дещо, деякий, хтось, щось, якийсь, хто-небудь, що-небудь, будь-хто, будь- що, будь-який, абихто, абищо, абиякий, хтозна-що, казна-що, казна-хто, невідь- хто, невідь-що, невідь-який).

  (๏̯͡๏) Займенники, співвідносні з іменникамиН. я, ми, він, вони, будь-кого, ніщо; Р.мене, нас, його (до нього), їх (до них), себе, будь-кого, нічого; Д. – мені, нам, йому, їм, собі, будь-кому, нічому; Зн.мене, нас, його (у нього), їх (у них), себе, будь-кого, ніщо; Ор.мною, нами, ним, ними, собою, будь-ким, нічим; М.(на) мені, (на) нас, (на) ньому, нім, (на) них, (на) собі. Синтаксична роль займенника залежить від того, з якою частиною мови він співвідносний. Не допустимо, щоб займенник співвідносився водночас із різними словами, бо це зумовлює двозначність, знижуючи культуру мови.

 (๏̯͡) Написання займенників з частками і прийменниками (між часткою і займенником). Пишуться разом частки ні-аби-де-, –сьніхто, абиякий, котрийсь. Пишуться через дефіс частки будь-(-будь), -небудьказна-хтозна-бозна-невідь-будь-що, який-небудь, казна-хто, невідь-чийПишуться окремо, якщо прийменник стоїть між часткою і займенником (у непрямих відмінках): ні в кого, будь з чим, невідь у скількох: аби в чому (але: в нікого, у хтозна-чому, до декого та ін.). 

     (๏̯͡๏)  Займенники, співвідносні з прикметниками. Н. чий, абиякий, нікотрий, мій, цей, всякий; Р. – чийого, абиякого, нікотрого, мого, цього, всякого; Д.чийому (чиєму), абиякому, нікотрому, моєму, цьому, всякому; Зн.чий, чийого, абиякий, абиякого, нікотрий, нікотрого, Н. або Р.,  Н. або Р.,  Н. або Р.Ор.чиїм, абияким, нікотрим, моїм, цим, всяким; М.(на) чийому (чиєму), чиїм, аби на якому, (на) абиякому, ні на котрому, (на) моєму, моїм, (на) цьому, цім, (на) всякому, всякім. 

    (๏̯͡๏) Займенники, співвідносні з числівниками. Н.жодний, стільки, казна-скільки, ніскільки; Р.жодного. стількох, казна-скільки, ніскількох; Д.жодному, стільком, казна-скільком, ніскільком; Зн.Н. або Р.Н. або Р., Н. або Р., Н. або Р.,; Ор.жодним, стількома, казна-скількома, ніскількома;  ; М.(на) жодному, жоднім, (на) стількох, казна на скількох, (на) казна-скількох, ні на скількох, на ніскількох.

   (๏̯͡๏) Особливості наголосу окремих займенників.  Наявність чи відсутність прийменника при особових та зворотному займенниках у непрямих відмінках змінює місце наголосу: 1)   без прийменника наголошується другий склад: мене́, тебе́, себе́, його́, її́;    2) за наявності прийменника наголошується перший склад: без ме́не, про те́бе, за не́ї, на се́бе, від ньо́го.

    (๏̯͡) Заперечні займенники ніхто, ніщо у непрямих відмінках мають подвійний наголос: 1)   на другому складі у значенні «немає кого, чого»: ніко́му не радий, нічо́го не знає; 2)    на передньому складі у значенні «абсолютно відсутній»: ні́кого спитати, ні́чого робитиПодвійне наголошення у непрямих відмінках має неозначений займенник декілька без зміни лексичного значення: з декількох питань, декільком учням, декількома варіантами.

   (๏̯͡) Займенники можуть втрачати узагальнене значення, переходячи в: 1)   іменники: «У всякого своя доля І свій шлях широкий…» (Тарас Шевченко); 2)  частку (займенники що, щось, та, усе, саме, воно, собі). Була саме обідня пора (І. Нехода). Жили собі дід та баба; 3)   прислівники (займенники все (усе), щось): А зорі все падали і все за обрій — постійно, тривалий час, довго.  Стилістична функція займенників полягає в тому, що вони слугують для зв’язності тексту і допомагають уникнути повторів. Займенник уживається в мові замість іменника, прикметника та числівника  і виконує синтаксичну роль у реченнях тих самих членів речення, що й іменники, прикметники та числівники. Використання займенників дозволяє уникати повторення тих самих слів у реченні. Займенники також пов’язують зміст окремих речень, роблять їх зрозумілими.

   (๏̯͡)  За значенням і граматичними ознаками займенники неоднотипні, вони поділяються на: узагальнено-предметні  (я, ти, ми, хто, він, себе, хто-небудь, щось); узагальнено-якісні  (мій, твій, свій, цей, такий, всякий, кожний, ніякий);  узагальнено-кількісні  (скільки, ніскільки, стільки, скільки-небудь).

  (๏̯͡) Особовий займенник воно може відповідати роду іменника, якого заступає. «Послухай море, як воно говорить» (Тарас Шевченко). А в деяких випадках може й не відповідати, замінюючи іменники чоловічого або жіночого роду: «Та де ж таки йому за писаря ставати? Воно ж таке молоде й дурне» (Словник Б. Грінченка). Тут займенник воно поставлений замість іменника чоловічого роду, щоб висловити тим певну зневагу. «Куди їй заміж? Хто її візьме? Таке ж воно недорікувате, ще й негарне до того» (з живих уст). У цій фразі займенник воно виступає замість іменника жіночого роду з тих же причин. Згаданий займенник може замінювати іменники чоловічого й жіночого роду також для того, щоб висловити ласкаве або пестливе ставлення до когось. «Гомонить він до мене. А я все мовчу. Воно поміж народом пленталось, та й бачило доволі… Говорить до мене, а я усе соромлюсь» (Г. Барвінок). Користуються цим займенником і тоді, коли йдеться про невідому, лиху особу. «Чую, а воно вже в комору залізло й шарудить там» (із живих уст). Цей займенник може не заступати іменників, виконуючи в реченні функцію частки, відповідно до російського слова это у висловах типу что это за штука? «А що ж воно таке?» (Леся Українка); «І що воно за серце отаке дурне: яких подруг знайшла — Ониську та бабу Середиху» (А. Головко).

   (๏̯͡๏) Даний  цей. Ці слова потрібно розрізняти, тому що даний ─ це одержаний від когось. Наприклад: «Чурек і сакля все твоє, воно не прошене, не дане» (Тарас Шевченко). Субстантивована форма множини дані означає відомості, показники: звітні дані, дані гідрометеорології. А коли йдеться про офіційно-ділові матеріали, потрібно використовувати вказівного займенника цей, ця, це, ціЦей договірця угодаце застереження, ці питання.  Лексема даний здебільшого є канцеляризмом і її варто уникати. Лише інколи це слово виступає в таких контекстах, де немає змоги його замінити. Краще сказати чи написати на цьому підприємстві, а не на даному підприємстві, замість у даному разі  краще буде  в цьому разі.

   (๏̯͡๏) Їхїхній.  Їх ─ це родовий або знахідний відмінок множини від займенника вони. «З товаришами легко зійшовся, розважав їх різними витівками» (О. Гончар), «Над містом дим, колони хмар, їх рвуть вітри, мов клоччя вати» (В. Сосюра). Приїхали в гості до родичів, але їх не виявилося вдома. Використання їх замість них у сучасній літературній мові теж ненормативне. «Він обізвався до їх одним словом» (І. Нечуй-Левицький). Сьогодні в такій фразі доречніше було б поставити до нихЇхній ─ це присвійний займенник, що означає належний їм. «Усі вони наче живі вставали в моїй уяві – хазяїн, хазяйка та їхні діти» (М. Коцюбинський). В українській мові займенник їхній цілком літературний і не має жодних стилістичних обмежень. А ті, що перебувають під впливом російської мови, не дуже охоче вживають слово їхній, бо в російській мові ихний є просторічним варіантом. Не правильно буде вживати слово їх у значенні  «Їх поле стояло в бур’янах». Тут правильніше вжити: їхнє поле

   (๏̯͡) Особовий займенник я, стоячи в знахідному відмінку з прийменником про, може мати два значення: 1) «Вони говорили про мене», тобто мовилося про мою особу, і 2) «Про мене, що вони там собі говорять», цебто мені байдуже, однаково, про що там ідеться. Цей займенник та присвійні займенники мій, твій, його, її, наш, ваш, їхній часто стоять у знахідному відмінку з прийменником на, відповідаючи російським прислівникам «по-моему», «по-нашему». «А на мене, – кажу, – то я б із малою дитиною розмовляла» (М. Вовчок), «Не вийде, пане ляше, на ваше» (приказка).  

  (๏̯͡๏) Кожнийусякийбудь-який. Ці займенники близькі, але не тотожні змістом. Проте в певних контекстах вони можуть взаємозамінюватися. Заміна неможлива, коли займенники реалізують притаманні їм відтінки значення: кожний — «усі по одному»; всякий — «різноманітний, різний»; будь-який — «який завгодно на вибір».

   (๏̯͡๏) Такий, а не так знервований. З погляду сучасної української літературної мови неправильні фрази: «Я сьогодні так стомлена», «Напередодні екзаменів учителі були так заклопотані».  Треба вживати: такий знервований; така стомлена; такі заклопотаніУ деяких випадках займенником такий доцільно замінювати й словосполучення до того та прислівник настільки. Не до того (настільки) ревнивий, а такий ревнивий; не до того (настільки) поганий, а такий поганий. Вистава була до того нецікавою, що глядачі стали виходити із зали. Тут замість до того слід поставити такою.

   (๏̯͡)  Коли годиться вживати займенник цей, а коли — той? Слова цей, ця, це  і той, та, те мають таке саме значення, як і в російській мові этот, тот… Отже, цей указує на ближчий або добре відомий предмет, а той — на предмет віддалений. На цьому й на тому світі. Пливе з цього берега на той. У західноукраїнських говірках використовують той, та, те, коли вказують на ближчий предмет, а для позначення дальшого — складний займенник тамтой (можливо, під впливом польських ten, tamten). У головному реченні предмет, що потребує пояснення підрядним реченням, називаємо тільки займенником той (та, те), а не цей (ця, це). Той, кого я зустрів. Те, що він сказав.

   (๏̯͡๏) Тим часом тимчасом. Якщо це займенник тим з іменником часом, то, зрозуміло, вони не зливаються на письмі. Доки діти готували домашні завдання, батько тим часом перевіряв їхні шкільні щоденники. Зате сполучник тимчасом неподільне слово. Переважно виступає у поєднанні з прислівником як. Вечір гумору не розпочинали, тимчасом як зал уже був переповнений. Конструкцію можна замінити словами тоді як, але, проте, однак. Уживаючись зі сполучником а, посилює протиставлення. «Знаю, що мрія та могла б мене хтозна-куди завести, а тимчасом – не завела ж» (П. Тичина). 

   (๏̯͡๏) Мойого чи мого. Форми родового та давального відмінків присвійних займенників мойого, твойого, свойого, мойому, твойому, свойому належать до просторічних. Їхніми літературними відповідниками виступають мого, твого, свого, моєму, твоєму, своєму. Присвійні займенники чоловічого і середнього роду в місцевому відмінку однини мають варіанти: (на) моєму – (на) моїм, (на) твоєму – (на) твоїм, (на) своєму – (на) своїм, (на) нашому – (на) нашім, (на) вашому – (на) вашім. Частіше вживаються перші з наведених паралельних форм, а в науковому та офіційно-діловому стилях вони є єдино допустимими. Нерідко в реченнях присвійний займенник свій зайвий: «Я веду свій щоденник уже кілька років», «Свою відпустку він провів у Карпатах». Тут можна без шкоди для змісту обійтися без свій.

  (๏̯͡) Що який котрий. Доводиться чути таке: що стосується лише неживих предметів, а який   тільки людей. Насправді, і що, і який приєднують підрядні означальні речення незалежно від категорії живого й неживого. «Слово, чому ти не твердая криця, що серед бою так ясно іскриться?» (Леся Українка). Край села стояла хатина, яку оточували високі дереваЦими цілком рівноправними займенниками треба користуватися, аби уникати тавтологічних побу­дов. Щит, що сповіщає про … . Займенник котрий у ролі сполучного слова вживається далеко рідше, бо поєднується, як правило, зі словами, що позначають відтинки часу або виділяють щось чи когось. Котра година? Котрий із хлопців тобі подобається?