Мовні тонкощі: нюанси

    Абеткові істини, а не азбучна (азбукова) істина. Оскільки для називання сукупності розташованих у певному порядку літер якогось письма українська мова має аж три синоніми — алфавіт (з грецької), азбука (зі старослов’янської) та власне українське абетка — то краще вживати абеткові істини, тобто загальновідомі істини.

    Адресамісце проживання, але не адреса місця проживання. Ненормативними можуть бути не лише слова, їхні форми, а й вислови. Наприклад, при заповненні анкет можна натрапити на такий пункт: «Адреса місця проживання». Зворот тавтологічний, адже адреса — це і є місце проживання людини чи розміщення установи. Тому треба залишити щось одне: або адреса (домашня адреса), або місце проживання.

   Великопанельний, а не крупнопанельний. Крупний виступає переважно в значенні «який складається з однорідних часточок великого розміру» (протилежне — дрібний), коли йдеться про пісок, сіль, каміння, зерно, град тощо. Неправильним є застосування цього слова у таких сполученнях: крупна буржуазія, крупна промисловість, крупна рогата худоба, крупний спеціаліст. Замість них залежно від контексту й змісту слід використовувати лексеми великий, видатний, визначний. Велика буржуазія (промисловість, рогата худоба); великий (видатний, визначний) спеціалістНе можна вживати крупний як перший компонент складних прикметників: крупнокаліберний, крупнопанельний, крупномасштабний. Треба: великокаліберний, великопанельний, великомасштабний.

    Винятково, а не виключно.  Виключноце штучно створений прислівник, яким зловживають мовці, зокрема науковці, публіцисти, хоч на позначення високої міри ознаки є більш підхожі, питомі слова: винятково, дуже, надзвичайно. Правильні словосполучення: слухали винятково уважно, дуже ввічливий, надзвичайно сумлінна. Неправильні: слухали виключно уважно, виключно ввічливий, виключно сумлінна. У ролі видільно-обмежувальної частки бажано замість виключно вживати тільки, лише, як це робили наші класики. «Я люблю тільки таку гру, де я певна, що виграю» (Леся Українка). «Софія Петрівна сердито обвела оком цілу родину, але співчував їй тільки Антоша» (М. Коцюбинський). «Лише мох вкриває собою оте віковічне, ніким не займане каміння» (А. Шиян).

    [Додати до] вищесказаногощойно сказаного. Обидва вислови розрізняються залежно від способу мовлення. На письмі вживається вищесказаний, а в усному мовленніщойно сказаний. Адже написане слово міститься вище того, що буде написане далі, або нижче того, яке вже тут з’явилося. А в усній мові виголошені слова ми фіксуємо як такі, що прозвучали одне за одним у певний відтинок часу: ті раніше, інші — слідом, одразу за ними чи згодом.

  Лексеми вищесказаний, нижческазаний стали офіційно-діловими термінами, їхні складові частини пишуться разом. А щойно сказаний — вільне словосполучення, частини якого відділені одна від одної. Можуть окремо писатися слова вище сказаний і нижче сказаний, коли вони виступають як звичайні сполуки в неофіційному вживанні. Тоді можлива й інверсія, тобто зміна порядку їхніх складників: сказаний вище, сказаний нижче.

  Перенасичена наша мова словами відносити, відноситися, віднесений. Постійно кудись когось хтось носить. Львів відноситься до міст західноєвропейського типу. Ні, він належить до цього типу міст. Учитель відносить учня до категорії мрійників, замість зараховує. А учень відноситься до такого визначення негативно, замість ставиться негативно.

     Володілець чи власник (рос. — владелец).   Ці слова  не є синонімами. Володіння – один із аспектів права власності, поряд із використанням і розпорядженням. Саме тому в цивільному праві особа може  володіти майном, не бувши при цьому його власником. Слово володілець є однією з найгірших кальок з російської мови. Тому в загальнонародній мові в такому випадку краще казати «тимчасовий власник». Слово володілець у деяких словниках подане як  рідко вживане, і без нього цілком можна обійтися, досить слова власник.

    [Залізнична] гілка, а не вітка. Слово віткавіта, частіше в множині – віти, наявне в усіх словниках, але воно має поетичне забарвлення. «Прихилила вишня вітоньку низенько» (А. Кримський). «Але якось вночі підійди і торкни мої віти. Я тобі засвічусь, як нікому іще не світивсь» (Б. Олійник). Тож у термінологічному значенні, коли йдеться сталеві магістралі, його теж варто замінити лексемою гілка

    Гречанка (турчанка, німка) чи грекиня (туркеня, німкеня). Від етнонімів грек, німець, турок в українській мові є паралельні утворення для називання жінок: грекиня — гречанка, німкеня — німка, туркеня — турчанка. У ЗМІ переважають форми на -ка. Проте давнішу традицію в нашій мові мають форми на -еня (-иня): «Пасажирів мало: в 1-му класі ні одного, в 2-му, окрім мене, ще одна молоденька грекиня та двоє росіян» (Леся Українка); «Сидів він зимовником серед дикого степу на Низу, взявши собі за жінку бранку туркеню» (П. Куліш). У словнику за редакцією Б. Грінченка з утворень на -ка є лише німка як другорядний варіант до німкеня; гречанки й турчанки немає. Нам теж треба віддавати перевагу пито­мим українським формам: грекиня, німкеня, туркеня.

     Гоїтися, а не заживати. Дієсловом заживати часом послуговуються не з його значенням: «Фронтові батькові рани довго заживали» (з газети). Але українська класична література та народне мовлення надавали цьому слову іншого змісту: «Зажила вона собі слави доброї панночки» (Г. Барвінок), «Йшов на село я не грошей зажити, А щоб і Богові й людям служити» (Я. Щоголів). Коли мовиться про рани та виразки, тоді треба ставити дієслова гоїтися, загоюватися: «В Натусі серце ще трохи нило, як ниє болячка, котра вже гоїться» (І. Нечуй-Левицький), «Загоїться, поки весілля скоїться» (М. Номис).

    [Блок] давачів, а не датчиків.  Слово  датчик є росіянізмом, тому замість нього почали використовувати давач (Українсько-англійський словник наукової мови. Частина друга. – Вінниця: “Нова книга”, 2010. – С. 247).

     Данець, данка, данський, а не датчанин, датчанка, датський. Замість закономірного етноніма данці, що виводиться (як і в більшості слов’янських мов) безпосе­редньо від назви Данія (пор. норвежці, норвежець, норвеж­ка, норвезький від Норвегія), в роки прискореного набли­ження української мови до російської запанувала непри­родна форма датчани (датчанин, датчанка, датський), запозичена з російської мови, де її походження не цілком з’ясоване. Вигнані колись з усіх сфер життя слова данець, данка, данський поволі повертаються на сторінки лінгвіс­тичних праць. Їх уже знову зафіксував «Орфографічний словник української мови» (К., 1975. С. 164-165).

     Дійовийдіючий. Дійовий — той, що здатний активно діяти; спроможний робити вплив на що-небудь. З кожним роком рух народів за мир стає більш дійовим. Дійова особа: 1) учасник якоїсь події, справи. «Факти всі перевірені, дійові особи не вигадані» (Ю. Яновський); 2) персонаж, герой драматургічного твору. «Народ — козацька маса, селянство, міське ремісництво — є активною дійовою особою в опері Костянтина Данькевича» (з журналу).

   Навпаки, правильним у сучасній літературній мові вважається вислів діюча армія. Тут слово діючий вживається як означення. Використовувати це слово у складі дієприкметникового звороту не рекомендується: у цьому разі вдаються до описового способу. Наприклад, надають перевагу конструкції речення «Злочинні угруповання, що діють у місті, поділили між собою речові ринки», а не «Злочинні угруповання, діючі в місті…».

   Замість діючий у таких словосполученнях, як діючий прем’єр, діючий правопис, діюча програма, діюче законодавство, тепер у літературній мові вживають чинний (прем’єр, правопис), чинна програма, чинне законодавство.

    У значенні «вагомий», «ефективний», «результативний» найчастіше виступає слово дійовий. «З турботи про рідних, про найближчих людей і починається дійова доброта людська»; дійовий вплив, дійовий засіб, дійове виховання, дійове знаряддя тощо.

     Дніпряни — дніпровці. Йдеться про мешканців міста Дніпра (колишнього Дніпропетровська). Краще дніпряни, як кияни, львів’яни, лучани (у Луцьку), харків’яни, лисичани (у Лисичанську).

   Докластиприкласти [зусиль]. Дієслово докласти в розумінні «зосередити, спрямувати, намагаючись зробити щось…» виступає в переносному значенні, найчастіше з абстрактними іменниками: зусилля, знання, уміння. Докласти зусиль. Стилістичною помилкою буде замість докладати або паралельно з ним, коли йдеться про активну діяльність, переборення труднощів, уживати лексему прикладати. Звичайно, можливі звороти: прикласти знання, прикласти зусилля, прикласти уміння, але слово прикласти передає в них інший зміст — «застосувати». Прикласти свої творчі сили.

   У всіх сполученнях лексеми докладати з іншими словами додаток стоїть у родовому відмінку множини (докласти рук); прикласти може керувати додатком у знахідному відмінку однини й множини та в родовому множини (прикласти руку, руки або рук).

     Доля, фатум, а не рок. Слова рок у літературній українській мові немає, хоч, можливо, були окремі випадки його вживання. Російське рок українською мовою — доля, фатум, а роковой — фатальний. Злой рок — лиха доля. Латинське походження цих слів не є підставою для упередження проти них. Багато ж наших імен теж грецького, латинського, а не є питомо українського походження. Відсутність слова рок аж ніяк не означає, що потрібно викидати з мови пророк та інші похідні від дієслова ректи — говоритиРідковживаний прикметник роковий означає такий, що буває раз на рік. Роковий ярмарок.

       Заважатимішати. Заважати (недоконаний вид), завадити (доконаний) мають значення «створювати перешкоди в чомусь». «Велика батьківська шапка насунулась йому аж на ніс і заважала бачити» (О. Довженко).  «Сказав би я правду, та що з неї буде? Самому завадить» (Тарас Шевченко).

    У розмовному стилі іноді замість заважати використовують мішати. Але така заміна з погляду літературної норми не виправдана, бо це дієслово означає «плутати, змішувати щось із чимось». «— Не так-бо було… ви, отче Єремію, мішаєте одне з другим» (І. Нечуй-Левицький).  «Лікарка мішає карти, як шулер перед гарячою грою» (І. Ле).  Слово заважати також передає зміст «повертати круговим рухом рідину чи масу за допомогою чогось». Мішати ложкою кашу.

      Запорізька, а не Запорозька Січ. Основний аргумент сучасних новоявлених опонентів — Січ була за порогами, тому начебто треба писати і говорити Запорозька Січ.  Але ж в однині буде поріг. Кодацький поріг. Дещо протилежний приклад: слово роздоріжжя походить від дорога, де в однині маємо ).  У топонімі Тер­нопіль друга частина пов’язана зі словом поле, то що ж, будемо писати Тернополь?

      У закритих складах українських слів перехід о, е в і  розпочався в Х ст. і завершився в XIII ст. Тож на час заснування Січі за Дніпровими порогами в першій половині XVI ст. «ікання» вже стало нормою живого українського мовлення. І в народній пісні чуємо: «Попереду Дорошенко, веде своє військо, військо запорізьке, хорошенько»Але на письмі ще довго діяли норми староукраїнської мови, де такі фонетичні зміни не позна­чалися. У XIX столітті застосовувався традиційний пра­вопис, за яким писали столъ, пѣсня, а вимовляли стіл, пісня. Наприклад: «Гомôнь, гомôнъ по дубровѣ». Січ, як відомо, засно­вано в першій половині XVI століття. І хоч за традицією в слові запорізький писали о після р, а в слові Січѣ після с, але вимовляли Запорізька Січ.

      Пан­телеймон Куліш створив фонетичний правопис, так звану «кулішівку», за яким звук і незалежно від його походження на письмі завжди відтворюється літерою і, тому маємо всі підстави і писати, й вимовляти Запорізька Січ. Взагалі звук і в українській мові вельми поширений. Вживаємо його на місці звука, що позна­чався колись літерою ѣ (ять): віра, дід, ліс (пор. російські вера, дед, лес, польські wiara, dziad, las), у закритих складах на місці о, е: сніп снопа, поріг порога, дороги доріг, піч печі, Київ Києва.

      Зазначимо однак, що хоча у закритому складі пишемо й вимовляємо і, у відкритому — о, проте це не означає, що в першій строфі Франкового «Мойсея»: «Народе мій, замучений, розбитий, Мов паралітик той на роздорожжу, Людським презир­ством, ніби струпом вкритий! Твоїм будущим душу я тривожу…» потрібно о виправляти на і.

    Отож, форма Запорозька Січ підтримувалася, а можливо, ще й підтримується окремими мовцями не лише тому, що більшість історичних праць наші вчені свого часу мусили писати чужими мовами, а й тенденцією наближати вимову й написання до російської мови. Отож і сталося так, що в нас козацький полковник Максим Кривоніс, а ініціатор стахановських методів на залізничному транспорті Петро Кривонос, Людмила Старицька-Черняхівська, а радянський генерал Іван Черняховський

     Звертатипривертати [увагу]. Словосполучення звертати увагу на когось або щось (переважно із заперечною часткою не) вживається в усному мовленні, коли йдеться про ставлення особи до себе. Дівчина не звертала на себе (не приділяла собі) ніякої уваги. Якщо ж мовиться про те, що якась людина, предмет, явище викликають у когось інтерес, цікавість, то краще використовувати зворот привертають  (притягують) увагу (до себе), а не звертають на себе увагу.

    В усному мовленні трапляється ще одна стилістична неточність у використанні словосполучення звертати увагу: між його компонентами іноді вставляють присвійний займенник свій у знахідному відмінку однини жіночого роду: «Черговий вчитель звернув свою увагу на сторонню особу у вестибюлі школи». Така трансформація цього сталого вислову неприйнятна.

      [Купили] зошити чи зошитів. Семантична відмінність між цими словосполученнями полягає ось у чому: знахідний відмінок указує на те, що дія поширюється на всю кількість (купили всі зошити, які були), а родовий — на те, що дія поширюється не на всю кількість, а тільки на певну її частину (купили зошитів означає «взяли частину тих, що були там»).

       Купувати — купляти. Основним словом на позначення дії придбати щось за гроші є купувати, а купляти — його рідше вживаний варіант.

      Лексеми агресори: 1) Дійсносправді. За спостереженням фахівців, має значно більше поширення, ніж це зумовлено семантично, прислівник дійсно; скрізь, окрім деяких випадків (у діловодстві), відчутно сильніше замість нього може виступати слово справді (подекуди насправді);  2) Чисто суто. Лексему чисто успішно замінює (на практиці, на жаль, не часто)  слово суто, що краще звучить по-українському; 3) Пізнішезгодом. Досить поширене в нас пізніше й дедалі менш уживане згодом. Вони не тотожні за значенням, однак слово пізніше, що зберігає порівняльний відтінок, майже повсюдно агресивно витискує слово згодом, яке такого відтінку не має; 4) Протягомвпродовж. Прикро, але мовці стали рідше використовувати впродовж року, ніж протягом (трапляється і взагалі помилкове в часовому значенні на протязі); 5) З точки зорупід кутом зору, з погляду. Вислів з точки зору є буквалістичним перекладом російського с точки зрения. Він чомусь популярніший у мовців, аніж «більш українські»: під кутом зору, з погляду. В багатьох контекстах маємо говорити саме так; 6) У тому числізокрема. Часто вживають у тому числі, хоч цей канцелярит у багатьох випадках можуть вдало замінювати зокрема чи його мало вживаний в усному мовленні відповідник зосібна.

    Листуванняпереписка. Писання листів та одержання відповідей на них називається листування, а дія — листуватися: «Між ними почалося листування» (І. Нечуй-Левицький); «Федір Голубенко всю війну листувався з Валентиною» (М. Руденко). Переписка, чи точніше, переписування, означає по-українському не «обмін листами», а «копіювання якогось тексту»: «… переписування мені тяжче йде, ніж складання віршів» (Леся Українка).

     Проте, слова переписка і переписуватися нерідко вживають у невластивому їм значенні: «У мене з Миколою — давня переписка»; «Діти познайомилися в таборі відпочинку й переписуються». Тож у цих двох фразах замість переписка і переписуватися доцільніше було поставити листування і листуються.

        Ліньки, а не ледаче. Ледачий має велике словотвірне гніздо: ледар, ледарство, ледачкуватий, ледащо й подібне. Але прислівника ледаче немає. Тож у реченні мені ледаче робити потрібно замість ледаче казати ліньки. Цей прислівник належить до гнізда: лінивий, лінивство, лінощі тощо.

     Маюмушуповинен. В українській мові є три слова, вживані як частини складеного присудка, відповідники російського  должен: 1) Вы должны явиться вовремя —  Ви повинні з’явитися вчасно;  2) Затмение должно начаться в три часаЗатемнення має початися о третій годині;  3) Не хочу, однако должен Не хочу, проте мушу. 

     В українській мові мати можна і предмет, і дію. «Що маємо робити, як маємо бути, де його шукати маємо(М. Вовчок); «Чому я, губернатор, маю дізнаватися останнім?» (О. Довженко); «Цього дня мало бути велике свято» (М. Трублаїні). Можна навести цитати й з двома іншими відповідниками: «Татари мусили відступити» (М. Коцюбинський); «Він таки знав, що його праця повинна подобатися людям» (М. Стельмах).

    Нині дуже рідко почуєш слова мусить, має у парі з інфінітивом дієслова: маю поїхати, мушу спитати; їх тотально заступили лексеми: повинно, повинні, повинен, повинна. Приклад: розглянуто пропозиції, які повинні були бути включені у загальну постанову. Тут замість короткого українського мали бути вжито довжелезну і важку конструкцію «повинні були бути». Творці язичія культивували такі форми, бо вони наближені до російського должны были быть.

     Міситимішати. Місити — це розминати якусь густу в’язку масу, змішуючи її. Місити діжу, місити тісто, місити глину. Від цього дієслова походить іменник місилка, який позначає знаряддя для місіння чогось. Місилка тіста. Переносно: завдавати ударів, бити. «А дрібнота Уже за порогом як кинеться, по улицях, Та й давай місити Недобитків православних, А ті голосити» (Тарас Шевченко), «Ніколи б не повірив, що він за в’язку сушняку може… катувати людей важкими носаками, місити чобітьми» (М. Стельмах).

     Мішати виступає в кількох значеннях: 1) повертати круговим рухом якусь рідину чи масу за допомогою чогось («мішати ложкою манну кашу»); 2) з’єднувати щось в одну масу чи рідину («мішати масло з сиром»). Має похідне мішалка — пристрій для розмішування чогось. Лабораторна мішалка, механічна мішалка.

    В усному мовленні це дієслово невиправдано використовують ще у двох значеннях: 1) створювати перешкоду в чомусь, ставати на заваді («не мішай готувати уроки»); 2) плутати, вважаючи щось за інше («він мішає сон з дійсністю»). Таке вживання лексеми не відповідає нормам української літературної мови.

      Мова йде, а не мова йдеться. Вислів мова йде і семантично відповідне йому дієслово йдеться завжди виступають із додатком: «Жодна душа не повинна знати, про що йде мова в листі» (О. Донченко), «Комбат усміхнувся, розуміючи, що йдеться про флягу вина» (О. Гончар). Мова йде про виставуйдеться про виставу; мова йде про кандидата на посаду …йдеться про кандидата на посаду … . Як порушення норми сприймається словосполучення мова йдеться замість мова йде або йдеться. Неправомірне також уживання в усіх стилях, окрім поетичного, вислову річ іде (з цим самим значенням).

     Слово наглий в українській мові  має значення не зухвалий, нахабний, у якому його часто уживають, а несподіваний, раптовий. Отже, неправильно: нагла людинаУкраїнський вислів нагла смерть відповідає російському скоропостижная смерть. Інколи наглий буває синонімічний прикметникам невідкладний, конче потрібний. «Роботу наглу маю» (Леся Українка). «Тож пояснити все потребу наглу бачу» (М. Рильський).

 Нарощуваннянакопичення [капіталу]. Нарощування капіталу – це його збільшення. А нагромадження або накопичення капіталу – збирання коштів.

       Одружитися з кимось, а не на комусь. Михайло Грушевський звертав увагу на те, яким шляхетним — демократичним, гуманним і логічним — є український вислів «Іван одружується з Орисею». А згодом Іван Огієнко у «Стилістичному словнику» наголошував: «Оминайте знахідного часу (русизм), уживайте частіше родового часу! Пишіть і говоріть цього вечора (а не в цей вечір); не вживайте оженився на вдові, треба: оженився зо вдовою. Не кажіть віддалася, але: одружилася, вийшла заміж».

      Плямуватитаврувати. Ці дієслова не можна назвати синонімами. Плямувати  у прямому значенні —  бруднити, лишати плями. «Його запилені черевики плямували білину її плаття» (Я. Баш). Це ж слово у переносному значенні:  1) компрометувати себе. «Шкода, щоб такий козарлюга, як Сагайдак, плямував себе зрадою» (З. Тулуб);  2) несправедливо винуватити, ганьбити когось, щось. «Своячка наша має повну волю чинити все, що не плямує честі імення де-Мендозів» (Леся Українка). Не бажано використовувати лексему плямувати в розумінні «викривати», як ось у фразі «Плямувати наклепників»Таврувати у прямому значенні — «ставити на когось або щось тавро». Таврувати овець, корів, телиць; у переносному — «гостро критикувати, картати; суворо засуджувати чиїсь негідні дії, вчинки; викривати, бичувати, ставити до ганебного стовпа». «Тут кожна руїна, здіймаючи вгору обгорілі уламки стін, таврувала війну» (С. Журахович). Таврувати наклепників.

      Пороквада. У масовій свідомості побутує назва хвороби порок серця. Але це не одна якась конкретна недуга, а загальне означення вад серця. Лікують природжені й набуті вади. Серед них розрізняють клапанні, ревматичні, органічні, декомпенсовані. Чи можлива взаємозаміна лексем порок і вада? З огляду на зміст, що його передають згадані іменники, слово вада однозначніше й конкретніше. Найбільша вада штучних, а головне, синтетичних тканин — негігієнічність, некомфортність. Іменник порок, як правило, негативно характеризує осіб (риси поведінки, фізичні дані, умови і спосіб життя).  «Його (Нерона) душа — ціла клоака всяких пороків, які могли зустрітися серед роду людського» (М. Слабошпицький). У сучасній мовній практиці трапляються випадки ненормативного вживання лексеми порок у значенні «вада, недолік». Пороки торгівлі — обмірювання, обважування, обрахування. Тут варто послуговуватися словами вада, недолік.  Що ж до терміна порок серця, то, впадає у вічі небажана синонімія першого слова з розмовним порок, через що вислів сприймається як калька з російської мови. Тому замість порок серця краще ставити вада серця. Ревматична клапанна вада серця.

     Прізвищефамілія. У нашій мові є обидва ці слова, проте значення в них різні. Українське прізвище — це російська фамилия. А фамілія (запозичене з латині) в нас означає «родина», «члени родини», «рід». Похідний від нього прикметник фамільний уживається у сполученнях фамільний герб, фамільний альбом, фамільні цінності, фамільний маєток.

       Поділятирозділяти [думку]. У сполученні з іменниками думка, погляди, позиція, оптимізм, тривога, почуття тощо переважно вживається дієслово поділяти. Поділяти мрії (настрій)Значно рідше бувають відповідні вислови з дієсловом розділяти. Розділяють, як правило, землю, межу, калач, стіл і т. ін. Інколи, щоправда, натрапляємо на звороти розділяти радість (тугу) і подібні. «Дорош не відповів, але видно було, що він не розділяє захоплення Оксена» (Г. Тютюнник). Лінгвісти радять надавати перевагу сполученням: поділяти почуття, долю, радість, обурення, ідеологію, які набагато активніші.

      Спочаткуз початку. Спочатку — це прислівник. Перед чимсь іншим, спершу, раніше; знову. «Спочатку все було спокійно» (М. Коцюбинський); «Ти б спочатку розпалив огонь під казаном, а тоді воду носив» (Г. Тютюнник). З початку — це іменник з прийменником. «На превеликий жаль, мало не з початку боїв під Хотином Сагайдачного, що сам водив козаків у бій, було поранено кулею в руку» (А. Кащенко).

      Подихдухдихання — віддих. «Вершник перевів подих, кинув оком на юрбу»; «Йому навіть подих перехопило. Скільки тут хліба!» Навівши ці фрази, взяті з творів сучасних українських письменників, тонкий знавець нашої мови Борис Антоненко-Давидович звернув увагу на недоречність у них слова подих. Адже воно означає не «дихання», а «подув»: «Клени обсипаються від найменшого подиху вітерця» (О. Донченко), або вказує на нові впливи: «Подих нової епохи дійшов і до цього маленького міста» (з журналу). Російські відповідники — дуновение, веяниеНавпаки, там, де йдеться про дихання, українська класика вдавалася до слів дух («Вона аж зблідла, дух забивсь» — І. Нечуй-Левицький; «Молодиця не переведе духу, верещить» — М. Вовчок), віддих («Він затамовує навіть віддих, боячись подати знак життя» — М. Коцюбинський), дихання («Інші квіти в диханні весни розцвітуть» — В. Сосюра).

     Російському вислову задержать дыхание відповідають: затамувати (зупинити, затримати) дух («Вони проминули ще десяток склепів, затамувавши дух» — Ю. Смолич); затамувати віддих («Олег, затамувавши віддих, визирнув з-за димаря» — О. Донченко). А зворот перевести дыхание перекладається українською звести дух, перевести (відвести) дух, відсапнути («Лаговський важко одсапнув з того прудкого ходіння» — А. Кримський), відітхнути («Я став, відітхнув важко, озирнувся довкола і знов відітхнув» — І. Франко). У російського нельзя дух перевести — українські відповідники: не можна дух відвести, не здихнутися.

      Свійськийдомашній. Про тварин, що живуть при людях, українською мовою правильно казати свійські (на відміну від диких). А домашній — це той, що стосується дому та людей і речей у ньому; той, що відбувається вдома.

        Складні слова з компонентами: пів-, напів-, полу-. Не всі мовці знають, у яких словах треба ставити компонент пів-, а в яких напів-.

     1) Компонент напівозначає «частково, не зовсім, не до кінця, не повністю». Утворені з ним прикметники і дієприкметники мають зміст «наполовину з чимось іншим, з домішкою, з елементами чогось» і передають неповноту охоплення якимсь станом: напівавтоматичний, напівбезробітний, напіввідчинений, напівголий, напівживий, напівзабутий, напівзруйнований, напівпродуманий, напіврідкий, напівроздягнений, напівсоннийВ іменниках складник напів- доречний там, де перша частина слова показує, що предмет чи жива істота не мають усіх ознак, якими характеризується об’єкт, котрий виражає друга частина: напівавтомат, напівдержава, напівколонія, напівпровідник, напівсировина, напівтемрява, напівфабрикат, напівчагарникПрислівник напівсили не фіксують українські правописи, однак ця лексема є дуже поширеною. Тож подавати її треба як одне слово – напівсили, а не напів-сили і не напів сили.  Надмір утворень з напів…  уодноманітнює, примітивізує мову. І тому їх варто варіювати з іншими синонімами: у напівтемряві лісув сутінках лісу напіввідчинені дверіпрочинені дверінапівзаплющити очіприплющити очі

      2) Компонент пів- виступає тоді, коли утворює нове слово, що не означає ні частковості стану, в якому перебуває предмет (як, наприклад, в лексемах напівзруйнований, напіводягнений), ні частковості притаманних йому рис (як у напівфабрикат). З складником пів… утворюються слова, які означають половину того, що виражено другим компонентом. Пишеться разом: піваркуша, півбіди, піввідерний, півгодини, півдюжини, півжиття, півколо, півкуля, півлимона, півлітра, півметровий, півмільйонний, півмісяця, півогірка. У російській мові правопис слів із пів- інший: пол-лимона, пол-яблока.

     3) У значенні «напів…» складник пів… виступає в словах: півбак, півбаркас, піввірш, піввісь, півголосний, півзахисник, півзахід, півпальто, півпідвал, півфінал. Потрібно зауважити, що ці іменники з пів- не відображають  кількісне значення. Наприклад, півпідвал чи півпальто — це не половина підвалу, як і не половина пальта. Півпідвал і підвалрізні видові поняття, що об’єднуються родовим поняттям поверх (сюди входять ще бельетаж, перший, другий, третій і дальші поверхи, мансарда). Так само півпальто і пальто є найменуваннями різних виробів, що охоплюють ширше родове поняття верхній одяг,  до якого також належать плащ, куртка, кожух, дублянка тощо.

      Щоб легше розпізнати іменникові форми з пів- і напів-, варто застосувати такий прийом: якщо перший компонент слова можна замінити прислівником наполовину, то воно утворюється з напів-. Приміром: наполовину людина (з міфології) — напівлюдина; наполовину провідникнапівпровідник. А коли цей компонент за змістом неможливо замінити лексемами наполовину або половина (замість півпідвал не скажемо ж «наполовину підвал» чи «половина підвалу»), то іменник годиться вживати зі складником пів-. Отож треба говорити і писати: напівсировина, напівсутінь, напівзабуття, напівдикун, але півчобіток, півфінал, півзахисник, півустав (один з типів почерку).

       4) З власними назвами ця частина пишеться через дефіс: пів-Америки, пів-Європи, пів-Києва, пів-України. Найменування, які виступають у ролі граматичної прикладки до слова півострів і виражаються відмінюваним іменником, звичайно не узгоджуються у відмінку з означуваним словом: на півострові Таймир, біля півострова Лабрадор. Узгодження буває в широковідомих найменуваннях, які часто подаються без родової назви (тобто без слова півострів): на півострові Алясці на Алясці; з півострова Камчатки з Камчатки. Невідмінювані найменування півостровів — чоловічого роду: екваторіальний Сомалі

       5) Через апостроф подаються іменники із пів-: пів’їжака, пів’юрти, пів’яблука

     6) Як самостійне пів… уживається в синтаксичних конструкціях і пишеться окремо: о пів на восьму, пів на шосту, пів на десяту

      7) Непродуктивний нині компонент полу… використовується в значеннях «напів…» і «пів…» лише в деяких утвореннях, які пишуться разом: полудень, полудрабок, полукіпок, полумисок, полустанок тощо.

      Скоїти, а не вчинити злочин, хоча окремі словники юридичних термінів рекомендують протилежний варіант. Не одне десятиліття багато російських слів та висловів бездумно калькували українською мовою. Якщо російські слова совершать, совершить у сполученні з іншими лексемами перекладають правильно: учинити, зробити, здійснитисовершить нападение —  вчинити напад; совершить переворотучинити (або зробити) переворот; совершить покушениевчинити замах, то за цією ж схемою з’явився формально правильний, але недолугий, тавтологічний зворот учинити злочин (з російського — совершить преступление), тому що обидва слова однокореневі: учинити злочин  («масло масляне» чи «дерев’яне дерево»). Аби уникнути цього, треба використовувати вислів скоїти злочин.

     Спричинятивикликати. Слово спричиняти відрізняється від свого синоніма викликати тим, що пов’язане з негативними наслідками. Спричинити хворобу, спалах епідемії, невдоволення, спротив, але тільки викликати овації, захват, почуття гордості, сміх, радість. Розглядувані дієслова поєднуються з безприйменниковим орудним відмінком. Спричиняти зрідка трапляється також у сполученні з родовим відмінком іменників та прийменником до, що сприймається як порушення літературної норми. Це спричинило до помилок.  

     Усвідомлювати, а не давати собі звіт. Усвідомлювати, усвідомити — свідомо сприймати, осягати, розуміти значення, сенс чогось; правильно оцінювати щось. Усвідомлювати команду (свою поведінку). Немає потреби замінювати ці дієслова рідковживаними сполученнями давати (дати) собі звіт, не давати собі звіту.

   Якщо нема іменника площа. Як буде правильно: квартира площею 50 квадратних метрів чи квартира площею в 50 квадратних метрів? Нормативні обидва варіанти, хоч безприйменникова конструкція останнім часом стала поширенішою порівняно з традиційною прийменниковою. Однак це положення охоплює лише ті сполучення, в яких є іменники площа, висота, довжина. Якщо таких слів немає, то прийменник в уживають обов’язково. Неправильно: «Ми одержали квартиру 35 квадратних метрів». Треба: «Ми одержали квартиру в 35 квадратних метрів». На позначення виміру ще користуються прислівниками завдовжки, заввишки, завтовшки, завглибшки.

      Непритаманні або маловластиві значення слів [при перекладах]. «Хмари нависли сірими вівцями (а не баранами. Російське — барашками) над лісом»; «Він через мокру шкіру чобота обмацував пальцями щиколотку ( а не зап’ястя. Зап’ястя на руці, на нозі — щиколотка); «хімічна сполука, а не хімічне з’єднання»; «відрізати шматок (а не клаптик) хліба»; б’ють не ковадлом по кувалді,  а навпаки: кувалдою по ковадлу. Кувалда — це молот, а ковадло — російське — наковальня;  ріг, (а не кут) депо чи будинку; «його наче хтось мішком прибив з-за рогу (а не кутка)»; ріжок (а не кутик) паперу»; «Мчать потужні пароплави» (у пароплавів не така швидкість, щоб характеризувати їх цим словом); «тематичний покажчик, покажчик імен (а не показник)»; «Було як звичайно, як двадцять років попереду» (треба: до того, перед тим); «рухлива група» (треба: рухома); «Екскаватор копав фундамент» (треба: котлован, яму під фундамент).

       Скорочуватисязменшуватися.  У пресі часто послуговуються дієсловом скорочуватися, ставлячи його не завжди до місця. Скорочується кількість робітників на підприємствах, скорочуються обсяги виданих книг тощо. Але хіба може скорочуватися те, що не має довжини? І кількість робітників, і обсяги книг можуть лише збільшуватися (зростати) або зменшуватися.

    Потискуватизнизувати [плечима]. Неправильний вислів потискувати плечима є калькованим перекладом з російського — пожимать плечами. Треба: знизувати плечима. Такі ж недоречні кальки: працює спустивши рукави (російською — спустя рукава) — працює як мокре горить чи працює аби день до вечора; від’ємні риси характеру (російське — отрицательные черты характера) — негативні риси характеру.

      Разючий, а не вражаючий. Наша мова знає слово разючий, поширене в літературі та в живому спілкування. І немає потреби використовувати кальку вражаючий, та ще й у формі прислівника вражаюче, як, приміром,  у фразі: «Українству був притаманний вражаюче високий рівень народної культури». Його міг би замінити котрийсь із синонімів: разюче, винятково, напрочуд або навдивовижу. Адже значно краще: «Українству був притаманний винятково високий рівень народної культури».  Інші подібні «перли»: слабнучий (замість дедалі слабший); задьористозагонисто; пінистийпінявий;  ледве чинавряд чи; непосвяченийневтаємничений; всеохоплюючийвсеосяжний; існуючий (надто поширене!) — сущий, сучасний, теперішній, наявний, здатний існувати; листатигортати; стерженьстрижень; чеканити (монети) — карбувати.