Правила пунктуації

     Про призначення розділових знаків в українській пунктуації 

Крапка ділить текст на речення. Двокрапка відділяє одну частину від другою, вказуючи на те, що в цій другій частині міститься пояснення, розкриття причини того, про що йшлося у першій. Три крапки (багато крапок) вказують на те, що в реченні не всі його компоненті наявні, а речення не закінчене, обірване. Кома розділяє граматично рівноправні частини простого чи складного речення. Крапка з комою функціонально подібна до коми, але розділяє складні (або ускладнені) за будовою граматично рівноправні частини. Тире розділяє головні частини речення (якщо вони виражені подібними лексично- граматичними категоріями), порівнювані мовні одиниці, частини складного безсполучникового речення, які перебувають в умовно- часових, протиставних та причиново-наслідкових зв’язках. Знак питання ділить текст на речення, але разом з тим вказує на те, що речення містить у собі питання. Знак оклику ділить текст на речення та вказує на експресивність мовлення, вигук. Знак виноски  – видільний. Він вказує, що за словом, біля якого цей значок поставлений, має йти частина тексту, яка подається у порядковій частині сторінки або в кінці тексту. Парні розділові знаки – дві коми, двоє тире, дужки, лапки виділяють якийсь відрізок тексту (другорядні члени речення), коли є потреба його відокремити, вставні і вставлені слова, словосполучення, звертання). У текстах часто збігаються різні розділові знаки. Напр.: Привіт тобі, зелена Буковино, Твоїм хорошим горам і гаям; Твоїм одважним, дорогим синам! (В.Самійленко).

ВИДІЛЕННЯ РЕЧЕННЯ НА ПИСЬМІ. Речення – це осмислене сполучення слів або окреме слово, граматично та інтонаційно оформлена як відносно закінчена цілість. В усній мові на початок і кінець речення вказує відповідна інтонація. На письмі на початок речення вказує велика буква, на кінець- крапка, знак питання, знак оклику або три крапки. У кінці розповідного і спонукального речень звичайно ставиться крапка (Ольга посміхнулася.). Якщо ж розповідне чи спонукальне речення вимовляється з особливою, піднесеною інтонацією, то в кінці такого речення ставиться знак окликуФантазіє! Ти- сило чарівна! (Л.Українка). У кінці питального речення ставиться знак питання (Сьогодні я такий щасливий?). Якщо ж питальне речення вимовляється з особливим почуттям, то ставиться ще й знак оклику (Наскільки ж тоді я був не правий?!). Три крапки в кінці речення ставляться тоді, коли хочуть показати, що думка ще не закінчена або що треба зробити велику паузу (“Охо-хо…”- зітхнув старий).

Крапка вживається:

  • у кінці розповідного двоскладного чи односкладного речення (Ніч. Спека.);
  • у кінці спонукального речення, якщо в ньому відсутня інтонація оклику або питання (Вирішить завдання. Зробіть коротенький аналіз речення.);
  • у кінці графічно скороченого слова (напр.);
  • для виділення приєднувальних конструкцій: Будуть козаки подорожні проїжджати, твій голос зачувати, до могили будуть завертати. Бандуро моя (М.Пригара);
  • після назв дійових осіб перед їх репліками в драматичних творах:
    Василь. І довго це ти будеш чухатися?
    Конюх. Вибачте, пане. Винен.

КОМА. Розставляючи у реченні коми, слід перш за все орієнтуватися не на інтонацію, а на будову речення, тому що не завжди там, де пауза, ставиться кома, і не завжди там, де кома, робиться пауза. Одиночні коми ставляться між однорідними членами речення і між частинами складного речення (Я підвівся, поглянув їй у очі). Якщо вжита одиночна кома, завжди робиться пауза. Парні коми виділяють з обох боків деякі підрядні речення, відокремлені члени речення і внесення (звертання, вставні і вставлені слова та речення, слова-речення). Парні коми тому й називаються парними, що вживаються парами: одна ставиться перед відокремленою групою слів, друга- після неї (Спи, моя дитинко, спи). Але одна з ком не ставиться, якщо відокремлена частина стоїть на початку речення або в його кінці (Не працюючи, нічого в житті не доб’єшся). Виділена комами з обох частин частина речення промовляється трохи іншим тоном або трохи швидше, ніж все речення.

Кома вживається:

  • між однорідними членами речення, безсполучниково або за допомогою протиставного сполучника (Він встав, потягнувся, підійшов до вікна);
  • між частинами складного речення (У кав’ярні вони зустрілися з друзями, яких давно не бачили);
  • при виділенні інтонацією і за смислом звертання, вставних і вставлених словосполучень і речень, відокремлених другорядних членів речення, а також уточнюючих слів, вигуків, стверджуючих часток і порівняльних зворотів (Пиши ж мені, друже, якщо матимеш час).

Крапка з комою, тире, двокрапка, дужки, три крапки і лапки, на відміну від коми, завжди пов’язані з інтонацієюКрапка з комою ставиться там, де й одинична кома (тобто між однорідними членами речення і між частинами складного речення), якщо розділювані нею частини порівняно далекі за змістом або мають у собі розділові знаки. На місті крапки з комою завжди чується подовжена пауза.

Крапка з комою вживається:

  • для виділення однотипних частин складного речення: Шелестить пожовкле листя по діброві; гуляють хмари; сонце спить; ніде не чутно людської мови (Т.Шевченко);
  • між поширеними членами речення: Я люблю їхати на поле тоді, як ниви зеленіють та хвилюються зеленими хвилями; коли обважнілі колоски черкаються об голову, об вуха… (І.Нечуй-Левицький);
  • у кінці рубрик, напр., Звуки бувають: 1) голосні; 2) приголосні) та ін.

Двокрапка вживається:

  • у безсполучникових складних реченнях з різнотипними частинами, якщо друга частина розкриває загальний зміст першої або пояснює окрему її частину (Він врахував все: і що скаже він, і те, як його сприйме аудиторія, і навіть думку самого Миколи Петровича);
  • після узагальнюючого слова перед однорідними членами речення (напр.: послідовність дій така: 1) довести, що речення складне; 2) з’ясувати вид складного речення та ін.);
  • при прямій мові у випадку, коли слова автора їй передують (Петро нарешті вимовив: “Я впевнений, що це правда”).

Перед двокрапкою, як правило, тон підвищується, після неї робиться вичікувальна пауза, і далі слова промовляються звичайним тоном.

Три крапки вживаються:

  • коли думка, що виказувалася у реченні, ще не закінчена (І так було з ним завжди… Він працював, працював, а нагороду за його працю одержували інші…)
  • для передачі схвильованого, емоційного мовлення за допомогою обірваних, незакінчених речень (Василь… Але ж ми… Але ж я… Що ж нам робити?..)
  • на місці розмовних пауз (Людей треба любити… прощати… Ось що головне…)
  • коли той, хто каже, хоче приховати свою думку, не розкриваючи її повністю (Вони зустрілися… Він і вона…);
  • при використанні цитат, якщо цитата береться не з початку речення, або якщо цитата розірвана на декілька частин (“…а по-друге,- закінчила Лариса- хочу випустити новий альбом”).

Тире ставиться там, де й одинична та парні коми, а також там, де коми ставити не можна. Одиночне тире вказує на протиставлення (можна підставити а, але), наслідок, наступне пояснення або раптову зміну подій. Після одиничного тире робиться вичікувальна пауза і далі тон, як правило, підвищується (Адже ми всі – люди!). Парні тире виділяють з обох боків частини речення. Частина, виділена парним тире, вимовляється підвищеним тоном (І враз – заглушаючи всю метушню і ґвалт – по квартирі розляглися широкі і повнозвучні акорди рояля (Ю.Смолич).

Тире вживається:

  • між присудком і підметом, якщо вони виражені однаковими лексично- граматичними категоріями (Справжня дружба – чисте джерело);
  • на місці пропущеного члена або кількох членів речення: Сьогодні (є)- твій день народження;
  • при відокремленій прикладці (Я так довго працював – завдяки твоїй підтримці – для того, що б доказати самому собі: можу);
  • перед узагальнюючим словом після однорідних членів речення (На пустирях, у рівчаках та неглибоких балках – скрізь росте ця невибаглива рослина);
  • при вставлених конструкціях: Є віра – невже цього мало,- що ти в цьому місті живеш (Л.Первомайський);
  • у безсполучникових реченнях з різнотипними частинами, якщо між ними є умовно-часовий або наслідковий зв’язок: Зійде сонце – утру сльози, ніхто не побачить (Т.Шевченко);
  • якщо друга половина безсполучникового складного речення має значення протиставлення: Ще сонячні промені сплять – досвітні вогні вже горять (Л.Українка);
  • між двома словами, які вказують на просторову, часову або кількісну межу: за цей період ми планували зібрати 15-20 тон яблук;
  • при прямій мові для виділення слів автора; тире ставиться після іншого розділового знаку; напр.: Він подумав, подумав, вимовив: – Ну що, хлопці? Зробимо?- і посміхнувся.
  • перед кожною реплікою в діалозі; напр.:

Вчителька довго дивилася на Дмитра, спитала:
– І де все це ти вичитав?
– Як це вичитав?- обурився Дмитро
– Це я все сам придумав!- гордо відповів він.
Вчителька помовчала, потім вимовила:
– І що ж це в тебе за голова така?

Дужки вживаються:

  • одна дужка- після цифри або букви, якою позначаються рубрики в тексті, що перелічуються, напр., комп’ютер складається з: а) системного блока; б) монітора; 3) клавіатури);
  • дві дужки- для додаткової інформації, різноманітних уточнень, вказівок та таке ін.: Михайло Петренко народився 1985р. (в серпні місяці) в м.Києві;
  • при вставних і вставлених конструкціях, напр., Що? (вона підійшла до нього ближче) Невже ти ще не зрозумів, чому я така?;
  • для виділення ремарок після назви діючої особи в драматичних творах: Мар’яна (до Олексія). Чого ж ти чекаєш, любий?).

Частина, охоплена з двох боків дужками, вимовляється пониженим тоном.

Лапки вживаються:

  • при використанні цитат, які вводяться в авторське мовлення як самостійний текст (цитата починається з великої букви ): Аристотель не приймав учення Платона про ідеї. “Платон мені друг, але істина – ще більший мій друг” – відомий його афоризм;
  • при використанні цитат, які вводяться в авторський текст як частина цього тексту (цитата пишеться з маленької букви): Борис Буряк пише, що “в художній структурі сценаріїв і фільмів Олександра Довженка завжди присутній сам автор”
  • для виділення власних назв книг, літературних творів, газет, журналів, телевізійних програм, підприємств, та таке ін. (СП “Зоря”, журнал “Ровесник”);
  • для виділення слів, вжитих у незвичному або іронічному значенні (такі слова вимовляються з особливою, підкресленою інтонацією): О, мій “великий”…- з неприховуваною іронією прошепотіла Олена, притуляючись до Анатолія.

Лапки не вживаються, якщо цитата є епіграфом (правила написання цитат див. нижче).

Знак оклику вживається:

  • у кінці спонукального речення, якщо, крім спонукання, в реченні виражається емоційний стан того, хто говорить (“А ну, відчиняй!”- вигукнув хтось за дверима);
  • після звертання при емоційному його виділенні (- Хлопці! – покликав Олег Васильович – Швидко біжить до мене!);
  • у кінці розповідного речення, у якому виражається емоційний стан автора (Боже! Що ж ви наробили!).

Знак питання вживається: 1) у кінці питального речення: Звідки ж ми такі?; 2) у діалогах: Микола. Слухайте, і чого ви оце все питаннями на питання відповідаєте? Михайло. А ви як думаєте?

Знак виноски вживається у документах для оформлення різноманітних уточнюючих відомостей та посилань. Виноска складається з двох пов’язаних частин: знаку виноски і тексту виноскиОдин документ може містити у собі як звичайні, так і кінцеві виноски. Звичайні виноски використовуються для роз’яснення термінів і розташовуються, як правило, внизу кожної сторінки документа. Кінцеві виноски найчастіше використовуються для посилань на першоджерела; розташовуються, як правило, у кінці документа.

РОЗДІЛОВІ ЗНАКИ ПРИ ПРЯМІЙ МОВИ. Пряма мова береться з обох боків в лапки, причому в лапки береться також і знак питання, знак оклику або три крапки, якщо вони в ній вживаютьсяКрапка і кома виносяться за лапки (але якщо вже є знак питання, знак оклику чи три крапки, ані кома, ані крапка вже не вживаються): “Ганьба!” – несподівано закричав хтось на площіЯкщо слова автора стоять перед прямою мовою, то після них ставляться двокрапка з тире; пряма мова розпочинається з великої літериТоді він нам і каже: – Що ж мені з вами робити? Якщо слова автора стоять всередині прямої мови, розриваючи її, то перед словами автора, а також після них ставиться тире-Ну ось і все.- подумав я.- Розпочалося… У випадку, коли речення першої частини прямої мови ще не закінчене, наступний її фрагмент пишеться з малої букви: –Гляньте, – несподівано вигукнув Степан – ось там, попереду! Якщо слова автора стоять після прямої мови, то після прямої мови ставиться тире: –Хлопці, все буде добре.- сказала мені НаталкаЯкщо пряма мова передається в формі діалогу, кожна репліка починається з нового рядка,  перед нею ставлять тире і не використовують лапок. Інші розділові знаки вживаються так само, як і звичайно при прямій мові:

  • – Пробачте, це ви Василь Романович?
  • – Я. А ти ж хто будеш?
  • – А я Таня. Дочка лісника. Ми ось тут недалеко живемо (І.Цюпа)

РОЗДІЛОВІ ЗНАКИ ПРИ НЕПРЯМІЙ МОВИ. При передачі прямої мови непрямою слова автора перетворюються на головного члена речення. Сама ж непряма мова стає підрядним реченням, причому особа займенників і дієслів в ній змінюється відповідно до тієї особи, від імені якої тепер передається чужа мова. Тому при непрямій мові вживання розділових знаків таке саме, як і звичайно на письмі: Він мав на увазі її слова про те, що вона добре співає. Після непрямого запитання знак запитання не ставиться.

Пряма мова. Вчитель раптом запитав:- Де Мар’яна? Непряма мова. Вчитель раптом запитав, де Мар’яна.

РОЗДІЛОВІ ЗНАКИ У ЦИТАТАХ. У цитаті не можна нічого змінювати. Якщо цитата наводиться не повністю, то пропуски в ній позначаються трьома крапками: Шевченкове “”…треба миром, Громадою обух сталить…” завжди звучить як гасло...

Цитати можуть вживатися як:

  • пряма мова (розділові знаки вживаються так само, як і при прямій мові): Михайло Коцюбинський… в новелі “Intermezzo” писав: “Сонце! Я вдячний тобі. Ти сієш у мою душу золотий заспів – хто знає, що вийде з того насіння. Може, вогні?” (Н.Калениченко)
  • доповнення авторського речення, виступаючи як його складова частина (цитата береться в лапки і розпочинається з малої букви): Інколи літературу кінця римської республіки і початку імперії (І ст. до н.е.- ІІ ст. н.е.) об’єднують під назвою “римська класична література” або “римська класична література” ;
  • віршова цитата, записана у вигляді строфи (в лапки не береться): Ну що б, здавалося, слова… Слова та голос – більш нічого. А серце б’ється – ожива, Як їх почує!… (Т.Шевченко);
  • вказівка на джерело, яке стоїть безпосередньо після цитати (береться в дужки; після другої дужки ставиться крапка): Найвища краса – краса вірності (О.Гончар).;
  • епіграф (у лапки не береться; вказівка на джерело пишеться під епіграфом справа без дужок; крапка після неї не ставиться):

 “Пунктуаційні” запитання до професора

    ● Чи треба ставити крапку після скорочення гривня – грн. “Державний стандарт України подає без крапочки, а от у підручниках математики, – пише читачка, – ставлять. Як правильно?”  Відповідь. Щодо крапки після грн, то згідно зі стандартом, її ставити не потрібно.

    ● Коли потрібно ставити коми в реченнях з прикладками? Відповідь. Комами виділяємо відокремлену прикладку. Наприклад: “Одна дівчинка, на ім’я Деніел, написала”. А коли прикладка не відокремлена, ком не ставимо. Наприклад: “Чоловікові на ім’я Йов було поставлене запитання”.

    ● Чи потрібно виділяти комами такі складники речень, як тим не меншбільше тогодо того жа все ж? Відповідь. Як правило, ми виділяємо їх комами, крім останнього. Наприклад: “Більше того, дощі не припинилися до кінця травня”. “А все ж він погодився приїхати”.

    ● У реченні “І тоді чомусь це нікого не хвилювало“, що його наводить читач, слово чомусь виділяти комами не потрібно.

    ● Читач питає, що ставити – тире чи дефіс у такому терміні – фізична особа-підприємець. Відповідь. Думаю, що дефіс, оскільки підприємець виступає тут у ролі прикладки. Прочитати про це можна в Українському правописі, виданому в Києві 1990 року, ст. 36-37.

    ● Читач цікавиться, чи потрібно брати в лапки цитати мовами з іншою графікою. Наприклад: “Сергій сказав, що “resistance is futile”. Відповідь. У такій формі не потрібно. Лапки були б доречні в такому реченні: “Сергій сказав: “Resistance is futile”.