Прикмети – клопоти його

Прикметник (витяг з «досьє»)

🌏 Загальний портрет. Прикметник — це самостійна повнозначна частина мови, що виражає ознаку предмета за допомоги синтаксично залежних граматичних категорій роду, числа й відмінка. Прикметники відповідають на питання: який? яка? яке? чий? чия? чиє?

Поняття ознаки широке, воно охоплює найрізноманітніші значення: колір (червоний, чорний, білий), розмір (великий, малий), смак (солодкий, гіркий, кислий), відношення до місця і часу (київський, передній, лівий, пізній, ранній, вчорашній), відношення до матеріалу (залізний, скляний), зовнішні та внутрішні ознаки (стрункий, білявий, розумний, кмітливий), ознаку за належністю (материн, братів сестрин) та ін.

🌏 Посадові обов’язки. У реченні прикметники здебільшого виступають у ролі означень, а також іменною частиною складеного присудка: «Між зелено-синіми полями висвічує водами на сонці лагідна тиха ріка» (О. Гончар). «Маленький хлопчик став дорослим» (Я. Костенко). У першому реченні прикметники зелено-синіми, лагідна, тиха виступають означеннями до іменників полями, ріка; у другому — прикметник дорослим вживається у ролі іменної частини складеного присудка.

🌏 Зв’язки по службі. Конкретне значення кожного прикметника реалізується через поєднання їх з іменниками – назвами предметів, яким властиві відповідні ознаки (властивості): широкий степ, широким степом; зелена трава, зеленою травою; високе дерево, високим деревом. Вживаючись з іменниками, прикметники узгоджуються з ними в роді (в однині), числі й відмінку: зелений листок, зеленого листка, зелена груша, зеленої груші, зелені трави, зелених трав. Отже, граматичні категорії роду, числа й відмінка прикметників не самостійні, а залежні від іменника і мають словозмінний характер.

Прикметники багатий, бідний, хворий, гарний, поганий, високий сполучаються з прийменником на  та  іменником у знахідному відмінку: «Багатий на смачні страви… обід кінчався» (П. Мирний); Удався бідний на розкоші, та бистрий на розум; хворий на ангіну пацієнт; гарний на вроду; «На обличчя був препоганий» (Б. Грінченко); високий на зріст.

Прикметник заздрісний (завидющий) стоїть із прийменником на та іменником у знахідному відмінку (заздрісний на чуже) або з до й родовим відмінком (заздрісний до чужого), або без прийменника, тільки з іменником у давальному відмінку (заздрісний чужому).

Прикметник ласий — з прийменником на та іменником у знахідному відмінку (ласий на ковбаси) чи з до та іменником у родовому відмінку (ласий до ковбас).

Прикметник свідомий сполучається звичайно з іменником у родовому відмінку: свідомий свого обов’язку.

Близький, цікавий стоять у реченнях або з іменником у родовому відмінку, або з прийменниками до, на й відповідним відмінком залежно від іменника: близький смертіблизький до смерті; цікавий тогоцікавий на те. «З усього знає дядько потроху, а цікавий на такі речі — страх!» (М. Коцюбинський).

Інколи в реченні відривають прикметника від іменника, до якого він належить, щоб надати фразі врочистості: «Навчив його, мов сарану, скакати і голосним лякати серце ржанням» (П. Куліш).

🌏 Ступені порівняння прикметників. 1. Вищий ступінь  (синтетична форма) утворюється за допомогою суфіксів -іш-, -ш-, що їх додають до основи чи кореня звичайної (так званої нульової) форми якісного прикметника: гострийгостріший, молодий — молодший, дорогийдорожчий. Причому може відбуватися чергування звуків: с+шщ (високий — вищий), г, з, ж+шжч (дорогий — дорожчий, низький — нижчий, тяжкий — тяжчий).

При аналітичній формі вищого ступеня порівняння — сполучення звичайної форми прикметника зі словами більш або менш: більш вдалий, більш доступний, менш вередливий, менш зрозумілий. Однак для української мови природнішими є форми із суфіксами -іш-, -ш- (зеленіший, солодший). Прислівники більш, менш найчастіше поєднуються з відносними прикметниками, дієприкметниками: Цей район більш населений, ніж промисловий. Досить часто трапляються випадки контамінації (змішування) простої і складеної форм ступенювання: більш легший, найбільш легший, більш простіший, найбільш простіший. Літературними є форми: більш легкий, легший, більш простий, простіший.

1.1. Вищий ступінь порівняння прикметників звичайно вимагає після себе прийменників від, за, над, проти з відповідними відмінками або сполучників як, ніж: «Повітря в горах – дуже прозоре, отже, й видимість тут набагато краща, ніж на рівнині» (О. Гончар).

Однак часто відступають від цього правила і, щоб утворити вищий ступінь прикметника, вдаються до прислівникової форми з родовим відмінком слова: У зайця задні ноги довше передніх; Він розумніше свого приятеля. Треба: «задні ноги довші, ніж (як або за) передні»; «довші проти передніх»; «розумніший за (від або проти) свого приятеля», «розумніший, ніж (як) його приятель».

1.2. Порушенням літературної норми є поєднання вищого ступеня прикметника з родовим відмінком іменника без прийменника (він дужчий тебе, яблуня вища груші, брат молодший мене, брат молодше мене) або вживання вищого ступеня з відносно-питальним займенником чим (я спокійніший, чим ти). Ці похибки виникають під впливом російської мови, в якій вищий ступінь порівняння прикметників часто виражається не прикметником, а прислівником: брат моложе меня. По-українському: брат молодший від мене (за мене, ніж я).

1.3. Від прикметника товстий утворюються дві форми вищого ступеня порівняння: товщий і товстіший. Яку ж з них коли вживати? Перше слово, так би мовити, універсальне, його використовують у всіх значеннях, друге — тільки в розумінні «повніший». Наприклад, про якогось чоловіка можна сказати, що він товщий або товстіший за когось іншого.

1.4. В українській мові є низка слів (багато, набагато, не набагато, значно, трохи, далеко, ще, якомога), які виступають поряд з простою формою вищого ступеня порівняння. Вони не становлять окремої граматичної форми ступеня порівняння, а тільки уточнюють значення, посилюючи його більшою чи меншою мірою: багато кращий, набагато хоробріший, не набагато дешевший, значно густіший, трохи дорожчий, далеко менший, ще рівніший, якомога швидше. Однак слова більш і менш до цієї групи не входять.

1.5. Зменшена міра якості чогось передається на письмі: 1) суфіксами -уват-, -юват-, -ав-, -яв-: жовтуватий, зеленуватий, синюватий, білявий, чорнявий; 2) словами: трохи низький, дещо повільний, ледь теплий, не дуже свіжий, не зовсім смачний. Прислівники вищого й найвищого ступенів збігаються звучанням з прикметниками відповідних форм у середньому роді: веселішеяке? веселішеяк? гострішеяке? гострішеяк?  Їхній зміст з’ясовують з контексту за допомогою питань.

1.6. Невживаними в літературній мові є утворення з префіксом по-: поближче, повище, повлучніше, погарячіше, поглибше, поласкавіше, пошвидше. Тут можна легко обійтися і без нього: ближче, вище, швидше…

    2. Найвищий ступінь порівняння прикметників (синтетична форма) утворюється за допомогою префікса най-, який додають до форми вищого ступеня: швидший — найшвидший, миліший — наймиліший. Форми найвищого ступеня можуть уживатися також з підсилювальними частками щонай… (що+най), якнай… (як+най), котрі надають їм значення найбільшої або найменшої міри якості ще категоричніше: щонайдорожчий, щонайтісніший, якнайкращий, якнайменший. Питає дика рожа: «Чи я хороша?» А ясень їй киває в верховітті: «Найкраща в світі!» (Леся Українка).

 Аналітична форма твориться додаванням слів найбільш чи найменш до нульової форми якісного прикметника. Хоча в нашій мові набагато ширше використовуються саме синтетичні (однослівні) форми найвищого ступеня порівняння, останнім часом невиправдано стали надавати перевагу аналітичній: найбільш зручний, найбільш глибоко, найменш зрозумілий, найменш переконливо. І саме тому, що її копіюють з російської, якій проста форма мало притаманна.

2.1. Не слід використовувати слово самий для вираження найвищого ступеня (калька з російської мови): самий близький, самий небезпечний, самий щирий. По-українському: найближчий, найнебезпечніший, найщиріший. Природні фрази: найбільша (а не сама більша) заслуга, найвартісніші (а не самі вартісні) речі, найважливіший (а не самий важливий) іспитНеправильним також буде вживання цього слова у сполученні з якісним прикметником у звичайній формі (са́мий вродливий, са́мий серйозний, са́мий дешевий, са́мий великий).

   3. У нашій мові ступені порівняння прикметників утворюються і вживаються не зовсім так, як у російській. Лучшие люди українською не кращі, а найкращі люди;  высшая мера наказания — не вища, а найвища міра покарання; высшее качество — не вища, а найвища якість; словосполучення высшая аттестационная комиссия треба перекладати найвища атестаційна комісія высший законодательный органнайвищий законодавчий орган.

🌏 Коротка форма прикметників. Незначна кількість українських прикметників паралельно до загальновживаної повної форми має коротку (незмінну) форму: варт, винен, годен, дрібен, здоров, зелен, красен, ладен, повен, потрібен, славен, срібен, ясен тощо. Трапляються вони часто у фольклорі, використовуються в художній літературі, зокрема в поезії, для створення народнопісенного колориту. «Не рад явір хилитися, вода корінь миє. Не рад козак журитися, так серденько ниє» (з пісні), «Там, де синь Дунай, Там, де зелен гай, А вже серця мого трудного, Мамо, не займай» (А. Малишко).