Скарби лексики

Термінологічний словничок з основних понять лексики

Лексика (від гр. lexicos – той, що відноситься до слова) – це сукупність слів, які вживаються у мові. Лексичне значення слова – це його реальний зміст, тобто те, що це слово називає.  

Граматичне значення слова – це відомості про належність цього слова до тієї чи іншої частини мови, а також про граматичні ознаки цієї частини мови, які змінюють форму слова (рід, число, відмінок, вид, час тощо).

Конкретне значення слова означає назву, що співвідноситься з конкретним предметом, властивостями чи діями. Будинок, посібник; старий, нудний, товстий; шукати, беремо. Конкретне значення слова найчастіше встановлюється в реченні, через зв’язок його з іншими словами.

Про абстрактне значення слова кажемо тоді, коли воно не співвідноситься з конкретними властивостями, діями чи предметами. Туга, захоплення, втіха, любов, мрія.

Багатозначність, або полісемія (від гр. poly – багато і sema – знак) – властивість слова вживатися у різних значеннях. В українській мові більшість слів належить до багатозначних, тобто є полісемічними. Приклади: Сонце небесне світило. «Сонце моє» – говорять діточкам, коханим.

Однак, значна частина слів – однозначні, або моносемічні. До однозначних слів належить більшість спеціальних наукових термінів (економічних – інвестиції, цінимовознавчих – підмет, присудок; літературознавчих – метафора, ямб; медичних – грип, астма та ін.), назви тканин (вельвет, шовк), деталі та механізми (шайба, плейєр), власні назви (Київ, Європа). Але й серед термінологічної лексики є багатозначні слова, напр.: швидкий потяг (поїзд) і потяг до Марфи; жовте коло і коло парку.

Пряме і переносне значення слова. У багатозначних словах одне з його значень є основним, або прямим, інші – переносні, або непрямі.

Пряме значення слова – це звичайна назва предмета, властивості чи дії. Пряме значення найчастіше буває первинним, тобто таким, з якого почалась назва. Наприклад, пряме значення слова серце означає «центральний орган кровоносної системи, що забезпечує кровообіг у людини і тварини».

Переносне значення слова завжди пов’язано з прямим значенням, наприклад, у реченні «Не так серце любить, щоб з ким поділиться, Не так воно хоче, як Бог нам дає» (Тарас Шевченко) слово серце вжите у значенні «символ любовних почуттів».

На основі переносного значення виникають метафора, метонімія і синекдоха.

Метафора (від гр. metaphora – перенесення) – перенесення значень одних предметів на інші: Червона хмара вкрила всю землю.

Метонімія (від гр. metonymia – перейменування): Сашко сів за фортепіано і заграв Моцарта.

Синекдоха (від гр. synekdoche – співпереймання) – вживання назви частини предмета у значенні його цілого: Червоний картуз так більше і не з’явився.

Омоніми (від гр. homos – однаковий і onyma – ім’я) – це слова, які мають однакове значення і написання, але зовсім різні значення. Наприклад, потяг – «поїзд» у значенні «ряд з’єднаних між собою залізничних вагонів, що рухаються за допомогою локомотива» і потяг – «настійне прагнення до чогось чи когось». Омоніми можуть бути повними та неповними.

Повні лексичні омоніми – це слова, що тотожні за звуковим складом і написанням у всіх граматичних формах: коса – заплетене довге волосся; коса – вузька намивна смуга суходолу в озері, морі чи річці; коса – сільськогосподарське знаряддя.

Вони поділяються на: 1) омоформи (граматичні омоніми) – слова, які збігаються за звучанням та написанням лише в окремих граматичних формах: діти – куди вас діти; коса – іменник і коса (лінія) – прикметник жіночого роду; три – наказовий спосіб дієслова і три – числівник. 2) омофони (фонетичні омоніми) – слова, що збігаються лише за звучанням, а пишуться неоднаково: мріяти і мрія тисонце – чи не сон це? 3)  омографи – слова, які збігаються за написанням, але розрізняються за написанням і наголосом: мала́ дитина не ма́ла щастя; плачу́ і пла́чу; замо́к і за́мок. Слова-омоніми в сучасній мові нічого спільного у значенні між собою не мають (наприклад, склад – як фонетична одиниця мови і склад – як приміщення).

Синоніми (від гр. synonymos – однойменний) – це слова, різні за звучанням, але близькі за значенням (дорога – путь, шляхмовознавство – мововедення).

Антоніми (від гр. anti – проти і onyma – ім’я) – це слова з прямо протилежним значенням (чорний білий, ніч день, добре погано). В антонімічні пари об’єднуються слова з протилежними значеннями, що мають якусь лексичну спільність: теплий холодний (тепло), швидкий повільний (швидкість), глибокий мілкий (глибина).

Антоніми бувають виражені такими частинами мови, як іменник (добро зло), прикметник (швидкий повільний), займенник (всі ніхто), дієслово (іти стояти), прислівник (високо низько), прийменник (під над, від до). На використанні антонімів побудована така стилістична фігура, як антитеза (від гр. antithesis – протилежність) – зіставлення фактів, явищ, подій та думок з метою їх виділення: «І я іду, і падаю, і знову спішу вперед або плетусь назад» (В. Симоненко).

Пароніми (від гр. para – поблизу, поруч і onyma – ім’я) – це слова, подібні між собою за звучанням і частково за будовою: абонент абонемент; континент контингент. За допомогою паронімів нерідко створюються рими в авторських поетичних творах та в народних прислів’ях та приказках: Говорили балакали, сіли й заплакали;  Ні слуху ні духу;  Яке їхало, таке й здибало.

Крім загальновживаних слів є менш розповсюджені діалектні і професійні слова. Діалектні слова (діалектизми)  використовуються лише мешканцями тієї чи іншої місцевості (кукэля зозуля, буцян чорногуз, пчулник пасіка). Мову мешканців окремої місцевості називають діалектом. Діалектизми не входять до лексичного складу української літературної мови, але використовуються у художніх творах для передачі життя і мови людей певної території.

Професійні слова  використовуються у мові людей, об’єднаних однією професією чи спеціальністю. Серед професійних слів виділяється особлива група слів, які називають поняття різних наук. Це – терміни (напр., суфікс, підмет – у мовознавстві; гіпотенуза, катет – у математиці). Окремі професійні слова іноді стають загальновживаними (телевізор, радіо, аспірин).