Слів не змінюють, а думка виразнішає

   Залежність між словами оформляє

   Коротка довідка. Прийменник — це незмінна службова частина мови, яка виражає залежність одного повнозначного слова від іншого у словосполученні. Прийменники членами речення не виступають. Багато які прийменники походять з інших частин мови, являють собою колишні форми прикметників, іменників, дієслів, або прислівники. Прийменники поєднуються з іменниками або займенниками.

    У структурі речень прийменники виступають засобами вираження різних обставин:

  ❦❧ причини — прийменники з, за, від, через, перед, завдяки, з нагоди, з приводу, у результаті, під впливом, внаслідок, у зв’язку з, в силу,  у силу, з огляду на, зважаючи на. Не зробити через головний біль. Плакати від сміху. Померти зі страху. Від чого осміхнулись. Нагородити за заслуги; посивіти з (або від) горя «Тепер мені спокійніше, а то я за турботами не міг часом спочити як слід» (М. Коцюбинський); «До розмови дівчина приставала лише в силу потреби, більше відповідаючи на якісь запитання» (В. Козаченко); «Треба ще буде у Відні та в Мілані забавити конечне для залагодження справ літературних з огляду на нову роботу» (Леся Українка).

   Прийменник завдяки містить у собі вказівку на причину, яка сприяє здійсненню чогось, а через (і його досить часто вживаний ненормативний відповідник із-за) позначає причину, що, навпаки, заважає здійсненню чогось. Отже, треба казати і писати: виконав завдання завдяки допомозі приятеля, зробив помилку через неуважність. Для передавання причинових відношень з обмеженим числом іменників користуються прийменниками від, з: застогнав від (з) болю; виступили на очах сльози від (з) радості.

   ❦❧ мети — прийменники для, на, за, по, задля, ради, заради, з метою, в інтересах, з нагоди, з приводу, на випадок, на знак, у справах, у справі, в ім’я, на честь тощо. Приклади: подарувати на згадку; жити для людей;  вчитися заради оцінок; пішла по воду; боротися за правду.

    Особливості вживання окремих прийменників цієї групи:

   – домінантою цього синонімічного ряду є нейтральний прийменник для, він уживається в усіх стилях: «Скільки б не судилося страждати, Все одно благословлю завжди День, коли мене родила мати Для життя, для щастя, для біди» (В. Симоненко).

   – прийменник з метою має відтінок книжності й використовується в офіційно-діловому та науковому стилях. «Тоді я склав план реконструкції кількох площ і вулиць міста з метою його благоустрою» (О. Довженко). Однак від висловів з метою рябіють газетні статті, звіти, інформації, від чого цей прийменник фактично перетворився у канцеляризм, що не допомагає зрозуміти написане, а тільки паразитує в тексті, профануючи при цьому загалом гарне слово мета. Тому у відповідних текстах його доцільно замінювати словами для, щоб. «Усе своє життя він переслідував поставлену собі мету служити народові». Навіщо переслідувати таку високу мету як служіння народові? Адже дієслово переслідувати означає «гнатися, прогонити, відганяти», «висліджувати», «супроводжувати невідступно», «пригноблювати», «напосідатися». Потрібно писати: «мати перед собою поставлену мету»;

   – прийменники задля, ради, заради, в ім’я, в інтересах реалізують відтінок присвяти, що неодмінно має враховуватися при використанні їх. «Вона й досі так любить свого чоловіка, що ладна все зробити… заради нього» (М. Стельмах).

   – Із словом заходи на позначення мети вживають прийменники щодо, до, для. Заходи щодо зміцнення дисципліни, заходи до поліпшення якості продукції. Сполучення іменника заходи з прийменником по (заходи по збереженню електроенергії, заходи по охороні громадського порядку) не відповідає літературній нормі.

   ❦❧ часу — прийменники близько, у (в), від (од), впродовж, слідом за, до, з, за, коло, між (межи), на, над, перед, під, по, при, проти, посеред, через, більшість яких формально споріднена з просторовими прийменниками. Це сталося перед уроками; приїхати за годину.

  До неспіввідносних з просторовими належать такі: напередодні, наприкінці, о (об), одночасно з, під час, пізніше (пізніш), після, опісля, починаючи з, протягом, раніше (раніш), у процесі, у ході.  Початок о першій годині; невдовзі після опівночі.

   Паралельно вживаються конструкції: на ту пору — в ту пору, за всіх часів — у всі часи, під час війни — за часів війни. Від того часу і з того часу; від початку роботи і з початком роботи.

   Стилістично розмежовуються конструкції: з дня народження — від дня народження, з дня заснування — від дня заснування. Загалом обидві форми правомірні, хоча розрізняються стилістично, а саме: родовий відмінок слова день та прийменник з сприймаються більш нейтрально. У формі з дня народження відчутнішим є вплив російського відповідника (со дня рождения). Останнім часом у науковому та офіційно-діловому стилях вдаються переважно до синонімічного утворення від дня народження.  Як нейтральна й розмовна розрізняються побудови після вечері — по вечері.

   ❦❧ просторових відношень — прийменники у (в), з, на, до, від, під, над, за, крізь, через, при, перед, поза, з-за, біля, обабіч, коло тощо. Приклади: йди до школи; виїхати з села; виїхати за місто; стіни під стелею; хмари над головою; далеко від дому; лежати в шухляді; вбігла в хату;  стояти перед дверима; стояти біля (або коло) дверей.    Прикметники цієї групи об’єднуються синонімічними зв’язками: біля близько коло поруч (з) — поряд (з);  край кінець, обіч обабіч (з обох боків) — збоку побіч (розм.);  напроти навпроти супроти насупроти (розм.);  серед посеред.

  ❦❧ умови — прийменники у (в), з (із), за, без, при, у разі, у випадку, за умови). Зробити при нагоді; працювати за згодою. «Зітхне стара, при нагоді розповівши Тоні щось із тієї давньої давнини» (О. Гончар); «Гине безславно Самсон в самотині, Серцем же рветься свій люд визволяти» (Леся Українка);

  ❦❧ допустових відношень — прийменники всупереч, наперекір, на противагу, незважаючи на, незалежно від, попри, при. Жити наперекір усьому; йти незважаючи на дощ.  «Всупереч зовнішній легковажності, Люба напрочуд чесно уміла зберігати таємниці» (О. Гончар), «Чим далі, тим все ясніше, що події розгортаються незалежно від його бажань і прагнень» (О. Гончар).

  Українська літературна мова чітко розрізняє прий­менник дієприслівникового походження незважаючи та дієприслівник дивлячись із заперечною часткою не. Незва­жаючи вживається при позначенні явищ, подій, обставин, усупереч яким відбувається дія. Поширені в газетах вислови на кшталт «Зберемо вро­жай, не дивлячись на негоду»; «Об’єднаємося, не дивлячись на відмінність у політичних поглядах» помилкові з погляду лексичних норм. Замість не дивлячись тут має бути незва­жаючи.

  ❦❧ відношень відповідності. Синонімічний ряд утворюють прийменники: відповідно до, згідно з, залежно від, виходячи з, у світлі, у дусі, у розрізі. Всі вони характерні для офіційно-ділового, наукового стилів.

  Прийменник згідно з вживається з іменником в орудному відмінку: згідно з домовленістю (інструкцією, опитуванням, намірами), а не інструкції, опитування, намірів (до намірів). Буває, що прийменник згідно помилково сполучають з давальним або родовим відмінком іменників: згідно повір’ю, згідно планів (до планів). Ці утворення — наслідок впливу граматичної системи російської мови: согласно поверью, согласно планам.

  Сучасна українська мова широко використовує також й прийменниково-відмінкову форму відповідно до плюс родовий відмінок іменників для передачі поняття відповідності. Відповідно до завдань оновлювалися й кадри. Не бажано вживати й такі  конструкції: відповідно з рішенням (рішення), відповідно рішення (рішенню). Правильно: відповідно до рішення. Форма у відповідності з є калькою з російської:  в соответствии с.

  ❦❧ способу дії — прийменники: в, по, з, за, через, за допомогою тощо. Сказати по правді; погодитися з радістю; говорити через силу; зробити за допомогою, взялися в боки. Шляхи будують за допомогою (а не при допомозі) дорожніх машин.

  У літературній мові усталилося неписане правило: коли йдеться про живу істоту, вживати прийменник з (з допомогою брата, батька, колеги); коли ж мовиться про неживий предмет, зокрема про інструмент, знаряддя, що сприяє виконанню дії,— прийменник за (за допомогою електрики, за допомогою механізмів, за допомогою новітніх пристроїв).

 Та правил без винятків не буває. Сьогодні в книжних стилях дедалі частіше невиправдано застосовують звороти із прийменником за там, де донедавна цілком звичними були синонімічні вислови з прийменником з. Адміністрація за участю (краще: з участю) представників громадськості відновила роботу опорного пункту правопорядку. За ініціативою (краще: з ініціативи) мешканців мікрорайону проведено озеленення прибудинкових територій.

  ❦❧ кількісних відношень — прийменники: з, до, коло, близько тощо. Прийшли з два кілометри; рахувати до трьох; стояло близько трьох десятків солдат.

  ❦❧ означальні прийменники: з, на, без, для, від тощо. Келих з кришталю; зробив з паперу; купе на дві особи; вода без домішок; книжка для дітей; засіб від комарів.

  ❦❧ об’єктні прийменники (конкретизують відношення дії до предмета чи одного предмета до іншого): з, при, до, від, при, за тощо. Спостерігати за зірками; забути про школу; чути від друга; писати до мами; ми з братом.

  ❦❧ Уживання прийменників з відмінками: 1) родовим — прийменники від, із, з, у, замість, задля, з-над, зі, зо, з-перед, з-поміж, з-посеред, за, із-за, побіля, поміж, поперед, всередині, наприкінці, поблизу, позаду, під час, у напрямку, на відміну від, до, від, для, біляВизирнути з вікна, запитати у нього, дістатися до міста, звістка від матері, підбіг до нього;  2) давальним — прийменники завдяки, всупереч, наперекір, услід, назустріч, навстріч, на противагу, навперейми; 3)  знахідним — прийменники з, у, крізь, поза, близько, понад, попід, попри, проміж, зважаючи на, біля, у відповідь на, коло, під тощо. Зазирнути в очі, перебував з місяць; 4) орудним — прийменники під, з, за, між, поза, проміж, услід за, згідно з, нарівні з, одночасно з, побіг з, порівняно з, поруч із, разом із, слідом за, у зв’язку з. Розмовляти з колегою, хліба з салом, лантух з вівсом, сидимо під вербою;  5) місцевим прийменники в, у, на, по, при. Був на Кавказі, зловити в озері.

   ❦❧ Вимивати милом чи в милі? Дієслово вимивати у значенні «миючи, робити когось, щось чистим», використовується в обох названих конструкціях. Залежними словами є назви мийних засобів, рідин: мило, порошок, паста, вода, гас і т. ін. Утворення з орудним відмінком виражає інструментальне значення: «Ранок з плеса зірки вигрібає, вимиває росою човни» (М. Стельмах). Прийменникова побудова з місцевим відмінком указує на середовище, в якому відбувається дія: «Дівчата вимивали коси в тайванській воді» (Г. Тютюнник), «Запах риби чи цибулі зникне, якщо посуд вимити в солоній воді»  Обидві конструкції взаємозамінні: вимивати водою (бензином, гасом, росою тощо) — вимивати у воді (бензині, гасі, росі). Коли ж  ідеться не про середовище, а про засіб, то традиційно вживається вимивати (вимити) милом (шампунем, пастою).

  ❦❧ Чомусь усюдисущим став й прийменник за. В газетних текстах спостерігаємо доречне й недоречне вживання іменникових зворотів із прийменником за, що заступають синонімічні вислови з прийменником при. Інакше кажучи, деякі засоби масової інформації безпідставно уникають слововживань при бажанні, при однакових даних і подібних, що містять у своєму значенні відтінок умови (коли є бажання, якщо маємо однакові дані) й замінюють їх семантично близькими сполуками за бажанням, за однакових даних.

   Там, де й справді йдеться про значення умови, де це знаходить вираження в самому лексичному наповненні конструкції, скажімо, за сприятливих обставин, зворот із за правомірний, нормативно виправданий, стилістично доцільний. Але недолугими виглядають фрази: «За розумнішого розміщення різних організацій … можна знайти чимало приміщень для кафе»; «Щоб прибрати в місті сніг, що випав, за атмосферних опадів у чотири сантиметри, потрібно буде три з половиною години».  Штучне впровадження прийменника за в усі контексти, в яких можна й треба використовувати синонімічні прийменники при та у (в), чи звертатися до іншої синтаксичної конструкції з підрядними реченнями, часто збіднює мову, зокрема  різноманітні відтінки обставинних, об’єктних відношень. Зворотами із при широко користувалися наші класики: «При щирості між людьми, при глибокій і міцній симпатії ніякий риск не страшний» (Леся Українка); «В ті дні при співах лебединих…» (М. Рильський). На місці цей прийменник і в сполученнях: при тому зауважимо, при тому варто врахувати тощо.

  ❦❧ Вибір прийменника: за чи на? Передають прогноз погоди: вітер східний (західний), три метри на секунду. У метеозведенні повідомляється, з якою швидкістю дме вітер, тобто скільки метрів він пролітає впродовж секунди. А для значення «відрізок часу, протягом якого що-небудь відбувається» українська літературна мова має зворот із прийменником за. Тож треба вживати метрів за секунду, а не метрів на секунду.

   Вислів з прийменником на використовується у фізиці: п’ять кілограмів на один сантиметр, тобто на кожен сантиметр поверхні, площі припадає вага у п’ять кілограмів. Очевидно, під впливом таких словосполучень з науково-технічних текстів зворот перейшов і в зведення синоптиків.

   ❦❧ Прийменникова ротація. Часто трапляються мовні штампи, утворені за допомогою прийменника по: комісія по…, майстер спорту по…, викладач по…, гурток по… тощо. Усі ці словосполучення з по можна й треба замінювати висловами з прийменниками з, щодо, у справі чи безприйменниковою формою родового відмінка іменника після слів: заходи, рекомендації, настанови, завдання, допомога, семінар бажано ставити прийменник щодо. Наприклад: розроблені рекомендації щодо поліпшення (а не по поліпшенню) навчального процесу; дано конкретні настанови щодо (з) цього питання, а не по цьому питанню.

   Із словами: міністерство, комітет, відділ, управління, майстерня, гурток природно поєднуються форма родового відмінка або прийменникове словосполучення у справах: управління у справах молодіСлова: нарада, майстер, чемпіон, змагання, залік, іспит, директиви, фахівець (спеціаліст) переважно вимагають керування із прийменником з, рідше — без прийменника: нарада з виховних проблем, майстер спорту з боксу.

   ❦❧ Пішов по водупішов за водою? Це залежить від того поняття, яке ми вкладаємо у фразу. Якщо мовиться про мету руху, то потрібно ставити прийменник по (ходити по воду, по хліб, по гриби тощо); якщо про напрям руху ─ прийменник за. «Я йду по лікаря, бо захворіла дитина», але «Я пішов за лікарем до його кабінету взяти рецепт».

  ❦❧  Ще про недоречні конструкції з прийменником по. Однією з найпоширеніших синтаксичних вад є надуживання конструкціями з прийменником по: майстерня по ремонту одягу; бюро по працевлаштуван­ню; комітет по цінах і тому подібні вислови, у яких прийменник по не на місці.  Правильно: майстерня ремонту одягу; бюро працевлаштування; комітет цін; проректор з наукової роботи; іспит (екзамен) з англійської мови; працюють за змінним графіком; я прийшов до Вас у такій справі; школа-магазин для підготовки молодших продавців; кіоск для продажу проїзних (без літери д) квитків.

   Прийменник по широко вживаний в інших випадках – з просторовими, часовими, обставинними та об’єктними значеннями: «А під самою водою верба похилилась. Аж по воді розіслала зеленії віти» (Т. Шевченко).  «Пливуть година по годині в тиші нічній» (В. Сосюра); «Роман, по молодості, й не догадався збагнути материної тривоги» (М. Стельмах).

   Але неправильно буде: «Я мешкаю по вулиці Городоцькій». Треба: «на вулиці Городоцькій». У фразі «Він по походженню українець» прийменник по не на своєму місці. Але й не ліпше буде, коли замість нього поставити за, як це часто роблять: «Він за походженням українець», бо тут потрібний прийменник з: «Він з походження (або родом) українець». Узагалі словом за нерідко надуживають. Якщо цей прийменник доречний у зворотах «Одягнений за останньою модою», «Експерименти проведено за всіма вимогами науки», то цього не скажеш, наприклад, про такі фрази: «На толоку усі вийшли за наказом директора», «За бажанням публіки артист проспівав пісню ще раз». Тут годиться вжити «з наказу директора», «на бажання публіки». Вислів «Одержати гроші за рахунком (чи за ордером)» також хибний, слід сказати: «Одержати гроші на рахунок (чи на ордер)». Отже, у прийменника по достатньо багаті функціональні можливості. Тож не обмежуймо їх неправильним використанням.

   ❦❧ В Україні, а не на Україні. Чомусь чуємо й читаємо: в Росії, у Франції, в Англії, у Вірменії, але на Україні. Коли йдеться про докладно окреслену територію, як закінчене ціле, або про самостійну державу, тоді завжди потрібно вживати прийменник в чи у (а не на): в Австрії, в Америці, в Румунії, в Польщі, в Україні.

   Прийменник на з місцевим відмінком вживається при географічних назвах на питання «де» стосовно території як складової частини якоїсь держави: на Поділлі, на Полтавщині, на Київщині, на Волині, на Буковині. Тому вислів на Україні  — болюча й зневажлива ознака нашого колишнього поневолення. Шевченко мислив Україну як назву для всього нашого народу, а тому й уживав на питання де місцевого відмінка з прийменником в: «У нас в Україні старий Котляревський отак щебетав»; Було колись в Україні лихо танцювало. На весь світ почули, що діялось в Україні. Виріжуть гайдамаки ворогів в Україні. Сю ніч будуть в Україні родитись близ­нята. Мені однаково, чи буду я жить в Україні чи ні; також на питання куди: В Україну ідіть, діти, в нашу Україну. Сини мої, летіть в Україну. Линуть в свою Україну.

   Але традиційний погляд, що Україна – то частина другої держави, несвідомо захоплював і Шевченка, чому й він нерідко писав «на Україні», «на Україну» (І. Огієнко. Рідна мова. 1935. Ч. 2. С. 67—72). Отже, основною (а в офіційному мовленні єдиною) формою є в Україні. Проте не варто виправляти фольк­лорних та літературних творів, де з історичних причин уживаний вислів на Україні.

  ❦❧ Прийменник з-за (фонетичний варіант із-за). Основне призначення – вказувати на просторові відношення. Синонімічний йому прийменник з-поза тепер незаслужено забутий, хоч його полюбляли класики. У просторовому значенні прийменники з-за (із-за) та з-поза збігаються з рос. из-за. Але російський прийменник від­творює також відношення причини й мети, які без­підставно переносяться в українську мову. Нор­мативними українськими висловами є через, заради, задля. І в народній, і в книжній українській мові основний прийменник, що відтворює причиновий зв’язок, – через.

   ❦❧ Пропорційно витратам чи до витрат? Правильними є обидва варіанти. Слово пропорційно у математичному розумінні зазвичай поєднується з прислівниками прямо, обернено та з безприйменниковим давальним відмінком. Електромагнітне притягання діє обернено пропорційно квадратові відстані. Однак слово пропорційно вживається і в широкому значенні без залежних прислівників. При дієсловах-присудках це слово перетворюється на прийменник. А у сполученні з давальним відмінком можна говорити й про простий прийменник пропорційно. «Селяни одержують частину доходу господарства пропорційно заробітній платі». Значно більшого поширення в сучасній мові набув складний прийменник пропорційно до плюс родовий відмінок. «Фонд розподіляється між видами діяльності пропорційно до обсягу трудових витрат».

   ❦❧ У кухні чи на кухні. З іменником кухня вживані обидва прийменники: у (в) і на. Але є невелика семантична відмінність. Кажемо: у кухні з’явився новий холодильник. Але: мама багато часу проводить на кухні.

   ❦❧  Відмінності при вживанні в українській та російській мовах прийменників у та в.

   1) Між українськими прийменниками у та в немає ніякої різниці. Їхнє вживання залежить від позиції в тексті. На початку речення перед приголосним пишемо у. А після голосного перед більшістю приголосних (крім в, ф, льв, св, хв) і між голосними ставимо в. У лісі багато грибів. Дівчина працювала в бібліотеці. Хлопець взяв у товариша книжку. Щоправда, таке чергування іноді неможливе. Це стосується лексем, які починаються тільки з в або тільки з у: вдача, вклад, вправа, вступудача, уклад, управа, уступ з іншими значеннями), взаємини, влада, властивість тощо; увага, узбережжя, указ, умова, установа, а також похідних від них; власних імен та слів іншомовного походження: Вдовенко, Врубель, Владивосток; Угорщина, Удовиченко, Урал, увертюра, ультиматум і т. ін. У поезії поряд із звичайною формою Україна часом уживають Вкраїна.

   2) Російські прийменники у та в мають свої специфічні особливості, наприклад: «У него собирались гости» і «В его словах чувствовалась уверенность». Зокрема у передає значення «поблизу, біля чогось», якому відповідають українські коло, біля, край, при, перед тощо: у входабіля (коло) входу; быть у властибути при владі; у берегапри березі, біля (коло) берега; у дорогикрай дороги, при дорозі; у руляза кермом; у рояляза роялем, при роялі; у микрофонаперед мікрофоном. У кожному з цих випадків прийменник у в нашій мові неприпустимий.

   Для російського в  маємо українські відповідники: у (в), до, на. Завернуть в бумагузагорнути в папір; тетрадь в клеткузошит у клітинку; ходить в школуходити до школи; принять во вниманиевзяти до уваги; в пользу, в рассрочкуна користь, на виплатЄ й інші засоби передавання цього прийменника: в один деньза один день; щель в ладоньщілина з долоню; в пять часов —  о п’ятій годині; сказать в двух словахсказати двома словамив последнее времяостаннім часом.

   ❦❧ Відповідники російського по — «однойменне» по, а також з, за, на, через, до  і орудний відмінок однини без прийменника: дежурный по школечерговий по школі; пособие по литературепосібник з літератури; экзамен по историиекзамен з історії; по собственному желаниюза власним бажанням;  по моим сведениям  — за моїми даними; по поручениюза дорученням; по адресуна адресу; по видуна вигляд і з вигляду; по заказуна замовлення; по требованию  — на вимогу; отпуск по болезни —  відпустка через хворобу; по ошибке — через помилку  і помилково; коса по пояскоса до пояса; с 1999 по 2002 годз 1999 до 2002 року; прийтись по вкусу —  припасти до смаку; идти по берегуйти берегом.  Можна перекладати й так: по получениипісля одержання;  смотря по погодезалежно від погоди; мероприятия по…заходи щодо…; по обыкновениюяк звичайно.

   ❦❧ Російський прийменник при — українські: при, біля (коло), поруч, за, під час. При свидетелях при свідках; при мнебіля (коло) мене, поруч зі мною; при условииза умови; при коллективизациипід час колективізації.  Інші засоби: при сём прилагаетсядо цього додається; при помощи скальпеля  — за допомогою скальпеля.

  ❦❧ Російському на можуть відповідати наш прийменник на, орудний відмінок без прийменника: на окнена вікні;  на днях днями;  приехать на пароходеприїхати пароплавом;  обучаться на родном языкенавчатися рідною мовою;  на следующий день наступного дня;  на всякий случайпро (на) всякий (всяк) випадок.

   ❦❧ Поїхав у Львів чи до Львова? Прийменник у (в) вказує, що дія спрямована всередину предмета, простору, а до  , що дія відбувається в напрямі до них. Коли мається на увазі рух до міста, села, селища, то треба ставити прийменник до. Отже, поїхав до Львова.

   ❦❧ Визначаючи час. Прийменником у (в) з іменником у знахідному відмінку послуговуємося, визначаючи час за днями тижня: у понеділок, у середу, або з іменником у місцевому відмінку, якщо мова йде про місяці: у червні, у вересні.

   Якщо час визначається за роком, слід користуватися родовим відмінком іменника, а не прийменником у (в) з іменником у місцевому відмінку. Ближче буде до нашої мовної традиції: цього року, а не в цьому році; 1970 року, а не в 1970 році. Так само слід казати торік, а не в минулому році; позаторік, а не в позаминулому році. Аналогічні будуть і прикметники: торішній, а не минулорічний; позаторішній, а не позаминулорічний. Також — останнім часом замість в останній час, цими днями замість на цих днях, іншим часом замість в інший час. Правильно щочетверга, щосуботи, а не по четвергах, по суботах тощо.

   ❦❧ Прийменник біля може вживатися тільки на означення місця. Зупинився біля будинку. Став біля батька. Невиправдано застосовують його на позначення приблизної кількості  біля ста, біля тисячі. Треба: близько (коло) ста, тисячі.

   ❦❧ Завдякичерез. Прийменник завдяки доречний у фразах, де йдеться про позитивний фактор, сприятливі умови для здійснення чогось. Але це слово неприйнятне тоді, коли мовиться про негативні явища: «Спортсмен не з’явився на змагання завдяки хворобі». У таких випадках належить застосовувати прийменник через чи, залежно від контексту, звороти з огляду на, у зв’язку з: «Озиме восени через засуху не сходило…» (Г. Квітка-Основ’яненко);  «… у зв’язку з родинними обставинами».

   ❦❧ Перевага над ким (чим) чи перед ким (чим). Правильні обидва варіанти. При слові перевага, особливо коли воно стоїть у множині, усталився орудний відмінок іменників з прийменником перед. Переваги нового методу перед традиційним були очевидні. Значно рідше лексема перевага (зазвичай, у формі однини) сполучається з орудним відмінком іменників та прийменником над. Перевага глибокої оранки над мілкою.

   ❦❧ На саму думку, а не при одній думці. Варто запам’ятати оригінальний український вислів із прийменником на та означальним займенником самий у знахідному відмінку — на саму згадку, на саму думку: «Сухі губи в Маланки стиснулись од болю на саму згадку» (М. Коцюбинський).  Замість цього помилково пишуть: при одній думці, при одній згадці. Означальний займенник усе, поставлений у місцевому відмінку, з прийменником по становить образний вислів по всьому, рівнозначний зворотам кінець усьому, з усім покінчено: «А тепер уже по всьому. Тепер я спокійна» (І. Франко).

  ❦❧ Про доречність вживання прийменників для, задля, на, про, під, до, по, за, з. Неправильно: шафа для одежі; портфель для книжок. Треба: шафа на одежу, портфель на книжки.  Прийменник для слушний там, де мовиться, що певну річ призначено для людини, тварини або для якоїсь ширшої потреби. Батько купив велосипед для мене. «Для загального добра» (М. Коцюбинський).  Якщо якийсь предмет призначено на певні конкретні речі, тоді маємо шукати інших прийменників: торбинка на жито; пляшка на олію  (на молоко); ящик на вугілля; одяг на свято; поштова скринька на листи й газети; кошик на сміття. А ще кажуть у народі: «мішок під картоплю», «одежа про свято й про будень», «книжки до читання».  Прийменник на ставлять і тоді, коли мовиться про недуги — захворіти на що, а не чим: занедужав на кір; він заслаб на пропасницю.

   Прийменники для і задля часто виступають як синоніми. «Скільки б не судилося страждати, Все одно благословлю завжди День, коли мене родила мати Для життя, для щастя, для біди» (В. Симоненко); «На соснах тих — бляшанки з-під консервів приладнані уміло. В них лежать горіхи завжди: то задля гостей із лісу» (М. Рильський). Інколи слово задля ще й пояснює причини якоїсь дії, якихось вчинків, стаючи синонімом лексем тому що, через те що, оскільки. «Це, мабуть, ти задля того до мене такий добрий, щоб я відписав тобі… хату та ґрунт» (І. Нечуй-Левицький). Прийменник по з присвійними займенниками мій, моя, моє, твій, твоя, твоє, наш, наша, наше українська класична література і фольклор використовували не так часто, як тепер, коли чуємо: по-моєму, по-твоєму, по-нашому. Наприклад: «По-моєму, це чудово». Виходячи з національних мовних традицій, наведену фразу доцільно було б сказати так: «На мою думку (на мій погляд чи як на мене), це чудово».

  ❦❧ Ліки від чи проти хвороби? Коли йдеться про медичні препарати, слід уживати прийменник проти: ліки проти застуди. Цим прийменником послуговуються також для зіставлення, порівняння. «І стіл був багатший проти звичайного» (Л. Смілянський);  «— Дак ти спершу оженись! — Одна проти мене дуже висока, а проти другої я дуже довгий» (Б. Грінченко). А ще його використовують у висловах на означення часу відповідно до російських: на пятницу, под Новый год тощо. «Пізно світилося проти п’ятниці світло, як у великодню ніч» (М. Коцюбинський). І сталося таке якраз проти Нового року.

    Зв’язків ніхто не має більше

   Коротка довідка. Сполучник незмінювана службова частина мови, слова якої вживаються для зв’язку однорідних членів речення або частин складного речення між собою та виражають  смислові відношення між ними. «Чорна хмара з-за Лиману небо, сонце криє, синє море звірюкою то стогне, то виє …» (Тарас Шевченко). «Схаменіться! Будьте люди, Бо лихо вам  буде» (Тарас Шевченко).   У першому реченні  повторюваний сполучник тото поєднує однорідні члени речення і вказує на чергування дії. У другому — сполучник бо зв’язує залежну частину складнопідрядного речення  з головною і виражає причиновий зв’язок між цими частинами.

  Сполучники сурядності виражають смислові зв’язки рівноправності між словами або частинами складносурядного речення: 1) єднальні сполучники (значення поєднання, приєднання) — і (й), та (в значенні і); і … і; ні … ні; як … так і; ще й; не тільки а й; а також і притому; причому тощо. «Ні шмат металу, ні одна зернина без бою не належатиме вам» (М. Бажан); 2) протиставні сполучники (значення протиставлення, зіставлення) — а; але; та (в значенні але); проте; зате; однак тощо. «Посіяли гайдамаки в Україні жито, та не вони його жали» (Тарас Шевченко). «Дарма, що вовк, а добре розсудив, неначе хто навчив, що іноді з’їси і не доволі, зате живеш на волі» (Л. Глібов); 3) розділові сполучники (значення несумісності, чергування) — або; чи; або … або; чи … чи; то … то; хоч … хоч; чи то … чи то; не то … не то тощо. «Ти скажи: чи сніг, чи хуртовина замели усі твої листи» (М. Стельмах). «Хлопці, щоб не заважати в хаті, вчились або в  клуні, або в садку чи деінде» (М. Коцюбинський). «Не то осінні води шуміли, збігаючи в Дунай, не то вітер бився в заломах провалля» (М. Коцюбинський).

   Сполучники підрядності вживаються, як правило, для зв’язку частин складнопідрядного речення і виражають характер залежності підрядної частини від головної: 1) причинові сполучникибо; тому що; через те що; у зв’язку з тим що; оскільки тощо. «Ми поважаємо патріотизм у всякій нації, бо самі патріоти» (О. Гончар). «На морі ставало темно, тому що з берега насувала чорна хмара» (О. Довженко);  2) часові сполучникиколи; тільки; як; щойно; ледве; як тільки; після того як; поки тощо.  «Як тільки займеться десь небо, з другого боку встає зараз червоний туман і розгортає крила» (М. Коцюбинський). «Вона все співала і співала, поки не сховалась на леваді в вербах» (І. Нечуй-Левицький); 3) умовні сполучникиякщо; якби; як; аби; коли; коли б … то й; якби … то й;  якщо … то тощо. «Якби ви вчились так, як треба, то  й мудрість була би своя» (Тарас Шевченко).  «Якщо узявсь іти, кінця ти доходжай» (П. Тичина).  «Як скаже слово, то так і влетить ластівкою те слово  до  серця» (М. Коцюбинський).  «Коли б не ми, то й ви б не шелестіли» (Л. Глібов); 4) сполучники метищоб (що́би); аби; для того щоб;  з тим щоб тощо. «Дивлячись під ноги, щоб не наступити на міну, бійці підходили до траншей» (О. Гончар); 5) допустові сполучникихоч; хоча; дарма що; незважаючи на щохай; нехай тощо. «Хоч вітри ідуть супроти, та незламні наші крила» (А. Малишко).  «Дарма що стояло тихе сонячне безвітря, листя тріпотіло на деревах вздовж шляху» (Ю. Смолич); 6) порівняльні сполучникияк; мов; немов; наче; ніби; немовби; начебто тощо. «Громада зібралась у волость і загула, як бджоли у вулику» (І. Нечуй-Левицький). «Долиною повилась річечка, наче хто кинув нову синю стрічку на зелену траву» (М. Коцюбинський); 7) сполучники міри і ступеняаж; що аж; що й. «Закипіло, заревло навкруги, аж річка ахнула й нестямно на всі боки захиталася» (П. Мирний). «Сонце пекло так, що й уночі степ пашів» (Ю. Яновський); 8) наслідковий сполучниктак що. «Погода стояла тепла і сонячна, так що шибки на вікнах аж миготіли» (Г. Тютюнник);  9) з’ясувальні сполучникищо; щоб; як тощо. «Гафійці здавалось, що ясна для неї кожна душа і кожна думка» (М. Коцюбинський). «Маланка припала вухом ниви і слуха, як стиха лущиться зерно з перестиглого колосся» (М. Коцюбинський).

   🎎 Як розпізнати сполучники і сполучні слова? Крім підрядних  сполучників  поєднувати частини складнопідрядного  речення можуть і сполучні слова: відносні займенники (хто, що, який, чий, котрий тощо  та частина первинних прислівників (як, коли, де, куди, доки, звідки тощо). «Живе поезія у мові, якої мати вчила нас» (М. Рильський).  «А на тому місці, де стояла тінь, іскрило сонце широкою плямою» (П. Мирний). Запам’ятаймо: слова де, куди, звідки — завжди сполучні слова.  

     На відміну від сполучних слів підрядні сполучники: 1) не бувають членами речення, а сполучні слова виконують роль членів речення. «Він сказав, що [сполучник]  завтра приїде» (він повідомив про себе [те, що] (він) завтра приїде; він — пропущений підмет). «Він сказав, хто завтра приїде» (він повідомив про когось [те, що]) цей хтось завтра приїде; хто — сполучне слово в ролі підмета;  2) на них не падає логічний наголос, а  сполучні слова часто (але не завжди) вимовляються з логічним наголосом. «Він сказав, що [сполучник] зробить це завтра» (логічний на голос на слові завтра). «Він сказав, що зробить завтра» (логічний на голос на сполучному слові що);   3) підрядну частину (з підрядними сполучниками) не можна перетворити на питальне речення. «Ми не на те сюди прийшли, щоб [сполучник] слухать цю почвару» (М.  Рильський). «Звідки [сполучне слово] вони взялися, ніхто ні в кого про те не спитав» (Ю. Смолич). Підрядну частину з сполучним словом часто (але не завжди) можна подати як питальне речення (Звідки вони взялися?);   4) підрядні сполучники і сполучні слова деколи можна замінити іншими синонімічними  сполучниками і відповідно сполучними словами. «Вона тяглася до нього, як [сполучник] квітка до сонця» (М. Коцюбинський).  «В небі ластівка мріє далеко, що [сполучне слово] на крилах весну принесла» (В. Сосюра).

   🎎 Розрізняймо сполучники та однозвучні сполучення слів. Проте, зате, якби, щоб, притому, притім — сполучники. «Латин од няньки наживався, зате за няньку і вступався» (І. Котляревський). Про те, за те — займенник те з прийменниками про, за. «(Мавка:) А я не знаю нічого іншого, окрім берези, за те ж її й сестрицею взиваю» (Леся Українка).

   Як би — прислівник як з часткою би. Що б — займенник що з часткою б.  Сполучники можуть замінюватися іншими сполучниками: проте, затеале, однак; якби, щобколи б, аби.  «Якби [сполучник]  (можлива заміна на коли б)  я була зіркою в небі, я б не знала туги, ні жалю» (Леся Українка).

   Попри синонімічність сполучників щоб та аби, перевагу тепер віддають щоб і чомусь рідше використовують аби. «Дівчина, очевидячки, тільки й чатувала, аби стягти хустину з шиї» (М. Коцюбинський). «Я Нептуну півкопи грошей в руку суну, аби на морі штурм утих» (І. Котляревський).

   З однозвучними сполученнями слів також можна створювати питальні речення. В однозвучних сполученнях частку би (б) можна переносити до інших слів у реченні, а на займенник що або прислівник як падає логічний наголос. «Як би  [однозвучне сполучення слів] я тепер хотіла у мале човенце сісти і далеко на схід сонця золотим шляхом поплисти» (Леся Українка). Варіант з перенесенням частки:   як я хотіла б сісти у мале човенце.

  Сполучники притому і притім вживаються в приєднувальних конструкціях, реченнях, що доповнюють, уточнюють попереднє повідомлення, думку. Виступають синонімами вислову до того ж і пишуться разом. «За моїми відомостями, вони в саду, і притому в найкращому настрої» (І. Микитенко). А вислів при тому (при тім) — це займенник з прийменником, і слова, що складають цей вислів, пишуться окремо. «При тому бунті я мав згубити корону і голову, але не згубив ні тієї, ні другої» (Леся Українка).  При тім командирові він і воював у зоні АТО.

   🎎 Абочи. Розділовий сполучник або вживається для підкреслення того, що з низки перелічуваних предметів та явищ можна вибрати тільки один, а також, що перелічувані поняття взаємно виключають одне одного. «Добудь нові слова, новії струни або мовчи» (Леся Українка). Цей сполучник уживаний у фразеологізмах на зразок: або пан, або пропав; зі щитом, або на щиті. Останній вислів походить із стародавньої Спарти. Одна мати, проводжаючи сина на війну, дала йому щит і сказала: «З ним або на ньому», тобто повернися переможцем або чесно загинь у бою. Тоді був звичай виносити загиблого воїна на його щиті. Сполучник чи вживаємо тоді, коли з перелічуваних предметів та явищ можливі обидва варіанти, бо вони не взаємно виключають одне одного. «Чи в пшениченьку, чи в жито досхочу розкошував і цілісінькеє літо не вгаваючи співав» (Л. Глібов). Цей сполучник використовують також на початку з’ясувального речення: «Хочу засісти за роботу, хоч не знаю, чи вдасться се зробити зараз». (М. Коцюбинський). Обидва сполучники мають й спільну функцію, коли виступають у значенні слова  тобто. «Вони, кажу вам, прозябають, або, по-вашому, ростуть, як та капуста на городі» (Тарас Шевченко). «Для чого ви існуєте, чи то пак, живете?» (О. Гончар). 

  🎎 Відмінність між сполучниками і, й, та. Ці сполучники мають спільну функцію – єднальну, приєднувальну. Вони приєднують слова і речення. «Орися крутнулася і побігла по ріллі» (Г. Тютюнник). «Василь не лінувався, хазяйнував, і Ганна не любила празникувати в будень» (І. Нечуй-Левицький). У цій функції сполучник і має фонетичний варіант й після голосного: «Тристан блукав по лісі, ловив зелений шум, хотів йому віддати своє кохання й сум» (Леся Українка). «А ворон спускається все нижче та нижче» (М. Коцюбинський).  «Сичі в гаю перекликались та ясен раз у раз скрипів» (Тарас Шевченко). Театр опери та балету. Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології.

    Сполучник та не може бути повторюваним при перелікові: «Місяць пливе оглядать і небо, і зорі, і землю, і море» (Тарас Шевченко). Та на відміну від і виконує ще й протиставну функцію. «Світить місяць у віконце, та в очах темніє» (П. Гулак-Артемовський); «Хоч ізійшлися і раненько, та пан Еней наш опізнивсь» (І. Котляревський).

  🎎 Лиш лише  лишень тільки.  Обмежувальні сполучники тільки, лише і  лиш  (вживаний у поезії) не відрізняються між собою ні значенням, ні стилістичним забарвленням. «Вчора набігла хмарка та лише покропила суху землю» (М. Коцюбинський).  «З високих круч лине орлиний клекіт, лиш тихі води все стоять мовчазно» (Леся Українка). «Лиш Данило щез в тумані, як із-за горбочка йде дівчина молодая» (С. Руданський). «Нащо все в житті приходить тільки тоді, коли ми перестаємо бажати цього?» (Ю. Яновський).  Ці сполучники потрібно чергувати, зокрема й для того, щоб уникнути тавтологічних зворотів на кшталт залишилися лише. Правильно казати залишилися тільки. Деякі мовці ототожнюють сполучник лише зі словом лишень, яке насправді є спонукальною часткою. «Слухай лишень, що я тобі скажу» (О. Гончар).  «Ану лишень виходь до гурту» (А. Головко).

  🎎 Особливості вживання сполучників оскільки, остільки. Слово оскільки входить до підрядних речень причини у значенні «тому що, через те що». «Оскільки електромотора не було, то динамку крутили руками» (Г. Тютюнник). А також виступає в підрядних реченнях міри і ступеня. «Привітним буковинцям я завжди готова служити словом і ділом, оскільки се в моїй силі» (Леся Українка). Остільки вживається в складі подвійного сполучника остільки … оскільки, компоненти якого взаємозалежні. Він означає «такою мірою… якою; настільки… наскільки». Остільки недостатньо заготовили палива на зиму, оскільки й знизилася температура в оселях. Іноді, надто в усному мовленні, вдаються до скалькованого з російської спареного сполучника постільки … поскільки. З погляду літературної норми його застосування помилкове.

  🎎 Різні функції одного сполучника. Немов як порівняльний сполучник використовується для приєднання порівняльних зворотів і порівняльних підрядних речень. Синоніми: наче, начеб, начебто, неначе, мов, немовби, ніби. «Там, у степу, схрестилися дороги, немов у серці дикому мечі» (В. Симоненко). А може бути також й з’ясувальним сполучником. Здавалось, немов хтось відчинив двері.

  🎎 І сполучник з відтінками, і частка. Сполучник тож — у значенні таким чином, отже — вживається на початку речення, в якому підсумовується щось, робиться висновок зі сказаного. «Тож як мудрості доходиш — хочеться і жить, і жить!» (П. Тичина).  Слово тож як сполучник використовується для приєднання речення, що слугує поясненням думки, висловленої в попередньому, змістово відповідає він сполучникам тому, через те. «Ти (Леся Українка) йшла проти бурі, Мірялась силою з нею, Проти надії надіялась ти, Тож годиться тебе, непоклінну, Слово твоє, що міцніше за крицю, Називать Ломикамінь!» (М. Рильський).  

   До частки тож вдаються для логічного виділення якогось слова або підсилення загального змісту фрази. «І тож треба таке: з учителювання увільнили, заарештували, потім заслали, а за віщо? За те тільки, що книжки селянам читав» (А. Тесленко). «Ластівки завжди дивують його своїм інженерним умінням,— тож треба зуміти так зробити, щоб гніздо не відліпилось від жмуття проводів, не впало» (О. Гончар). Якщо частка то має у складі речення відтінок вказівності, ж пишеться з нею окремо. А навкруги — то ж рідна земля!

   Словосполученнями тож воно і є, тож-бо, тож-бо і є послуговуються, щоб підсумувати висловлене кимось. «Де це ти забарилася, дочко? — загув він, підходячи.— З новобранцями прощалася.— Тож-бо бачу, що вже зарюмсана» (Я. Баш). Зворот тож тільки подумати виражає подив, здивування, чи тож виступає синонімом лексем невже, хіба.

   🎎 Правопис сполучників. Разом пишуться складні сполучники, що утворені поєднанням займенників з прийменниками або частками чи сполучників  із частками: отже, ніби, також, немовби, тощо, проте, щоб. Окремо пишуться складені сполучники: після того як, дарма що, адже ж, коли б, коли б то. Через дефіс пишуться сполучники з підсилювальними частками –бо, -но, -то. Приклади: отож-бо, тільки-но.

   Відтінків мові надає

   Коротка довідка. Частка — це незмінювана службова частина мови, слова якої вживаються для надання окремим словам чи реченням  додаткових смислових і модальних відтінків або служать засобом творення граматичних форм повнозначних слів чи похідних слів. На відміну від прийменників та сполучників, що виконують роль єднального елемента у словосполученнях чи реченнях, частки мають виключно смислову функцію.

Частки, що надають смислових відтінків: 1) вказівніось, це, оце, осьде, от, он, онде, то, ото, воно тощо. «Ото хліб святий так пахне» (П. Панч). «Що воно за знак?» (М. Коцюбинський);   2) означальніякраз, саме, ледве, власне, майже, справді, точно тощо. «Мотря якраз того дня полізла у піч, щоб її вимазати» (І. Нечуй-Левицький). «Сиділи ми в садку, там саме зацвітало …» (Леся Українка); 3) обмежувально-видільнілише, тільки, хочхоча б, навіть, уже, таки тощо. «Лишилось тільки десять хвилин» (О. Довженко). «Прийди хоч уві сні і нахились до мене» (В. Сосюра);   4) підсилювальніі, й, та, навіть, же, ж, таки, ой, бо тощо. «На те і вчителька вона» (В. Сосюра).  «А уже ж я та по зимньому грію» (П. Тичина). «Який-бо ти, дідусю, став суровий» (Леся Українка).

 Частки, що вказують на  модальні відтінки: 1) стверджувальнітак, отак, атож, авжеж, гаразд, аякже тощо. «Так, було холодно» (М. Коцюбинський). «Авжеж, такий у нас ведеться звичай» (Леся Українка);  2) заперечніне, ні, ані. «Сіяло сонце, в небесах ані хмариночки» (Тарас Шевченко);  3) питальнічи, невже, хіба, що за тощо.  «Невже тобі неволя не обридла» (Леся Українка). «Хіба від добра кидає людина рідну сторону?» (П. Мирний);   4) спонукальніну, давай, бодай, аж, таки, ой тощо. «Ну що ж — хай буде поєдинок!» (М. Коцюбинський).  «В селі здалека палати бодай ви терном поросли!» (Тарас Шевченко); 5) власне модальні (виражають сумнів, припущення. впевненість) — навряд, чи, ледве чи, ба, ну, чи немов, мовби, нібито тощо. «Навряд чи ми зустрінемося знову» (О. Гончар). «Воронцов ніби становив найголовнішу, невід’ємну частину організму полку» (О. Гончар);  6) емоційно-експресивні — як, що за, ну й, куди там, де й тощо. «Як мало її змінили ці три роки» (Л. Первомайський).  «Що за золота у вас дитина» (А. Тесленко).

Формотворчі частки: 1) би (б) — для творення форм дієслів умовного способу. Прочитав би, писав би, знала б, робили б;  2) хай, нехай — для творення форм третьої особи наказового способу. Хай живе, нехай прийде, хай танцюють, нехай ростуть.

Словотворчі часткиде-, аби-, будь-, казна-, хтозна-, ні-, -небудь, -завгодно — виступають у ролі префіксів та суфіксів і служать для творення займенників та прислівників. Дехто, абиякий, будь-коли, казна-що, ніхто, ніяк, де-небудь, скільки-небудь, хто-небудь, який-завгодно.

Правопис часток. [узагальнене і спрощене правило]. Усі формотворчі частки пишуться окремо від слів, форму яких вони творять. Хай живе незалежна Україна! Нехай святиться Ім’я Твоє. Зайшо́в би … , … пішла́ б … . Модальні частки теж пишуться окремо, а саме: а) частку же (ж), що відіграє видільну роль у реченні: Ходи ж зі мною. Він же великий учений; б) частки то, це, що мають у складі речення значення вказівності або визначальності: Нащо то одній людині стільки грошей? Чи це вже й пожартувати не можна?   Словотворчі часткиде-, аби-, ні- пишуться разом зі словами, які творять. Інші словотворчі частки пишуться через дефіс.  Частина часток, що надають смислових відтінків та вказують на модальні відтінки, пишуться через дефіс зі словом, якого стосується.

  Детальніше про правопис часток.

Пишуться разом:

   1) частки аби-, ані-, де-, чи-, що-, як- у складі будь-якої частини мови (крім сполучників прислівникового типу): аби́що, аби́як, аніскі́льки, анітро́хи, анічогі́сінько, анія́к, деда́лі, де́коли, де́котрий, де́що, чимале́нький, чима́ло, щове́чора, щогоди́ни, щоде́нно́, щодня́, щодоби́, щоду́ху, щонайкра́щий, щопра́вда, щора́зу, щоси́ли, якби́, якнайшви́дше, якомо́га, якщо́;

   2) частки би (б), то, що в складі сполучників та інших незмінних слів (щоб, якби́, немо́вбито, ні́бито, або́що, то́щоі частки же (ж) у складі стверджувальних часток: авже́ж, ато́ж;

   3) частки -ся (-сь) у зворотних дієсловах: буду́ється, наї́вся (наї́всь)

   4) частка -сь у складі займенників і прислівників: котри́йсь, яки́йсь, яка́сь , яке́сь, хтось, щось, десь, коли́сь

   5) частка не, коли вона виступає в складі будь-якої частини мови (крім дієслова) як префікс, тобто коли слово без цієї частки не вживають: неві́льник, него́да, неду́га, не́жить, немовля́, нена́висть, не́ук, невгаси́мий, незліче́нний, невпи́нний, невсипу́щий, нега́йний, нена́висний, ненаста́нний, непохи́тний, нестя́мний; невдо́взі, неви́нно, невпи́нно, незаба́ром, непору́шно, несамови́то, несказа́нно

   6) частка не з дієсловами, які без неї не вживаються: нево́лити, незчу́тися, нена́видіти, нестя́митисяабо з дієсловами, яким вона надає нового значення: незду́жати (хворіти), непоко́їтися (хвилюватися), несла́вити (ганьбити). Але залежно від значення дієслова частку не можемо писати з деякими із них й окремо: не зду́жати (не змогти), не сла́вити (не прославляти);

   7) частку не в складі префікса недо-, який означає дію, стан або якість, що виявляються в процесах, ознаках і предметах неповною мірою: недобача́ти, недовико́нувати, недоїда́ти, недолю́блювати, недооці́нювати, недоплати́ти, недочува́ти; недови́конаний, недоде́ржаний, недозрі́лий, недосма́жений, недооці́нений, недоро́слий, недочу́тий; недо́биток, недо́їдок, недокрі́в’я, недо́рі́ка, недо́літок, недорі́д, недо́ук та ін. Якщо частка не заперечує дію, виражену дієсловом із префіксом до, її пишемо з таким дієсловом окремо: він недочува́в, але він не дочув моїх слів;

   8) частку не з іменниками, прикметниками, займенниками та прислівниками, якщо вони в сполученні з не означають одне поняття: невмі́ння, нево́ля, неврожа́й, недо́ля, непра́вда, несподі́ванка; небалаку́чий, невда́лий, невесе́лий, невче́ний, недо́брий, незбагне́нний, немали́й, неписьме́нний, несміли́вий; неаби́хто, неаби́який; невдога́д, невже́, невпа́м’ятку, невтямки́, нега́дано, недале́ко, недарма́, неду́рно, не́хотя, а також незважа́ючи на…, невважа́ючи на…, немо́в, нена́че.

   Примітка. Частку не пишемо окремо від прикметника, що має при собі як пояснювальне слово займенник або прислівник із часткою ні, а також окремо від прикметника, перед яким стоять слова дале́ко, зо́всім, аж нія́к: Ні до чого не здатна людина; Нітрохи не цікава лекція; Далеко не досконалий твір; Зовсім не великі обов’язки; Аж ніяк не приємні спогади;

  9) частку не з дієприкметником, якщо він є означенням до іменника (а не присудком) і не має при собі пояснювальних слів: незакі́нчена пра́ця, нез’ясо́вані пита́ння, неспросто́вані фа́кти;

  10) частку ні з займенниками, якщо вона не відокремлена від них прийменником, та з прислівниками: ніхто́ (ніко́го), нічи́й (нічиї́м), ніщо́ (нічо́го), нія́кий (нія́кому); ні́де й ніде́, ніза́що, нізві́дки, нізвідкіля́, ні́коли й ніколи́, ніна́що, ніскі́льки, нітро́хи, нія́к.

 Пишуться окремо:

   1) частка що в сполуках: дарма́ що, ті́льки що, хіба́ що, що́ ж до;   

   2) Частка то в експресивних сполученнях: що то за, що то, чи то, які виконують функції підсилювальних часток;   

  3)  частка не зі словом, з яким вона не становить єдиного поняття, а є лише запереченням: Не доля вирішує — людина творить свою долю. То не глибока річка клекоче, то шумить зелений ліс. Йому бракує не вміння виконати цю роботу, а бажання. Але:  Не через небажання, а через невміння він не виконав цієї роботи;  

  4) частку не при дієсловах, дієприкметниках, що виступають у функції присудків, при дієслівних формах на -но, -то й дієприслівниках: не мо́же не ба́чити, не підхо́дячи бли́жче, не поспіша́ючи. Ні вітерець не війне, ні хмарка не набіжить. Праця не закінчена. Праці не закінчено. Підлога не вимита. Підлогу не вимито; 

  5) частка не з прикметниками у функції присудка, якщо вона заперечує ознаку, виражену цими словами: Ця річка не широка (заперечення), але: Ця неширока річка впадає в Дніпро (одне поняття).

  Примітка. Якщо між не й відповідним прикметником-присудком за змістом речення можливе слово є (був, була́ тощо), частку не слід писати окремо; якщо зв’язка на цьому місці порушує зміст, частку не треба писати разом: Цей будинок не старий (не є старий), але: Цей будинок (є) нестарий (тобто відносно недавно збудований);

  6) частка не з дієприкметниками, якщо вони мають при собі пояснювальні слова: Перед будинком чорніла площа, не засаджена квітами. Ця робота ще не доведена до кінця. Я відклав ще не дописаний лист;

  7) частку не з числівниками, займенниками та прислівниками займенникового походження, а також при прийменниках і сполучниках: не три, не п’я́тий; не ти, не цей, не інші; не іна́кше, не так; не при…, не на…; не то… не то; також не раз

  8) частку не з підсилювальними прислівниками та незмінюваними присудковими словами, а також при словах, які пишемо через дефіс: не ва́рто, не ду́же, не зо́всім, не цілко́м; не від то́го, не до́сить, не мо́жна, не тре́ба; розмовля́ють не по-на́шому

  9) частку ні, вживану для заперечення наявності предмета чи ознаки, зокрема в деяких стійких словосполученнях без дієслова: ні живи́й ні ме́ртвий, ні кро́ку да́лі, ні на ма́кове зе́рно́, ні па́ва ні ґа́ва, ні ри́ба ні м’я́со, ні се́ ні те́, ні сюди́ ні туди́, ні та́к ні ся́к

  10) частку ні, вживану як повторюваний єднальний сполучник із заперечним значенням або як підсилювальна частка: Він не придатний ні до роботи, ні до розмови. Дитина ще не вміє ні ходити, ні говорити. Ні один не зробив так, як треба;

  11) частку ні в складі займенників, якщо в непрямих відмінках вона відділена від займенників прийменником: ні в ко́го, ні до ко́го, ні з ки́м і ні́ з ким (з різними значеннями), ні до чо́го, ні за́ що, ні на́ що й ні на що́ (з різними значеннями), ні на яко́му. Ненормативними є вислови: в нікого, до нікого, до нічого.

  Пишуться через дефіс:

   1) частки -бо, -но, -от, -то, -таки́, коли вони виділяють значення окремого слова: іди́-бо; дава́й-но; ті́льки-но; так-о́т, як-о́т; отаки́й-то, сті́льки-то, ти́м-то, я́кось-то; важки́й-таки, все́-таки, діста́в-таки, та́к-таки.

   Примітка 1. Якщо між часткою та словом, до якого її приєднують, стоїть інша частка, всі три слова пишемо окремо: скі́льки ж то (написано), чи́м би то (втішити).

   Примітка 2. Частку таки пишемо окремо від тих слів, яких вона стосується, якщо вона стоїть перед ними: Він таки забіг до друга.

   2) компоненти будь-, -будь, -не́будь, ка́зна-, хто́зна-, бо́зна- й подібні у складі займенників і прислівників;

   3) частку не, вживану як префікс в іменниках — власних назвах: не-Євро́па, але в загальних — разом: нелюди́на, неісто́та; у філософських творах — через дефіс: не-я, не-матерія.

  Аж ніяк, а не аби не так. Російський вислів «как бы не так!» є експресивним синонімічним замінником заперечної частки нет: «Думаешь, сосед возвратил долг? Как бы не так!». Його українські відповідники аж ніяк, де там, овва. Тим-то годиться користуватися котримсь із них, а не вдаватися до недоладного штучного утворення аби не так.

  Ні в кого (неправильно: в нікого). Ні — це: 1) Заперечна, заперечно-підсилювальна частка. «—Усте, ти нічого не чула?» — «Ні…— одкашлялась.— Ні, а що?» (С. Васильченко). «На дорозі — ні пилинки» (М. Коцюбинський).  2) Підсилювально-єднальний сполучник. Він не знає ні батька, ні матері, ні брата, ні сестри.  Слід розрізняти не і ні в сполученнях: не один (багато) — ні один (жоден), не раз (часто) — ні разу (жодного разу).

Про конструкції з словом собі.  У словосполуках зроби собіз’їж собі  слово собі не приставка, а частка, вживана при присудках, яка показує, що дія відбувається незалежно ні від кого, ні від чого. «(Закохані) стануть собі, обіймуться — співа соловейко; послухають, розійдуться, — обоє раденькі» (Тарас Шевченко). Уживана ця словосполука також у висловах знай собі  «незважаючи ні на що».  «На холоді сердечна мати під тином знай собі сидить» (Тарас Шевченко). Нічого собі  «добре, непогано». «Нічого собі хазяїн Микола вдався» (Б. Грінченко).                          

  Хоч би як, а не як би не. Борис Антоненко-Давидович наголошував, що часто помиляються в тих випадках, коли будують українську фразу за зразками російських висловів: «как ни» («А вы, друзья, как ни садитесь, все ж в музыканты не годитесь»), «какой бы ни» («Какой бы ни был результат, а работать нужно»), то кажуть і пишуть: «Без освіти нічого не осягнеш, як би не хотів того»;  або «Якими б не були вони винахідливими, але нас цікавило інше». Таке калькування інколи навіть не дає змоги гаразд збагнути фразу, наприклад, перше речення, сказане вголос, можна зрозуміти й так: «Без освіти нічого не досягнеш, якщо того не хотів». А правильно: «Без освіти нічого не осягнеш, хоч би як того хотів»; «Хоч би які винахідливі вони були, але нас цікавило інше». «Не до пари голубоньці горобець, хоч який він прехороший молодець» (Л. Глібов).  Так само російським висловам «что бы не», «кто бы ни», «где бы ни» відповідають українські хоч би що, хоч хто, хоч де. «Хоч би що він думав, хоч би що робив, а якась потаємна думка точить його серце, мов хробак…» (М. Чабанівський); «Хоч хто казатиме — не слухайсь»; «Хоч де будеш, та я тебе знайду»  (Словник Б. Грінченка). Уживають: як не прикро, як не дивно, треба: хоч як прикро, хоч як дивно.

Коли слід уживати лексеми отакий, отой? Поряд з вказівним значенням частка ось, поєднуючись із займенниками та займенниковими прислівниками, використовується для підсилення, уточнення їхнього змісту або зосередження уваги на дальшому повідомленні. «Ось тут халепа. Тут вирвався якийсь бурлака-волоцюга» (Леся Українка).  «А я у гай ходила по квітку ось яку» (П. Тичина). Однак замість сполучень цієї частки із займенниками такий (така, таке, такі), той, цей і прислівниками сюди, так, там, тепер, тоді, туди, тут у сучасній мові ширше вживаються розмовні слова з підсилювальним значенням: отакий, отой, оцей, осюди, отак, отам, отепер, отоді, отут. «Чи коли й був отакий наїзд у Щербанівці, як під оцей ярмарок» (А. Головко).  «А чого він осюди їде, отой князь» (Г. Хоткевич). «— Де мама? — Сидить отам і плаче» (В. Шевчук).

Скорочуймо й коротку частку. Кожна мова у своєму розвитку прагне до лаконічності, зокрема її публіцистичний стиль: компромат, теракт, неодноразово попереджали — не раз попереджали. Аналогічно нема потреби надуживати в друкованих текстах дуже модну сьогодні частку адже. Частки ж або же виконують ту саму роль, що й адже. «Адже справа не в тім, що…» — «Справа ж не в тім, що…»; «Бережись, адже ти граєш з вогнем» — «Бережись, ти ж граєш з вогнем». З міркувань стилю можна й вжити форми бо, бо ж, таж. Тому не слід у короткому тексті раз у раз вживати адже.

   Чуттєво-емоційний пан

   Коротка довідка. Вигук – це незмінювана особлива частина мови, слова якої безпосередньо виражають почуття, емоції та волевиявлення мовця, не називаючи їх. «Ах [емоція — захоплення], там будуть гори, високі і прехороші гори!» (М. Коцюбинський). «Гей [волевиявлення — спонукання до дії], удармо в струни, браття» (М. Рильський).

   Вигуки не бувають членами речення, вони не мають лексичного значення і не змінюються. В них не виділяються ні префікси, ні суфікси. Вигукам властиві особливі інтонація і експресивна забарвленість, в усному мовленні вони можуть супроводжуватися жестами і мімікою.

(•̪●)  Види вигуків: 1) емоційні вигукиа, о, де там, тьху, гай-гай, ого, еге, жах, лишенько, на́ тобі, ой, ай, ох, бррр.   А, як я міг забути!   О, подивись, як тут цікаво! А він мені все ой та ой;  2) спонукальні вигуки (вигуки волевиявлення)гей, гов, алло́, ану́, го́ді, геть, ну, киш, гу́лі-гу́лі, фас, киць-киць, ціп-ціп, марш, цить. Киць- киць, моя кішечка. Гей, всі до мене!;  3) вигуки мовного етикетудобрий день, привіт, бувай, вибачте, Христос Воскрес!, прошу, хай йому грець. Сюди можуть також входити і цілі сполуки слів (добридень, будьте ласкаві! дякую! ласкаво просимо! добраніч! будь ласка! на все добре!);  4) звуконаслідувальні словаха-ха-ха, хр-р-р, гав, му-у, цвірінь, бе-е, дзень, кап-капХа-ха-ха! — зареготав Миколка. «Кап-кап» — почулося за вікном.

(•̪●) Пунктуаційне оформлення вигуків у реченнях: 1) Вигуки в реченні відокремлюються комами: «Ах, як всього багато: неба, сонця, веселої зелені» (М. Коцюбинський);   2) Коли вигук, що стоїть на початку речення, вимовляється з посиленою інтонацією, то після нього ставиться знак оклику: «Прощавайте! Ждіте волі! Гей! на коні! Всі у путь!» (П. Тичина);  3)  Якщо вигук, який стоїть у середині речення, вимовляється з піднесенням, після нього ставимо знак оклику, а наступне слово пишемо з малої букви: «Всі, у кого серце вірне! Сонцю нашої весни, Сійте зерно — гей! — добірне В нерозмежені лани!» (М. Рильський);  4)  Не виділяються розділовими знаками вигуки на початку речення, якщо вони стоять перед особовим займенником, після якого йде звертання: «Гей ви, юначе, підтягніться, треба йти швидше»;  5) Вигуки о, ой, що стоять перед звертанням і тісно з ними пов’язані інтонацією, виступають у ролі часток і комою не виділяються: «О пісне блаженна! О пісне крилата, Лети над землею, дзвени і зови…» (М. Чернявський);  6) Вигуки о, ой можуть не виділятися комою в реченнях, що мають пісенний характер: «Ой не світи, місяченьку, Не світи нікому…»;  7) Знак оклику ставиться й після вигуків, що виступають еквівалентами окличних речень: «Гай! Гай! Анхізонька видати…» (І. Котляревський).