Твориться слово

Відроджувані синоніми: вертикальний – прямовисний; вокзал, вокзальний – двіре́ць, двірце́вий; горизонтальний – позе́мний; дифтонг – двозву́к; екватор – рівноде́нник;   елемент – пе́рвень (р. відм. пе́рвня); інфінітив –  дієйме́нник; карта – ма́па (геогр.); клімат – підсо́ння; крапка з комою – сере́дник (розділовий знак); майстерня – робітня; меридіан – півде́нник;  петит (друкарський термін) – дрібень; полюс – бігу́н;  префікс – при́росток; суфікс – на́росток; термін (строк) – речене́ць (р. відм. реченця́);  фотокартка – світли́на.

Відносні прикметники від іменників іншомовного походження. Від іменників іншомовного походження численна група українських відносних прикметників утворюється за допомогою компонентів –ій, -н(ий): Біблія – біблійний (рідше біблійський); емоціяемоційний; конструкціяконструкційний (не плутати з якісним прикметником конструктивний); міліціямілі­ційний; поліціяполіційний; релігіярелігій­ний; тенденціятенденційний.

З назвами народів пов’язані деякі бота­нічні назви. Приміром, найменування рослини гречка походить від грек. До цього самого етноніма зводиться російська ботанічна назва грецкий орех, яку сліпо копіюють українською, пишучи грецький горіх. Слово грецький, поза всяким сумнівом, дуже поширене в українській мові, але воно є відповідником російського греческий: греческий народ, греческий язык, греческая культура грецький народ, грецька мова, грецька культура.

 Що ж до ботанічного терміна, то російському грецкий орех у нашій мові відповідає волоський горіх. Український термін пов’язаний зі словом волохи, вживаним як загальна назва середньовічного насе­лення Придунав’я й Трансильванії.

Військова термінологія також потребує вдосконалення. Єдине, що безсумнівне: в українському війську має бути звертання пане / панове, як було в перші роки незалежності. Потім комуністи у Верховній Раді повернули радянське товариш. Тепер навіть до Президента командувач параду звертається не пане, а товаришу. Згідно зі Стройовим статутом ЗСУ, в українській армії від 2004 року прийнято лише звертання товариш. А стройовий (статут) можна було б замінити на шереговий (від слова шерег – синонім шеренги). Ніби не для нас і не про нас дуже гарна пісня «Пане полковнику, мій синьоокий».

Воріженьки. Що означає це слово у тексті Гімну України. Останнім часом з’явилося багато охочих “удосконалити” текст державного Гімну України. Одні вважають, що текст застарів, інших дивує, що там ідеться не про ворогів, а про воріженьків. Тобто, дивує, що слово з негативним забарвленням ужите з пестливим суфіксом. Когось непокоїть, чому вірш Павла Чубинського опинився на найвищому щаблі символічних сходів нашої держави.

“Ще не вмерла України і слава, і воля” – справді загальноукраїнський національний гімн, бо його слова написав наддніпрянець Павло Чубинський, а музику – галичанин Михайло Вербицький. Написали ще тоді, коли наша країна була поділена кордонами чужих держав. З цим гімном українці багатьох поколінь сиділи по в’язницях, каралися на каторгах, воювали і вмирали за волю батьківщини. Недаремно всі загарбники нашої землі ненавиділи той гімн і всіляко намагалися принизити його. У незалежній Україні “Ще не вмерла…”, блакитно-жовтий прапор і тризуб стали державними символами.

Критикам слів нашого гімну можна порадити звернутися до подібних творів інших народів. Гімн Греції, текст якого Діонісій Соломос написав у першій третині 19-го століття під час боротьби грецького народу за визволення з турецького ярма, починається так: “Впізнаю тебе, волю, з удару твого грізного меча. Впізнаю тебе з погляду, яким ти силоміць краєш землю”. А в національному гімні Франції “Марсельєзі”, автор, якого військовий інженер Руже де Ліль написав його 1792 року, є такі слова: “Кривавий прапор піднято! Крокуймо, щоб нечиста кров королів та інших тиранів заповнила наші борозни”. “Мазурка” Домбровського, що стала національним гімном Польщі, починається так: “Польща ще не загинула, коли живемо ми…” Цей вірш Юзеф Вибицький написав 1797 року, коли патріотично налаштовані діячі польської еміграції на чолі з генералом Домбровським почали формувати на півночі Італії військові загони, щоб боротися за визволення Польщі.

Що ж ми маємо тепер? Польща впевнено повернулася до Європи і співає свій гімн на рідній землі, а не в поході з Італії. Греція вже понад півтора століття вільна, хоч і втратила багато своїх земель і найбільшу перлину Візантійської доби – Константинополь. Франція давно позбулася екстремізму революцій 18-19 століть. З погляду сучасних реалій багато що в текстах гімнів цих та інших країн застаріло, якщо підходити формально.

Але в тому й річ, що національні символи не старіють. Вони постають у певні моменти історії кожного народу і залишаються з ним назавжди. Проблеми з гімном в багатьох українців викликані тим, що їх виховали з принципами марксистського бачення історії і твердженням про те, що усе давнє – погане, а усе нове – прогресивне і позитивне. Здається, це називається словом нігілізм.

Повертаючись до тексту нашого Гімну, зауважимо, що в українській мові  зменшувальні суфікси (поміж них і  –еньк) переважно надають словам пестливого чи зменшувального забарвлення. Приклади: “З перших літ дитину мати за рученьку водить” (П. Грабовський), “Ти ж не лякайся, що ніженьки босії вмочиш в холодну росу” (М. Старицький), “По садочку ходжу, кониченька воджу” (народна пісня).

Натомість у слові  воріженьки, і не лише у тексті національного Гімну України, цей суфікс надає слову іронічного, зневажливого забарвлення

Не співає чорнобрива, 

Кляне свою долю,

А тим часом вороженьки

Чинять свою волю.                       (Тарас Шевченко)

Кинь плуг, козаче, 

Бери ніж 

Та, де здибаєш вороженька

Там і ріж.                                         (А. Свидницький)

Тож даймо спокій словам, що їх у певну мить історії написав Павло Чубинський, і пам’ятаймо, що Національний гімн не удосконалюють.

  Вставні слова і вирази. Українська мова має велику кількість вставних слів і навіть речень, виразистих, містких прислівників тощо. Втім, в активному обігу журналістів уся ця щедрота, зауважує член-кореспондент НАН України Віталій Дончик, використовується лише якоюсь мізерною часткою.

Прикметно, що тільки-но хтось із мовців вдається до ширшого й різноманітнішого лексикону, це відразу приємно відчувається. Паралельно ж бо існують:  наприкладприміром, до прикладу (підкреслено рідше вживаних); мабуть, очевидноочевидячки; звичайнозазвичай; безумовнопоза сумнівом; напевнепевне; нарешті, зрештоюврешті-решт; по сутівласне, властиво; на мою думкуна мою гадку; правду (відверто, щиро) кажучиправду сказати.

А такі слова, як либонь (мабуть), далебі (справді, правду кажучи), годі запам’ятати й деякі інші взагалі можуть перейти до розряду застарілих.

Маємо, однак, і протилежний приклад. Діалектний прислівник наразі (зараз) ожив у мові, тепер його не зрідка вживають, хоча й не завжди до місця, але сам факт такої «реанімації» слова втішає.

Рідше звучать впродовж року, ніж протягом року (трапляється і взагалі помилкове на протязі року); відтоді, ніж з того часу, з тих пір; оскільки, ніж так як, тому що; з огляду на, ніж через те.

Часто трапляється в тому числі, хоч цей канцеляризм у багатьох випадках успішно замінюється лексемою зокрема (є ще й зосібна). Майже незрушно лежить семантично багатий, різновідтінковий шар слів на аби- (абихто, абикуди, абичий, абищиця, хіба що не забуваємо абияк), ані- (анітелень, анітрохи, аніскільки, анічогісінько), казна- (казна-де, казна-звідки, казна-хто, казна-коли).

Примітка від редактора сайту www.rmc-ltl.info  Анітеле́нь – це варіант незмінного присудкового слова нітелень, що уживаний для підсилення. Означає «ні слова, ні звука». «І всі уряд поставали, Ніби без’язикі – Анітелень» (Тарас Шевченко); «Тільки перед татарами – анітелень про те, що Настя його наречена» (З. Тулуб).

Дієслово двигати вийшло з ужитку в сучасній українські літературній мові. Замість нього маємо рухати, рушити, совати, сунути, пересувати, переставляти. Від двигати залишився технічний термін двигун, але в переносному значенні – рушій. Настав час уживати рушій і в прямому значенні.

Двостулкові, а не завісові  двері. Не точним є вираз завісові двері на позначення російського словосполучення «распашные двери», бо завіси (російською мовою – «петли») мають усі двері, а «распашная дверь»  українською мовою – двостулкові або двійчасті  двері.

Діалектизми. Як ставитися до них? Діалектизми збагачують мову, багато з них давно ввійшли в літературну мову, наприклад, слова навзаємперепрошую. Слово лайба – це великий човен із двома щоглами й косими вітрилами, а макоцвітний – прекрасний епітет, який не тільки не засмічує мови, а навпаки – надає їй особливого шарму.

Примітка від редактора сайту www.rmc-ltl.info   У різних місцевостях України в повсякденному спілкуванні звичними стали слова, зміст яких є незрозумілим для людей, що прибули з інших регіонів. Навіть російською мовою по-різному називають елемент дорожнього покриття: бордюр – в Одесі та Харкові;  поребрик – на Донеччині; бровка – у Києві. Місцевою «класикою» Харківщини і Донбасу  стало слово тремпель – плечики для одягу, яке закріпилося у тутешньому лексиконі ще з XIX ст., коли  тодішній власник фабрики, якийсь пан Тремпель,  придумав маркетинговий хід: продавати одяг  на плечиках, на яких був фірмовий знак з однойменною назвою компанії. Слово порожняк на Донбасі – це не порожні вагони на залізничних коліях. У побутовому спілкуванні воно, як правило, вживається у значенні «дурниці».  До підвищення його популярності долучився … Віктор Янукович, який свого часу заявив: “Донбасс порожняк не гонит!”.

Так сталося, що на Сході України на велосипед чомусь кажуть лайба, є навіть велосипедна спільнота «Лайба». Залишимо дослідникам вивчати, які асоціації спричинилися до цієї метафоризації: дві щогли – два колеса як два вітрила. Педалей у велосипеді теж двоє, як і ручок на кермі , чи щось інше.

  Чи виступає в множині іменник «жах»? Є слова, що їх здавна повелося вживати тільки в однині. До них належать переважно ті, які позначають людські емоції: любов, кохання, тугу, смуток, сум тощо. Виняток становить хіба що іменник страх: “Не нагадуй про страхи – поминули вони” ( Марко Вовчок).

Слово жах означає “надзвичайний страх”: “Тоді латинців жах напав” (І. Котляревський). А страхіття передає зміст “чудовисько, потвора, яка наганяє страх на людей”. Нерідко воно є синонімом іменника жах, який у множині не виступає. Тому відповідно до російського звороту «ужасы войны» треба писати страхіття війни, а не жахи війни (так кажуть ті, хто не в ладах з українською мовою).

  Замість активних дієприкметників теперішнього часу. Недовчені мовці, що переважно послуговуються російською мовою, зокрема поширеними у ній активними дієприкметниками теперішнього часу, створюють  незграбні кальки, що закінчуються на –чий, бо так стає ближче до російських дієприкметникових конструкцій.  Навіщо ж калічити українську мову, морфологічною особливістю якої є наявність великого числа прикметників: господствующий – панівний; жизнеутверждающий – життєствердний;  нержавеющий – нержавний;  окружающий – навколишній; разрушающий – руйнівний; страдающий – стражденний; чарующий – чарівний. Або відповідних іменників: вступающий – вступник; заведующий – завідувач;  командующий – командувач;  млекопитающие – ссавці; отдыхающий  – відпочивальник; пресмыкающиеся – плазуни тощо.

Запобігати кому, а не чого. Запобігати в значенні «заздалегідь відвертати щось неприємне, небажане» вимагає після себе давального відмінка чому? Запобігати аваріям, війнам, втратам, помилкам, руйнуванню, лихові.

Неправильно після дієслова запобігати ставити питання чого? Хоча як виняток використовують фразеологічне словосполучення запобігати ласки, що означає «шукати, домагатися чиєїсь прихильності».

У розумінні «догоджати комусь, підлещуватися до когось» це дієслово вживають також у поєднанні з прийменником перед та іменником або займенником – запобігати перед ким. «Перед ним запобігали».

Запорізький, а не  запорозький [козак]. У закритих складах українських слів перехід о, е в і  розпочався в Х ст. і завершився в XIII ст. Тож на час заснування Січі за Дніпровими порогами в першій половині XVI ст. “ікання” вже стало нормою живого українського мовлення. І в народній пісні чуємо: “Попереду Дорошенко, веде своє військо, військо запорізьке, хорошенько”.

Слово козак і в нашу, і в російську мову запозичене з тюркських мов. У турецькій і кримськотатарській мовах kazak – вільна людина, незалежна людина, шукач пригод, блукач. Російське казак ближче до оригіналу, а в українському козак, як і в деяких інших чужих словах, ненаголошений голосний а перейшов в о. Порівняймо: оренда від латинського arendo.

Про вислів знівелювати рішення. Дієслово нівелювати походить від німецького слова nivellieren – вирівнювати земну поверхню, переносно – стирати індивідуальні відмінності. Отже знівелювати рішення означає звести його нанівець.

Золоте  (а не золоті) колосся. Збірні іменники типу колосся, коріння, насіння мають тільки форму однини: золоте колосся; яке коріння, таке й насіння. У розмовному мов­ленні інколи вживають неправильних форм: золоті колосся, спільні коріння, кучеряві волосся.

З призабутої спадщини. Малоосвічені, не обізнані з українською класикою, але гарячі голови  беруться гнівно виступати проти слів, що їх нібито «ніколи не було в українській мові» і вони «невідомо звідки взялися: свічадо (дзеркало); нуртувати (клекотати, ви­рувати, пульсувати); свя­тобливий (сповнений великої пошани, російський відповідник  благоговейный); справіку (споконвіку); віншувати (вітати, поздоровляти); обжинкові свята (обжинки) – свята на честь закін­чення жнив); далебі (справді, правду кажучи, їй-богу).

«Хіба оті дорослі не знають, що книга – це дитяча мрія? І святобливо несуть книжку дитячі руки» (Ю. Яновський); «Донна Анна перебирає у скриньці коштовні прикраси і приміряє їх до себе, дивлячись у свічадо» (Леся Українка); «Я, далебі, в тім не виною, Що так роз’їхався з тобою» (І. Котляревський); «А в містечку всі вони мали справіку свої ґрунти та левади» (І. Нечуй-Левицький); «Сидить над берегом рибалонька, пильнує, чи пливе стиха поплавок. Чи в вирві крутиться чи в нуртині нуртує» (П. Куліш).

  Кава, а не кофеКава  – здавна вживане в українській мові слово, а  кофе  активізувалося в часи зближення мов у колишньому Радянському Союзі. Це запозичення з російської. «Кава» і «кофе» мають спільне джерело походження, але «кава» стоїть ближче до оригіналу – через турецьке «kahvе», пов’язане з арабським «kahva», утвореним від назви місцевості Kaffa в Ефіопії, де вирощували цю рослину. По-друге, воно має чимале словотвірне гніздо:  кавник – посудина на каву; кавниця або кавничка – млинок для кави; кавовий – кавовий лікер, кавове дерево; кавувати – пити каву. По-третє, слово кава має такі значення: тропічна рослина, з насіння якої виготовляють запашний напій; насіння цієї рослини; поживний напій. По-четверте, саме цьому слову віддавали й віддають перевагу класики українського письменства. «Кава запарувала в малих філіжанках у руках у гостей» (М. Коцюбинський). «Ранком варилася кава, співала дудка горніста» (Ю. Яновський). Отже, не  кофе, а  кава.

Кахлі, меблі, а не кахель, мебля. Категорія числа відтворює протиставлення одиничності й множинності. Більшість іменників має форму однини й множини: брат – брати́, краєвид – краєвиди, жінка – жінки, річка – річки, диво – дива, море – моря, ім’я – імена.

Вживаються тільки в однині іменники, здебільшого абстрактні та збірні: гідність, радість, сум, забуття, відродження, коріння, листя, насіння; також власні назви: Луганськ, Свалява, Дніпро.

Ще одна група іменників існує лише в множині: ворота, двері, ножиці (інколи використовуване в помилко­вому варіанті ножниці), терези (саме цей наголос літературний, а не терези), входини (ще вхідчини, рідше новосілля), обжинки, роковини, сутінки; назви з рослинного й тваринного світу: братки, грицики, бобові, колоскові, лілійні, цитрусові, хребетні, чотириногі.

Бувають випадки, що множинний іменник виступає синонімом до іменника, який має лише форму однини. Скажімо, слово молодість без стилістичного навантаження використовується в однині.  Молодощі є не формою мно­жини від молодість, а його морфологічним синонімом: «Пом’янімо дні наших веселих молодощів!» (І. Нечуй-Левицький); «Збігають мої молодощі марно» (А. Кримський).

Часом можна почути: «Купили нову мебель»; «У знайомих розкішна мебля»; «Кахель харківський»Слова мебель, мебіль, мебля є застарілими; основною лексемою на позначення начиння приміщень є меблі, що вживається в прямому і в переносному значенні. Найуживаніші похідні від слова меблі: мебляр, меблярка, меблювання, меблевий, мебльований, меб­лювати.

Як назву керамічних плиток для личкування стін та інших частин будівель використовуємо множинний іменник кахлі. Словом кахель (чо­ловічого роду, р. відм. кахля) та кахля (жіночого роду) позначають одну таку плитку. Похідні від кахлів: кахляр, кахлярка, кахлярство, кахлевий, кахляний, кахлярський.

Крутильнийзакрутовий, а не крутний момент. Згідно з Англійсько-українсько-англійським словником наукової мови (Вінниця, 2010, т. 1, ст. 1229), англійське torque має два українські відповідники: крутильний момент, що спричиняє крутіння, і закрутовий момент, що виникає внаслідок крутіння.

Поширений, але не точний  технічний термін крутний момент є перекладом російського словосполучення крутящий момент. Є ще одна незграбна калька  обертовий момент (російською мовою – вращательный момент).

Ліньки, а не ледаче. Ледачий має велике словотвірне гніздо: ледар, ледарство, ледачкуватий, ледащо й подібне. Але прислівника ледаче немає. Тож у реченні мені ледаче робити потрібно замість ледаче казати ліньки. Цей прислівник належить до гнізда: лінивий, лінивство, лінощі тощо.

Луганець, а не луганчанин. Звуковий комплекс «чан» уживаємо тоді, коли звук ч, що стоїть перед суфіксом ан, належить не до суфікса, а до кореня. Донецьк донеччани; Вінницявінничани. Тут відбувається чергування цьк, ц з подовженим чч чи не подовженим ч. Крім ч, перед суфіксом ан може стояти і звук «й»: Львівльвів’яни; Харківхарків’яни. У топонімах Луганськ, Полтава до кореня приєднується суфікс ець: луганець, полтавець. Луганчанин, полтавчанин суперечать законам українського словотвору, тому їх потрібно уникати. 

Магніт чи магнет. Закономірним мусить бути магнет, бо маємо магнетизм, магнетизація. Укладачі “Українсько-англійського словника наукової мови”, ч. ІІ, Вінниця, 2010, ст. 624, усунули цю розбіжність і подали тільки магнет. Це поки що не затверджено офіційним правописом, тому використовуємо широко вживані слова: магніт, магнітний тощо.

Максі …міні …міді … Максі… – перша частина складних слів, що відповідає поняттю «дуже довгий»; пишеться через дефіс: максі-мода, максі-серія. Але як невідмінюваний прикметник вживається окремо. Сукня максі, пальто максі. Міні… – перша частина складних слів зі значенням «дуже короткий» (протилежне максі). Пишеться через дефіс: міні-мода, міні-рояль. Міді… – перший компонент складних слів, що відповідає поняттю «середній у довжину»: міді-сукня. Можна також сказати: сукня міні, сукня міді

Малинаполуниці; ожинасуниці; смородинапорічки. Називаючи різні ягоди, мовці нерідко плутають однину з множиною. Часто чуємо: «варення з полуниці», «назбирали цілий кошик суниці», «привезли черніки з Волині». Утво­рення черніка, клубніка, брусніка є невмотивованими росіянізмами, що засмічують нашу мову Питомі назви цих ягід: чорниці, полуниці, брусниці.

У деревних рослин маємо чітке розрізнення – коли йдеться про саму рослину, вживаємо однини: абрикоса, вишня, груша, слива, черешня; щодо плодів застосовуємо множину: абрикоси, вишні, груші, сливи, черешні (тут є навіть випадки розрізнення на слово­творчому рівні: яблуня – яблука).

Стосовно рослин кущових такої чіткості немає. Якщо нікому не спаде на думку сказати повидло з яблука чи варення з вишні (замість правильних висловів повидло з яблук та варення з вишень), то багато хто без жодних застережень може говорити про варення з полуниці, компот із чорниці. Іменники, що мають у своєму складі суфікс -иц-, уживані в множині. Тож правильно казати й писати варення з полуниць; кошик суниць (чорниць, брусниць).

В однині слід уживати (як назви рослин, так і назви ягід) іменники з суфіксом -ин(а): малина, ожина, калина, смородина, жу­равлина (російською мовою – клюква), шипшина, лохина (по-російському –   голубика). Отже, треба казати зарості малини, калини, ожини… і варення з малини, кисіль із калини, вареники з ожиною. В однині вживаємо також назви ягід, що закінчу­ються на приголосний: аґрус (рос. крыжовник), глід (рос. боярышник). Похідні від них аґрусовий, аґрусівка (наливка з аґрусу), глодовий (напій).

Материзна і ріднизна.  У посібниках з питань культури української мови наголошується: обидва іменники використовуються як синоніми, пов’язані з поняттям «рідна земля, Батьківщина, рідна мова, звичаї, національна культура». Лексему материзна зафіксовано у Словнику української мови з одним тільки значенням «спадщина, що залишилася від матері». Саме цей зміст розкривається в прикладах – ілюстраціях з нашої класичної літератури. «На такій батьківщині… з такою материзною можна було й добре на світі прожити, та, на жаль, обрали опікуном до сироти дядька Кузьму» (Л. Яновська).

Очевидно, за моделлю лексеми материзна утворено й іменник ріднизна, якого не знайдемо в словниках. Але його семантичне наповнення і стилістичне забарвлення виокремлюються в ряду синонімічних висловів, допомагають виразніше передати відчуття рідної землі. «Не належала (Євпраксія) до невиразного племені втікачів з невизначеністю їхніх мандрів. Знала, куди втікати. Додому! До ріднизни!» (П. Загребельний), «І в повісті естонця Траата «Танець навколо парового котла» людину теж не залишає відчуття зв’язку з ріднизною» (В. Фащенко).

Отже, в слові материзна розвинулося нове значення, спільне з синонімічним ріднизна. Обидва іменники мають прозору форму, тобто легко пов’язуються з поняттям «рідна земля, вітчизна».

  Чи має множину іменник мета? У всіх стилях літературної мови, крім художнього, він виступає тільки в однині. У поезії ж трапляється й множинна форма: «У золотому сяйві мет ми йдем напружено вперед» (В. Сосюра). Якщо ж треба передати поняття множинності, користуються синонімом слова метаціль, що може виступати в множині як з конкретним значенням:  «Гармати стріляли по ворожих цілях», так й з абстрактним: «Єдність цілей і прагнень».

  Міць, родовий відмінок – моці, а не міці.  Від слова міць утворено міцний, міцність, міцнити, міцніти, зміцнювати. Під впливом форм із закритим складом з’явилася тенденція вживати «і» й у складі від­критому: «Такі дії призводять до підриву економічної міці держави». Це груба помилка. Треба писати й ви­мовляти міць, міццю, але моці (як ніч, ніччю, але ночі).

Підшкіркова частина фруктів та ягід зветься м’якоть або м’якуш. У цьому значенні використовується також діалектне слово гамуз, яке, крім того, означає залишки листя капусти або буряків на городі і вживане у вислові гамузом – гуртом, разом.

Чи можна користуватися словом найостанніший? Така форма можлива, хоча найвищий ступінь утворюється від якісних прикметників, а це – відносний.

Напівсили, а не напів-сили і не напів сили. Прислівник не фіксують українські правописи, однак ця лексема є дуже поширеною. Тож подавати її треба як одне слово – напівсили.

Неологізми  це нові слова, що виникають в мові (від гр. neos – новий і logos – слово). Неологізми з’являються в мові тоді, коли виникають нові предмети, поняття, нові уявлення про світ. З часом неологізми стають загальновживаними (телевізор, комп’ютер) або переходять до розряду історизмів (перебудова, соціалізм).

  [Неологізми – 2]. Очільник, відтермінувати, меседж. Українська мова, як і кожна інша мова, розвивається. Весь час з’являються нові слова для понять, які ще не мають назв, або ці нові слова розширюють синонімічні гнізда. Словники не виходять щодня, тому не встигають фіксувати всіх нових слів. Слово  очільник  утворено від дієслова  очолювати, тобто, керувати, бути на чолі. Воно не суперечить законам українського словотвору і згодом з’явиться в словниках. Те саме можна сказати і про  відтермінувати. Маємо синоніми  термін і  строк. Від  строк утворено  відстрочувати. Воно є в словниках. А тепер з’явилося й  відтерміновувати, тобто, перенести виконання на пізніший термін. А ось без слова  меседж українська мова може цілком обійтися. По-нашому це буде послання

[Неологізми – 3].  Поширеним новотвором стало слово автівка. Можна казати авто (множина – авта). Їхати автом, але можна й автівкою.

Настав час активно використовувати слово іноміський замість розповсюдженої лексеми іногородній. Ця пропозиція видається цілком слушною хоча б тому, що назва великого населеного пункту – місто, а слово город у цьому значенні вже є застарілим. Крім цього, іногородній може бути сприйняте як “той, що прийшов з іншого горо́ду”.

[Неологізми – 4]. Місто і містяни (замість городя́ни). В українській літературній мові для позначен­ня великого населеного пункту, адміністративного, про­мислового, торговельного й культурного центру вжива­ється слово місто. А мешканець цього населеного пункту чомусь зветься городянин (від застарілого го́род). Пояснити це можна тим, що похідне від місто слово міщанин використо­вується як назва людини з обмеженими інтересами та вузьким світоглядом. Тому через нормативну несумірність назви на­селеного пункту (місто – активне слово літературної мови) та його мешканців як городян частіше кажуть меш­канець міста. Українська мова вже давно витворила ще одну лексему, яка цілком спроможна заступити застаріле городянин та двокомпонентний вислів мешканець міста. Це зафіксоване «Словником української мови» (т. 4, с. 751) містяни́н. Тож є цілковита рація запровадити слово містяни́н до активного літературного вжитку й заповнити прогалину в словотворчому гнізді: місто, містянин, міський, передмістя й подібне.

[Неологізми – 5].  Чимало років тому Інститут філософії Національної академії наук України запропонував російський термін нравственный, що відсутній в українській мові, перекладати як моральнісний, а не моральний, бо останнє – це переклад відповідного російського слова моральный. Тим не менше слово моральний є дуже поширеним. А з пропозицією Інституту можна погодитися.

У телерадіопередачах увесь час звучить слово ведучий. Це калька з російської та один з тих активних дієприкметників теперішнього часу, які не властиві сучасній українській мові. Один із харківських мовознавців порадив вживати в цьому значенні відник – той, що веде програму. Воно дещо незвичне, але до нього можна звикнути.

[Неологізми – 6]. Дивно,  але навіть до окремих словників україн­ської мови не потрапили поширені у мовній практиці слова: етноцид – політика, що спрямована на духовне й фізичне знищення якоїсь нації (від гр. етнос «нація» та лат. caedо «вбиваю», пор. геноцид, гербіцид і под.), оберіг – річ, що має чудодійну силу й приносить щастя, оберігає від небезпек; талісман.

[Неологізми – 7]. «Побачимося!», але не «Почуємося!», як полюбляють говорити  диктори радіо і телебачення. Цей непотрібний і невмотивований неологізм, яким закінчують окремі передачі, з’явився за зразком нормального слова  побачимося. Бачитися означає зустрічатися, бачити одне одного. „Бачимося мало не щодня” (М. Коцюбинський).

А чутися має такі значення: 1)  сприйматися на слух: «Десь здалека ледве чувся гомін» (О. Досвітній); 2)  відчуватися: «Вже чулося сонце за схилами гір» (Л. Первомайський); почувати себе якимсь«Устино, чи ти не чуєшся, що ти вже вільна душа?» (М. Вовчок).

Отже, на відміну від бачитися,  слово чутися не позначає взаємоперехідної дії. Тож «почуємося» в такому значенні винахід, м’яко кажучи, не дуже мудрий. Замість нього ліпше вживати: на все добре, бувайте здорові, до зустрічі тощо.

[Неологізми – 8]. Тітушки. Про прізвища, що стають загальними поняттями. Новітнє слово  тітушки  як  загальна назва найманців для охорони чи провокацій під час політичних акцій або рейдерських захоплень походить від прізвища 20-річного Вадима Тітушка на прізвисько Румин із міста Біла Церква, одного з молодиків, яких влада Януковича використовувала для провокацій та бійок, зокрема, для побиття журналістів під час акції опозиції «Вставай, Україно!» в Києві.

Примітка від редактора сайту www.rmc-ltl.info  Власні імена, що стали загальними, називають епонімами  –  з грецької  “той, що дав ім’я”. Епонім  бере свою назву від імені людини, яка вперше виявила якусь рису, проявила чи описала той чи ­інший предмет, явище або поняття. Український правопис радить писати їх із малої літери: донжуан, ловелас, ментор, меценат, робінзон, браунінг, ­галіфе, дизель, макінтош, рентген. Так і з  «тітушками»  – їх пишуть уже з малої букви, але поки що в лапках.

Епоніми на позначення людей часто мають негативний відтінок. Появу  слова  хулігана  Оксфордський словник датує кінцем ХIХ ст. У той час у передмісті Лондона нібито жила ірландська сімейка бешкетників на прізвище Hooligan. За іншою версією, прославився один носій цього прізвища – Патрик Хуліґен, що мав славу злодія та викидайла. Коли всіх розбишак стали називати  хуліганами, невідомо. У друку слово вперше з’явилося у звітах поліції 1894 року, де йшлося про банди молоді «Хлопці Хуліґани» в лондонському районі Ламбет. А 22 серпня 1898-го газета Daily Graphic уже нарікала, що Південний Лондон накрила  лавина жорстокості під назвою «хуліганство».

У наш час стало звичним називати словом папараці  нав’язливого фотографа, який полює за викривальними знімками знаменитостей. Вперше цей термін з’явився після 1960 року, коли на екрани вийшов фільм Федеріко Фелліні «Солодке ­життя». Приятелем головного героя там був набридливий фотограф Папараццо – «надокучливий комар». Так у школі, де навчався Фелліні, дражнили хлопця, який дуже швидко розмовляв. ­Словом «папарацо» італійці стали називати влізливих фотоко­респондентів. У міжнародний обіг воно пішло у формі множини – «папараці». Від прізвища сера Роберта Ловеласа, красеня-­аристократа – персонажу роману Семюела Річардсона «Кларисса» (1748 р.), який спокушає 16-річну головну ­героїню, походить ще одне, широко вживане слово з негативним значенням – ловелас, що є сино­німом іншого епоніма донжуан. Так звався леген­дарний беззаконник і розпусник XIV ст. Дон Жуан. Він описаний у понад сотні художніх творів, зокрема в драмі Лесі Українки «Камінний господар». Цей любитель жінок безкарно виходив з ризикованих любовних пригод. Альфонс – так називають чоловіка-паразита, що живе за рахунок жінки. Назва поширилася після виходу книжки Александра Дюма-сина 1873 року. У ній головний герой одружується з напівграмотною старшою за віком удовою.

Мало хто знає, що слово  новела   – крім відомого значення «невеликий художній твір», має ще інше – «новий закон, яким до чинного законодавства вносять зміни чи доповнення». Тож й у Верховній Раді можуть підстави використовувати це слово як юридичний термін.

Оазаоазис. У грецькій мові з її двома літературними традиціями багато слів існує в двох формах: krise, krisis; oase, oasis; these, thesis. Російська мова віддає перевагу утворенням на -ис (кризис, оазис, тезис), а в українській краще прищепилися варіанти з : криза, кризовий, теза, тезовий. Щодо слів оаза й оазис, то у літературі більш уживаним є перше слово.  У пресі використовують обидва слова. Але з огляду на поширенішу в нашій мові модель (криза, теза) слово оаза має стати основним у всіх функ­ціональних стилях.

Ожилий, а не оживший. Подібно до дієприслівників минулого часу, що утворюються за допомогою суфіксів -ши, -вши, мовці частенько конструюють і неправильні дієприкметники: від ожившиоживший; від озвірівшиозвірівший; від посивівшипосивівший. Оскільки дієприкметникових форм з у нашій мові немає, потрібно користуватися питомими українськими ожилий, озвірілий, посивілий та ін. Хоч як намагалися нав’язати нам у часи Радянського Союзу слова перемігший (заради сполучення перемігший соціалізм) та допомігший (мабуть, за компанію), вони так і залишилися чужинцями в мовленні.

  Чи українськими є слова печаль та хороший, хорошо,  які часто вживають в українськомовній творчості, і чи є ліпші їхні відповідники? Слово печаль уживане далеко рідше, ніж його синоніми смуток, сум, туга, журба, зажура тощо. Замість печаль у фразеологізмах використовуємо інші слова. Порівняймо: это не моя печаль – це не мій клопітне было печали – не мала баба клопоту; лицар сумного образу, а не печального образу. Слово хороший є у всіх словниках української мови, але краще використовувати добрий, гарний, файний, красний, ловкий.

Пилосос, (інші назви – пилосмок, порохотяг), але дієслово поки що одне – пилососити.

Підковдра, а не підодіяльник. Тепле ватяне, вовняне чи пухове вкривало зветься в нас ковдра, а легка покривка на неї чомусь  – підодіяльник. Позаяк у сучасній українській літературній мові одіяло не вжива­ється, то покривку на ковдру краще називати підковдра. Пре­фіксальні (без суфіксів) утворення досить характерні для нашої мови: майстер підмайстер, основа підоснова тощо.

Повновагі  прислівники. У засобах масової інформації майже не вживають прислівників, які іноді конденсують у собі цілі речення: намарно, навдивовижу, мерщій, навмання, спересердя, знетями, небавом, навідліг, впроглиб, смеркома, всуціль, живосилом, ницьма, наздогад, допевне, достоту, доконче, притьма, геть-чисто, долілиць, крадькома, навперейми, наосліп.

Маловживаними залишаються й простіші прислівники: вдосталь, вкрай, навзаєм, обіруч, нашвидкуруч, надмір, відмалку, замолоду, несамохіть, силоміць, оповесні, до вподоби, до снаги, віч-на-віч, на вагу.

Поза увагою і сполучення: над силу, над усе, понад те (чуємо лише: більше того), без упину, до крихти, без ліку, до решти, у сто крат.

Російський вираз  приглушенный лимонный цвет українською мовою  буде неяскравий цитриновий (або лимонний) колір.

Прорахувати, проробити, але не проплатити. Попри однакову структуру, перші два дієслова не належать до однаково поширених у нашій мові. Прорахувати означає зробити підрахунок, перерахувати щось, переносно – перебрати всі обставини, щоб знайти найкращий результат.
Проробити має багато значень: виконати, здійснити щось, пропрацювати певний час, покритикувати когось та інші.

Слова проплатити немає в жодному словнику української мови. Мабуть, це те саме, що оплатити, сплатити.

Примітка від редактора сайту www.rmc-ltl.info Напевно, недоречним є також використання й слова  проплата як назви банківської операції стосовно оплати за товари, послуги через систему електронних платежів.

Професії [у сільському господарстві]: буряківник, лісівник, картопляр, кукурудзівник, рисівник, рослинник, садівник, хмеляр, а не буряковод, лісовод, картоплевод, кукурудзовод, луговод, рисовод, рослиновод, садовод, хмелевод. Оленяр, птахівник, свинар, скотар, гусівник, кролівник, звірівник, собаківник, а не оленевод, птаховод, свиновод, скотовод, гусовод, кролевод, звіровод, собаковод. Неприродні для української мови утворення  увели до словників та в засоби масової інформації адепти злиття мов. Двокореневі лексеми на -вод також є й в українській мові, але вони пов’язані з професіями, де справді когось чи щось водять: вагоновод, екскурсовод тощо.

Професії [жіночі відповідники до назв]. Поміж іменниками – назвами професій, звань, посад є чимало слів, уживаних у формі чоловічого роду для позначення й чоловіків, і жінок: академік, інженер, кан­дидат, педагог, президент, ректор. Це пояснюється тим, що колись такі професії мали тільки чоловіки. У міру набуття їх жінками з’явилися жіночі відповідники: бан­дуристка, доповідачка, лікарка, організаторка.

Про­цес утворення від іменників чоловічого роду назв жіночого роду доволі продуктивний. Слова авторка, аспірантка, викладачка, дописувачка, журналістка, контролерка, кореспондентка, лекторка, лідерка, лікарка, редак­торка  та інші зафіксовані в словниках, цілком нормативні. Софія Русова історик, педагог, письмен­ниця, викладачка, громадська діячка.

 Багато назв жінок за професією, заняттям, становищем у суспільстві утворюється додаванням певного суфікса до того самого кореня, який мають і відповідні чоловічі найменування. Фрезерувальник – фрезерувальниця, вчитель – вчителька тощо.

Деякі назви професій та звань існують лише у формі чоловічого роду: токар, слюсар, адвокат, інженер, доктор, доцент, монтер. Тільки у формі жіночого роду: праля, покоївка. До професій: філолог, соціолог, біолог жіночих відповідників поки що немає.  Набуває поширення слово мисткиня, яке утворене від слова у чоловічому роді мистець, що тепер уживане в формі митець.

Кравчиха: 1) жінка, яка шиє вбрання;  2) дружина кравця.  Швачка шиє плаття або білизну (а не взуття, як швець).  Дружина шевця не швачка, а шевчиха. Білетерша  не обов’язково дружина білетера, насамперед це найменування жінки, що обіймає посаду білетераІменник рахівник означає особу і жіночої, і чоловічої статі.  Рахівниця не жінка-рахівник, а прилад для лічби.

Серед лексем іншомовного походження більшість не утворює спеціальної форми для назви професії особи жіночої статі: хірург, режисер, терапевт, декан. Дізнатися, що йдеться саме про жінку, можна з контексту (вживання імені й прізвища, дієслова в минулому часі. Конструктор Ніна Кузьминська закінчила проект. Але від деяких слів чоловічого роду існують і досить поширені утворення жіночого роду: автор — авторка, дипломант — дипломантка, дисертант — дисертантка.

Слід пам’ятати, що відповідне слово в чоловічому роді має більш загальний характер. І коли мовиться про офіційну назву звання, посади або ознаку чи вимогу, що стосується всіх, хто виконує цю роль чи роботу, треба подавати згадану лексему в чоловічому роді: «Учора ми познайомилися з молодою професоркою університету Іриною Шульженко». Але: «Як професор (а не професорка) і керівник (а не як керівниця) кафедри вона проводить величезну наукову роботу».

Важко погодитися з міркуваннями, що слово поет (коли йдеться про жінок) слід застосовувати до видатних митців слова, а поетеса до пересічних майстрів віршування. Славетна поетеса античного світу Сапфо (VII—VI ст. до н. е.) не втрачала в славі через те, що греки звали її не пойетес «поет», а пойетріа «поетеса». Та й в українській мові слова поетеса, поетка означають «жінка, що пише вірші». А вимір її таланту позначаємо епітетами геніальна, велика, видатна, відома, знана тощо: «Наші критики ставлять в одну лінію і поетів, і поетес, і літераторів, і літераторок; не знаю, як хто, а я не раз казала їм за це спасибі» (Леся Українка); «І досі в годинах утоми і нудьги відчуваю два бажання, і бореться душа поетки з душею «громадянки» (У. Крав­ченко).

Майже в кожній установі є посада секретаря. Так вона й іменується офіційно за штатним розкладом, у наказах. Однак у побутовому, неофіційному мовленні переважно використовують іменник секретарка: «зайшла секретарка», «спитайте у секретарки» тощо. Якщо слово секретар означає не технічну посаду, а адміністративну чи виборну, воно вживається в чоловічому роді навіть тоді, коли її обіймає жінка: «Говорив з ученим секретарем (а не з ученою секретаркою) інституту Раїсою Федченко»Варто широко користуватися такими утвореннями жіночого роду, як авторка, бібліотекарка, лікарка, кондукторка, касирка.

Професор Олександр Пономарів висловив думку, що мабуть можна вживати такі вислови, як сільська голова, міська голова, коли цю посаду займає жінка, хоч поки що трохи незвично. Не виключено, що згодом набудуть поширення й такі назви, як президентка, прем’єрка тощо. Від науковець поки що жіночого відповідника немає, але згодом він, мабуть, виникне. Можливо, це буде науковиця.

Поки що немає нормативного жіночого відповідника до слова комік. Пропонувалися слова комічка, комікиня, комікеса.  Можливо, прищепиться комічка. У цьому значенні не можна й використовувати лексему комедіянтка, бо комік – це актор, який виконує комічні ролі, а комедіянт – це цирковий клоун, штукар, а раніше це слово було назвою артиста взагалі.

Чи українське слово путівка?  Не виключено, що це запозичення з російської мови, хоч ми також маємо слово путь: “Я казав, що вернусь безумовно, хоч і ворог на нашій путі” (В. Сосюра).

Чи знаєте, що означає слово сливе? Колись було широко вживане, а тепер мало кому зрозуміле слово сливе: «Блукали вони на­вмання сливе цілий день» (І. Нечуй-Левицький); «В повітрі було тихо. Останнє листя падало з дерев сливе без шелесту» (Леся Українка). Згодом його витіснило слово майже.  І мова збідніла.

Фальш [він чи вона?] Деякі іменники в літературній мові належать до одного роду, а в розмовній чи діалектній — до іншого. Іменник фальш у чоловічому роді чергується з формою жіночого роду: «Фальш у її голосі різав Ярині слух» (О. Десняк); «Арсенова душа не виносила брехні й фальші» (Л. Дмитерко). Хоч категорія чоловічого роду для слова фальш старша за категорію жіночого, проте ця друга витискає з сучасної української мови першу. Якому роду надавати перевагу в цих іменниках, залежить від характеру тексту: ділова мова, пряма мова в художньому творі чи стилізація під народну говірку.

Французка чи француженка. У сучасній українській мові як жіночий відповідник антропоніма француз частіше вживане слово француженка. Але підстав для цього мало. Порівняємо: «чех – чешка», «данець – данка», «таджик – таджичка». Отже, слід пропагувати до частішого вжитку варіант  французка, наявний у багатьох словниках української мови. Наприклад, в 11-томному Словнику української мови це слово проілюстроване прикладом із творчості Лесі Українки: «Тільки французка може дати панні відповідне виховання».

Має повне право на життя слово цьогоріч, яке дуже активно вживають журналісти. Воно утворене від цього рокуцьогорічний, отже ні про яку річ або предмет, як може кому здаватися, тут не йдеться. До речі, слово річ у значення мова в сучасній українській мові застаріле. Погано лише, що використовуючи цьогоріч, журналісти забувають про його синоніми: цього року, у цьому році.

В українській мові немає слова скорість, є швидкість. Натомість слово прискорення словники подають поряд із пришвидшення. Але лексемі пришвидшення потрібно віддати перевагу. На позначення близького часового відтінку маємо синоніми: швидко, незабаром, невдовзі, скоро, хутко.

Слово щойно можна вживати в такому контексті: людиноподібні роботи з’явилися щойно в 20 столітті. Адже прислівник щойно у цьому тексті синонімічний словам тільки, лише.