Власні назви. Імена

  ๏̯͡๏  З великої літери пишемо: 1) у складних прізвищах, іменах, псевдонімах кожен їхній компонент: Квітка-Основ’яненко, Нечуй-Левицький; Жан-Поль, Зиновій-Богдан, Марія-Тереза; 2) назви міфологічних істот і божеств: Антей, Аполлон, Ахіллес, Будда, Велес, Перун, Прометей; Бог, Господь, Всевишній, Вседержитель (Творець, Спаситель, Месія, Він, Його, Ним, Йому — у значенні Бог), Син Божий, Мати Божа, Святий Дух, Аллах;  3) астрономічні назви (незалежно від кількості їхніх складників): Велика Ведмедиця, Волосожар, Марс, Сатурн, Юпітер, Велика Магелланова Хмара, Молочний Шлях, Сонце, Земля, Місяць; 4) народні назви сузір’їв та галактик: Великий Віз, Чумацький Шлях, Пасіка, Квочка тощо. 5) назви історичних подій, дат, свят, релігійних понять: Ренесанс, Хмельниччина, Коліївщина, Руїна, Семирічна війна, День злуки; Великий піст, Різдво, Великдень, Біблія, Євангеліє, Масниця; 6) в найменуваннях найвищих установ України з великої букви пишуться усі слова: Верховна Рада, Конституційний Суд, Кабінет Міністрів; 7) у словосполученнях — назвах державних, громадських установ й організацій як нашої країни, так й інших держав з великої літери пишемо лише перше слово: Національний банк України, Збройні сили України, Народна палата Республіки Індії, Міністерство освіти і науки України, Федерація незалежних профспілок України, Народний рух України, Центральна управа Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка; 8) назви найвищих державних посад нашої країни та міжнародних посад: Голова Верховної Ради України, Генеральний прокурор України, Генеральний секретар ООН; 9) назви груп або союзів держав і найвищих міжнародних організацій (крім родових позначень): Антанта, Балканські країни, Європейське Економічне Співтовариство, Співдружність Незалежних Держав, Всесвітня Рада Миру, Міжнародний комітет Червоного Хреста, Організація Об’єднаних Націй, Рада Безпеки, Троїстий союз.

๏̯͡๏   З малої літери пишемо: 1) назви сторін світу: захід, південь, північ, схід; 2) родові означення при астрономічних назвах: зірка Альтаїр, комета Галлея, сузір’я Великого Пса, туманність Андромеди;  3) назви інших посад, звань, учених ступенів тощо: декан, директор, міністр, ректор, президент НАН України, академік, генерал-лейтенант, заслужений діяч мистецтв, народний артист України, заслужений працівник культури України, член-кореспондент; доктор наук, кандидат наук.

๏̯͡๏  Правопис географічних назв. З великої літери пишуться: 1) найменування держав та адміністративно-територіальних одиниць. Коли ж назва держави чи автономії складається з кількох слів, то всі вони починаються також з великої букви. Арабська Республіка Єгипет, Держава Бахрейн, Королівство Бельгія, Князівство Монако, Республіка Болгарія, Китайська Народна Республіка, Сполучені Штати Америки, Автономна Республіка Крим;  2) У назвах автономних областей та округів, а також країв, областей, районів, сільрад, господарств з великої літери пишемо тільки перше слово: Київська область, Адигейська автономна область, Краснодарський край, Ненецький автономний округ, Обухівський район, Трускавецька міськрада. Це правило поширюється й на назви старого адміністративно-територіального поділу: Вітебське воєводство, Лохвицький повіт, Чернігівська губернія, Сосницька сотня, Стародубський полк, Черкаське староство; 3) у назвах територій, країв, ареалів тощо: Далекий Схід, Західна Україна, курорти Півдня, Південне Полісся, Північна Буковина, Східна Європа; 4) означувані слова, що входять до географічної назви і не виражають родового поняття: Біла Церква, Біловезька Пуща (заповідник), Булонський Ліс (парк), Великі Луки, Жовті Води, Зелений Гай, Золотий Ріг (бухта), Микільська Слобідка, Нова Гвінея (острів), Товста Могила, Ясна Поляна; 5) складові частини географічних найменувань, які означають титули, посади, фах: мис Капітана Джеральда, набережна Лейтенанта Шмідта, бульвар Космонавта Комарова, проспект Академіка Корольова; 6) артиклі й частки, що стоять на початку іншомовних географічних найменувань, і приєднуються вони дефісом: Ла-Манш (протока), Ле-Крезо, Лос-Анджелес (місто), Лос-Фрайлес (острови); 7) в іншомовних складних географічних назвах, що пишуться через дефіс, родові позначення також починаються з великої літери: Іссик-Куль (куль — озеро), Муюн-Кумум — пісок), Порто-Алегре (порто — порт), Ріо-Негро (ріо — річка), Хара-Нур (нур — озеро), Аю-Даг, Чатир-Даг (даг — гора);  8) позначення в іншомовних назвах вулиць, майданів, бульварів: Кайзер-плац (Platz — площа), Лібкнехт-штрасе (Straße — вулиця), Пенсільванія-авеню (авеню — широка вулиця), Трафальгар-сквер (сквер — площа), Трептов-парк, Уолл-стрит (стрит — вулиця); 9) географічні назви, що вжиті в переносному значенні, зберігають написання з великої літери: Версаль (у розумінні «Версальський мир»), Мюнхен («Мюнхенська змова 1938 року»), Парнас («Світ поезії»); 10) неофіційні назви територій, держав та їх частин; образні найменування географічних об’єктів; географічні одиниці, які закріпилися на практиці: Туманний Альбіон (Англія), Країна Кленового Листка (Канада), Країна Вранішнього Сонця (Японія), Піднебесна (Китайська Народна Республіка), Правобережна Україна, Північна Італія, Буковина, Закавказзя, Закарпаття, Золотоверхий (Київ), Білокам’яна (Москва), Побужжя, Поділля, Покуття, Полісся, Приазов’я, Прикарпаття, Причорномор’я, Слобожанщина. Виняток складають сполучення з словами: берег, узбережжя, материк, континент, центр. Лазуровий берег, Середземноморське узбережжя, Африканський материк, Європейський континент, Чорноземний центр; 11) Слова брід, вал, ворота, горби, міст, пристань, тік, шлях, яр тощо в українських назвах вулиць, проспектів, населених пунктів, які вже не сприймаються як родові позначення: Боричів Тік, Добрий Шлях, Козиний Брід, Красні Ворота, Ярославів Вал (вулиці), Гола Пристань (місто), Козинські Горби (урочище), Сухий Яр (село).

๏̯͡๏  З малої літери у географічних найменуваннях пишуться: 1) прийменники, артиклі й сполучники в складі географічних назв і відокремлюються вони дефісом: Булонь-сюр-Мер, Порт-о-Пренс, Ріо-де-Жанейро, Сен-е-Уаз, Франкфурт-на-Майні; 2) складова частина складного географічного найменування, що увійшла в українську мову як загальна родова назва: Варангер-фіорд, Дю-фіорд.

๏̯͡๏    Прикладки–іменники, які означають назви міст. Ці слова узгоджуються з пояснюваною родовою назвою в усіх відмінках: у місті Вінниці, під містом Львовом, до міста Черкас, над містом Одесою. У географічній літературі, в офіційних документах і повідомленнях прикладки – найменування міст – незрідка залишаються у формі називного відмінка при родових назвах. Україна зі столицею Київ.

๏̯͡๏  Те саме стосується найменувань озер, бухт, гір, залізничних станцій, планет (окрім випадків, коли власна географічна назва виражена прикметником). До озера Байкал, на горі Казбек, біля станції Козятин, за станцією Фастів. Не узгоджуються найменування сіл, якщо форма роду або числа пояснюваної родової назви не збігається з формою роду або числа власної назви: до села Веселі Боковеньки, під селом Широкий Яр.

Назву селища міського типу можна прирівняти до назви міста, і тому є підстави узгоджувати її з родовою: у селищі міського типу Голій Пристані. Однак зі стилістичного погляду краще вжити це найменування в називному відмінку (в селищі Гола Пристань), щоб уникнути збігу іменників у місцевому відмінку. Отже, можливі обидва варіанти.

๏̯͡๏   Назви   сузір’їв Зодіаку.  Поетичний варіант став укра­їнським замінником грецької назви сузір’я Партенос Діва. Немає потреби міняти тепер Діву на Панну, як вже роблять окремі видання.

У нашій мові є такі назви маляти корови: теля, бичок, телець. Перші два слова нейтральні зі стилістичного погляду, а третє застаріле. Ось воно й вживається в текстах з урочистим забарвленням: «Чабани, Веніамінові внучата, Тельця отрокам принесли, Щоб їм дозволено співати У сінях царських» (Тарас Шевченко). Саме його обрано для відтворення грецької назви ще одного із зодіакальних сузір’їв Таврос Телець. Корінь у нього той самий, що й у слова теля (а не тіло). Тож немає жодних підстав писати Тілець, до чого вдаються деякі газети, друкуючи гороскопи.

Ще одне сузір’я Зодіаку звуть у нас то Ваги, то Терези. Позаяк українська мова розрізняє вага, ваги (без коромисла) і терези (з коромислом та шальками), то для перекладу грецької назви сузір’я Зігос більше підходить лексема Терези. Так рекомендують усі словники української мови. Використання слова Ваги, Вага як астрономічної назви пояснюється впливом польсь­кої мови (Waga), або являє собою нетворчий переклад рос. – Весы.

Перекручують  й назву сузір’я Козоріг. Грецьке найменування Айгокерос складається з коренів слів айга «коза» та керас «ріг». Воно пов’язане з рогом кози Амальтеї, яка, за давньо­грецькими переказами, вигодувала своїм молоком батька всіх богів та людей Зевса. Отже, нормативна українська назва – Козоріг (р. відм. Козорога). А на сторінках преси можна прочитати Козерог як непотрібне запозичення з російської мови. Правильні українські назви решти сузір’їв зодіаку: Близня́та (а не Близнюки); Водолі́й; ЛевОве́н (р. відм. – Овна́); Рак; Ри́би; Скорпіо́н; Стріле́ць.

Хоча назви багатьох сузір’їв у нашій мові, як і в інших, походять від грецьких та латинських найменувань, чимало сузір’їв має суто українські народні назви: Велика Ведмедиця (гр.- Мегалі Арктос; лат. – Ursa Major) — Віз, Великий Віз; Мала Ведмедиця (гр.- Мікра Арктос; лат.- Ursa Minor) — Малий Віз; Лебідь (гр.- Кюкнос; лат.- Cucnus) — Пасіка. Оскільки давньогрецька й латинська мови пов’язані з далекою минувшиною, то за наявності кількох українських відповідників при перекладі найменувань перевагу віддавали найбільш архаїчному, з відтінком урочистості.

๏̯͡๏  Узгодження астрономічних назв. Ці назви, зокрема і найменування планет, не узгоджуються з родовими. Тобто при родовій назві в будь-якому відмінку видова завжди стоїть у називному: на планеті Венера, на планеті Уран. «Чи є життя на планеті Марс?» або «Чи є життя на Марсі?» (без слова «планета»).

๏̯͡๏  Про відтворення іншомовних імен і прізвищ. Їх  ми пристосовуємо до української фонетико-морфологічної системи. Білоруські імена і прізвища:  Яўген Дабравольські, Валянцін Чарноў, Алена Харужая українською мовою будуть Євген Добровольський, Валентин Чернов, Олена Хоружа; російські – Александр Пушкин, Михаил Лермонтов, Игорь Николаев  українською мовою будуть Олександр Пушкін, Михайло Лермонтов, Ігор Ніколаєв. На прізвища й топоніми українська традиція не поширюється. Російське ім’я Владимир   українською мовою – Володимир,  а російське місто Владимир  – Владимир, а не  Владімір.

Білоруси наші імена й прізвища пишуть відповідно до своїх фонетичних особливостей. Наприклад, Володимир Сосюра та Олександр Довженко білоруською: Уладзімір Сасюра та Аляксандр Даўженка. росіяни ж пишуть: Владимир Сосюра, Александр Довженко. Імена Сергій, Василь, Роман білоруською: Сяргей, Васіль, Раман; російською – Сергей, Василий, Роман.

При перекладі імен з інших мов зберігаємо форми, наближені до оригіналу: німецьке Філіпп, а не Пилип; італійське Джузеппе та польське Юзеф не перекладаємо як Йосип. Єжи, Малгожата не змінюються на «Юрій»  і  «Маргарита». Імператор Константин, а не Костянтин. Російське ім’я Анна ми передаємо Анна, але українка має бути Ганна. Персонаж радянських комедій українською мовою буде Шурик, а не Шурік.

Імена і прізвища, прізвиська з двох чи трьох слів або з частками, артиклями.

๏̯͡๏  Окремо пишуться:  1) прізвиська (українські та перекладені іншомовні), що утворені поєднанням імені та прикметника, узгодженого з ним чи з наступним іменником, причому кожне слово пишеться з великої літери: Іван Волове Око, Петро Чорне Лихо, Річард Левове Серце; сюди належать й особові найменування американських індіанців: Прудкий Кінь, Ясне Сонце, Гостра Стріла;   2) псевдоніми, які складаються з імені та прізвища: Леся Українка, Панас Мирний, Марко Вовчок, Джек Лондон, Максим Горький;   3) повні давньоримські особові назви людей, у яких перше слово означає особове ім’я, друге – родове, третє – прізвище: Гай Юлій Цезар, Марк Порцій Катон;   4) частки, артиклі та інші службові слова ван, да, де, ді, дю, дер, ед, ель, ла, ле, фон в іншомовних особових назвах: Людвіг ван Бетховен, Леонардо да Вінчі, де ла Куева, ді Вітторіо, дю Гар, Нур ед Дін, ле Шапельє, фон дер Гольц. Примітка 1. Скорочена частка д та ірландська частка о пишуться з власними іменами через апостроф: Д’Аламбер, Д’Артаньян, Д’Обіньє; О’Генрі, О’Коннері; Примітка 2. Прикметники від прізвищ типу Д’Аламбер зберігають апостроф після частки: д’аламберівський. Примітка 3. Прикметники від прізвищ типу ван Бетховен, фон Бісмарк утворюються тільки від іменника: бетховенський, бісмарківський;  5) Слово дон («пан») перед особовим ім’ям як форма ввічливого звертання: дон Базіліо, дон Педро, дон Хосе. У власних назвах це слово пишеться з великої літери: Дон Жуан, Дон Кіхот. У загальному значенні слово «донжуан» пишеться разом і з малої літери;  6) Складові частини корейських, в’єтнамських, бірманських, індонезійських і таїландських особових назв: Кім Ір Сен, Лім Хон Ін; Хо Ші Мін, У Ну Мунг, У Чин Су; Вілуйо Пуспоюдо; Кулаб Сайпродіт, Луанг Вічит Ватакан.

๏̯͡๏   Разом пишуться: 1) українські прізвища, що складаються з дієслова в наказовій формі та іменника: Горицвіт, Затуливітер, Непийвода, Перебийніс, Тягнирядно, Убийвовк;  2) українські прізвища, що виникли на основі словосполучень, до складу яких входять як повнозначні, так і службові слова: Великголова, Длябога, Добридень, Нетудихата, Отченаш, Панібудьласка;  3) українські прізвища, які  утворені з прикметника та іменника за допомогою сполучного звука: Довгопол, Кривов’яз, Сивокінь;  4) слов’янські особові імена, утворені від двох основ: Володимир, Всеволод, Людмила, Мирослава, Ростислав, Тихомир;   5) у ряді випадків частки де, ла, ле, фон в іншомовних особових назвах пишуться разом із прізвищами, бо в такій формі їх засвоїла українська мова: Деліль, Дерібас, Лагарп, Ламетрі, Лафонтен, Лесаж, Фонвізін; 6) складні китайські імена, які завжди виступають після прізвища: Го Можо, Ден Сяопін, Тао Юаньмінь, Сунь Ятсен. Якщо китайське ім’я становить одне слово, то обидві частини особової назви (прізвище та ім’я) пишуться окремо: Дін Лінь, Лу Сінь, Цюй Юань;  7) тюркські, вірменські та інші особові назви з компонентами бей, заде, мелік, огли й подібне, що вказують на соціальний стан, родинні стосунки: Ізмаїлбей, Турсунзаде,  Керогли.  Але арабське ібн пишеться окремо: Ібн Русте, Ібн Сіна, Ібн Фадлан, а тюркське паша – через дефіс: Гедік-паша, Осман-паша; 8) прикметники від китайських, корейських, в’єтнамських та індонезійських особових назв: Мао Цзедун – маоцзедунівський, Кім Ір Сен — кімірсенівський; 9) прикметники від прізвища з часткою, артиклем та іншим службовим словом: де Голль – деголлівський; Нур ед Дін – нуреддінівський.

๏̯͡๏  Через дефіс пишуться: 1) складні особові імена: Василь-Костянтин, Жан-Жак, Зиновій-Богдан, Марія-Тереза, Мартін-Лютер, Фрідріх-Вільгельм;  2) складні прізвища: Альтаміра-і-Кревеа, Білецький-Носенко, Жоліо-Кюрі, Квітка-Основ’яненко, Немирович-Данченко, Нечуй-Левицький, Римський-Корсаков, Чорний-Діденко;  3) імена з кваліфікаційними прикладками, що часто вживаються у фольклорі для характеристики персонажів: Іван-солдат, Кирик-мужичок. Але якщо прикладка розгорнута, то ставиться тире: Іван – мужичий син;  рідше – кома: Іван, селянський син; 4 Частки Ван-, Мак-, Сан-, Сен-, що передують прізвищам і разом з тим становлять їхню невіддільну частину, пишуться через дефіс: Ван-Дейк, Мак-Магон, Мак-Клюр, Сан-Дієго, Сен-Сімон. прикметники від складних особових імен, що пишуться через дефіс, також зберігають написання через дефіс (між своїми складовими частинами): Жан-Жак – жан-жаківський;  5) прикметники, що утворені від імені та прізвища (дефіс між складовими частинами таких прикметників: Вальтер Скотт – вальтер-скоттівський, Жуль Верн – жуль-вернівський, Марк Твен – марк-твенівський.

๏̯͡๏  Не утворюються прикметники від складних прізвищ, прізвиськ і псевдонімів: 1) типу Гулак-Артемовський, Марко Вовчок, Дніпрова Чайка, Річард Левове Серце; 2) тюркських, вірменських, арабських та інших особових назв на зразок Керогли, Осман-паша; 3) невідмінюваних іншомовних прізвищ типу ді Вітторіо, Ламетрі, Д’Обіньє.

๏̯͡๏   Зменшені і пестливі чоловічі імена в українській мові. За всієї різноманітності вони мають одну спільну ознаку: нульове закінчення після приголосного (Гринь, Сень) або флексію (Левко, Славко, Грицько, Сенько, Сашко, Сергійко, Федько, Лесько). Такі самі закінчення притаманні іменам, утвореним за допомогою різних суфіксів: Андрійчик, Петрик, Лесик, Грицуньо, Петруньо, Івасечко, Славцьо, Богданцьо, Микольцо. Від цих та інших імен походять українські прізвища Андрійченко, Васильченко, Левченко, Іванченко, Сергійченко тощо. Закінчення (я) мають поодинокі імена: Микита, Микола, Сава, Хома, Ілля.

๏̯͡๏   Інакше утворюються зменшені та пестливі чоловічі імена в російській мові. Всі вони дістають закінчення і відмінюються як іменники першої відміни: Андрюша, Володя, Гриша, Миша, Саша, Юра… Можуть бути зі зменшеними суфіксами (Николенька, Гришутка, Петенька), але при обов’язковій флексії . Такі форми дуже поширилися в Східній Україні. Тут майже зникли давні українські ласкаві найменування (Івасик, Юрасик, Євгенко, Лесько, Богданчик…). Борис Антоненко-Давидович зазначав: «Дуже часто в українській дитячій літературі стали з’являтися Гриші, Васі, Колі, Петі, замість Грицьків (або Грициків чи Грицунь), Васильків, Миколок, Петрусів (або Петриків). Невже нашим авторам чомусь не до вподоби ці лагідні й милозвучні дитячі імена»?

๏̯͡๏  Правопис складених назв підприємств; установ; закладів освіти, науки і культури: 1) якщо підприємство, установа, заклад мають символічну назву, номер або чиєсь ім’я, то їх можна писати повністю або скорочено. При цьому в повних найменуваннях початкове слово та перше слово взятої в лапки символічної (умовної) назви пишуться з великої літери, а всі інші — з малої. Київський завод «Арсенал», Донецька шахта «Вітка-Глибока», Львівська загальноосвітня середня школа № 44 імені Тараса Шевченка, Десятий міжнародний з’їзд славістів, Центральна наукова бібліотека імені Володимира Вернадського НАН України; 2) у скорочених назвах перше слово звичайно подається з малої літери, а символічна назва (у лапках) — з великої: об’єднання «Кристал», стадіон «Динамо», фабрика дитячих іграшок «Малятко», гімназія «Престиж». Якщо ж скорочена назва вживається замість повної (на вивісках, етикетках тощо), то її початкове слово пишеться з великої літери: Комбінат «Прогрес», Середня школа № 2, Кооператив «Садівник»;  3) Перше слово власних назв цієї групи понять пишеться з великої літери, незважаючи на те, що воно є родовим позначенням: Книжкова палата, Державний музей українського образотворчого мистецтва, Парк культури імені Максима Рильського; 4) з великої букви починається перше слово складених назв типу: Київський будинок мод, Харківський палац метробудівців, Львівський палац мистецтв;  5) з великої літери може писатися перше слово й скороченого найменування, якщо відповідна повна назва вже згадувалася в тексті, а також — на вивісках: Будинок учителя, Клуб трамвайників, Палац урочистих подій; 6) якщо до складу найменування входить сполучення, що може виступати як її самостійна назва (без початкових слів), то воно подається з великої літери. Оперний театр (від Державний академічний театр опери та балету імені Тараса Шевченка).

๏̯͡๏   Метафоризовані терміни. Творення термінів шляхом перенесення назви з одного явища або предмета на інший на підставі подібності ознак чи функцій (ме­тафоризації) притаманне усім мовам. Наприклад, технічний термін сорочка як ізольована порожнина в машинах та апаратах для цирку­ляції охолоджувальної чи обігрівної речовини: російською – рубашка; польською – koszulka; чеською – košile; українською, звісно – сорочка. Метафоричне перенесення назви предмету повсякденного вжитку на технічний об’єкт  спричинена  частковою подібністю їх загального вигляду, контуру чи обрисів.

 Примітка від редактора сайту www.rmc-ltl.info. Однак, навіть  у технічній термінології українською мовою й досі процвітає засилля російських кальок. Маючи українське слово черевик, все ж «башмаком» називають прилад, що накладається на рейку з метою гальмування вагонів.  Нижня частина циліндрів у двигунах  внутрішнього згоряння — «юбка», а елемент заднього моста автомобіля — «чулок».

У підручнику з будови автомобіля, виданому Міністерством освіти УРСР для учнів 10-11 класів середніх шкіл  (у 80-х рр. радянського періоду) врешті вирішили позбутися кальки юбка і замінили її … словом  «юпка». Що це: недогляд коректора тексту чи якесь нове асоціативне бачення авторів книжки? Адже в українській мові також є і слово юпка, яке означає верхній жіночий одяг з рукавами. Навіть за неймовірної уяви важко відшукати якусь подібність тонкостінної циліндричної конструкції, що є продовженням днища поршня  з поперечним еліптичним (рідше круговим) перерізом, з жіночим платтям з рукавами. Для повноти картини зазначимо, що юбки (доки буде ще цей термін?)  у поршнях двигунів для легкових автомобілів і вантажівок ГАЗ мають поздовжні, часто скісні розрізи (для додаткового відведення тепла). Отож  мовою модельєрів – «юбка зі шліцею».

๏̯͡๏  В українській, як і в багатьох інших мовах, крім російської, хімічний елемент під атомним номером 33 у Періодичній системі елементів має назву арсен, що походить від грецького слова Arsenikon – «сильний», «мужній», «потужний»). За іншою версією грецьке Αρσενικόν, αρσενικόν виводять  від перського زرنيخ (царник) — «золотистий». Назва Arsenikon, що  зустрічається вже в Аристотеля, служила для позначення сполук арсену (за їх сильною дією на організм). Отримання арсену у вільному стані приписують видатному алхіміку Середньовіччя Альберту Великому (близько 1250 p.). У 1789 р. А. Л. Лавуазьє  присвоїв елементу назву «арсенікум», а символ As для його позначення запропонував у 1814 році Йонс Якоб Берцеліус.

Однак цю назву витіснено нав’язаною калькою з російської мови миш’як (рос. мышьяк). Російська назва, як вважають, походить від слова «миша» через застосування препаратів арсену для винищування гризунів. Мабуть миші таки добряче допекли росіянам, які у запалі боротьби витворили свою, окремішню назву «мышьяк»,  але у словотворчому гнізді похідних від нього словів нема й натяку на гризунів навіть і російською мовою: арсенопирит,   арсенхлорид, арсеновый колчедан, арсенсодержащие руды тощо.

У 2010 році в озері Моно (Каліфорнія, США) вперше на Землі дослідники виявили бактерію, яку назвали GFAJ-1, що здатна жити й розмножуватися в середовищі, яке містить великі концентрації арсену. Може хоч це послужить поштовхом для відновлення правильних «паспортних даних» хімічного елементу з атомним номером 33 у четвертому періоді і 15 групі Періодичної таблиці.

๏̯͡๏  Така ж «доля» нелогічного і незрозумілого переінакшування назв спіткала ще один хімічний елемент, який у  багатьох слов’янських і неслов’янських мовах має  назву манган. У Росії ж він – марганець.  Можливо тому, що манган (атомний номер 25) є сусідом з арсеном: обидва розташовані у четвертому періоді Періодичної таблиці. Це, звісно, жарт, але щоби українці розуміли усе «правильно», восьме місто за чисельністю населення у Дніпропетровській області  носить назву «Марганець». І що з того, що  мінерал називаться: лат. — Manganum; нім. —  Der Manganit; англ. — Manganite, brown manganese ore; навіть російською — манганин, манганит, перманганат калия (KMnO4, те, що на побутовому жаргоні — «марганцівка»).

๏̯͡๏  У ботанічній термінології тривалий час уживався оригінальний український термін на позначення родини рослин окружкові, але в 50-х роках XX століття він був замінений запозиченим з російської мови зонтичні.

๏̯͡๏  Потрібно зауважити, що є Немало відмінностей між літературними і термінологічними словами. Термін тісно пов’язаний з певною науковою чи технічною сферою: одне й те ж саме слово в різних галузях має різний зміст (реакції в медицині, хімії, політиці). Зміст терміна розкривається через точне, логічне визначення, а не лексичне значення слова. Наприклад, у літературній мові слова масло, граніт, сталь не мають множини. А ось у професійній вони виступають й у множині: масла, граніти, сталі. Навіть рід слова іноді змінюється: окуляри (для поліпшення зору), окуляр — елемент складної оптичної системи з двоступеневим зображенням (мікроскопа, зорової труби).

๏̯͡๏  Деякі ботанічні назви пов’язані назвами народів. Приміром, найменування Якщо українська назва рослини гречка походить від грек, то не означає, що до цього самого етноніма треба зводити іншу ботанічну назву, пишучи грецький горіх, лише тому, що російською мовою вона зветься «грецкий орех», яку сліпо копіюють окремі навіть досить солідні українські видання. У нашій мові — це волоський горіх: «Кругом хати росли старі велетенські волоські горіхи» (І. Нечуй-Левицький). Український термін пов’язаний зі словом волохи, вживаним як загальна назва середньовічного населення Придунав’я й Трансильванії, звідки й було завезено це дерево й запозичено назву.

๏̯͡๏  Викопний ссавець льодовикового періоду українсь­кою мовою звався мамут. Польською, чеською, словацькою. словенською мовами – mamut; македонською і сербською мовами – мамут. Однак пізніше в українську мову ввели російській варіант – мамонт, а слову мамут у словниках дали позначку «застаріле».

๏̯͡๏  У звороті «ахіллесова п’ята» перше слово пишуть з малої літери. Ахіллесова в цьому словосполученні є присвійним прикметником, що походить від власного особового імені Ахіллес. А присвійні прикметники, утворені від таких найменувань за допомогою суфіксів -ів, -їв, -ин, -їн, пишуться з великої літери (Петрів зошит, Сергіїв рюкзак, Катрин твір, Маріїн щоденник). Однак на сталі фразеологічні сполучення, що починаються з присвійного прикметника, утвореного від власного особового імені, це положення не поширюється. Приклади: ахіллесова п’ята, гордіїв вузол, дамоклів меч, прокрустове ложе.

๏̯͡๏  При творенні прикметника від невідмінюваної назви міста Баку відкидаємо закінчення –у, а суфікс приєднуємо до основи: бакинський. Мешканець Баку – бакинець (порівняймо: Тбілісі – тбілісецьтбіліський).

๏̯͡๏  Мабуть не варто зберігати усталену українську форму Бетховен. Краще було б її змінити на Бетовен, як вимовляють німці та інші народи.

 Примітка від редактора сайту www.rmc-ltl.info. Видатні українські майстри музики (виконавці, композитори) використовують слово Бетовен у відповідності з оригінальною вимовою прізвища геніального композитора. У німецькому слові Bethoven  звук і літера h не вимовляється.

๏̯͡๏  Мовна політика на радянському просторі часом доходила до цілковитого безглуздя. Наприклад, столицю Киргизької РСР Бішкек у 1926 році перейменували на Фрунзе, не зважаючи на те, у киргизькій мові взагалі не було звуку «ф».  Тому киргизи вимовляли цю нову для них назву як «Прунзе».

 Примітка від редактора сайту www.rmc-ltl.info. Поселення Пішкек було засноване  у 1868 році на місті  Кокандської фортеці, захопленої і повністю знищеної  у 1862 році царським генерал-губернатором Західного Сибіру Гасфордом. 1879 року поселення стало містом Бішкек. З 1926 по 1991 роки  воно  було перейменовано на Фрунзе, на честь  революціонера і більшовицького воєноначальника Михайла Фрунзе, який народився у ньому, оскільки його батько, молдаванин за національністю, знаходився тут на військовій службі від російського  царя.1 лютого 1991 року історичну назву столиці Киргизстана  Бішкек було відновлено.

๏̯͡๏    Венеційський  і  венеціанський  —  це морфологічні синоніми, точніше дублети, що не мають жодної семантичної відмінності. За зразком  емоційний,  офіційний, а не  емоціональний, офіціальний потрібно віддати перевагу слову  венеційський, позбувшись форми із зайвим іншомовним суфіксом -ан.

๏̯͡๏  В Україні, а не на Україні. Не кажуть же на Англії, на Португалії, на Китаї, а на Україні, виявляється, можна. Видатного мовознавець і славіст, міністр освіти в уряді УНР (1918) Іван Огієнко опублікував у 1935 році статтю з промовистою назвою «В Україні, а не на Україні», у якій писав: «Коли говоримо про докладно окреслену територію, як закінчене ціле, або про самостійну державу, тоді завжди вживаємо прийменник в чи у (а не на): в Австрії, в Америці, в Румунії, у Франції, в Польщі, в Росії і т. ін. Що ж до прийменника на з місцевим відмінком, то його вживаємо при географічних назвах на питання «де» тільки тоді, коли територія, що про неї йдеться, не окреслена докладно, не самостійне ціле, тільки складова частина якоїсь держави: на Поділлі, на Полтавщині, на Київщині, на Волині, на Буковині… Цілі віки ми чули то «nа Ukraine» (від поляків), то «на Украине» (від росіян), а тому й защепили собі це на Україні … не відчуваючи, що власне на — болюча й зневажлива ознака нашого колективного поневолення… Мусимо змінити стару граматичну форму й уживати в Україні, в Україну».

Що ми й зробили. Однак ніхто не збирається виправляти фольклорних і літературних творів, де з історичних причин ужито вислів «на Україні».

๏̯͡๏  Гамбурга чи Гамбургу. На перший погляд, відповідь є простою: якщо найменування міста є іменником чоловічого роду, що закінчується на приголосний, то в родовому відмінку однини буде закінчення –а. Населення Гамбурга. Однак цим словом називається ще й область (земля) Німеччини. Якщо вживати Гамбург у такому значенні, в родовому відмінку він матиме закінчення : економіка Гамбургу. Подібно до цього слід розрізняти й інші назви: Алжир, Люксембург, Сінгапур, Туніс, які означають водночас і найменування країни, і найменування її столиці. Коли йдеться про державу, пишемо закінчення (Алжиру, Люксембургу, Сінгапуру, Тунісу), коли ж говоримо про місто, ставимо (Алжира, Люксембурга, Сінгапура, Туніса). Назва столиці Афганістану в родовому відмінку закінчується на (Кабула), а назва місцевої річки — на (Кабулу).

๏̯͡๏ Часто можна почути неправильну передачу чужомовних прізвищ, зокрема німецьких. Гьоте-інститут, твори Бьолля. Огублений голосний е, що його в німецькій мові позначають літерою ö або диграфом ое, не має точного відповідника в українській мові. Його відтворюємо своїм неогубленим е. Böll – Белль, Goethe – Ґете.

๏̯͡๏  Декомунізована назва міста Дніпро  російською мовою Днипро, а не Днепр.

๏̯͡๏ За наявності кількох українських відпо­відників до певного слова, якщо текст має бути, скажімо, з відтінком урочистості,  то перевагу віддавали архаїчним назвам. Наприклад, в українській мові є нейтральне слово дівчина і поетичне діва: «Де гнуться верби понад ставом, Там пройде дівчина моя» (В. Сосюра); «Панна Анеля, в білім капоті, як євангельська діва, сунеться тихо повз довгий стіл» (М. Коцюбинський).

๏̯͡๏  Потрібно писати Ємен, а не Йемен; Феєрбах, а не Фейєрбах; Штайнмаєр, а не Штайнмайєр; Єнс Столтенберг, а не Йєнс Столтенберг  тощо, аби уникнути подвійної йотації.

๏̯͡๏ З якої літери писати слово «закон» у словосполученнях. У документах державного значення, коли йдеться про один конкретний закон, таке слово пишеться з великої букви: Закон України «Про освіту». Але якщо цей іменник не пов’язується з якимсь конкретним законом або виступає в множині, він подається з малої літери. Цього вимагають чинні закони. У словосполученнях: закон Архімеда, закон Ньютона, закон Бойля-Маріотта, закон Менделєєва-Клайперона, закон Паскаля та в інших подібних формулюваннях слово «закон»  є загальним терміном, а у таких випадках з великої букви треба писати тільки прізвище.

๏̯͡๏   Леся Олеся. Жіноче ймення Леся за походженням — скорочений варіант імен Лариса й Олександра. Спочатку його вживали неофіційно, але поступово дедалі частіше стали фіксувати як документальне ім’я на честь видатної української поетеси Лесі Українки. Тепер воно вважається самостійним і може бути записане у свідоцтво про народження, паспорт й інші документи. На відміну від нього ім’я Олеся такої самостійності не має. Це розмовний варіант жіночого імені Олександра. Тому вписувати його в офіційні папери не варто, бо це може призвести до прикрих непорозумінь. Треба: Олександра. Отже, Леся й Олеся — справді, неоднакові ймення.

๏̯͡๏  Прізвище Медвідь, а тварина ведмідь. У більшості слов’янських мов тварина має назву медведь. Українська назва тварини ведмідь утворилася внаслідок метатези, тобто перестановки компонентів від первісного медвідь. Серед прізвищ маємо два варіанти: Ведмідь від літературного слова і Медвідь – від діалектного. Діалектизми – досить поширене явище в прізвищах, які спочатку, мабуть, були прізвиськами. Щодо більшості слов’янських мов – це так, але польською мовою – niedźwiedź.

๏̯͡๏  Українські прізвища на зразок Нога, Муха передаються на письмі за загальними нормами правопису наших слів. Загальні назви муха, нога належать до І відміни твердої групи; отож і власні назви — прізвища Муха, Нога,— незалежно від того, хто є їхнім носієм (чоловік чи жінка), мають відмінюватися за твердою групою І відміни. У давальному відмінку однини треба писати: Мусі Оксані, Мусі Григорію, Нозі Людмилі, Нозі Петру.

๏̯͡๏  За традицією єгипетське місто  називаємо Олександрія, а не Александрія  Воно походить від імені Олександра Македонського, якого ми теж пишемо як Олександр. Прикметникові частини назв іншомовних населених пунктів ми відтворюємо українською мовою – Верхній Волочек  (рос. Верхний Волочек). Однією з найгарячіших точок Землі стала Сирія, де вже тривалий час не припиняється кровопролиття з численними людськими жертвами. ЗМІ по-різному повідомляють про переговори: щодо Сирії, по Сирії, з Сирії, про Сирію,  на тему Сирії. Найкращий і, мабуть, єдино можливий варіант – переговори щодо Сирії. Столицю Сирії ми пишемо й вимовляємо Дамаск, без м’якого знака, а прикметник – дамаський, щоб уникнути нагромадження приголосних -скський.

๏̯͡๏   Подвоєні приголосні зберігаються в географічних, особових та інших власних назвах: Андорра, Гаронна, Голландія, Калькутта, Марокко, Міссурі, Ніцца, Ренн, Яффа; Бетті, Джонні, Мюллер, Руссо, Торрічелі, Фламмаріон, Шиллер. А також у всіх похідних від них словах: андоррський, марокканець, яффський.

๏̯͡๏  Ричард чи Річард. У нас є так зване правило дев’ятки – це написання в іншомовних словах після дев’яти приголосних д, т,  ж, ш, з, с, ч, ц, р  букви и, а після решти – букви ілірика, фізика, математика, піротехніка, жирафа, шизофренія. Але це правило поширюється лише на загальні назви. У назвах власних правопис рекомендує писати і після всіх приголосних. Проте з цього правила є багато винятків, і проглядається здорова тенденція писати и в усіх власних назвах: Америка, Антарктида,  Аргентина, Корсика, Мадрид, Мексика, Палестина, Париж, Рига Рим, Сингапур, тощо. З огляду на це потрібно віддати перевагу формі Ричард.

๏̯͡๏   Російські прізвища на -ін, -ин (Пушкін, Гагарін, Єльцин) — прикметникового типу і в орудному відмінку однини закінчуються на -им: Пушкіним, Єльциним, Гагаріним. Дехто за аналогією до них неправильно відмінює українські прізвища Литвин, Сербин, Турчин та деякі інші. Вони іменники (колись то були назви народів — литовців, сербів, турків) і в орудному відмінку мають закінчення -ом: Литвином, Сербином, Турчином. Прізвища іншомовного походження відмінюються як відповідні українські іменники: Дарвін — Дарвіном, Чаплін — Чапліном.

๏̯͡๏  Місто хіміків на Луганщині, що розташоване на річці Сіверський Донець, воно мало б зватися Сіверськодонецьк, що й зафіксовано в першому виданні Української Енциклопедії (т. 13, с. 153) , а також в останніх виданнях Українського орфографічного словника.  Тим не менш, в офіційному мовленні досі вживається його назва у перекрученій формі Сєверодонецьк. Це неоковирний витвір безграмотних чиновників.

๏̯͡๏   Софійський собор (майдан) — Софійська вулиця, але Софіївський заповідник. Різне морфологічне оформлення лексем пов’язане з тим, що софійський — це прикметник від імені «Софія», а софіївський — від іменника «Софіївка».

๏̯͡๏  Звуковий комплекс -чан уживається тоді, коли звук ч, що стоїть перед суфіксом -ан, належить не до суфікса, а до кореня. Донецьк донечча́ни, Вінниця віннича́ни (тут відбувається чергування цьк, ц з чч, ч). Назва мешканців Лисичанська -–лисича́ни утворилася тоді, коли цей топонім мав форму Лисиче. «Лисиче над Дінцем, де висне дим заводу…» (В. Сосюра). Тепер лисича́ни не варто міняти на лисича́нці, треба поважати традиції.

Крім перед суфіксом -ан може стояти звук й: Львів львів’яни, Харків Харків’я́ни. Так само мешканці Сум мають зватися сум’я́ни. Поширений тепер варіант сумча́ни, поза всяким сумнівом, запозичений з російської мови (пор. харків’яни харьковча́не, сум’яни сумча́не). До речі, на Сумщині нерідко використовують і форму сумня́ни, але це відбиття особливостей окремих говірок, у яких замість звукосполучення мй вживається мн: м’ясо мнясо, м’ята мнята, м’який мнякий.

Оскільки при творенні похідних від Полтава й Лу­ганськ підстав для виникнення перед суфіксом -ан на українському ґрунті немає, то назви полтавча́ни й луган­ча́ни слід уважати за такі, що виникли під упливом росій­ської мови. Перевагу ж потрібно віддати формам пол­тавці, луганці. Мешканці Києва звуться не київ’яни, а кия́ни. Слово походить від імені легендарного засновника міста Кия, тобто буквально кияни означає «діти Кия».

๏̯͡๏  УкраїнаВкраїна. Щодо варіантів цього слова існує така традиція: як офіційна назва держави Україна завжди вживається з початковим у, а в усному та художньому мовленні, зокрема в поетичному, припустимі обидві форми.