Вставні слова. Скорочення лексем

   Вставні слова і словосполучення

    Вставними є такі конструкції, за допомогою яких мовець виражає своє ставлення до висловленої думки, а саме:

   1) виражає упевненість або невпевненість у тому, про що повідомляється: а може, безперечно, безумовно, боюся, бува, видно, дійсно, звичайно, звісно, здається, зрозуміло, і справді, ймовірно, мабуть, може, можливо, можна сказати, напевно, ніде правди діти, очевидно, певна річ, певне (певно), правду кажучи, признатися, припустімо, розуміється, само собою зрозуміло, сказати по правді, слово честі, смію запевнити, сподіваюся, справді, треба гадати, щоправда, я знаю, я певен, ясна річ. Вже почалось, мабуть, майбутнє. Оце, либонь, вже почалось.

   2) вказує на порядок думок, зв’язок між ними, спосіб і послідовність їх висловленняа крім того, крім того, а отже, отже, взагалі, власне (кажучи), далі, до речі, з одного боку, з другого боку, значить, зокрема, зрештою, іншими словами, коротше кажучи, між іншим, наприклад, нарешті, одне слово, повторюю, по-перше, по-друге, словом, так би мовити. Будинок готелю був, по-перше, високий і міцної старовинної кладки, а по-друге, наріжний.

   3) дає емоційну оцінку повідомлюваному, виражає задоволення чи незадоволення мовця: дивна річ, на диво, на жаль, на нещастя, на радість, на сором, на щастя, нівроку, соромно казати, хвалити долю,  чого доброго, як на гріх,  шкода, як на зло, як на лихо. Шкода, той час не вернеться ніколи.

   4) вказує на джерело думки, характер висловлення бачу, виявляється, гадаю, за висловом…, за вченням…, каже, кажуть, мовляв, можна сказати, навпаки, на думку…, на мою думку, пам’ятаю, по-вашому,  повідомляють, по-моєму, так би мовити, таким чином, чую, як кажуть. А що ж, по-твоєму, чинити маємо. «Кажуть, весь поміст у пеклі з добрих замірів зложився!» (Леся Українка).

  5) привертає, активізує увагу співрозмовникабач, бачите, даруйте на слові, зверніть увагу, знаєте, майте на увазі, між нами кажучи, погодьтесь, пробачте, прошу вас, уявіть собі, чуєте, чуєш.

  ☊ Вставні конструкції не є членами речення, не несуть нової інформації, не відповідають на жодне питання в реченні. Вони лише певним чином оцінюють, уточнюють основне повідомлення. Наприклад, у фразі: «Буде дощ» за допомогою вставних слів і словосполучень можна надати різних відтінків: 1. Безумовно, буде дощ. 2. Здається, буде дощ.  3. Кажуть, буде дощ. 4. На жаль, буде дощ. 5. Майте на увазі, буде дощ. 6. Отже, буде дощ.

  ☊ Не слід плутати вставні слова і присудки. Приклади: «Коні, кажуть, [вставне слово] сліпнуть у шахтах»  — «Кажуть люди, кажуть, [присудок] що я файна дівка»; «По вулиці йду і, здається, [вставне слово] уперше розплющив я очі на світ» (О. Підсуха) — «Здається [присудок] вічністю буття маленька мить, перед якою навіть смерть безсила» (Л. Дмитерко);  «Буває, [вставне слово] часом сліпну від краси» (Л. Костенко) — «Диво дивнеє на світі з тим серцем буває [присудок (Тарас Шевченко). 

 ☊ Про виділення вставних слів на письмі. Вставні слова і речення в усній мові не завжди виділяються паузами, але на письмі обов’язково відокремлюються комами, рідше — тире. Якщо при вставних словах є сполучники, які до них належать, то вони виділяються разом зі сполучником: А може, власне, і не в тому справа. Якщо ж сполучник відноситься до інших членів чи до всього речення, то вставне слово обов’язково виділяється комами: А то ще кажуть, миска з крутими берегами. Або пустився берега чоловік. Або, нарешті, кажуть, берега дати. Щоб правильно виділити їх, треба орієнтуватися як на їхнє значення, так і на деякі інші ознаки.

 ☊ Виділяємо вставні слова, що мають форму дієприслівникового звороту (правду кажучи, між нами кажучи, власне кажучи) або біля яких можна поставити слово кажучи, мовлячи (напевно, за висловом…, по-вашому, до речі, між іншим, власне, одним словом). «В неволі тяжко, хоча й волі, сказать по правді, не було» (Тарас Шевченко). «А тут, не тобі кажучи, ростуть дочки так швидко, наче на дріжджах» (І. Нечуй-Левицький).

 ☊ Якщо в простому реченні, крім синтаксичного (підметово-присудкового) центра, є ще присудок (здається, кажуть, уявіть, треба гадати) або підмет і присудок (я знаю, я певен, ясна річ), то таке речення зі своїм центром слід виділяти. Присудок вставного речення найчастіше буває виражений способовою формою дієслова (здається, розуміється, смію запевнити, сподіваюся, припустімо, як кажуть, чуєте, пробачте, знай, бач, прошу, мовляв, може), рідше — неозначеною формою дієслова в поєднанні з іншими словами (ніде правди діти, можна сказати, треба підкреслити, так би мовити, хвалити долю).

  ☊ Не є вставними і не виділяються комами такі слова: наче, неначе, начебто, ніби, нібито, немов, немовби, мовби, все-таки, адже, от, тільки, принаймні, навіть, між тим, за традицією, буквально, якби, майже, при тому, при цьому, часом, тим часом, до того ж, приблизно, якраз, як-не-як. Це частки в реченні. «Кажуть, нібито ці доти тягнуться від самих Карпат аж до Чорного моря» (О. Гончар).  «Для нас у ріднім краї навіть дим солодкий та коханий» (Леся Українка). «Злива тривала майже годину» (М. Трублаїні).

 ☊ Вставні слова і конструкції не виділяються комами, якщо вони належать до відокремлених членів речення.  «Десь далеко, мабуть під Черніговом, глухо гули гармати» (О. Десняк).  Порівняймо: «Дмитро, очевидно поспішаючи, не поснідав».  «Дмитро, поспішаючи, очевидно, не поснідав». І друга пара речень: «Надвечір, мабуть годині о шостій, почався дощ» «Я буду у вас сьогодні, мабуть, увечері».

 ☊ Якщо сполучник а (рідше але) відноситься до вставного слова, він комою не виділяється — а власне, а втім тощо. «Ти все дбаєш за мене — а головне, знаєш, чим зробити мені приємність» (М. Коцюбинський).

 ☊ Щоб упевнитися, чи дане слово справді вставне, перевіряємо його питанням (спочатку знайшовши підмет і присудок). Якщо слово в реченні відповідає на питання — то воно не вставне і виділяти його комами не можна; якщо ж не відповідає — то воно вставне і його виділяємо комами. Питання до слів ставимо такі: як? — справді, взагалі, таким чином, навпаки, очевидно, безперечно, певно; коли? — нарешті, зрештою; як часто? — звичайно; з якою метою? — на щастя.

  «Поки живий, я хочу  [як?]  справді жити» (І. Франко). «Справді  [це правда],  добре сміється той, хто сміється останній» (М. Стельмах). «Видно  [присудок]  шляхи полтавськії і славну Полтаву» (І. Котляревський). «Видно  [мабуть],  було вже пізно, бо ніде по хатах не світилося» (П. Мирний). «Звичайно  [само собою зрозуміло],  вовкулаки — це химери» (М. Рильський). «У комірчині  [як часто?]  звичайно стояли бідони з молоком» (Г. Тютюнник).

   Вставлені слова і речення. Вони  вносять побіжну чи додаткову інформацію. Залежно від того, як вставлені слова і речення вимовляються, їх виділяють парними комами, парними тире або дужками, їхня ж інтонація залежить від змісту і від волі автора. У вставлених реченнях розділові знаки ставляться відповідно до загальних правил. У кінці їх крапка не ставиться, але може стояти знак оклику або знак питання.

  ☊  Якщо вставлене речення вимовляється майже таким самим тоном, як і основне, то воно виділяється з обох боків комами. «Звали нашого діда, як я вже потім довідавсь, Семеном» (О. Довженко). «Лишилася у нас, і зовсім це не хиба, глибока шана повсякчас — так! — до святого хліба!» (М. Рильський).

  ☊ Якщо вставлені слова чи речення вимовляються підвищеним тоном, то вони виділяються з обох боків тире. «Є ж люди на землі, — а то б не варто й жити, — що крізь щоденний труд уміють і любити, і усміхатися, і мислити, й шукать» (М. Рильський). «В щирім серці, в чесних грудях — вірю, знаю! — квіти є!» (В. Симоненко). «Годинник бив — що з ним? — зовсім не ту годину» (І. Жиленко).

  ☊ Якщо вставлена конструкція виділяється тире й уводиться в речення на тому місці, де за правилами вживається кома, то така конструкція виділяється з обох боків комами та тире: «Не було ще такого літнього ранку, — хіба вже каміння з неба, — щоб дід Арсен, прозваний Бушлею, всидів дома» (Г. Тютюнник).

  ☊ Найчастіше вставлені слова чи речення вимовляються пониженим тоном. Тоді вони виділяються дужками« Далеко-далеко (те знають хіба що лелеки) розкидала доля киптарики і сіряки» (Б. Олійник). «У затінках попід гінкою ліщиною (рибалки тут щоосені вудлища собі ріжуть) прозоро-зелені шпичаки конвалій, кропива з-під торішнього листя пнеться» (Г. Тютюнник). «Сфінкс (лев з крилами й головою жінки) — символ таємничості в багатьох народів стародавнього світу (а зараз використовується як мотив орнаменту)» (Д. Білоус).

  ☊ Як правило як звичайнояк водитьсяяк заведено, але не як прийнято. За відповідник до російського вислову «как правило» в нас дуже вподобали перекладене українською як правило. А тим часом наша мова має для цього свої оригінальні звороти, про які часто чомусь забувають: як звичайно («У дворі, як звичайно, нікого не було» – С. Скляренко), як водиться («Рідна хата, як водиться, старшому братові зосталася» – П. Мирний), як заведено (На випускний вечір, як заведено, приходять із квітами). Слід уникати словосполучення як прийнято, оскільки воно ненормативне, хоч і зафіксоване в деяких словниках у роки так званого злиття мов. 

   Не шифр, а зручність на письмі   

   Абревіатура — це складне скорочене слово. Бувають літерна абревіатура (СНД, УТН), звукова (дот), почасткова (військкомат, лінкор), комбінована (райво). Літерні абревіатури, тобто утворені з початкових (ініціальних) букв, пишуться великими літерами і без крапок після кожної з них (АТС, КНР).

  유 Абревіатури, що позначають загальні назви, вимовляються як звичайні слова (без вставних звуків) і відмінюються, пишуться малими літерами (рагс, неп).

  유 Великими буквами пишуться абревіатури: 1) власних назв (УПА — Українська повстанська армія), серед них запозичені (НАТО, ЮНЕСКО); 2) що позначають загальну назву, але читаються за назвами літер (ПТУ — пе-те-у);  3) якщо вони позначають загальну назву, читаються не за назвами літер, не відмінюються (ГЕС, ДІНАУ).

  유 Скорочені назви (абревіатури) установ, закладів, організацій тощо, утворені з частин слів, пишуться двояко: 1) з великої літери, якщо ці слова вживаються на позначення установ одиничних (Укрінформ, Укоопспілка); 2) з малої літери, якщо такі слова є родовими назвами  (медінститут, райрада).

  유 В абревіатурах на позначення марок машин і механізмів цифри пишуться разом з абревіатурою, якщо стоять перед нею (3РК), або приєднуються дефісом, якщо стоять після неї (ІЛ-76).

  유 Відмінкові закінчення абревіатури приєднуються до останньої літери таких слів без будь-якого знаку (апострофа, коми) і пишуться з малої букви: з БАМу, на БАМі, ТЮГу, ТЮГом.

 유 Написання типу УзРСР, КазРСР (республіки колишнього Радянського Союзу) — це сполучення літерної абревіатури з усіченою частиною першого слова. Іноді допускається паралельне написання (КамАЗ і КАМАЗ, КрАЗ і КРАЗ). Якщо є усічена частина, то її треба читати в повній формі (колишня Латв. РСР — Латвійська-ер-ес-ер).

 유 Не відмінюються абревіатури: 1) літерні, які читаються за назвами букв (БМВ, НЛО); 2) звукові, у яких рід основного слова не збігається зі значенням роду самої абревіатури. Однак при тривалому вживанні такого типу абревіатури відмінюються як іменники чоловічого роду (НЕПНЕПу, БАМБАМу, хоча у повних словосполученнях: нова економічна політика та Байкало-Амурська магістраль опорні іменники, за якими визначається рід у цих сполученнях (політика, магістраль), належать до жіночого роду). У 20—30-ті роки слово НОП (наукова організація праці) також вживалось як звичайний іменник чоловічого роду і писалося ноп.  Ініціальна абревіатура ЖЕК утворена зі словосполучення з опорним іменником жіночого роду (житлово-експлуатаційна контора). Ця назва настільки усталилася в мові, що часто сприймається як звичайне слово чоловічого роду. До речі, його можна вживати й у варіантній формі: бути в жеку і бути в ЖЕК.  Скорочені слова з опорним іменником жіночого роду в сполуці досить повільно переходять у розряд звичайних іменників чоловічого роду. На початкових етапах цього процесу вони зберігають відтінок розмовності або професійності. Поряд з відмінюваною абревіатурою може використовуватися й невідмінювана.

 유 Ініціальні абревіатури, що утворені на основі сполучень з опорним іменником чоловічого роду, значно ширше перетворюється на звичайні слова. «Я зустрів свого товариша, виходячи з ЦУМу». «Боротися зі СНІДом потрібно активніше». Принагідно слід зауважити, що почасткові абревіатури звичайно відмінюються (до військкомату, на лінкорі).

 유 Якщо абревіатура відмінюється, то рід визначається типом відмінювання  (ворожий дот). Якщо не відмінюється, він визначається за основним словом розгорнутого найменування: ГЕС (гідроелектрична станція), НТР (науково-технічна революція). Обидва слова жіночого роду, але ТАРС повідомив (хоч це й агентство).

 유 Узгодження присудка з абревіатурою не іншомовного походження — підметом: 1) узгодження граматичне, якщо абревіатура відмінюється. «ДОК (деревообробний комбінат) поліпшує виробничі показники»; 2) узгодження з основним словом найменування, якщо абревіатура не відмінюється. «СРСР перестав існувати».

 유 Узгодження присудка з абревіатурою іншомовного походження (розгорнуте словосполучення тільки іноземною мовою): 1) «НАТО (Організація Північноатлантичного договору) провело нараду». «ЮНЕСКО (Генеральна конференція ООН з питань освіти, науки і культури) підготувало ряд пропозицій щодо мирного врегулювання на Близькому Сході». Оскільки рід абревіатури ЮНЕСКО визначається за опорним словом (конференція), правильно також її вживати в жіночому роді. «Гуманні цілі, в ім’я яких створювалася ЮНЕСКО, набувають особливої значущості й глибокого змісту»; 2) рідше присудок узгоджується за змістом.

 유 Від абревіатур слід відрізняти умовні графічні скорочення, які вимовляються повністю, а подаються скорочено на письмі. Графічні скорочення (крім стандартних скорочених значень метричних мір: м — метр, мм — міліметр, см — сантиметр) пишуться з крапками на місці скорочення, при цьому зберігається написання великих та малих літер, дефісів, як і в повних назвах: півд.-сх. (південно-східний), Півн. крим. канал (Північнокримський канал), с.-д. — соціал-демократичний, с.г. — сільське господарство.

 유 До найпоширеніших загальноприйнятих скорочень належать такі: акад. — академік, вид. — видання, гр. — громадянин, доц. — доцент, ім. — імені, і т. ін. — і таке інше, і под. — і подібне, напр. — наприклад, н. е. — нашої ери, до н. е. — до нашої ери, о. — острів, обл. — область, оз. — озеро, проф. — професор, р. — рік, річка, с. — село, сторінка, ст. — станція, сторіччя, т. — том.

 유  Не ставиться крапка між подвоєними буквами, що вказують на множину: рр. — роки, тт. — томи, а також при скорочених назвах мір: м — метр, мм — міліметр, см — сантиметр, км — кілометр, кг — кілограм.

 유 Якщо при графічному скороченні ми беремо початок і кінець слова, то на місці пропущених букв має бути дефіс: б-ка — бібліотека, вид-во — видавництво, ін-т — інститут, л-ра — література, р-н — район, т-во — товариство, ф-ка — фабрика.