Виразник відношень синтаксичних

    У лабіринтах відмінкових закінчень

   ₪ Відмінки іменників біля перехідних дієслів [без прийменника]. Перехідне дієслово здебільшого керує знахідним відмінком без прийменника (відповідає на питання кого? або що?): студент написав курсову роботу; учень розв’язав задачу; художник намалював картину; викладач прочитав лекцію; приятель надіслав телеграму; затриманий не сказав правду, сусід звернув увагу.  Отож додаток у знахідному відмінку пишемо, коли немає заперечення. Читаю книжку, пишу вірш, порушують закон

    Якщо присудок виражає заперечення, то прямий додаток найчастіше виступає в родовому відмінку: не написав курсової роботи; не розв’язав задачі; не намалював картини; не прослухав лекції; не сказав правди; не читаю книжки; не пишу віршів, не порушують закону, не звернув уваги.  Згадаймо рядки з народної пісні: «Ой не хочу хатки, ані сіножатки, ні ставка, ні млинка, ні вишневого садка».

    ₪ В окремих складених дієслівних присудках, що виражають заперечення допоміжного дієслова, додаток може стояти як у родовому відмінку, так й у знахідному відмінках. Змогли збагнути істину — не змогли збагнути істини, а також не змогли збагнути істину.

  ₪ З іменниками чи займенниками в знахідному відмінку використовують дієслова опанувати, радити, порадити. «Вона мене все радила і тепер порадить» (Тарас Шевченко). Нині при словах радити (порадити) ставлять іменник й у давальному відмінку.

   ₪ Зраджувати когось, а не комусь. Українське слово зрадити поєднується з іменником або займенником у знахідному відмінку: зрадив її, зрадив своє слово. «Зрадив дівчину кохану» (С. Руданський). «Та доля лихая зрадила хутко його» (Леся Українка). «Зрадив він народну справу» (П. Куліш). «Я зрадив би себе, якби дививсь інакше» (В. Самійленко); «Князі й бояри… зраджують край свій» (І. Франко). Неправильно: зраджує кому (чому). Це — калька з російської мови, тому що російське слово  изменить потребує давального відмінка: изменил ей, изменил своему слову.

  ₪ При означенні виконання певної функції дієслово вважати поєднується з іменниками в знахідному відмінку та прийменником за.  Зрідка воно може виступати без прийменника за, і тоді керує залежним словом в орудному відмінку. «Та полювання він забавою вважав, рибальство — справою, священнодійством навіть» (М. Рильський).     

    ₪ Дієслова бути, стати, правити, мати вживають: 1) з іменниками в знахідному відмінку та прийменником за, якщо вони вказують на виконання функції чогось чи когось. «Ще й на весіллі в його дочки за дружку була» (І. Нечуй-Левицький). «Скриня моя за стіл править» (Г. Барвінок);  2) з інакшим значенням, ніж у наведених реченнях, ці дієслова стоять без прийменника за і керують іменниками в інших відмінках: «А може, й сам на небесі смієшся, батечку, над нами та, може, радишся з панами, як править миром?» (Тарас Шевченко).

    ₪  У сучасному мовленні помітна схильність до вживання з дієсловом бути зазвичай лише орудного відмінка: «Петро був першим учнем у класі»; «Вона була досвідченою лаборанткою»; «Усе життя вони були наївними, як діти», тоді як правильніше буде сказати: «Петро був перший учень у класі»; «Вона була досвідчена лаборантка»; «Усе життя вони були наївні, як діти». Володимир Івасюк був композитор-пісняр, а не композитором-піснярем. Іменники й пов’язані з ними прикметники тут означають постійну властивість. Українська класика і фольклор також надавали перевагу реченням з іменниками у називному відмінку: «Обоє вони були сироти, побралися й жили собі двійко» (М. Вовчок); «Мене звуть Андрій Корчака» (І. Нечуй-Левицький); «Будь мені лицар та вірнесенький» (з народної пісні). Називний відмінок застосовано доречно, тому що іменник і прикметник теж мають незмінну властивість: «сироти», «Андрій Корчака» (ім’я й прізвище як постійна категорія), «лицар вірнесенький» (відданість комусь на все життя, довіку). Тим не менш  дуже часто натрапляємо й на фрази з орудним відмінком.

     Наведені на початку попереднього абзацу речення з дієсловом бути можна побудувати так, що іменники і прикметники у них передаватимуть уже не постійну, а тимчасову ознаку, що цілком доречно потребуватиме вже орудного відмінка. «Попервах Петро був першим учнем, а потім став мало не останнім»; «Хоч вона була й досвідченою лаборанткою, але перейшла на іншу роботу»; «Вони були наївними, як діти, поки їх не спіткало лихо». «То був волом, а то хочеш зостатися конем» (М. Номис).

    ₪ Дієслово грати може вживатися з іменниками у родовому відмінку («Та й найняла козаченька на скрипочку грати» — народна пісня). У сучасній літературній мові грати керує місцевим відмінком іменника з прийменником на: грати на скрипці, на бандурі, на роялі; а також може бути й з прийменником у (в) («Будемо грати в свого козиря» — Б. Грінченко).

   ₪ З іменниками в знахідному відмінку та прийменником на вживають дієслова: бачити (бачити на власні очі, а не власними очима) чути (чути на власні вуха), заздрити, заздритися, змилосердитися, плакатися («Не плачся на моє горе» — М. Вовчок), розстаратися, слабувати.

    ₪ З іменниками в давальному відмінку вживають дієслова: боліти («Чужий біль нікому не болить» — М. Номис); це дієслово може вимагати й знахідного відмінка («Мене ж болить її відвічнеє страждання» — І. Франко), а також виступати з прийменником у (в) та іменником у родовому відмінку («Що у вас болить? — ластівкою припадає вона коло недужої» — М. Коцюбинський), вибачати, прощати, дякувати, віддячити.

    У сучасній українській літературній мові слово дякувати вживається тільки з давальним відмінком – дякувати (кому? чому?). «Хазяїн… став дякувати Трохимові, що він такий вірний» (Г. Квітка-Основ’яненко), «Схиливши білу головку, наче дякував (первоцвіт) золотому сонечку …» (М. Коцюбинський). Натомість відповідне російське «благодарить» потребує знахідного відмінка: благодарю учителя, благодарим тебя. Тому й виникають за російським зразком помилкові звороти: дякую вас, дякую тебе, якими користується дехто з мовців.

    ₪ З іменниками в родовому відмінку стоять дієслова вживати («Горілки не вживав так, щоб через край» — Г. Квітка-Основ’яненко), вчити, вчитися, навчати, навчатися; глядіти, доглядати; гуляти (з прийменником у або в); завдавати («Не завдавай мені сорому…» — І. Нечуй-Левицький), заживати («Хліба-солі заживати» — народна пісня); запобігати, зазнавати, зазнати; пильнувати («Бабуся пильнує малої» — М. Вовчок), послухати, послухатися.

   ₪ Частина дієслів керує залежним словом у родовому відмінку без прийменника або в знахідному з прийменником на: сподіватися («Панночки сподіваємось». — М. Вовчок; «Сподівався дід на бабин обід» — приповідка), чекати («Скільки чекав цієї хвилини» — Ю. Смолич; «Я чекаю на тебе при каганці і співаю» — В. Стефаник).  Дієслова ждати, дожидати керують іменником у знахідному відмінку без прийменника на: «У Підпари Гафійку ждала цілоденна робота» (М. Коцюбинський). Родовий відмінок означає також, що дія переходить лише на частину предмета: з’їсти хліба, випити води, тобто не весь хліб, не всю воду. Кажемо: позич мені книжки. І хоч маємо на увазі цілу книжку, але формою родового відмінка виражаємо обмеження часу — беремо її не назавжди, а, скажімо, на кілька днів.

  ₪ З іменниками в орудному відмінку стоять дієслова: братися, узятися в значенні «перетворюватися на щось, укриватися чимось» («Тільки внизу, коло каменя бралась живими миготливими зморшками вода» — І. Багмут; «Нога в хлопця взялася синіми плямами» — О. Донченко), говорити, читати, перекладати, навчати, повчати якоюсь мовою («Поучали з церковної амвони рідних братів чужою мовою» — Б. Грінченко); іноді помилково кажуть: «Я вмію читати на англійській мові» замість «Я вмію читати англійською мовою» (або по-англійському); одружитися з кимось (іноді оженитися), а не на комусь («Софія одружилася з Ізаровим» — А. Шиян); їхати, пливти, плинути чимось, а не на чомусь («Комбайн велично плине шумним широким степом навпростець» — І. Муратов).

    ₪ З іменниками в місцевому відмінку й прийменниками по, на, в уживають дієслова: знати, пізнати («Знати пана по халявах» — прислів’я; «Пізнати ворону по пір’ю» — прислів’я), розумітися, знатися на чомусь («Теля не знається на пирогах» — прислів’я; «На рибі теж розумітися треба» — Ю. Збанацький), кохатися в чомусь («У химерному кохатися, видумки сплітати» — Б. Грінченко), вибачати на слові («Вибачайте, люди добрі, на цім слові» — М. Вовчок); бути певним із прийменником на («Коли загублю, то вишукаю, бувай на тому певна, моя сиза голубко» — М. Вовчок), із прийменником у (в) («Згорда поглядають вони довкола, певні в своїх силах» — М. Коцюбинський) або без прийменника, але з родовим відмінком («Одначе чужинець і сам був певний правильності того, що говорить» — О. Досвітній).

     ₪ Дієслово заперечувати має два основних значення: 1) «відкидати обов’язковість чогось; спростовувати якийсь факт». У такому розумінні заперечувати потребує після себе додатка в знахідному відмінку; за наявності частки не — в родовому. Ніколи в літературній мові це слово не вживається з прийменником про. Порушенням норми є речення типу «Петро заперечував про своє знайомство з Іваном»; 2) «говорити проти, висловлювати незгоду». Тоді лексема виступає з додатком у давальному відмінку: «Дмитро мав погану звичку усе заперечувати вчителям на зауваження щодо його поведінки».

     Плутання і не розрізнення цих значень часом може призвести до абсурдних тверджень. Наприклад, у фразі: «…Не можна заперечувати проти того, що між обчислювальною машиною і деякими функціями мислення людини існує формальна аналогія» не слід було вживати прийменника проти, бо він надає дієслову значення «виступати проти», тоді як зі змісту речення випливає інше — «не визнавати». Адже йдеться про об’єктивну реальність, на яку ми не впливаємо, а тільки, усвідомлюючи цю аналогію між роботою обчислювальних машин і деякими функціями людського мислення, можемо визнавати чи не визнавати їхню подібність.

    ₪ Про надмірне вживання орудного відмінка дійової особи: не «нарубані Пилипом дрова», а «дрова, що нарубав Пилип». Бо дрова рубають не Пилипом, а сокирою (знаряддям), і сам Пилип тут активний, а не пасивний учасник дії. Так само треба перебудувати фрази: «Подвір’я підмітається двірником», «Палац облицьовується робітниками», замінюючи орудний відмінок дійової особи конструкцією з підрядним реченням, що більше відповідатиме духові нашої мови. Подвір’я підмітає двірник.  Робітники облицьовують Палац.

   ₪ Відмінок після дієслова закида́ти (з наголосом на передостанньому складі). Закида́ти — синонім слів докоряти, дорікати. Лексему вживають з додатком у давальному відмінку: закида́ти — кому? (що?). «(Захар): —… Ти (боярин) закида́єш мені, що я не знаю того, що діється навколо нас» (І. Франко).  «Часто сценаристам закида́ють, що їхні сценарії довгі … » (О. Довженко).

    ₪ Збиткуватися над ним, а не збиткуватися з нього. Часто це дієслово помилково вживають з додатком у родовому відмінку та прийменником з (збиткуватися з хлопця) замість додатка в орудному відмінку з прийменником над (збиткуватися над хлопцем). Така похибка трапляється під впливом синонімів згаданого слова — знущатися, глумитися, глузувати, які в літературній мові виступають із додатком у родовому відмінку й прийменником з (знущатися з кого?).   

     ₪ Уживання прийменників з відмінками: 1) з родовим відмінком — прийменники від, із, з, у, замість, задля, з-над, зі, зо, з-перед, з-поміж, з-посеред, за, із-за, побіля, поміж, поперед, всередині, наприкінці, поблизу, позаду, під час, у напрямку, на відміну від, до, від, для, білявизирнути з вікна, запитати у нього, дістатися до міста, звістка від матері, підбіг до нього2) з давальним відмінком — завдяки, всупереч, наперекір, услід, назустріч, навстріч, на противагу, навперейми; 3) зі знахідним відмінком  — з, у, крізь, поза, близько, понад, попід, попри, проміж, зважаючи на, біля, у відповідь на, коло, підзазирнути в очі, перебував з місяць4) з орудним відмінком — під, з, за, між, поза, проміж, услід за, згідно з, нарівні з, одночасно з, побіг з, порівняно з, поруч із, разом із, слідом за, у зв’язку з: розмовляти з колегою, хліба з салом, лантух з вівсом, сидимо під вербою; з місцевим відмінком — в, у, на, по, при: був на Кавказі, зловити в озері.

    ₪ Невідмінювані іменники. Це насамперед слова іншомовного походження (загальні назви) з кінцевим голосним: амплуа, ательє, бюро, депо, журі, інтерв’ю, інкогніто, кафе, кашне, кіно, манто, меню, метро, парі, пенсне, поні, рагу, таксі, шасі. До речі, пальто тепер відмінюється. А ось віче багато хто вважає за іншомовне і не відмінює. Між тим воно відоме ще з часів Київської Русі: вживалося на позначення всенародного зібрання. Його треба відмінювати як плече в однині: віче (плече), віча (плеча), на вічі (на плечі).

    Незмінними в українській мові залишаються власні назви іншомовного походження, що закінчуються на голосний: Андре, Арно, Барбі, Беранже, Бетті, Віардо, Віньї, Гейне, Гете, Гюго, Дідро, Лавуазьє. Пуччіні, Руссо, Торічеллі  До невідмінюваних належать деякі абревіатури: ГЕС, УТН, НАТО, ХТЗ, ЮНЕСКО, але: в ЦУМ(і), на ХЕЛЗ(і).

    Не мають відмінкових форм іншомовні жіночі імена та прізвища з кінцевим приголосним: Аліс, Долорес, Шерон, Зейнаб; (Ельза) Вірхов, (Джеральдіна) Чаплін. А також українські жіночі прізвища з таким самим закінченням: Ольга Степанчук (Ольги Степанчук), Валентина Янкевич, Віра Смик, Надія Вовкодав.

    Однак трапляються випадки, коли чоловіки — носії українських прізвищ на кшталт Котик, Пиріжок, Рало, Сало запевняють, що їхні «фамілії» не відмінюються, і пишуть саме так. Але ж на прізвища, як і на решту слів, поширюються мовні закони, що заперечують будь-яку самодіяльність у цьому.

  ₪ Камінь спотикання — правопис закінчень у іменників другої відміни. Хоча за належністю до роду та відмінковими закінченнями всі іменники в українській мові поділяються на чотири відміни, найбільше помилок трапляється з написанням закінчень іменників другої відміни [родовий відмінок, чоловічий рід однини].

     А. Іменники приймають закінчення (у твердій та мішаній групах) і (в м’якій групі), коли вони означають:

  1. Назви осіб, власні імена і прізвища, персоніфіковані предмети, явища: тесляра, вчителя; Петра, Сергія, Стельмаха, Ємця; Вітра, Мороза та ін. (персонажі казок).
  2. Назви тварин і дерев: вовка, коня, дуба, ясеня.
  3. Назви предметів: ножа, плаща, телевізора, олівця, столастолу).
  4. Назви населених пунктів: Києва, Очакова, Ямполя. Але: Кам’яного Броду, Кривого Рогу, Зеленого Гаю (складені назви з іменниковими закінченнями на ,).
  5. Інші географічні назви з наголосом у родовому відмінку на кінцевому складі, а також суфіксами присвійності: Дніпра, Дінця, о. Колгуєва.
  6. Назви мір довжини, ваги, часу: кілометра; грама, тижня (але віку, року), назви місяців і днів: вересня, листопада (але листопаду — процес), понеділка; назви грошових знаків: долара, червінця; числові назви, слова, що стосуються порядку предметів при лічбі: десятка, мільйона, номера, параграфа.
  7. Назви машин та їхніх деталей: комбайна, трактора, двигуна, поршня.
  8. Терміни іншомовного походження, які позначають елементи будови чогось, конкретні предмети, геометричні фігури та їхні частини: атома, синуса, шківа тощо; українські за походженням суфіксальні слова-терміни: відмінка, додатка, іменника, трикутника, числівника. Але: виду, роду, також синтаксису, складу.

     Б. Закінчення (в твердій і мішаній групах) та (у м’якій групі) мають іменники чоловічого роду на приголосний, коли вони означають:

  1. Речовину, масу, матеріал: азоту, асфальту, бальзаму, воску, гіпсу, граніту, квасу, льоду, меду, піску, сиру, спирту (але хліба).
  2. Збірні поняття: ансамблю, батальйону, вишняку, гурту, каталогу, кодексу, лісу, оркестру, полку, реманенту, рою, тексту, хору; сюди належать назви кущових і трав’янистих рослин: барвінку, бузку, звіробою, очерету, чагарнику, щавлю, ячменю (але вівса); назви сортів плодових дерев: кальвілю, ренету, ренклоду та ін.
  3. Назви споруд, приміщень та їхніх частин: аеропорту, вокзалу, даху, замку, каналу, коридору, комплексу, палацу, поверху, стадіону, універсаму, але (переважно з наголосом на закінченні): бліндажа, гаража, куреня, млина, хліва; () вживаються і в іменниках — назвах архітектурних деталей: карниза, еркера, портика; обидва закінчення –а () та () приймають слова: моста й мосту, паркана й паркану, плота й плоту.
  4. Назви установ, закладів, організацій: банку, інституту, комітету, профкому.
  5. Переважна більшість слів із зазначенням місця, простору: абзацу, байраку, лиману, майдану, світу, яру, але: берега, горба, хутора тощо, а також зменшені форми на -к: ліска, ставка, ярка.
  6. Явища природи: вітру, вогню, граду, землетрусу, морозу, смерчу, туману, холоду.
  7. Назви почуттів: болю, гніву, жалю, страху, суму.
  8. Назви процесів, станів, властивостей, ознак, формацій, явищ суспільного життя, загальних і абстрактних понять: авралу, бігу, галасу, дисонансу, догмату, достатку, екзамену, експорту, екскурсу, звуку (але, як термін, звука), ідеалу, інтересу, канону, клопоту, конфлікту, мажору, міражу, мінімуму, моменту, принципу, прогресу, реалізму, рейсу, ремонту, руху, світогляду, спорту, способу, тифу, хисту, шуму, але: ривка, стрибка, стусана.
  9. Терміни іншомовного походження, що позначають фізичні або хімічні процеси, частину площі: аналізу, електролізу, синтезу, ферменту, а також літературознавчі терміни: альманаху, епосу, жанру, журналу, роману, стилю, сюжету, фейлетону.
  10. Назви ігор і танців: баскетболу, вальсу, краков’яку, тенісу, футболу, хокею, але: гопака, козака (наголос на останньому складі).
  11. Більшість складних суфіксальних слів (крім назв істот): водогону, живопису, родоводу, суходолу, але: електровоза, пароплава.
  12. Переважна більшість префіксальних іменників з різними значеннями (крім назв істот): вибору, випадку, відзвуку, відпочинку, заробітку, запису, побуту, посвисту, сувою.
  13. Назви річок (крім зазначених вище), озер, гір, островів, півостровів, країн, областей: Амуру, Байкалу, Дунаю, Мічигану, Рейну, Світязю, Ельбрусу, Паміру, Кіпру, Криму, Сахаліну, Азербайджану, Казахстану, Єгипту, Китаю, Донбасу, Сибіру .

  ₪ У ряді іменників зміна закінчення впливає на значення слова: алмаза (коштовний камінь) — алмазу (мінерал), акта (документ) — акту (дія), апарата (прилад) — апарату (установа), блока (частина споруди, машини) — блоку (об’єднання держав), буряка (одиничне) — буряку (збірне), вала (деталь машини) — валу (насип), елемента (конкретне) — елементу (абстрактне), інструмента (одиничне) — інструменту (збірне), каменя (одиничне) — каменю (збірне), пояса (предмет) — поясу (просторове поняття), рахунка (документ) — рахунку (дія), терміна (слово) — терміну (строк), фактора (маклер) — фактору (чинник).

   ₪ Подібні слова сповнений і наповнений потребують після себе різних відмінків для іменника. У сучасній літературній мові сповнений здебільшого сполучається з лексемами, які виражають моральний стан, емоції, і керує родовим відмінком. «Йому двадцять три роки, він сповнений сили і впевненості» (М. Трублаїні), «Тоді звилась полум’яна, гучна мелодія, горда і буйна, сповнена болю і розпачу, що збудила всі струни» (Леся Українка). Наповнений найчастіше вживається, коли йдеться про фізичне значення. Відповідно й відмінок буде інший: «Тьмяно полискували наповнені водою колії» (О. Гончар).

   ₪ Букви, що з’являються перед закінченням у словах [родовий відмінок множини]. Якщо іменник першої відміни має в називному відмінку однини перед закінченням сполучення двох приголосних, то в родовому множини між ними з’являється о або е (є). Букву о ставимо тоді, коли в іменнику після приголосної основи є суфікс -к-: дичка — дичок, дочка — дочок, дошка — дощок, книжка — книжок, кличка — кличок, пляшка — пляшок, а також у словах: кухня — кухонь, сосна — сосонсосен), сукня — суконь, поверхня — поверхонь, ігри — ігор. В інших іменниках з’являється е (є): бойня — боєнь, війна — воєнвойн), лазня — лазень, мітли — мітел, стайня — стаєнь, шабля — шабель.

    Як правило, не мають вставних о, е (є) іменники іншомовного походження: арфа — арф, пальма — пальм, шайба — шайб, лейба — лейб, догма — догм, форма — форм, норма — норм    Якщо ж іншомовний іменник закінчується на (а), то перед ним годиться ставити о: арка — арок, марка — марок, фісташка — фісташок.

   ₪ Різні закінчення ( або –у) слова папір [родовий відмінок однини]. У значенні «матеріал для письма або друку» в родовому відмінку однини утворюється форма паперуПоліграфічний комбінат закупив сорок рулонів паперу. А в розумінні «документ» цей іменник у родовому відмінку набирає форми папера. Папера з підписом директора і печаткою я ще не одержав. Отож закінчення не є паралельними, вони виконують змістороздільнювальну роль.

   ₪ Різні закінчення ( або –у) слова трап [родовий відмінок однини]. Усе залежить від того, який зміст це багатозначне слово передає. Якщо лексема трап позначає сходи на судні, то флексія в неї . Стояти біля трапа корабля (літака). А коли трапом називають сталевий циліндричний резервуар, куди надходять гази від добутої зі свердловини нафти, чи отвір для стікання води в каналізацію (в лазнях, пральнях), тоді наведений іменник у родовому відмінку має закінчення .

   ₪ Відмінювання слова «чернець». Родовий відмінок — ченця, орудний — ченцем (і далі). У множині також ченці, а не чернеці, як дехто каже й пише. «Ченці звали мене у монастир, бо я таки й письменний трошки» (П. Куліш). «По привітаннях і благословенствах начальниця запитала побожного ченця: звідки він, чи справді з Тебаїди?» (І. Франко).

   ₪ Механічно складені синтаксичні звороти примітивізують мову. Уникнути стилістичних огріхів при вживанні синтаксичних зворотів без додатків і  наприкінці речення можна, якщо: 1) замінити зворот прикметником: замість відвернутися від справи, що завалюєтьсявід безнадійної (пропащої) справи; лампа, що чадилачадна лампа; стежити за предметами, що рухаютьсяза рухомими предметами; набридло тренування, що затягнулосязатяжне (таке довге) тренування; відчуття біди, що насуваласянеминучої біди; 2) замінити його дієприслівником чи дієприслівниковим зворотом: прокотився гуркіт машини, що наближавсяпрокотився, наближаючись, гуркіт машини; нові гості, що приходили, розповідалинові гості, приходячи, розповідали;  3) замінивши зворот вказівним займенником: невже те, що відбувається, якось стосується його?невже все це якось стосується його?;  4) перебудувавши речення: клуб, що згорів, досі не відбудувалипісля пожежі клуб досі не відбудували; батько скаржився на недугу, яка посилиласябатько скаржився, що недуга5) коли зрозуміло, про що йдеться: кричав Іван услід братам, що віддалялися — можна зняти віддалялися, бо є услід ­­­­— кричав Іван услід братам.