Шахові цікавинки

         Майстерність  і вік у шахах

       Проаналізувавши історію шахових партій за останні 125 років, вчені Університету Хопкінса дійшли висновку, що швидкість старіння людського тіла і мозку не збігаються – у мозку цей процес протікає більш повільно і поступово.  До 20 років майстерність шахіста швидко зростає і приблизно у віці до 35 років вона виходить на «плато», щоби потім зростати повільно і досягти свого максимуму у 40 років. Найвищий рівень зберігається в середньому пять років, після чого (приблизно після 45 років) починає падати. Варто уточнити, що когнітивний (знаннєвий) спад відбувається поступово.

      Багато досліджень когнітивних здібностей, зазвичай, спираються на аналіз навичок, пов’язаних з прийняттям рішень і робочою пам’яттю, однак, особливість шахів полягає в тому, що успіх шахіста залежить також від його підготовки і досвіду. Вчені проаналізували понад 1,6 млн ходів у 24 000 шахових партій за участю 4000 гравців, з яких 20 – це чемпіони світу з 1890 по 2014 роки. При визначенні найоптимальніших ходів використовувався комп’ютеризований шаховий движок.

      Шахова кар’єра більшості гросмейстерів досягала піку у віці до 30 років. Потім приблизно протягом 10 років їм вдавалося зберігати досягнутий рівень, після чого починався поступовий спад. Аналогічно змінювалися показники приросту досвіду. У тисячі їхніх  дещо менш досвідчених суперників він досягав максимуму до 37 років. Отже, досвід здатний зрушувати час досягнення ігрової майстерності на більш ранній вік. Ігрова практика останнього століття це підтверджує.

      Поява шахових програм і онлайн-ігор сприяють швидкому поширенню шахових знань, завдяки чому молоді шахісти сьогодні опановують досвід набагато раніше, ніж їх однолітки 125 років тому. (https://ukr.media/science/423695/ ).

      Шахам вік – не завада

      Шахи, власне, тим і щасливі, що на відміну від багатьох інших видів спорту дозволяють своїм лицарям битися до сивого волосся і навіть після повного їх – волосся – зникнення. Та ще й як боротися! У віці 63 років і 17 днів Василь Смислов претендував на повернення шахової корони, а на наступний вечір, поступившись у фінальному матчі претендентів Гаррі Каспарову, залишився шахістом № 3 в офіційній світової класифікації.

      Семюель Решевський вперше переміг на чемпіонаті США у 1936 році, а в останній раз – через 33 (!) роки.

     Взагалі прикладів щасливого шахового довголіття – безліч. Наприклад, англієць Джон Кібл ставав чемпіоном клубу Норфолк-Норвіч в 1884 і … 1933 роках, тобто майже через півстоліття (!).

     Більш ніж по 50 років грали та грають в великих турнірах югослав Свєтозар Глігорич (йому надано навіть право без відбору виступати довічно в чемпіонатах Югославії, і там Глігорич щорічно вдається доставити чимало прикрощів своїм «шаховим онукам»), аргентинець Мігель Найдорф, англійці Гаррі Голомбек, який  гросмейстером став у 74 роки, Джозеф Блекберн, що грав у другому в світі міжнародному турнірі «Лондон-1862», і  через 52 роки у «турнірі чемпіонів» – «Санкт-Петербург-1914». Серед шахових грандів-старожилів –  Геза Мароці, Генрі Берд, Вольфганг Унцікер, Вольфганг Ульман.

       Швед Ерік Лундін ступив в гросмейстерську сім’ю напередодні свого 80-річчя. Дебютанту міжнародного Гастінгського турніру 1931/32 англійцю Едварду Джексону було 64 роки, але він зайняв 5-е місце з 10 учасників.

        У житті Мілана Відмара-старшого впродовж багатьох років успішно поєднувалися  Великі шахи і Велика наука.  в 1952 році він переміг на турнірі в Базелі, обігнавши, зокрема, екс-чемпіона світу Макса Ейве. Тріумфатору в той момент було 67 років, а почав він свою міжнародну шахову кар’єру півстоліття раніше! Шахові здобутки цього маестро: гучна перемога у турнірі  «Гетеборг-1909»; у «Сан-Себастьян-1911» лише на півочка відстав від легендарного Капабланки; «Мангейм-1914» – друге місце після Альохіна; перемоги на турнірах у Відні (1916, 1917) та у Кошице (1918).

    Відмар – вчений і винахідник. На початку Першої світової війни у Будапешті, де під його керівництвом будапештська фірма «Ganz» виготовила алюмінієвий трансформатор і одержала патент на винайдення гармати, що стріляла на 100 метрів.

     У 20-ті роки Мілан Відмар – професор і ректор Люблянського університету. Заняття наукою не перешкоджали його шаховим успіхам: виграш матчу з Мізесом, а у зірковому турнірі «Лондон-1922» пропустив перед себе лише Капабланку та Альохіна, випередивши Рубінштейна, Боголюбова, Реті, Тартаковера, Мароці та Ейве. У «Гастингсі-1925» Мілан розділив перемогу з Олександром Альохіним, майбутнім четвертим чемпіоном світу, а через рік у Земмерингу став третім, але потужно виграв у Альохіна в особистій зустрічі.

      У 1927 році був четвертим з кращих шахістів світу після нью-йоркського матч-турніру «шістьох» (Капабланка, Альохін, Німцович, Відмар, Шпільман, Маршалл), які у чотири кола виявляли суперника непереможного досі кубинця у  майбутньому матчі на звання чемпіона світу.

      Відмар і після 30-х років зберігав велику практичну силу. На його рахунку дві перемоги над Альохіним й дві – над Ейве, чемпіоном світу у 1935-37 роках. Він мав пристойний рахунок з Капабланкою, причому одного разу благородно здався (щоправда, у програній позиції), коли Хосе-Рауль переплутав час початку догравання, за що йому мала бути зарахована поразка.

      Мілан Відмар часто судив змагання найвищого рівня, у тому числі матч-турнір на першість світу 1948 року. Написав книжки «Піввіку за шаховою дошкою», «Бесіди про шахи з початківцем», а книжка Відмара «Мій погляд на світ» визнається кращим твором професора на нешахову тему. На завершення ще один, дещо незвичний штрих  до портрета цього Гранда науки і шахів: Відмар – перший гросмейстер, який почав керувати автомобілем.

     Повертаючись до теми шахового довголіття, потрібно визнати, що неперевершений поки рекорд належить Віктору Корчному. Відзначивши своє 70-річчя, він через місяць після цього зайняв перше місце на турнірі «Біль-2001», причому деякі з учасників-гросмейстерів годилися йому у правнуки!

       Про звання гросмейстера

       Довгі роки звання гросмейстера в шахах одночасно існувало  і – не – існувало. Хоча вперше лондонська газета «Белла лайф» ще 18 лютого 1838 року устами одного з читачів представила так геть забутого усіма Вільяма Льюїса, а потім так назвав п’ятьох фіналістів петербурзького турніру 1914 року російський імператор Микола II, але навіть після виникнення ФІДЕ рівно чверть століття це звання нікому не надавалося. Зрештою, кого з корифеїв шахів цікавила би думка шахової федерації -аматорської організації, хоч і міжнародної. А до цього «великими майстрами» шанобливо іменували тих, хто хоч раз вигравав більш-менш помітний турнір.

    Жартівлива ремарка. Великий комбінатор з «Дванадцяти стільців» Ільфа і Петрова Остап Бендер, коли виголошував свою промову у Васюках, вважав, що гросмейстер – це «старший майстер». Щож, йому видніше.

     Але якщо серйозно, то коли організатори запрошували на чергові змагання тільки переможців попередніх турнірів, то новий турнір діставав у пресі назву «турніру чемпіонів»,  але все  ж таки не гросмейстерським. У ті часи цим не переймалися, і дискусій з приводу того, кого вважати гросмейстером, а кого ні – не виникало.

    Вперше у світі  гросмейстерське  звання офіційно було встановлено в СРСР лише у 1927 році, і через неповних два роки його присвоїли 42-річному Борису Берлінському, який став чемпіоном СРСР 1929 року. До цього він вигравав чемпіонати України і Москви, а в Першому Московському міжнародному турнірі 1925 року хоч і показав скромний результат, але завдав сенсаційної поразки непробивною чемпіону світу Капабланці, йому програли й такі корифеї як  Рубінштейн, Земіш, Шпільман, Левенфіш. Радянський Союз не обмежився лише винайденням цього «ноу-хау», а  продовжував робити з ним дивні кульбіти: в СРСР у 1931 році звання гросмейстера … скасували (!!), а ще через чотири роки його знову відродили, і «другим першим» гросмейстером СРСР став Михайло Ботвинник. До речі, серед інших країн світу звання національного гросмейстера з’явилося згодом лише в Угорщині.

      Після Другої світової війни реанімована ФІДЕ, отримавши у свої руки систему боротьби за шахову корону, у 1049 році заснувала звання міжнародного гросмейстера. На початку 1950 року офіційно були названі 27 шахістів, які стали гросмейстерами як «honoris causa» (лат. – «заради пошани»): О. Бернштейн, И. Болеславский, И. Бондаревский, М. Ботвинник, Д. Бронштейн, М. Видмар, Э. Грюнфельд, О. Дурас, Ф. Земиш, П. Керес, Б. Костич, А. Котов, Г. Левенфиш, А. Лилиенталь, Г. Мароци, Ж. Мизес, М. Найдорф, B. Рагозин, С. Решевский, А. Рубинштейн, Л. Сабо, В. Смыслов, С. Тартаковер, Р. Файн, С. Флор, Г. Штальберг, М. Эйве. Найстаріший з них – це рекорд отримання звання – був німець Якоб Мізес, якому незабаром після присвоєння виповнилося 85 (!) років У цій компанії на 5 років молодшим був угорець Геза Мароці. Взагалі 11 «перших гросів» народилися ще у XIX столітті. Цілком ймовірно, що по книгам своїх титулованих колег вивчав шахове мистецтво Давид Бронштейн, виглядав серед перших гросмейстерів «непристойно» молодим – тільки 26 років; лише на три роки був старшим від нього  другий за силою гри шахіст світу у той час Василь Смислов. Жінкам звання международного гроссмейстера присвоюється з 1976 року.

    Нагато пізніше до списку поважних за віком «аксакалів шахів», яким було надано звання міжнародного гросмейстера також як  honoris causa отримали 85-річний Джордж Колтановський  і 81-річний перуанець Естебан Каналь, який збагатив шахову теорію дебютів двома варіантами свого імені.

     Якщо би звання «міжнародний гросмейстер» присвоювалося раніше, до 1950 року, то у списку юних гросмейстерів знайшлося б місце для шахових вундеркіндів Хосе- Рауля Капабланки  та Самуеля Решевського.

                            Capablanca-1  Samuel-Reshevsky-2

                                                 Сеанс одночасної гри проводить Самуель Решевський

       Гросмейстерами у наші часи стають усе молодші здобувачі цього звання. Якщо майбутній чемпіон світу Михайло Таль ним став у 21 рік, то його наступники на шаховому троні Борис Спаський, Анатолій Карпов, Гаррі Каспаров, Володимир Крамник вибороли це звання приблизно у 18 років. Гросмейстерський вік ще одного шахового короля Роберта Фішера довгий час вважався еталонним – 15 років 6 місяців 1 день. Поліпшити цей рекорд здавалося неможливим доти, поки молодша з трьох сестер Полгар – Юдіт – не отримала звання чоловічого гросмейстера у 15 років 4 місяці і 28 днів. Експерти на той момент були одностайні: досягнуто стелю!

    Проте, чемпіонка світу серед дівчат 2001 року Хумпі Конеру з Індії втретє виконала норму чоловічого гросмейстерського бала у 15 років 1 місяць і 27 днів від народження – на три місяці швидше, ніж Юдіт. Поки це найшвидша експансія дівчат в чоловічу гросмейстерську сім’ю.

    Що ж стосується отримання вищого титулу серед жінок, то тут попереду українська шестикласниця Катерина Лагно, яка стала і чемпіонкою Європи у віці до 14, і  міжнародним гросмейстером у 12 років і шість з половиною місяців (!!).

    Врешті і здобувачам гросмейстерського рангу вдалося «розміняти» 15-річний вік. Земляк Полгар Петер Леко став гросмейстером в свої 14 років 4 місяці 22 дня. Француз Етьєн Бакро досяг заповітної мети, маючи на два місяці і 22 дні менше, ніж Леко. Незабаром наймолодшим «великим майстром» став Руслан Пономарьов з України – у 14 років 17 днів від народження. Потім Руслана на 3 дні (!) випередив бакинець Теймур Раджабов.

      Китаєць Бу Сянчжі  ще більше понизив віковий бар’єр, що у детальній інформації про вік юного гросмейстера починається зі слів «13 років …». Талант з Піднебесної став таким маєстро у 13 років 10 місяців і 13 днів.

      Про те, що й цьому рекорду втриматися не вдасться, прозоро натякав чи обережно свідчив той факт, що у січні 2002 року на фінальний матч на першість світу проти Василя Іванчука 18-річний Руслан Пономарьов з українського міста Краматорська прибув до Москви у супроводі дуже потужного … 12-річного офіційного секунданта, свого земляка Сергія Карякіна (наступне фото зліва), що спершу природньо викликало в усіх поблажливу посмішку, але … Пономарьов у цьому матчі став чемпіоном світу, а Карякін через півроку, у віці 12 років 7 місяців рівно, в третій раз виконав гросмейстерську норму. На рік, три місяці і тринадцять днів перевершивши китайця Бу!  

      Наймолодшим гросмейстером у світі тепер є індійський вундеркінд Гукеш Доммараджу (наступне фото справа), який став гросмейстером у віці 12 років, 7 місяців, 17 днів. Якихось 18 днів забракло юному індусу, щоби відібрати пальму першості у цьому. Все ж рекорд Карякіна поки що тримається досі.

                                                 Карякін Gukesh-D

Наймолодші гросмейстери світу

Гросмейстер Країна Вік
1 Сергій Карякін Україна/Росія 12 років, 7 міс., 0 дн.
2 Гукеш Доммараджу Індія 12 років, 7 міс., 17 дн.
3 Джавохір Синдаров Узбекистан 12 років, 10 міс., 5 дн.
4 Праггнанандха Рамешбабу Індія 12 років, 10 міс., 13 дн.
5 Нодирбек Абдусатторов Узбекистан 13 років, 1 міс., 11 дн.
6 Паримарьян Неги Індія 13 років, 4 міс., 22 дні
7 Магнус Карлсен Норвегія 13 років, 4 міс., 27 дн.
8 Вэй І Китай 13 років, 8 міс., 23 дні
9 Раунак Садхвані Індія 13 років, 9 міс., 28 дн.
10 Бу Сянчжі Китай 13 років, 10 міс., 13 дн.
11 Самуель Севян США 13 років, 10 міс., 27 дн.
12 Ріхард Раппорт Угорщина 13 років, 11 міс., 6 дн.
13 Теймур Раджабов Азербайджан 14 років, 0 міс., 14 дн.
14 Руслан Пономарьов Україна 14 років, 0 міс., 17 дн.
15 Ніхал Сарін Індія 14 років, 1 міс., 1 день
16 Евандер Лян США 14 років, 1 міс., 20 дн.
17 Уеслі  Со Філіпіни/США 14 років, 1 міс., 28 дн.
18 Етьен Бакро Франция 14 років, 2 мііс., 0 дн.
19 Ілля Нижник Україна 14 років, 3 міс., 2 дні
20 Максим Вашье-Лаграв Франція 14 років, 4 міс., 6 дн.
21 Петер Леко Угорщина 14 років, 4 міс., 22 дні
22 Хорхе Корі Перу 14 років, 5 міс., 15 дн.
23 Хоу Іфань Китай 14 років, 6 міс., 16 дн.
24 Джеффрі Шонг США 14 років, 6 міс., 25 дн.
25 Аніш Гірі Росія/Нідерланди 14 років, 7 міс., 2 дні
26 Юрій Кузубов Україна 14 років, 7 міс., 12 дн.
27 Богдан-Даньєл Дяк Румунія 14 років, 7 міс., 27 дн.
28 Даріуш Сверч Польща 14 років, 7 міс., 29 дн.
29 Аліреза Фіруза Іран 14 років, 8 міс., 2 дні
30 Аріан Чопра Індія 14 років, 9 міс., 3 дні
31 Нгуен Нгок Чионг Шон Вьєтнам 14 років, 9 міс., 22 дні
32 Кирило Шевченко Україна 14 років, 9 міс., 23 дні
33 Арджун Ерігайсі Індія 14 років, 11 міс., 13 дн.
34 Даниїл Дубов Росія 14 років, 11 міс., 14 дн.
35 Рей Робсон США 14 років, 11 міс., 16 дн.
36 Фабіано Каруана Італія/США 14 років, 11 міс., 20 дн.

 

     

     

       Найкоротші партії в змаганнях на першість світу з шахів

      У матчі Бориса Спаського з Робертом Фішером (Рейк’явік, 1972 рік), друга партія між ними була визнана найкоротшою в матчах за звання чемпіона світу, оскільки Фіщер не з’явився на гру. Стрілка годинника зробила за годину свій оборот, прапорець впав і рахунок став 2:0 на користь Спаського. На першу партію Фішер також не прийшов, але ця партія була «трішечки» тривалішою, тому що білими грав Спаський, який зробів свій перший хід.

     Зрештою, там же в Ісландії, був шанс повторити цей своєрідний рекорд: Михайло Таль як блискучий психолог-практик всіляко рекомендував Спаському та його секундантам-гросмейстерам Ю. Геллеру і М.Крогіусу (майбутньому доктору психологічних наук)  та міжнародному майстру І. Нею такий самий демарш – не з’явитися на третю партію, «повернувши» Фішеру очко за принципом «з жебраків не беремо!». Ймовірно, після такої «відповіді» психологічно напружений Фішер міг би й не стати чемпіоном світу, але … третю партію Спаський програв «нормально», а потім програв й сам матч.

      У матчах претендентів найкоротша партія тривала трохи більше. У 1983 році в американському місті Пасадена, Віктор Корчной, який емігрував з СРСР,  зіграв у першій партії матчу проти Гаррі Каспарова 1.d4  і відразу після цього … вийшов у фінал претендентського циклу, тому що через свою ідеологічну впертість радянська влада не дозволила Каспарову грати на американській території. Точно так само угорський гросмейстер Золтан Ріблі «виграв» матч в екс-чемпіона світу Василя Смислова. Наслідки цих скандалів були рекордними ще й в іншому. Після тривалих переговорів (і всупереч правилам) ці політичні ходи у шахах вдалося взяти назад, обидва матчі все ж відбулися. Щоправда, обійшлося це Радянському Союзу у більш, ніж 120 тисяч доларів виплати неустойки за невиконання умов договірних зобов’язань  щодо цих матчів. Якби радянські гросмейстери зробили хоча б по одному ходу у відповідь, а вже потім припинили матчі  на знак протесту, штрафів, мабуть, не було б, організаторам треба було би вмовляти радянську сторону змінити своє рішення.

      На міжнародному турнірі 1970 року в Пальма-де-Мальорці Фішеру приніс перемогу перший же хід 1. с4, оскільки його суперник аргентинський гросмейстер Оскар Панно відмовився починати гру о 7 годині вечора. До цього над цим островом у Середземному морі все ще світило сонце, і Фішер через релігійні переконання в той суботній день, 12 грудня, за шаховий столик сідати до заходу сонця відмовлявся. Його прохання заздалегідь було узаконено регламентом турніру, і спроба Панно повстати проти цього обернулася для аргентинця нулем в турнірній таблиці. До речі, свого часу 18-річному Фішеру було зараховано поразку в останній партії матчу з Решевським, якому у суботу було перенесено партію на дві години раніше. Юний Фішер не прийшов на партію у змнений час, заробив поразку й матчі загалом (рахунок між суперниками до цієї останньої партії був 5:5).

      А ось ще один кумедний випадок. В одному з поєдинків на чемпіонаті Грузії майстер Арчіл Ебралідзе у відповідь на 1. е4 зупинив годинник і розписався в своєму бланку про те, що він здається. Оторопілому судді майстер так пояснив своє рішення: «Щось мені сьогодні його (тобто партнера) фізіономія не подобається».

     

       Найтриваліші партії в історії шахів

      У 1926 році два випускники Ебердінського університету в Шотландії, роз’їхавшись у різні сторони, почали партію, що тривала … 40 років! До того ж гра залишалася незавершеною! У одного з партнерів була зайвий пішак, і партія, мабуть вже перейшла в ендшпіль, але, на думку гросмейстера, автора трьохтомніка «Шахові закінчення» Юрія Авербаха, для реалізації наявної переваги при таких темпах гри буде потрібно ще … років десять! Подальша доля цього єдиноборства залишилася невідомою.

      До неї примикає, хоча у дещо несподіваному аспекті інша історія. У 1921 році два любителя шахів, С. Робертсон з Нью-Йорка і Г. Кейстон з австралійського міста Аделаїда знаходилися у той час у Європі, де затіяли між собою суперечку з приводу одного з варіантів французького захисту. Для з’ясування істини вони вирішили зіграти між собою цим варіантом партію за листуванням. Партнери роз’їхалися по місцях свого постійного проживання, і гра почалася. Спочатку противники обмінювалися листами, які з Америки йшли через Європу, Суецький канал та Індійський океан. Маршрут листів з відповідями був дещо іншим: неозорі простори Тихого океану, Панамський канал і Карибське море.

     Так тривало 5 років, і в партії на той час тільки-но починався міттельшпіль. Американець запропонував дограти партію по телеграфу. У цьому випадку той, хто програє, візьме на себе усі витрати на розсилку телеграм. Через півтора року Робертсон програв, і компенсував австралійцю витрачену суму в 6 тисяч доларів. Очевидно, ця, хоча і не найдовша партія в історії шахів, є найдорожчою в буквальному сенсі слова.

      Теоретично ж найдовша партія, завдяки правилу 50 ходів, може, за підрахунками математиків, тривати  5949 ходів. Добре, що реальність виникнення такої ситуації дорівнює нулю. При класичному ж контролі часу – 2,5 години на 40 ходів і годину на кожні наступні 20 ходів – та повному його використанні суперники, граючи щовечора, провели б за дошкою 596 годин протягом 99 діб!

     Адріан МИХАЛЬЧИШИН. Куди йдуть гросмейстери

     Ремарка редактора сайту. Переклад з російської мови, скорочення і редагування тексту, а також незначне доповнення до нього виконано з люб’язної згоди автора – В.Пострільоний. Джерело інформації: Адриан Михальчишин. Куда уходят гроссмейстеры. ChessPro. Профессионально о шахматах, 30 серпня 2017 року. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  https://chesspro.ru/view/mikhalchishin_gms_walks_of_life ).

   Для редактора цього сайту є високою честю для себе бути особисто знайомим з Адріаном Богдановичем Михальчишиним – міжнародним гросмейстером елітного світового рівня, видатним теоретиком шахів, мудрим педагогом, наставником і тренера національних збірних команд різних країн, вихователем яскравої плеяди молодих гросмейстерів і міжнародних майстрів, чудовим співбесідником і доброю Людиною.

     Тренерська діяльність. Володимир Тукмаков успішно тренував збірні Швейцарії, України і Азербайджану (виграв Кубок Європи з азербайджанським «Сокар»); про подвиги Аршака Петросяна з командою Вірменії вже складаються легенди і пишуться пісні, книги, випускаються поштові марки і монети. Елізбар Убілава створив чемпіона світу Ананда. Лев Псахіс підняв основи індійських шахів. Найуспішніший тренер – гросмейстер Мирон Шер, який офіційно заробив мільйон USD в Нью-Йорку на тренерських програмах! Михайло Гуревич успішно тренує турецьких і польських юніорів, а угорець Золтан Ріблі – збірну Австрії. Львівський гросмейстер Олександр Сулипа тренував команди Туреччини, Польщі та України, Олександр Чернін працює зараз на американському континенті в Академії Каспарова. Гросмейстери Уве Бьонш та Євген Бареєв були державними тренерами відповідно Німеччини і Росії.

    Створення власних шахових шкіл. Видавнича діяльність. Успішним став цей шлях для Артура Юсупова та Стефана Кіндерманна у Німеччині, Бориса Альтермана в Ізраїлі, Мігеля Ільескаса в іспанській Барселоні. Смбат Лпутян очолює шахову Академію у Вірменії. Олександр Халіфман заснував академію і видавництво дебютних книг у Петербурзі. Сюзан Полгар, Олександр Онищук, Семен Палатник і Бартломей Мачейа працюють викладачами шахів у різних університетах Америки. Свою Академію має американсько-грузинський гросмейстер Роман Джінджіхашвілі. Нана Олександрія відкрила Академію у Тбілісі, Жіль Міраллес – у Женеві. На півдні Китаю у Шеньчжені усе шахові Академії очолює перша гросмейстер країни Лю Шилан. Успішну програму «Шахи в школі» в Угорщині веде Юдіт Полгар, а Володимир Крамник став шефом шахової частини школи «Сіріус» у Сочі.

    Редактори і видавці шахових журналів. Югославський гросмейстер Олександр Матанович у середині 60-х минулого століття став редактором і власником найпопулярнішого видання – «Шахового Інформатора». Англійський гросмейстер Джон Нанн заснував видавництво «Гамбіт» у Лондоні, іспанець Альфонсо Ромеро – видавництво «Chessy», а новозеландський гросмейстер Мюррей Чандлер купив найстаріший у світі журнал «British Chess Magazine». Ян Тімман заснував голландський «New in Chess». Лівансько-французький гросмейстер Башaр Куатлі (колишній претендент на пост президента ФІДЕ) купив французький журнал «Europe Echecs». Німецький журнал «Schach» купив і став його беззмінним редактором гросмейстер Рай Тішбірек.

   Головними редакторами шахових журналів були Тигран Петросян, Анатолій Карпов, Юрій Авербах, хорвати Дражен Марович і Зденко Кожул, словенські гросмейстери Георг Мор, Матей Шебенік і Анна Сребрніч. Австрійський гросмейстер Єва Мозер – редактор журналу національної федерації.

     Створив журнал «Mat» і став його головним редактором багаторазовий чемпіон Польщі Матеуш Бартель. Мирослав Філіп багато років був головним редактором журналу «Ceskoslovensky Sah», а Ласло Сабо – журналу «Magyar Sakkelet». Іспанець Роман Торан теж заснував свій шаховий журнал. Мігель Ільєскас разом з кубинцем Амадором Родрігесом видають такий журнал у Барселоні. Американець Яссер Сейраван відкрив журнал «Inside Chess» у Сієтлі, потім він став найвідомішим коментатором супертурнірів, видав чимало книг.

    Чеський гросмейстер Карел Мокри – власник найбільшого у Європі шахового магазину. Його конкурент, білоруський гросмейстер Юрій Зезюлькін – найбільший торговець шаховою літературою у Східній Європі.

     Легендарний Бент Ларсен вів шахові колонки у данській газеті «Ekstrabladet» і шведській «Ekspressen», потім у головній газеті Аргентини «Clarin». У «Правде» вів Шахову колонку у газеті «Правда» вів Олексій Суєтін, у газеті «Известия» – Давид Бронштейн. Роберт Бірн вів відділ у «New York Times», а Любош Кавалек – у «Washington Post», Георг Мор – у люблінській  газеті «Дело» і маріборській – «Вечір». Раймонд Кін має колонку в «International Gerald Tribune». У найвпливовішій газеті світу «Wall Street Journal» колонку веде Гаррі Каспаров, щоправда, це політична колонка. Молоді гросмейстери Етьєн Бакро, Аркадій Найдіч і Чаба Балог заснували видавництво «Chess Evolution», за прикладом «Шахового інформатора» Олександра Матановіча. Данський гросмейстер Якоб Огард заснував видавництво «Chess Stars». Щоденну інтернет-газету видає ірландський гросмейстер Олександр Бабурін, онлайн-проекти ведуть гросмейстери Борис Аврух і Боян Вучковіч. Навіть Каспаров мав свій сайт «Kasparovchess» з відділеннями у Москві, Нью-Йорку та в Ізраїлі.

     Інженерія. Чимало гросмейстерів обрали інженерні професії: Григорій Левенфіш, Ян Смейкал та Іржі Лехтінскі з Чехії, Оскар Панно з Аргентини. Суньє Нето з Бразилії – інженер-будівельник, німецькі гросмейстери Клаус Дарга (колишній багаторічний капітан збірної ФРН) і Ханс Хехт – інженери-програмісти. Але всіх перевершив гросмейстер з Арабських Еміратів Саєд Саєд – після розставання з шахами (через конфлікт з керівництвом федерації) став великим фахівцем з будівництва мостів і головним творцем штучного острова в Дубаї. Інженер-геодезист – сербський гросмейстер Йорданка Мічич.

    Політика. Державна служба. Багато гросмейстерів реалізували себе у політиці. Першим вступив на цей шлях легендарний ісландець Фрідрік Олафссон, який став генеральним секретарем парламенту Ісландії. Пост міністра спорту Сербії у 2012 році зайняла Аліса Маріч. Міністром спорту Чорногорії у 1998-2002 роках був Божидар Іванович (років за 20 до цього він був чемпіоном країни з настільного тенісу), а Зураб Азмайпарашвілі у 2013 році став першим заступником міністра спорту Грузії, а з 2014 року – президентом Європейського шахового союзу. У листопаді 2014 року гросмейстер, мати чотирьох дітей Дана Рейзнієце-Озола стала у 33 роки міністром економіки Латвії! У національній першості завоювала срібло, а виступаючи за збірну країни на Олімпіаді, обіграла найсильнішу шахістку світу Хоу Іфань!  У 2015 році екс-чемпіонка Європи, гросмейстер Вікторія Чміліте була обрана до литовського парламенту.

                    Маріч-фотоі  Озола  Чміліте-фото

                         Аліса Маріч                                 Дана Рейзнієце-Озола                      Вікторія Чміліте на засіданні Сейму.  

      Аргентинський гросмейстер Клаудіа Амура була призначена державним секретарем спорту. Міністерства там немає, тому це ранг міністра. Нона Гапріндашвілі була Президентом Олімпійського Комітету Грузії у 90-х роках минулого століття. Гросмейстери Стеліос Халкіас і Анна Ботсарі служать у міністерстві закордонних справ Греції.  Анатолій Карпов був головою радянського Фонду миру, а з 2011 року є членом Держдуми Росії. У політику пішла й екс-чемпіонка світу з Китаю Се Цзюнь. Високий пост у міністерстві фінансів Польщі займає гросмейстер Яцек Гданський. Мером Кутаїсі був гросмейстер Гія Гіоргадзе, який потім очолив національну федерацію шахів. Азербайджанський гросмейстер Айнур Софієва стала депутатом парламенту, а Ілаха Кадимова – дипломатом. Індонезійський гросмейстер Утут Адіанто сьогодні – депутат парламенту своєї країни. Саня Вуксановіч була шефом Кабінету Міністра закордонних справ Сербії, а гросмейстер Дар’я Капш займала таку ж посаду у Словенії. У міністерстві закордонних справ Угорщини працює колишній чемпіон світу серед юнаків, гросмейстер Петер Ач. Польський гросмейстер Роберт Кучіньский працює у Міністерстві соціальної політики.  Еквадорський гросмейстер Марта Ф’єрро, стала віце-президентом ФІДЕ.

      Канадський гросмейстер, 8-разовий чемпіон країни Даніель Янофскі, що народився у Бродах на Львівщині був відомим юристом і мером передмістя Вінніпега – Уест-Кілдонан.  До речі, американський шаховий маестро  Оскар Чайес, що у 1916 році виграв у практично  «непробивного» тоді Капабланки, також народився у Бродах.

      Юриспруденція. Суддями високого рівня були відомий гросмейстер з шахів за листуванням Григорій Омельченко (м.Сочі, Росія) і міжнародний майстер з Італії Джузеппе Валенті. Німецький гросмейстер Маркус Штангль був суддею у Мюнхені, а Крістіан Габріель – суддею в економічному суді у Франкфурті. Чех Вітезслав Рашик займає одну з найвищих посад у спеціальному економічному суді Праги. Німець Флоріан Гандке – теж суддя.

     Юристами були гросмейстери: югослав, доктор Петар Тріфунович і голландець Ян Верле. Дуже успішну кар’єру в юридичній фірмі робить угорський гросмейстер, доктор Андраш Флумборт. Гросмейстери Ронен Лев, Еран Лісс, Майкл Уайлдер. Міхаель Хоффман та Ірина Лимар – адвокати. Колись Осип Бернштейн зробив кар’єру фінансового адвоката спочатку в Росії, звідки втік від радянської влади, а потім й у Франції.

   Серйозним юристом був німецький гросмейстер Вольфганг Унцікер, а в даний час – ісландець Йоханн Хьяртарсон (у фірмі, що розвиває успішні генетичні проекти). Американський гросмейстер Патрік Вольф працював юристом у самого Воррена Баффета, а потім створив свій хедж-фонд «Grandmaster». Адвокатами працюють шведські гросмейстери Фердинанд Хеллерс і Харрі Шюсслер. Був адвокатом і покійний югославський гросмейстер Мілорад Кнєжевич, що потім працював тренером з шахів у Кувейті, звідки був змушений тікати від нападу Саддама Хусейна. Адвокат – хорватський гросмейстер Мійо Удовчіч. Англійський гросмейстер Вільям Уотсон – шановний податковий юрист, молодший партнер у відомій фірмі «Slaughter and May» у Лондоні.

     В історії шахів було декілька видатних постатей, що не реалізували себе як юристи: геній шахів американець Пол Морфі, що так і не дочекався у своїй канцелярії жодного клієнта, а також доктори права Олександр Альохін і Савелій Тартаковер.

     Релігія. Американський гросмейстер Вільям Ломбарді був католицьким священиком. Енріке Мекінг під час важкої хвороби занурився у релігію та … одужав. Глибоко пішла у релігію екс-чемпіонка світу Майя Чибурданідзе, через це залишила шахи. Дослідженнями і серйозною практикою іудаїзму займається гросмейстер Леонід Юдасін. Рабином високого рівня став колишній харків’янин Михайло Недобора. Пауль ван дер Стеррен – викладач буддизму і медитації. Словацький гросмейстер Ян Маркош викладав у теологічному інституті. Гросмейстер Юрій Анікаєв став ченцем у Загорську, а голландський гросмейстер Іге Віссер пішов у пустельники та живе у лісі! Талановитий американський гросмейстер Кайден Трофф за рішенням його сім’ї тимчасово планує покинути шахи і виїхати в одну з азіатських країн у ролі мормонського проповідника. Тому він навіть й не вступав до університету. Гросмейстер Валерій Салов закінчив ленінградський університет за профілем «Політологія», потім відвідував мадридський літній університет. Потім залишив шахи і займається дослідженням різних проблем на межі політики і містики.

     Бізнес. Ми з Олександром Білявським 5 років займалися туристичним бізнесом, а потім представництвом балканських фірм в Україні. Амос Берн займався торгівлею у США і надовго відходив від шахів. Комерсантом був й Семен Алапін. Словенський гросмейстер Бруно Парма мав різний бізнес, у тому числі величезний магазин шахової та комп’ютерної літератури, у самому  центрі Любляни. Югославський гросмейстер Мілан Матулович був власником маленької транспортної компанії. Успішним бізнесменом став тбіліський гросмейстер Тамаз Георгадзе, який працював тренером збірної Іспанії. Він налагодив бізнес з іспанцями і успішно продає у Тбілісі сантехніку, взуття та іграшки з Іспанії.

      Цікаво, що великі шахісти займаються бізнесом з перемінним успіхом. Анатолій Карпов хотів відкрити виробництво дешевих автомобілів в Тулі, але досяг успіху в газовому бізнесі. Аліса Галлямова у Казані має фітнес-клуб «Каїсса». Знаменитий тренер Михайло Шерешевський займався бізнесом у Болгарії, а потім там же був власником деревообробної фабрики. А на пенсії ж він очолив шахову школу «Сіріус». Голландський гросмейстер Карел ван дер Вейде – також успішний бізнесмен. Словенська гросмейстер Юре Шкоберне – директор сімейної фірми. Давно пішли у бізнес українські гросмейстери Артур Фролов, Олександр Шнейдер та Ігор Новіков. Останні двоє мали пов’язаний з перевезеннями бізнес у Луганську. Сербський гросмейстер Сініша Дражіч – бізнесмен, власник фабрики шкіри біля м. Нові-Сад. Виробляє сумки і гаманці, гросмейстер Володимир Райчевіч успішно торгував нафтою в Югославії.

     Американський гросмейстер Айзек Кежден блискуче грав у 1930-31 роках, вигравши кілька турнірів в Європі. У всьому світі тоді лютувала економічна криза і Кежден пішов у страховий бізнес. Був організатор турнірів П’ятигорських, заснував головний журнал шахової Америки «Chess Life». У букмекерському бізнесі працює гросмейстерська сім’я з Одеси Юрій Дроздовський та Наталя Здебська. Анатолій Мачульський, який недавно помер,  був власником букмекерської фірми «Фон» у Москві.  Катарський гросмейстер Аль Модіахі займався торгівлею з Китаєм. Мав найкрутішу машину – «Ламборджіні» запаморочливого жовтого кольору, за що був прозваний учасницями Гранд-прі  – «Аль Ламборджіні». Зараз він – організатор турнірів.

   Мухаммад-фото

            Мохаммад Аль-Модиахи

    Сфера нерухомості. Успішно працює там ісландський ветеран Гудмундур Сігурйонссон, а філіппінський гросмейстер Еугеніо Торре свою фірму з торгівлі нерухомістю назвав «Фіанкетто». Гросмейстер Павел Блатни працював менеджером готелю у рідному Брно.

      Інформаційні технології. Польський гросмейстер Рафал Антоневський заснував успішну IT-компанію і став її президентом. Французький гросмейстер Кох також заснував IT-компанію. В IT пішов і англієць Меттью Садлер, але останнім часом він часом сідає за дошку, а також веде у «New in Chess» колонку, присвячену шаховим книгам.

    Менеджмент. Дуже талановитий голандський гросмейстер Йерун Пікет став секретарем шахового мецената, мільярдера Йопа ван Остерома, який, до речі, боровся з Борисом Спаським за звання чемпіона світу серед юнаків 60 років тому! Меценат ще й сам був гросмейстером і чемпіоном світу з шахів за листуванням. Гросмейстер Йон Арнасон – президент пенсійного фонду Союзу інженерів Ісландії. Екс-чемпіон світу серед молоді, гросмейстер Дармен Садвакасов є партнером у провідній казахстанської консалтингової компанії. Зоя Лельчук у Німеччині служила офісним клерком. Американський гросмейстер Джеймс Тарджан став бібліотекарем.

     Письменницька кар’єра. Ян Роджерс (австралієць, але живе часто в Амстердамі), Ганс Реє і Генна Сосонко пишуть лише на шахові теми, хоча їхній великий попередник Ян Хейн Доннер писав на багато тем і отримав престижну нагороду для голландських письменників. Американський гросмейстер Джессі Краай – також письменник. Казахський гросмейстер Болат Асанов став історичним письменником. Інші казахські гросмейстери Влад Ткачов і Муртас Кажгалєєв теж пробують себе у різних літературних жанрах. Після закінчення шахової кар’єри Борис Гулько та Леонід Юдасін, нині жителі Америки, пишуть на філософсько-історично-релігійні теми. Львівський гросмейстер Олександр Білявський веде економічний блог у газеті «Високий Замок», а автор цих рядків пише на історико-політичні теми у журналі «Дзвін». Швейцарський гросмейстер Ріхард Форстер видав величезні біографії Тарраша і Берна і, крім того, веде колонку у найвпливовішій газеті «Neue Zurcher Zeitung». А призер юнацьких першостей Європи, мій учень, поляк Ян Пінський став редактором двох успішних політичних тижневиків.

    Засоби масової інформації. Гросмейстер Сергій Макаричев, який тренував Карпова, Каспарова, збірні СРСР і Росії, став телевізійним ведучим, як і його дружина Марина. У Москві на телебаченні веде шахову програму і гросмейстер Ельміра Мірзоєва. А Микола Попов вже 30 років – головний коментатор усіх видів спорту на російському телебаченні. На телебаченні працюють шаховими коментаторами англійський гросмейстери: Деніел Кінг – в Англіі; Моріс Ешлі – у США, Сергій Шипов – у Москві.  Сербський гросмейстер Саня Вуксановіч в дитинстві багато років вела передачу для підлітків, тож  до цього часу її впізнають на вулицях Белграда. Свєтозар Глігорич спочатку був міжнародним репортером у белградському журналі «NIN», а потім став вести спортивну програму на белградському радіо. Мали програми на телебаченні Юрій Авербах, Аліса Маріч, тепер – французький гросмейстер Робер Фонтен і хорватський Даворін Куляшевич. Та й я сам у 80-ті роки вів щомісячну передачу про шахи на львівському телебаченні. У Мінську у той самий час вела передачу на телебаченні Кіра Зворикіна, а Божидар Іванович мав свою передачу на чорногорському телебаченні. У Німеччині найвідомішим коментатором був Хельмут Пфлегер, а тепер його роботу продовжують Клаус Бішофф і Себастьян Зібрехт. Дуже популярним коментатором в Німеччині через свій специфічний чеський акцент був Властіміл Горт. Прес-офіцером ФІДЕ стала гросмейстер з Харкова Анастасія Карлович. Також зайняті прес-роботою гросмейстери Анна Буртасова і Аліна Л’Амі. Американські гросмейстери Таль Шакед і Катерина Рогонян працюють в Google.

      Сільське господарство. Бельгієць Уго Зюхтінг і перуанець Хуліо Гранда ( п’ять років  займався своєю великою фермою, вирощуючи квасолю і кукурудзу. Зараз Хуліо в іспанській Саламанці, але його робота вже  пов’язана з шахами). Львівський гросмейстер Марта Літинська після виходу на пенсію господарює разом з чоловіком-професором на куплених ними 80 гектарах землі під Львовом. Інша українська шахістка, гросмейстер Ольга Андрєєва має ферму під Харковом з вирощування кроликів. 

      Словенський гросмейстер Дражен Сермек одружився з таїландкою, купив землю під плантацію кокосових пальм. Однак, виявилося, що розчистити ділянку дуже важко через величезну кількість наявних там змій.  Найоригінальніший селянин – це сербський гросмейстер Мирослав Маркович, учень Сергія Смaгіна, що продовжив сімейний бізнес з фермою курчат.

      Боснійський гросмейстер Мілан Вукіч у важкі часи громадянської війни в Югославії у 90-х роках розводив папуг і возив їх продавати у Швейцарію. І жартував над Марковичем: «Ну що у тебе за бізнес? Ти продаєш курчатко по 1 франку, а я папугу за 100 ». Але ж Маркович продавав за рік 10 тисяч курчат, а Вукіч – усього 20 папуг!

     Мало хто знає, що і Акиба Рубінштейн пограв в Швеції в 1918 році в голодний час після закінчення першої світової війни, і на зароблені гроші купив ферму курчат в Бельгії і цим утримував свою сім’ю. Видатний шаховий етюдист Олексій Троїцький усе життя був лісником.

    Музичне мистецтво. Видатний гросмейстер Марк Тайманов був і великим піаністом, мабуть другим після самого Філідора – шахового маестро та оперного композитора. Тайманов у свої кращі роки одну половину часу віддавав шаховим турнірам, а другу – концертам у фортепіанному дуеті зі своєю дружиною Любов’ю Брук. У музику пішли Свєтозар Глігорич і Лайош Портіш. Перший став складати пісні, а інший – співав. Професором консерваторії стала сербський гросмейстер Катаріна Йованович-Благоєвич. Англійський гросмейстер Кріс Уорд став учителем латиноамериканського танцю сальса. І таке буває!

                                                 Тайманов-Брук-фото  Глігорич-фото

                                                           Марк Тайманов и Любов Брук                         Светозар Глігорич

    Кіномистецтво. У 2012 році у віці 54 років пішов з життя через інфаркт мексиканський гросмейстер Марсель Сіснієга, який зняв як режисер 7 фільмів. У 1992 році він залишив шахи, перед цим намагаючися зробити кар’єру у банку, але знайшов себе у кіно. З гросмейстерів у кіно знімалися сам Капабланка в 1925 році у Пудовкіна, в класичній «Шаховій гарячці», Корчной – у фільмі «Гросмейстер». Зіркою в дитячому віці був Марк Тайманов через свою головну роль скрипаля у фільмі «Концерт Бетховена». Але йому далеко до хорватського міжнародного майстра Маринко Чосіча, що знявся у 9 фільмах для дітей!  В епізодичних ролях знімалися чеський гросмейстер Любомир Кавалек, у ролі продавця риби  у фільмі свого друга великого Мілоша Формана, Олександра Костенюк – у Станіслава Говорухіна. Обидва великі режисери відомі як пристрасні любителі шахів.

Костенюк-фото

О.Костенюк у фільмі С.Говорухіна «Благословіть жінку»

    А друг Фішера гросмейстер Ларрі Еванс взагалі працював у Голлівуді, де писав сценарії. У кіно, навіть у головній ролі, знімався в молодості філіппінський гросмейстер Еугеніо Торре. Актрисами театру були Марія Манакова і Хелена Мира з Австрії. А американець Джош Вайтцкін просто зіграв самого себе у фільмі «В пошуках Боббі Фішера». Відмінно зіграв нещодавно в фільмі французький гросмейстер Фаб’єн Лібішевскі. А тепер і Магнус Карлсен готується стати актором.

    Образотворче мистецтво. Мало серед гросмейстерів художників – лише Софія Полгар закінчила цю спеціалізацію в Ізраїлі і малює ілюстрації для дитячих книжок. Багаторазовий чемпіон Парижа з шахів, скульптор Авраам Баратц зробив надгробний пам’ятник Олександру Альохіну на кладовищі Монпарнас у Парижі. Але усім їм далеко до видатного художника Марселя Дюшана, що стояв біля витоків сюрреалізму в живописі, сильного майстра з шахів. Дюшан чотири рази грав за збірну Франції на Олімпіадах (разом з самим Альохіним!), П’ять разів грав у міжнародних турнірах. Переможець V світового чемпіонату Міжнародної федерації заочних шахів (1932-33 рр.).

    Робота у системі середньої освіти. Вчителями в основному математики і фізики у школах  були: видатний маестро Адольф Андерсен, угорські легенди Геза Мароці і Гедеон Барца, чех Ольдржіx Дурас, та й сам Макс Ейве викладав математику у жіночій гімназії. Потім він пішов на роботу в концерн IBM. Вчителі – датські гросмейстери Карстен Хой і Ларс Бо Хансен. Сербський гросмейстер Гордана Маркович стала вчителем англійської мови у бєлградській гімназії.

    Директором гімназії у Любляні був гросмейстер Пірц. У нього навчався майбутній гросмейстер Бруно Парма. Одного разу Парма у командній першості Любляни довго мучив Пірца в ендшпілі «тура і слон проти тури», і директору це дуже не сподобалося. Потім Парма здавав іспити за допомогою секретаря шахової федерації Словенії, тому що тільни той один мав вплив на Пірца.

    Гросмейстери Симен Агдестейн з Норвегії і німець Лотар Фогт – вчителі у спортивних гімназіях.

    Карлсен-фото

    Магнус Карлсен виконує завдання Симена Агдестейна. Шпіцберген, 2006 рік

    Вища школа. Наука. Багаторазова претендентка на звання чемпіонки світу Алла Кушнір була дуже серйозним археологом. Володимир Макогонов був викладачем вищої математики у Бакинському технічному університеті. а Володимир Алаторцев очолював лабораторію шахів у науково-дослідному інституті. Ройбен Файн займався психоаналізом.

    Югославський гросмейстер Мілан Відмар, професор і ректор Люблянського університету. Ботвинник пішов в електротехніку, яку, до речі, вивчав по книжках Відмара, що були нелегально видані в СРСР. Тільки у 50-х  роках Відмар отримав за них у вигляді оплати автомобіль «Москвич»!

    Чех Мирослав Катетов був ректором знаменитого Карлового університету в Празі. Німецький гросмейстер Бурхард Маліх викладав в університеті Лейпцига. Аліса Маріч перед міністерської кар’єрою була професором університету в Белграді, а Наташа Бойкович стала професором транспортного факультету Бєлградського університету. Латвійсько-французький гросмейстер Анда Шафранська теж викладала в університеті. Дуже сильними професорами у математиці стали гросмейстери  Дункан Саттлз з Канади і Джонатан Местел з Англії (викладав у самому «Imperial College»). Доктором психології стала словенський гросмейстер Яна Крівец, зараз вона – професор університету в Любляні. Те саме зробив шотландський гросмейстер Джонатан Роусон. А молдавський гросмейстер Кароліна Смокіна – віце-ректор Кіпрського університету. У науку пішов і німець Леонід Кріц. Гросмейстер Володимир Малахов працює дослідником у знаменитому ядерному центрі в Дубні під Москвою. Професором французької літератури в університеті Тарту багато років була гросмейстер Лариса Вольперт, а Олександра Ніколау була професором китайської мови і літератури в Голландії! Гросмейстер Микола Крогиус – доктор психологічних наук, професор, завідувач кафедри в саратовському університеті.

    Даніель Стеллваген отримав докторське звання з хімії і викладає в університеті. Мартін Соллевельд – університетський професор математики. Фрисо Нейбур став фахівцем з інформаційних технологій. Німці Крістофер Лутц і Людгер Кейтлінгхаус – програмісти. Сильним програмістом був Ганс Берлінер – чемпіон світу з шахів за листуванням.  Дуже екзотичне поле досліджень було у професора Клагенфуртського університету, австрійського гросмейстера Карла Робача. Він був одним з найголовніших фахівців у світі по орхідеях.

    Справжні доктори наук: Емануїл Ласкер, Мілан Відмар, Осип Бернштейн, Макс Ейве, Федір Богатирчук, Мирослав Філіп, Михайло Ботвинник, Ройбен Файн, Петар Тріфуновіч, Гедеон Барца, Микола Крогиус, Кеннет Рогофф, Карл Робач, Роберт Хюбнер, Хельмут Пфлегер, Джон Нанн, Джонатан Местел, Любомир Фтачнік, Ігор Штоль, Райнер Кнаак, Буркхард Маліх, Андрія Фудерер, Джонатан Роусон, Стюарт Рейчелс, Карстен Мюллер, Томас Ернст, Флоріан Гандке, Франц Хольцке, Андраш Флумборт, Юре Борішек, Олександр Вейнгольд, Лариса Вольперт, Марія Германова, Марія Альбулец, Алла Кушнір, Олександра Ніколау, Яна Белліні, Аліса Маріч, Яна Крівец, Хізер Річардс, Саломея Заксайте, Нора Медведь, Кароліна Смокіна; гросмейстери шахів за листуванням: Фрідріх Баумбах, Геннадій Несис, Ганс Берлінер; шахові композитори: Володимир Брон, Гія Надарейшвілі, Борис Сахаров, Тигран Горгієв.

    Науковий ступінь кандидата наук у тодішньому СРСР, а тепер й на пострадянському просторі, в багатьох аспектах близький до західного звання доктора.  Гросмейстери-кандидати наук: Володимир Алаторцев, Тигран Петросян, Анатолій Вайсер, Болат Асанов, Віорел Бологан, Олександр Рязанцев, Євген Томашевський, Володимир Поткин, Володимир Сергєєв, Михайло Олексієнко, Юрій Вовк, Ірина Уманська.

    Шахісти-таксисти. У  Рейкьявіку є клуб таксистів, що виступає у вищій лізі першості Ісландії з шахів! Гросмейстери-таксисти: Ніколас Россолімо – у Парижі та у Нью-Йорку; Йенс Кристиансен – у Копенгагені (після продажу свого бару); словенський міжнародний майстер Зоран Велічкович – у Зальцбургу.

    Робота у спецслужбах. Теперішній шеф таємної поліції Нігерії – голова національної федерації шахів. А білоруський кандидат в майстри з Бреста Обламський був шефом білоруського КДБ. Директор зовнішньої розвідки Росії Леонід Шебаршин в обідню перерву завжди грав у шахи. Гросмейстер Відмантас Малішаускас пішов працювати у литовську секретну службу і часто їздив в рамках НАТО на різні акції по усьому світу. Албанський гросмейстер Еральд Дервіші після закінчення юридичного факультету в Падуї (Італія) став шефом Албанського національного агентства з продажу зброї, а потім очолив консалтингову фірму.

    Медицина. Зігберт Тарраш був стоматологом у Нюрнберзі, а потім почав лікувати гіпнозом. Доктор рентгенології Федір Богатирчук заснував приватний лікарський кабінет в Києві ще в 1922 році.

    Ремарка від редактораПро Федора Парфеновича Богатирчука, доктора медичних наук, професора, видатного  шахіста та великого патріота, який прожив довге (92 роки!) і драматичне життя, сьогодні майже не знають та не шанують в незалежній Україні, про яку він так мріяв.

    Федір Богатирчук народився в Києві в 1892 році. У віці 17 років став чемпіоном Києва з шахів, випередивши майбутнього претендента на світову першість Юхима Боголюбова. На Всеросійському турнірі 1912 року став третім. У 1917 році після закінчення медичного факультету Київського університету Святого Володимира пішов добровольцем на фронт, а під час громадянської війни працював у шпиталі.

    У 1920-30 роках Богатирчук брав участь в шести чемпіонатах СРСР з найсильнішим у світі на той час складом учасників, зокрема, 1927 року він став чемпіоном, поділивши перше місце з Петром Романовським. а на чотирьох чемпіонатах був бронзовим призером.

    На Московському міжнародному турнірі 1935 року Богатирчук зіграв внічию з двома екс-чемпіонами світу – Емануїлом Ласкером та Хосе-Раулем Капабланкою та обіграв майбутнього чемпіона світу Михайла Ботвинника. Федір Богатирчук був єдиним радянським шахістом, який мав позитивний баланс в партіях з Ботвинником – три перемоги та дві нічиї. Втім, ту московську перемогу незабаром йому згадали: в 1937 році проти Богатирчука, який на той час був головою шахової федерації України, було розв’язано кампанію в пресі. Його звинуватили в розтраті коштів, виділених на київський шаховий клуб. Коли Богатирчук звернувся до ЦК КП(б)У за поясненнями, йому заявили: «Знаєте, товаришу Богатирчук, й надрукування статті в газеті, й інші прояви незадоволення вашою роботою стали результатом того, що вашому політичному обличчю наша громадськість більше не довіряє. Візьмемо, наприклад, ваш виграш у Ботвинника в турнірі 1935 року. Ми знаємо, що у вас в турнірі було погане становище, та що ви знали, яке величезне значення для престижу СРСР мало би отримання Ботвинником одноосібного першого призу. Та попри це, ви доклали всі зусилля, щоб ту партію виграти».

    Після вигнання з шахів Богатирчук зосередився на медицині. Його спеціальністю була рентгенологія костей та суглобів, у 1940 році він захистив дисертацію на здобуття ступеню доктора медичних наук, став професором.

    В 1948 році він емігрував до Канади, став викладачем медичного факультету Університету Оттави – спочатку в якості лектора й потім професора рентгенівської анатомії. Опублікував понад 30 друкованих праць в американських, канадських та європейських наукових виданнях. В 1955 році за працю «Старіючий хребет людини» Федір Богатирчук був відзначений медаллю імені Барклая – свого роду Нобелівської премії в галузі радіології.

    Богатирчук брав участь в чемпіонатах Канади (в 1949 – 2 місце, в 1951 – 3 місце). Продовжував грати в міжнародних турнірах, за виключенням тих, де брали участь радянські гросмейстери. Грав за команду Канади на Шаховій олімпіаді в 1954 році. Того ж року став міжнародним майстром. Звання гросмейстера Міжнародна федерація шахів (FIDE) не наважилася присвоїти йому через протести СРСР Залишивши практичну гру, продовжував грати за листуванням. У 1967 році Міжнародна шахова федерація гри за листуванням (ICCF) також присвоїла йому звання міжнародного майстра.

    Символічно і навіть якось дивно, що у  життєвому шляху Федора Богатирчука (а помер він у 1984 році напередодні початку матчу Карпов – Каспаров) вмістилася ціла епоха великих шахових чемпіонів – від першого, Вільгельма Стейніца, й до тринадцятого – Гаррі Каспарова.

    Радянсько-німецький гросмейстер Михайло Цейтлін був спортивним лікарем у баскетболі. Західнонімецький гросмейстер Хельмут Пфлегер – не тільки лікар-психолог, а ще й спадкоємець фармацевтичного концерну такого ж імені. Ізраїльський гросмейстер Іона Косашвілі (чоловік Софії Полгар) став армійським хірургом. Гросмейстер Яна Беллін (спочатку – Маліпетрова, потім – Майлс) працювала лікарем в Англії, а потім очолила медичну комісію ФІДЕ. Головним кардіологом Тбілісі був гросмейстер з шахової композиції Гія Надареїшвілі. Серед гросмейстерів композиції було ще кілька відомих лікарів – доктор медицини Тигран Горгієв з України та Хуліо Інфантоцці з Уругваю. Головним лікарем угорської армії був міжнародний майстер Ласло Ліптаї. Гросмейстер з Угорщини Нора Медведь стала доктором медицини. Лікарями стали єгипетські гросмейстери Басс Амін та екс-чемпіон світу серед юнаків Ахмед Адлі. Ізраїльські гросмейстери: Дан Цолер – сімейний лікар, Ілан Манор – психолог. Молодий голландський гросмейстер Вутер Спульман став отоларингологом. Італієць Карло Д’Аморе – дуже відомий психіатр.

    Фармацевтика. Гросмейстери-фармацевти: Олександр Кевіц; Катерина Боруля (відкрила фізіотерапевтичну клініку в Баден-Бадені); словенський гросмейстер Юре Борішек (працює в одній з люблянських фармацевтичних фірм, які розробляють нові ліки); німецький гросмейстер Олександр Науманн (після закінчення навчання успадкував від батька сімейну аптеку). Міжнародні майстри бельгієць Йоханн Гормахтіг і турок Суат Шойлу – власники аптек. Ірансько-англійський майстер Алі Мортазаві – директор фармацевтичної компанії «Silence Theraupevtics».

    Банкіри і шахи. Найбільший банкір свого часу Альберт фон Ротшильд (1844-1911) більше 30 років був Президентом Віденського шахового клубу (з 1880 по 1911 рр.). Банкір Макс Вейс (1857-1927) – один з найсильніших шахістів Австрії кінця ХIХ століття, який посів перше місце на міжнародних турнірах в Нью-Йорку (1889 р) і Відні (1890 г.). Він написав кілька підручників з шахів, перекладених на різні мови. У Бреслау в 40-х роках XIX століття шаховий клуб збирався у кафе Хойзлера, де банкір Ейхгорн зіграв незліченну кількість партій з некоронованим чемпіоном світу Адольфом Андерсеном. Коли Вільгельм Стейніц навчався у Віденському університеті, то він грав у шахи в кафе «Cеntral», де його постійним партнером був банкір Епштейн.

   У ті часи одним з найсильніших шахістів світу був угорський банкір Ігнац фон Коліш, який через свою зайнятість по роботі рідко брав участь у змаганнях, але, коли грав, то завжди домагався великого успіху. Після перемоги на найбільшому міжнародному турнірі в Парижі 1867 року він відійшов від практичних шахів і лише фінансував великі турніри, наприклад, «Баден-Баден-1870» і «Відень-1882». Коліш впевнено входив до п’ятірки найсильніших шахістів у світі до 1890 року, аж поки на шаховому обрії не з’явилося нове покоління, найяскравішими представниками якого були Ласкер і Чигорін. Коліш володів банком у Відні і курирував банк в Парижі.

    Гросмейстер Ласло Сабо до другої світової війни працював у банку «British Hungarian AG» у Будапешті. Ця будівля була зруйнована під час війни, а з ним і банківська кар’єра гросмейстера. Семиразовий чемпіон Литви в 20-х і до початку 30-х років Александрас Зіселіс Махтас був директором найбільшого банку в Литві – «Centralinis Zydu Bankas» у Каунасі. Він двічі виступав за Литву на Олімпіадах, граючи на першій і другій дошках. У 1936 році емігрував до Палестини і потім керував «Industrial Bank» у Тель-Авіві. Німецький шахіст Карл Карльс заснував «Bremer Creditbank» та у 1908 році став його директором. Він був чемпіоном Німеччини у 1934 році і двічі грав на Олімпіадах (у 1927 і 1930 роках). Він в основному починав партію ходом 1.c4, тож у Німеччині цей дебют досі називають не англійським початком, а бременською партією, на честь Карла Карльса.

    Виключно великий внесок у розвиток шахів 80-90-х років ХХ століття внесли два відомих банкіра: доктор Вільям Вірт – президент «Credit Suisse» і сер Джеремі Морс – голова правління «Lloyds Bank». До речі, сер Moрс ще й відомий шаховий композитор. «Credit Suisse» допомагав становленню молодих швейцарських шахістів, один з яких, Лукас Бруннер, став гросмейстером, а потім почав працювати в «Credit Suisse», а у ФІДЕ він керує спеціальним фондом розвитку. Взагалі, у Швейцарії банки сприяли проведенню усіх основних шахових змагань – «San Gothardo Bank» та його президент, доктор Фернандо Гарсія спонсорував кращий в історії шахів «Опен-турнір  Lugano», «Credit Suisse » – турніри «Biel» та «Horgen» , а «Volksbank» – чудові турніри у Берні в 90-х роках.

    У 80-х роках минулого століття міжнародний майстер з США Норма Вайнштейнн зробив запаморочливу кар’єру у фінансовій сфері. Його здібності в торгівлі цінними паперами і валютою наштовхнули керівництво «Bank of Amerika» до думки, що ці якості притаманні усім шахістам, тож вони оголосили конкурс на пошук шахістів високого рівня, які забажають працювати у них.  Американський гросмейстер Кен Рогофф є одним з провідних експертів Світового Банку. Американський гросмейстер Рон Хенлі працює біржовим брокером, а син Ольги Капабланки є директором чилійського банку у Майамі. Чемпіонка США 2003 року Анна Хан працює в «Інвестмент Сакс Банк», а угорський гросмейстер Гергей Анталь – у банку «Morgan Stanley». Ще кілька гросмейстерів працюють в американських банках, а в «Ljubljanska Banka» (Словенія) – міжнародні майстри Янез Барле і Богдан Подлєснік.

    Найвизначнішим представником банкірів у шахах зараз безумовно є гросмейстер Мілан Кнежевич – директор «Кмечкa Банку» і довголітній голова югославської і словенської федерацій. Він – організатор Олімпіади у Нові-Сад 1990 року і у Бледі (2002). Традиційні італійські турніри в Реджо-Емілія – заслуга банку «St. Prospero Giminiano» та його директора Марані. Міжнародний майстер Альвізе Зікікі і гросмейстер Серджіо Маріотті працювали у «Banko di Roma». Цей банк у 70-х роках проводив дуже сильні турніри, автору цих  рядків у 1977 році  вдалося розділити в одному з них 1-2 місця з Рафаелем Ваганяном.  Югославський «Invest Bank» проводив у 80-х роках один з найсильніших у світі супертурнірів. Белградський «JIK-bank» взагалі мав свою шахову команду, багаторазового чемпіона Югославії 90-их років. Цей банк проводив цикл турнірів «Grand Prix JIK-bank». У керівництві банку працював майстер ФІДЕ Мілан Мілічевіч. Югославський «Scandic Bank» в 1992 році організував ностальгічний матч «Спаський – Фішер». «Stocar-bank» з міста Чачак теж мав свою шахову команду, чемпіона і володаря Кубка Югославії 2000 року.

    Команда з Подгориці “Montenegrobank» довгий час грала у вищій лізі чемпіонату Югославії, а у 2000 році стала чемпіоном країни. Німецький банк «Sparkassen» проводить супертурнірі в Дортмунді, а разом з «Brain games» провів і турнір претендентів на першість світу. Цей же банк має спеціальну дитячу програму «Schach fur Dortmund». Банк «Латвія» організував у 1997 році Меморіал Михайла Таля. Команда з Казані «Татарсбербанк» у 1997 році виграла Кубок Європи серед клубних команд. Бельгійський банк «Свіфт» за часів, коли ним керував великий любитель шахів Бессель Кок, був головним спонсором фантастичних турнірів на Кубок Асоціації гросмейстерів. У багатьох країнах проводяться чемпіонати серед банківських службовців.

    Дуже серйозно залучений до банківського бізнесу екс-чемпіон світу Анатолій Карпов. Він є членом Ради директорів Федерального промислового Банку Росії. Потім був у наглядових радах і декількох  інших банків. Президент української федерації Віктор Капустін був директором одного з найбільших банків України – «Укрексімбанку». Президент шахової федерації Словенії доктор Томаш Суботіч є членом ради директорів «Gorenjske Banke». Вадим Мороховський був директором банку «Південний» і кілька років поспіль проводив в Одесі великі турніри Асоціації шахових професіоналів.

    Ісландський гросмейстер Маргейр Петурссон пішов з шахів на початку 90-х років. Заснував банк за своїм імені «MP», продав його. Потім він купив в 2006 році у Львові банк «Lviv», а в даний час володіє 49% акцій цього банку (контрольний пакет – 51% – належить швейцарським фінансовим установам).  Російський гросмейстер Олександр Волжин займає пост віце-президента знаменитого Британського банку «Barclays». У голландській фінансовій компанії працює гросмейстер Теа Ланчава, а міжнародний майстер Хельмут Кардон – у філії американського банку «Merrill Lynch» в Амстердамі. Ян Смеетс – у фінансовому бізнесі. Йоріс Бреннінкмейер відкрив свою фірму з фінансових консультацій. У французькій фінансовій компанії працював Анатолій Вайсер.

    Колись дуже успішно працював на біржі в Америці Арнольд Денкер. Семюель Решевскій був фінансовим ревізором, Абрам Купчик – бухгалтером в «Metro Goldwyn Meyer». Фінансовим ревізором став англійський гросмейстер Майкл Стін, а дуже потужним бухгалтером – голландський гросмейстер Бьянка Мурен. Ізраїльсько-швейцарський гросмейстер Вадим Мілов пішов на біржу. Також  у фінанси подався данський гросмейстер Курт Хансен. Канадський гросмейстер Марк Блювштейн працює фінансовим менеджером у компанії Wave. Гросмейстери Ілля Гуревич і Паскаль Шарбонно – банківські брокери. Жоель Лотьє працює у фінансово-інвестиційній компанії в Москві. На біржі у свій час працював грецький гросмейстер Стратос Грівас. Дуже успішно попрацювали у фінансах англійці Джуліан Ходжсон і Люк МакШейн. Мігель Найдорф створив страхову компанію в Уругваї та Бразилії,  в результаті став мільйонером. Він там працював з приятелем, гросмейстером Германом Пильником. Польський гросмейстер Павел Блем – віце-президент «Chrysalis Analytics» у Балтіморі, США.

   

  Неперевершений гострослов

   Савелій Григорович Тартако́вер – один з найсильніших гросмейстерів  на початку XX століття. Шаховий теоретик, журналіст і літератор, поет і перекладач. Доктор права. Автор багатьох кінематографічних сценаріїв. У 1929 році провів перший у світі сеанс одночасний гри з аероплана. Володів дивовижною працездатністю: під час Московського турніру 1925 року, крім виснажливої гри у 20 турів, Тартаковер ще написав 50 статей і прокоментував 100 партій. Як він міг при цьому зайняти призове місце – просто дивно!

   Мужня людиною. Друга світова війна застала його у Буенос-Айресі, де він грав за команду Польщі. Тартаковер прибув в Алжир, під ім’ям лейтенанта Картьє, щоб взяти участь у французькому русі Опору. Немолодому вже гросмейстеру доводилося висаджуватися на парашуті у німецький тил. За свою хоробрість був нагороджений орденами Французької республіки.

   Тартаковер мав схильність до шахових парадоксів. Часто обирав дебюти, що вважалися в той час слабкими, ніж чимало сприяв їх розвитку (дебют Берда, голандський захист). Його авторству належить термін «гіпермодернізм», яким він узагальнив нову течію у шаховій думці. Тепер це слово використовується для означення певних тенденцій і течій у філософії, соціології, культурі, мистецтві тощо. Любителі шахів пам’ятатимуть Тартаковера як автора  величезної кількості  афоризмів. Наведемо лише частку його крилатих висловів.

       Афоризми Савелія Тартаковера

       Про помилки у шахах

      1. Помилки завжди очікують, щоб їх допускали.

      2. Переможець – це той, хто робить менше помилок, ніж його противник.

       3. Шахи – це боротьба, головним чином зі своїми помилками.

      4. Помилкові ходи часто дуже трудно знайти.

       5. Передостання помилка виграє.

      6. Жертви можливі тільки завдяки помилці суперника.

      7. Жертвою доводять тільки те, що хтось із противників помилився.

      8. Помилки – це сіль шахів.

      9. У шахах вчаться тільки на помилках. У помилках завжди міститься щось правильне.

    10. У шахах може бути тільки одна помилка: переоцінка противника. Все інше або невезіння, або слабкість.

    11.  Нічиєї можна досягти шляхом триразового повторення позиції або одним слабким ходом.

    12. Шахова партія – це зазвичай казка з тисячі та однієї помилки.

    13. На шаховій дошці кожна помилка мстить за себе.

   14.  Найважчі помилки – це уявні.

   Про закони шахів з гумором

    15.  Шахові закони існують для того, щоб їх порушували.

    16. Найсуворішими правилами в шахах є винятки з правил.

     Про дебют, мітельшпіль та ендшпіль

    17. У партіях є три стадії: дебют – ви розраховуєте на перевагу; мітельшпіль – вважаєте, що маєте перевагу; та ендшпіль, коли несподівано для себе програєте.

    18. Якщо королівський гамбіт – це стрибок у прірву, то ферзевий гамбіт – стрибок в канаву.

    19. Тільки в середині починається справжня гра.

    20.  Часто тільки з ендшпілю й починається партія.

   Про пішаки

    21. Ізольований пішак пригнічує настрій на усій дошці.

    22. Крайній пішак подібний до провінціалки.

    23. Найнебезпечніші пішаки – це ті, що приречені на загибель.

    24. У пішаків і фігур різна етика.

    25. Підтримка ізольованих пішаків потребує дорогих мікстур

     Про тактику і стратегію 

    26.Тактик повинен знати, що треба робити і коли є що робити, стратег повинен знати, що треба робити і коли нема чого робити.

    27. Жертвуй, щоб не стати жертвою.

    28.  Краще жертвувати фігурами свого супротивника

    29. Деякі коні не скачуть, а кульгають

    30. Хід другого сорту часто найточніший.

    31. Комбінація – душа шахів.

    32. Комбінація – це можлива неможливість.

   Про суперників і самооцінку

   33. Є гравці, які грають слабо і не знають, що вони грають слабо: це невігласи – уникай їх!  Є гравці, які грають слабо і знають, що вони грають слабо: це розсудливі – допоможи їм!  Є гравці, які грають добре і не знають, що вони грають добре: це скромні – поважай їх!  Є гравці, які грають сильно і знають, що грають сильно: це шахові мудреці – наслідуй їх!

   34.Морфи був поетом шахів, Стейніц – бійцем, Ласкер – філософом, Капабланка – чудо-механіком, Альохін – шукачем шахової правди.

   35. Тільки дійсно сильний шахіст знає, наскільки слабо він грає.

   36. Вміти грати в шахи – це значить намагатися вміти грати ще краще.

   37. Виграє не той, хто грає добре, а той, хто грає краще.

   Психологія у шахах

   38. Атаку потрібно вести не тільки на рокіровку і пішаки, але й на психіку противників.

   39. Атакуючи противника, намагаються не переконати його, а здивувати.

   40. В атаці розгортається дух гравця.

   41. «Тихий» хід часто діє як землетрус.

   42. Відкрита лінія часто нагадує відкриту рану.

   43. Загроза сильніша, ніж її виконання.

   44. Чим еластичніша позиція, тим більше шансів до порятунку.

   45. У прагненні не стояти на програш деякі програють партію.

   46. Той, хто наважується, повинен програти. Той, хто не наважується – програє.

   47. Бувають невдалі перемоги і славні поразки.

   48. Скромний тільки переможець.

   49. Найбільше сердяться на те, що сердяться.

   50. У першій партії у мене боліли зуби. У другій – боліла голова. У третій – мене мучив ревматизм, а під час четвертої партії я себе не дуже добре відчував. А у п’ятій? Ну не можна ж весь час вигравати!

   51. «Хоча» сильніше, ніж «якби».

   52.«Бідні люди! Як ви схожі в усіх своїх починаннях на того шахіста, який «міг би виграти свою партію, але …».

   53. Вічний шах є п’янким  блаженством

   54. Пат – це трагікомедія шахів.

   Тартаковер про себе:

   55. «Тартаковер — скептик, який, власне кажучи, николи не виграє, але від якого лише іноді програють інші».

   Ремарка від редактора сайту. Цією скромною, без  жодного кокетування фразою Тартаковер, можливо, мав на увазі свої переконливі, але  не надто численні перемоги над усіма сучасними йому чемпіонами світу, за винятком лише одного – Х.-Р. Капабланки, якого Тартаковер не здолав жодного разу (якийсь фатум!).   Тож не будемо фантазувати, а тим більше доскіпатися до сказаного ним, краще погляньмо на загальний «послужний список» цього видатного маестро шахів.

   З 1905 по 1951 рік, Тартаковер взяв участь мало не у сотні турнірів, з яких шістнадцять разів виходив переможцем. У Відні у 1922 році вінбув другим, позаду А. Рубінштейна, але випередивши А. Альохіна і Ю. Боголюбова. У 1927 році поставив своєрідний рекорд – чотири рази перемагав в міжнародних турнірах: двічі у Гастінгсі – на початку і в кінці року, а у Ніндорфі та Лондоні розділив перше місце з А. Німцовичем. Вражаючу перемогу здобув в Льєжі (1930 г.): 8,5 очок з 11, без поразок, випередивши на два очки легендарного індуса Султан-Хана, обігнавши також Німцовича, Рубінштейна, Маршалла та інших «грандів» шахів.. Після цієї перемоги було порушено питання про матч з Альохіним за звання чемпіона світу, яке, на жаль, не вдалося втілити на практиці.

      Про коефіцієнти Бергера і Бухгольця

   Коефіцієнт Бергера – це спосіб визначення місць як додатковий коефіцієнт  учасників, які набрали однакову кількість очок в основному турнірному заліку. Застосовується не тільки у шахах, але й також в інших іграх, де за перемогу, нічию та поразку присуджується певне постійне число очок (наприклад, 1, 0.5 і 0).

   Вперше таку систему підрахунку очок при розподілі місць для кругових шахових турнірів запропонував чехословацький шаховий майстер Оскар Гелбфус (Oskar Gelbfuhs) у серпні 1873 року, а її  використання було започатковане Вільямом Зонненборном (William Sonneborn) та Йоганном Бергером (Johann Berger) на турнірі в Ліверпулі (1882 р.). З 1886 року розподіл місць за коефіцієнтом Бергера вже було введено у регулярну практику.

   Коефіцієнт Бергера певного учасника складається з суми усіх очок його супротивників, у яких даний учасник виграв, плюс половина суми очок супротивників, з якими даний учасник зіграв внічию. Головна ідея, на якій базується цей коефіцієнт полягає  тому, що з двох учасників, які набрали однакову кількість очок, вище підсумкове місце у турнірі присуджується тому учаснику, який виграв у сильніших супротивників, тобто у тих, які самі набрали більше очок. Тому учаснику, який має більший коефіцієнт Бергера, присуджується більш високе підсумкове місце в турнірі. Хоча й коефіцієнт  Бергера придумано для кругових турнірів, але він, за необхідності, може застосовуватися й в інших схемах розігрування з однаковою кількістю партій.

   Коефіцієнт Бухгольця запропонований у 1932 році і названий іменем винахідника – шахіста Бруно Бухгольця (Bruno Buchholz). Це також додатковий, але дещо інший спосіб визначення місць у турнірах учасників, які набрали однакову кількість очок. Хоча за перемогу, нічию та поразку присуджується також 1, 0.5 і 0 очок відповідно, але застосовується коефіцієнт Бухгольця у турнірах з багатьма учасниками, де нереально застосувати кругову систему, коли кожен гратиме з кожним, і тоді загальна кількість турів не впишеться у жодні  прийнятні, з точки зору здорового глузду, часові рамки. Тому було винайдено турніри за швейцарською системою, з досить обмеженою кількістю турів. без прив’язки до числа учасників.

   Коефіцієнт Бухгольця конкретного учасника складається з суми усіх очок суперників, з якими даний учасник грав, незалежно від результату зустрічей між ними. Ідея полягає в тому, що учаснику, який грав з більш сильними суперниками, тобто конкурентами, що набрали сумарно більше очок, присуджується вище підсумкове місце.

   Усічений коефіцієнт Бухгольця. Якщо у двох або більше учасників будуть однаковими і кількість набраних очок, і коефіцієнти Бухгольця, тоді з коефіцієнта Бухгольця кожного учасника віднімають результат того його суперника, який набрав  найменшу кількість очок. Якщо й після такого віднімання, тобто без врахування результату суперника з найменшою кількістю очок,  коефіцієнти Бухгольця  знову залишаються рівними, то процедура повторюється, тобто віднімають результат наступного слабшого суперника, доки не виявиться різниця у коефіцієнтах.

   Розрахунок коефіцієнтів при пропуску туру і неявці суперника:  при неявці суперника на тур партія умовно вважається нічийною;  за відсутності (нестачі) суперника при непарному числі учасників у турнірах за швейцарською системою партія вважається зіграною внічию з самим собою;  при пропуску туру на початку турніру (запізнення)  або наприкінці турніру (учасник знявся з турніру) вважається, що партії зіграні внічию з самим собою.

   Такий порядок визначення коефіцієнтів застосовується тоді, коли потрібно порівнювати коефіцієнти учасників, які зіграли різну кількість партій. Адже можливий такий варіант, наприклад, коли один з учасників набирає 7 очок з 10 можливих і займає перше місце, а другий – 7 з 7, причому обігравши лідера в особистому поєдинку, і залишиться тільки на другому місці, оскільки розпочавши змагання … з четвертого туру, він матиме завідомо нижчий коефіцієнт. А при нарахуванні коефіцієнтів Бухгольця за пропущені тури, гравець зі 100% результатом, ймовірно, вийде на перше місце, що є більш справедливим.

    Гіпермодернізм у шахах

   Цей напрям розвитку шахової думки виник у 1910-20 роках ХХ століття.  Назва терміну утворена від давньогрецького слова  ὑπερ (пізніше – гіпер ) –  «понад-, над-»  та латинського слова  modernus  – новий, сучасний. Запропонував його з Тартаковер замість раніш  вживаної назви «неоромантизм».

   Засновники гіпермодернізму – видатні шахісти: А. Німцович, Р. Реті та Д. Бреєр. Прихильниками течії були О.Альохін, Ю. Боголюбов, П.Романовський, С. Тартаковер.

   Виникнення гіпермодернізму було пов’язане з кризою шахового мистецтва, яка намітилась на початку XX століття. Теорія позиційної гри, що була створена Стейніцем і  детально поглиблена Таррашем  стала загальновизнаним вченням, яке поступово набирало закостенілих, догматичних ознак . Усе більшого поширення набула «суха» та механістична «гра за правилами», з відмовою від творчих пошуків, ризику. У турнірах зріс відсоток «безбарвних» нічиїх, коло застосовуваних дебютів гранично звузилося: головним чином це були:  іспанська партія,  дебют чотирьох коней, ферзевий гамбіт та дебют ферзевих пішаків. 1914 року А. Німцович виступив із серією статей, у яких піддав критиці цілу низку усталених поглядів у дебютній стратегії. Надалі він поглибив розуміння багатьох положень теорії Стейніца та розробив ряд нових принципів і прийомів гри, які не втратили значення до сьогодні (блокада, профілактика, надлишковий захист, лавірування). За книгами Німцовича «Моя система», «Моя система на практиці» та іншими вчилися багато поколінь шахістів.

   Реті та Брейер, розвиваючи ідеї Німцовича, пропагували стратегічно складну гру, зі значною часткою комбінаційного змісту, неминуче пов’язану з ризиком. Вони розглядали дебют не як ізольовану стадію розвитку фігур, а як початок мітельшпілю, наголошуючи на необхідності чіткого планування з найперших ходів. Реті ввів поняття «нефіксованих» позицій, у яких центральні пішаки обох сторін не входять у зіткнення між собою. Такі позиції не належали ані до відкритих, ані до закритих, тому що містили у собі можливість перейти в будь-яку з цих категорій. Принципи гри у відкритих позиціях були відомі з часів романтизму у шахах, а закриті позиції вивчені позиційною школою  Стейніца. Дослідження нефіксованих позицій  (без заперечення класичних принципів шахів і без повернення до романтизму) –  пошук раніше невідомих понять і принципів шахової теорії.

   Раніше дебютна стратегія будувалася на поєднанні швидкого розвитку фігур із захопленням центру пішаками, внаслідок чого у більшості партій після 1. е4 е5 або 1. d4 d5 виникала статична пішакова симетрія у центрі. Гіпермодерністи ж довели, що фігурний тиск на центр може бути не менш ефективним, ніж утворення пішакового центру. Вони розробляли дебютні плани з відмовою від негайного просування центральних пішаків і фланговим розвитком з використанням фіанкетто. Власне, ці ідеї лягли в основу багатьох нових дебютів: захистів Німцовича, Альохіна, Ґрюнфельда, новоіндійського захисту, дебюту Реті та інших. Трохи пізніше, 1930-40-х роках були розроблені  захист Пірца-Уфімцева  та староіндійський захист.

   Застосування нових дебютів зумовило величезну різноманітність нових типів мітельшпілю, що дало потужний імпульс подальшому розвитку шахів, хоча вплив стереотипів залишався ще довго. Наприклад, з 34 партій матчу на першість світу між Х-Р. Капабланкою та О. Альохіним (Буенос-Айрес, 1927 рік) 32 (!) гралися класичним ферзевим гамбітом. Ось вона, сила традиції, тому не так легко новому торувати собі дорогу.